Московські мрії про турецькі протоки
 |
| Г. Шукаєв. Епізод московсько-турецької війни 1828 – 1829 р. |
«Да, Золотой Рог и Константинополь — всё это
будет наше... Это выход естественный, это,
так сказать, слово самой природы. Если не
случилось этого раньше, то именно потому,
что не созрело еще время».
Ф. Достоєвський, 1876 р.
(Дневник писателя. – СПб.: Издательский дом
«Азбука-классика». – 2005. – С. 140)
Ідея, що Московія є правонаступницею Римської та Візантійських імперій, тобто, що «Москва – третій Рим», висловлена ще на початку 16 століття. Але думки про потребу панувати над «другим Римом» (Царгородом, Константинополем, Стамбулом) виникли лише наприкінці 18 століття. Ідея заволоділа московськими масами, і стала однією з причин краху Російської імперії в 1917 році.До царювання Петра I Московське царство навіть не мріяло про можливість не те що захопити Стамбул (Константинополь), а навіть отримати вихід до північного узбережжя Чорного моря. До царя Петра всі війни з Османською імперією та її васалом – Кримським ханством, обумовлювалися іншими причинами.
Царівна Софія, а згодом її брат цар Петро, здійснили низку походів проти імперії Османів і Кримського ханства. Варто відзначити, що сама Московія, військо якої в усі часи відзначалося низькою боєздатністю, ніколи б не наважилася самостійно розпочати бойові дії проти Османської Порти.
Розраховуючи на могутніх союзників – Австрійську імперію та Річ Посполиту, Софія і Петро наважилися здійснити походи в Крим та Азов. Щойно цар Петро наважився діяти самотужки – одразу отримав катастрофічну поразку на річці Прут в 1711 році.
Лише в часи царювання Єкатерини II відновилися сприятливі зовнішньополітичні умови, для наступу Російської імперії в чорноморському напрямку. Московські дипломати скористалися боротьбою Франції та Великої Британії за гегемонію в Європі. Під час першої Архіпелазької експедиції московського флоту (1769 – 1774) британці повністю блокували в гаванях флот Франції – союзника Османської імперії, що дало змогу завести московські ескадри в Середземне море.
Британська імперія люб’язно надало московському флоту можливість користуватися своїми морськими базами. Крім того, на службу до московських ескадр прибули англійські морські офіцери. Після анексії Кримського і Ногайського ханств, англійські інженери керували зведенням військової інфраструктури в Херсоні та Севастополі.
Співпраця тривала і за царювання Павла та його сина Олександра I. Британська імперія знов суттєво допомогла другій Архіпелазької експедиції московського флоту (1806 – 1807) своїми військово-морськими базами та офіцерами, наданими в розпорядження московства. Слід відзначити, що на момент остаточної поразки імператора Франції Наполеона I (1815), флот британської імперії не мав собі рівних у світі.
Цариці Єкатерині вдалося здійснити відновлення союзу з австрійськими Габсбургами. Першою жертвою цієї «дружби» стала Річ Посполита – Австрія, Пруссія та Росія анексували всі її землі.
Австро-московський союз зберігся в часи московсько-турецької війни 1787 – 1791 років. Основний тягар війни з Портою взяла на себе імперія Габсбургів. Австрійці вели значно масштабнішу військову кампанію. Після смерті імператора Йосифа II його брат і новий імператор Леопольд вирішив припинити війну з Портою. Одразу після цього Російська імперія пішла на мир с Османами.
У спільних проектах людям притаманно перебільшувати власні заслуги і применшувати внесок та досягнення партнерів. Військові успіхи на турецькому напрямку створили в імператриці Єкатерини та її оточення ілюзії могутності московської армії та флоту, та параноїдальні ідеї: «А не замахнуться ли нам на проливы и посконный российский город Царьград?».
В листі до австрійського імператора Йосифа II від 10 вересня 1782 року, Єкатерина II запропонувала проект відновлення грецької держави. На чолі її мав стати онук Єкатерини Константін Павлович, якому минуло всього три роки.
Константін отримав своє ім’я на честь римського імператора Костянтина, що зробив столицею своєї імперії Константинополь. На честь народження Константіна князь Потьомкін-Таврійський наказав карбувати медаль з портретом царевича на тлі Босфору та храму Святої Софії в Константинополі. Царевича з дитинства оточували грецькі няньки та вихователі.
За проектом Єкатерини до Грецького царства мали увійти території Валахії, Бессарабії, Молдови, протоки зі Стамбулом включно, землі сучасної Греції. За задумом імператриці, Константін зрікався прав на престол Російської імперії, а майбутні московські імператори Павел і Олександр – прав на грецький трон.
Відгомін цих ідей можна помітити в п’єсі «Начальное управление Олега», що належить перу цариці.
