Царівна Софія та революція в теремі

Сафонов А. Стрільці вітають царівну Софію з днем янгола

 Початок тексту: «Долюшка женская»: побут мешканців московських теремів

  Гаремний режим теремів найбільше зашкодив жінкам царської родини: виходити заміж за іноземних принців заважало православ’я, котре всіх немосковських християн числило єретиками, а шлюби з місцевим боярством вважалося кривдою монаршої гідності. Дівчата царського роду лише зрідка полишали тереми, і в більшості випадків, після досягнення років двадцяти вважалися старими дівами, на котрих очікував лише чернечий стан. З огляду на майбутні перспективи, вважалося зайвим навчати царівен чомусь іншому, ніж запам’ятовуванню кількох християнських молитов, та, в кращому разі, навичкам гаптування.
  У родині царя Алексія Михайловича народилося дев’ять дочок та сім синів. Через генетичний тягар дехто з них сконав раніше, аніж виявився здатним залишити нащадків. Старший син Алексій помер у підлітковому віці. Наступний син Федор вирізнявся кволим здоров’ям, яке не дозволило йому довго царювати. Від рідного брата мало чим відрізнявся цар Іван V, котрому хворобливість не завадила залишити нащадків. Їх єдинокровний брат Пьотр успадкував трохи ліпший фізичний стан, але його психічне здоров’я перебувала, в кращому разі, на маргінесах.
  Цар Алексій Михайлович надав дочкам гарну освіту: рішення, що визначило подальшу долю царівни Софії. Вона народилася 27 вересня 1657 року, і лише шістьма роками поступалася віком новій дружині батька – Наталії Наришкіній.

Невідомий автор. Симеон Полоцький. 1818 р.

  Симеон Полоцький (Ситнятович), виховник царівни, розповів Софії не тільки передбачені програмою відомості, але й надав інформацію про життя жінок, чиї ідеї та чин вплинули на локальну та світову історію. Погляди народженого у вільному світі Речі Посполитої ієромонаха Симеона, визначили світогляд московської дівчинки, яка відрізнялася гострим розумом.
  Не дивно, що під впливом отриманої інформації, Софії виявилися мало цікавими як безрадісне ув’язнення в царських теремах, так і перспектива подальшого чернечого існування. Завдяки Симеону Полоцькому – першому офіційно визнаному поету Московії, хоча він ніколи не числив себе московитом, царівна дізналася, що існують альтернативи марудному існуванню жінки в московських теремах. Доля імператриць Римської та Візантійської імперій, як і європейських королев, що отримали першість у власних державах, стали для Софії взірцем для наслідування.
  У певну мить вона усвідомила, що докладе усіх зусиль, аби залишити мури терема – тюрми для вищих суспільних верств московського жіноцтва. Напевне цьому посприяла особлива батькова прихильність до дочки, яка вирізнялася розумом, а не тілесною красою.
  Розум посприяв тому, що царівна не нехтувала вправами, що потребували координації моторики та інтелекту. Килим Софії – витвір взаємодії розуму та вправних рук, прикрашав царську опочивальню. Збереглися свідчення, що царствений батько радо долучав Софійку до розваг дозвілля: споглядання театрального дійства чи мандрівок на відпочинок. Царівну так захопив театр, що вона створила п’єсу, і до участі у виставі залучила братів і сестер.

Тарасевич Л. Софія Алексіївна. 1680-ті р.