Після смерті Єкатерини і до часів царювання Ніколая I, війни з Османською імперією велися переважно в межах коаліції спрямованої проти Франції та її союзників. За царя Ніколая I ідея оволодіння Стамбулом і його протоками набула другого дихання.
Московські письменники починають вихваляти її на всі заставки. Утворилася ціла традиція, що проіснувала до повалення самодержавства. Висловлювання в дусі «Константинополь наш!» зробили Ф. Тютчев, Н. Данилевський, Ф. Достоєвський та інші.
Московський історик марксист Михайло Покровський пояснював московське прагнення заволодіти протоками з Чорного в Середземне море економічними чинниками. Після анексії Криму та Кубані, Російська імперія отримала повний доступ до родючих ґрунтів Північного Причорномор’я.
Працелюбні українські хлібороби вирощували на цих чорноземах значні врожаї зернових. Експорт збіжжя надавав би можливість добряче заробляти, за умови транспортування зерна в країни Європи морським шляхом.
Морські перевезення значно дешевші за суходільні. Транспортувати зерно возами з України в порти Балтійського та Північного морів не вигідно. Користуватися ж чорноморсько-середземноморським маршрутом Російська імперія не могла до 1829 року.
Чорне море тривалий час, до анексії Московщиною Кримського ханства, лишалося внутрішнім морем Османської імперії. І після окупації Криму та Кубані, з Російської імперії везти зерно можна було хіба-що до османів, чия монополія на транзит не давала змоги московським купцям робити великі ґешефти.
Після московсько-турецької війни 1828 – 1829 років, усі країни, з яким Порта перебувала в мирі, отримали за умовами Адріанопольської мирної угоди можливість безперешкодного проходження не військових кораблів через Босфор та Дарданелли. Османська імперія ретельно виконувала це зобов’язання до кінця свого існування.
Порушила угоду Московщина. На думку Покровського, московський цар прагнув заволодіти протоками в Чорне море, задля збуту мануфактурних виробів в азійські країни. В Європі подібна тканина не користувалася попитом. Московські вироби в усі часи відзначалися низькою якістю, тому і до сьогодні головними статями експорту лишається сировина, а не промислові товари.
На початку 30-х років цар Ніколай I вирішив скористатися повстанням Магомета-Алі в Єгипті проти Османської Порти. Війська єгипетського паші розбили султанську армію і через Сірію та Малу Азію рушили стрімким маршем на столицю османів – Стамбул.
Цар відправив окупаційний корпус під виглядом чи то допомоги султану, чи то з місією миротворців Drang nach Osten. Московські «ихтамнеты» швидко висадилися на азійське узбережжя Босфору, і взяли під контроль усі стратегічні пункти. Османи, не маючи змоги протидіяти цьому, дипломатично заявили, що впораються з єгиптянами самотужки.
Тим часом царські війська накопичувалися на Дунаї, для атаки Стамбула з суходолу. Султан пішов на всі поступки єгипетському паші Магомет-Алі, аби тільки позбавитися «дружньої» допомоги московства.
Ніколай «Палкович», як його називав московський письменник Л. Толстой, уже збирався створити «Константинопольську Народну монархію», але не врахував зовнішньополітичні чинники.
Жодна з впливових країн світу не була зацікавлена в посилені Московщини за рахунок Османської імперії. Ані Франція, ані Британія не бажали спостерігати, як Чорне море перетвориться на внутрішнє водоймище Російської імперії.
Австрійська імперія, де слов’яни становили більшість населення, також не бажала посилення Московщини, що розпочинала грати на ідеях панславізму.
Франція та Велика Британія не висловили «глибоке занепокоєння», натомість, у доступній для москвинів формі попрохали, забратися геть від Босфору і Дарданелл. Московське військо забралося звідти так же швидко, як і з’явилося.
Цар зачаївся, і почав готуватися до нової спроби анексії турецьких проток. Для всього цивілізованого світу стало зрозумілим, що Московія визнає лише один аргумент – грубу фізичну силу.
Нова агресія Російської імперії проти Блискучої Порти виявилася для Московщини війною з коаліцією Британської, Французької, Османської імперій і королівства Сардинії, що стала центром інтеграції італійських земель в єдину державу.
У тій війні, що отримала назву «Східна» або «Кримська», Російська імперія зазнала поразки. Але не заспокоїлася. Новий цар – Олександр II через пару десятків років знов спробував захопити Стамбул.
Лише в часи царювання Єкатерини II відновилися сприятливі зовнішньополітичні умови, для наступу Російської імперії в чорноморському напрямку. Московські дипломати скористалися боротьбою Франції та Великої Британії за гегемонію в Європі. Під час першої Архіпелазької експедиції московського флоту (1769 – 1774) британці повністю блокували в гаванях флот Франції – союзника Османської імперії, що дало змогу завести московські ескадри в Середземне море.
Британська імперія люб’язно надало московському флоту можливість користуватися своїми морськими базами. Крім того, на службу до московських ескадр прибули англійські морські офіцери. Після анексії Кримського і Ногайського ханств, англійські інженери керували зведенням військової інфраструктури в Херсоні та Севастополі.
Співпраця тривала і за царювання Павла та його сина Олександра I. Британська імперія знов суттєво допомогла другій Архіпелазької експедиції московського флоту (1806 – 1807) своїми військово-морськими базами та офіцерами, наданими в розпорядження московства. Слід відзначити, що на момент остаточної поразки імператора Франції Наполеона I (1815), флот британської імперії не мав собі рівних у світі.
Цариці Єкатерині вдалося здійснити відновлення союзу з австрійськими Габсбургами. Першою жертвою цієї «дружби» стала Річ Посполита – Австрія, Пруссія та Росія анексували всі її землі.
Австро-московський союз зберігся в часи московсько-турецької війни 1787 – 1791 років. Основний тягар війни з Портою взяла на себе імперія Габсбургів. Австрійці вели значно масштабнішу військову кампанію. Після смерті імператора Йосифа II його брат і новий імператор Леопольд вирішив припинити війну з Портою. Одразу після цього Російська імперія пішла на мир с Османами.
У спільних проектах людям притаманно перебільшувати власні заслуги і применшувати внесок та досягнення партнерів. Військові успіхи на турецькому напрямку створили в імператриці Єкатерини та її оточення ілюзії могутності московської армії та флоту, та параноїдальні ідеї: «А не замахнуться ли нам на проливы и посконный российский город Царьград?».
 |
| "Імперський крок" Єкатерини II з Росії в Константинополь. Англійська карикатура 18 ст. |
Константін отримав своє ім’я на честь римського імператора Костянтина, що зробив столицею своєї імперії Константинополь. На честь народження Константіна князь Потьомкін-Таврійський наказав карбувати медаль з портретом царевича на тлі Босфору та храму Святої Софії в Константинополі. Царевича з дитинства оточували грецькі няньки та вихователі.
За проектом Єкатерини до Грецького царства мали увійти території Валахії, Бессарабії, Молдови, протоки зі Стамбулом включно, землі сучасної Греції. За задумом імператриці, Константін зрікався прав на престол Російської імперії, а майбутні московські імператори Павел і Олександр – прав на грецький трон.
Відгомін цих ідей можна помітити в п’єсі «Начальное управление Олега», що належить перу цариці.
Після смерті Єкатерини і до часів царювання Ніколая I, війни з Османською імперією велися переважно в межах коаліції спрямованої проти Франції та її союзників. За царя Ніколая I ідея оволодіння Стамбулом і його протоками набула другого дихання.
Московські письменники починають вихваляти її на всі заставки. Утворилася ціла традиція, що проіснувала до повалення самодержавства. Висловлювання в дусі «Константинополь наш!» зробили Ф. Тютчев, Н. Данилевський, Ф. Достоєвський та інші.
Московський історик марксист Михайло Покровський пояснював московське прагнення заволодіти протоками з Чорного в Середземне море економічними чинниками. Після анексії Криму та Кубані, Російська імперія отримала повний доступ до родючих ґрунтів Північного Причорномор’я.
Працелюбні українські хлібороби вирощували на цих чорноземах значні врожаї зернових. Експорт збіжжя надавав би можливість добряче заробляти, за умови транспортування зерна в країни Європи морським шляхом.
Морські перевезення значно дешевші за суходільні. Транспортувати зерно возами з України в порти Балтійського та Північного морів не вигідно. Користуватися ж чорноморсько-середземноморським маршрутом Російська імперія не могла до 1829 року.
Чорне море тривалий час, до анексії Московщиною Кримського ханства, лишалося внутрішнім морем Османської імперії. І після окупації Криму та Кубані, з Російської імперії везти зерно можна було хіба-що до османів, чия монополія на транзит не давала змоги московським купцям робити великі ґешефти.
Після московсько-турецької війни 1828 – 1829 років, усі країни, з яким Порта перебувала в мирі, отримали за умовами Адріанопольської мирної угоди можливість безперешкодного проходження не військових кораблів через Босфор та Дарданелли. Османська імперія ретельно виконувала це зобов’язання до кінця свого існування.
Порушила угоду Московщина. На думку Покровського, московський цар прагнув заволодіти протоками в Чорне море, задля збуту мануфактурних виробів в азійські країни. В Європі подібна тканина не користувалася попитом. Московські вироби в усі часи відзначалися низькою якістю, тому і до сьогодні головними статями експорту лишається сировина, а не промислові товари.
На початку 30-х років цар Ніколай I вирішив скористатися повстанням Магомета-Алі в Єгипті проти Османської Порти. Війська єгипетського паші розбили султанську армію і через Сірію та Малу Азію рушили стрімким маршем на столицю османів – Стамбул.
Цар відправив окупаційний корпус під виглядом чи то допомоги султану, чи то з місією миротворців Drang nach Osten. Московські «ихтамнеты» швидко висадилися на азійське узбережжя Босфору, і взяли під контроль усі стратегічні пункти. Османи, не маючи змоги протидіяти цьому, дипломатично заявили, що впораються з єгиптянами самотужки.
Тим часом царські війська накопичувалися на Дунаї, для атаки Стамбула з суходолу. Султан пішов на всі поступки єгипетському паші Магомет-Алі, аби тільки позбавитися «дружньої» допомоги московства.
Ніколай «Палкович», як його називав московський письменник Л. Толстой, уже збирався створити «Константинопольську Народну монархію», але не врахував зовнішньополітичні чинники.
Жодна з впливових країн світу не була зацікавлена в посилені Московщини за рахунок Османської імперії. Ані Франція, ані Британія не бажали спостерігати, як Чорне море перетвориться на внутрішнє водоймище Російської імперії.
Австрійська імперія, де слов’яни становили більшість населення, також не бажала посилення Московщини, що розпочинала грати на ідеях панславізму.
Франція та Велика Британія не висловили «глибоке занепокоєння», натомість, у доступній для москвинів формі попрохали, забратися геть від Босфору і Дарданелл. Московське військо забралося звідти так же швидко, як і з’явилося.
Цар зачаївся, і почав готуватися до нової спроби анексії турецьких проток. Для всього цивілізованого світу стало зрозумілим, що Московія визнає лише один аргумент – грубу фізичну силу.
Нова агресія Російської імперії проти Блискучої Порти виявилася для Московщини війною з коаліцією Британської, Французької, Османської імперій і королівства Сардинії, що стала центром інтеграції італійських земель в єдину державу.
У тій війні, що отримала назву «Східна» або «Кримська», Російська імперія зазнала поразки. Але не заспокоїлася. Новий цар – Олександр II через пару десятків років знов спробував захопити Стамбул.
 |
| Європа 1877 року. Англійська карикатура. |
Військова кампанія 1877 – 1878 років в цілому вдалася Російській імперії. Московські війська готувалися до маршу на Стамбул, але протоки отримати не вдалося. Завдяки дипломатичним талантам канцлера Німеччини Бісмарка та прем’єр-міністра Британської імперії лорда Біконсфілда Дізраелі Османська імперія зберегла свою столицю.
Попри всі невдачі мрії про «Константинополь наш!» не полишали московських голів. Вони лише вичікували слушного часу. З початком Першої світовій війни ці мрії набули свіжої сили.
Нова війна за протоки стала справжньою катастрофою для царату. Слабка економіка, багаточисельна армія з низькою боєздатністю, гострі національні й соціальні протиріччя в імперії та низка інших проблем посилилися під час війни до критичного стану. Війна за протоки поховала не тільки мрію про московський Стамбул, але й саме самодержавство. Російська імперія стала єдиною країною коаліції Антанти, що зазнала поразки у Першій світовій війні (1914 – 1918).
 |
| Ф. Роуз. Джон Булл і його друзі. Карикатурна карта Європи 1900 р. |
За казочками про пролетарський інтернаціоналізм та науковий комунізм ховався агресивний московський імперіалізм. Символом єдності імперіалістичної традиції московського самодержавства та комунізму можна вважати військову шапку зразка 1916 року.
Саме тоді, попри досить невдалий хід війни з Німеччиною, художник Васнєцов розробив дизайн шолома для переможного параду московських військ у Стамбулі. Замовлення на їх виготовлення отримав підприємець Второв. Його фабрики виготовили величезну кількість шапок, які за формою нагадували шоломи давньоруського воїнства.
Парад у Стамбулі так і не відбувся. Шапки, що отримали назву «будьонівки», стали символом Громадянської війни в колишній Російській імперії та переможця в ній – Червоної армії.
Провідники московського комунізму, Сталін і Хрущов, заради загарбання турецьких проток, доклали багато марних зусиль.
Після краху комунізму московство відмовилося від світової революції, але схоже повернулося до ідеї захопити турецькі протоки. Непрямим свідченням цього може слугувати втручання Єльцина в балканські справи і підтримка Путіним режиму Асада в Сирії. Ці регіони можуть слугувати зручними плацдармами для походу на Константинополь.
 |
| Джон Булл і його друзі. Сучасна карикатура. |
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Будьоновка більше схожа на шапку-монголку азійських кочовників.
ВідповістиВидалити