  Все це можна вважати невинними забавками, у порівнянні із завданнями, що постали перед Софією після смерті її батька в 1676 році.
  Аби вирватися з драговини гаремного життя терему Софія вирішила діяти рішуче, усупереч московським забобонам та упередженням. Оскільки її брат і цар Федор III відрізнявся кволим здоров’ям, царівна наполягла на необхідності свого перебування на чоловічій половині Кремля, аби піклуватися про рідного брата. Завдяки впливу на нього, царівні вдалося відсторонити від царського двору мачуху з усією її ріднею.
  Після смерті брата Софії довелося йти далі супроти суспільної думки московитів та долати опір патріархальних традицій. Завдяки зухвалій сміливості царівні вдалося відсторонити від участі в традиційних царських виходах, і заступити власною особою, батькову удову Наталю Наришкіну. Царівна залишила ув’язнення в теремі, аби спілкуватися зі знатними людьми Московії, що порушувало всі звичаї та традиції існування незаміжньої дівчини зі знатної родини.
  Ще за життя царя Федора Софія, не обдарована вродою, закохалася в одруженого боярина, родина котрого налічувала трьох дітей. Вона покохала князя Василія Голіцина таємно, без жодної надії на взаємність.
  Попри те, надія царівни жевріла в спільних уподобаннях. Як і Софія, Василій Голіцин, ставився прихильно до європейської культури, яку для них обох уособлювала Річ Посполита, та нещодавно анексована в неї Лівобережна Україна. Багато що з державного та культурного устрою Речі Посполитої, вони вважали зразком для подальшої модернізації країни, а українське духівництво – силою здатною здійснити реформу освіти.

Шлейссинг Г. А. Царівна Софія в супроводі придворних дам. 1693 р.

  Подальші рішучі дії царівни виявилися настільки несподіваними, що московство виявилося просто не здатним щось цьому протиставити. Під час похорону царя і брата Федора, Софія знехтувала звичаєм, за яким на привселюдних церемоніях дозволялося присутність лише цариці, і супроводжувала поховальну процесію брата, усіма досяжними засобами демонструючи біль утрати. Попри всі «исконно-посконные» традиції, більшість очевидців похорону вразив сум та побиття Софії за братом так, що вони поставилися до неї зі співчуттям.
  Царівна вирішила опанувати владу в країні, що опинилася у вельми складній ситуації розколу між прихильниками старих обрядів та церковної реформи Никона, здійсненої за зразком православ’я в Україні. На це протистояння накладалися суперечності клану Милославських, до якого належала Софія, з Наришкіними, уособлені Петром та його матір’ю Наталією, а також між родовим боярством та провідною верствою дворянства, які прагнули відхопити власний ласий шматок владного пирога.
  Наявні суперечності загрожували існуванню Московії не менше, ніж розбрат часів Смути. Як і належить авторитарній спільноті, головний вузол суперечностей утворився довкола найвищої влади – права наслідування царського трону.
  У наслідок двох шлюбів царя Алексія «Тишайшего», після смерті його сина і спадкоємця Федора у 1682 році, на московський стіл могли зазіхати царський син Марії Милославської Іван, який у віці 16 років мав дуже кволу плоть, та нащадок царя Алексія та Наталії Наришкіної десятилітній Пьотр. Симпатії суспільної думки розподілилися приблизно однаково, що передвіщало громадянську війну за царський трон.
  Аби уникнути глобального протистояння, один з очільників клану Милославських, Іван Михайлович, вирішив збурити стрільців, що виконували роль подібну до преторіанців у Давньому Римі чи яничар в Османській імперії, аби зробити царем Івана Алексійовича. Йому вдалося спровокувати стрілецький виступ чутками, що Наришкіни планують розпорошити стрільців по далеких прикордонних фортецях, аби перехопити царську владу.
  Внаслідок стрілецького збурення 15 травня 1682 року повсталі винищили більшість осіб клану Наришкіних та їх прихильників, та визнали за царів Петра I та Івана V, а з огляду на їх неповноліття, регентом призначили царську сестру Софію. Царевич Пьотр став царем виключно завдяки наполяганню патріарха Іоакима, котрий вельми побоювався «тлетворного влияния Запада», прихильницею якого вважав царівну Софію.

Верещагін В. Царі Іван та Пьотр та царівна-регент Софія

  Оскільки серед стрільців активно діяли прихильники старих обрядів, Софія наважилася на нечуване: провести публічний диспут старообрядців з реформаторами церкви в присутності жінок з царського терему. Дебати відбулися в Грановитій палаті, де зручно розташувавшись на подвійному царському троні, щоби спостерігати за перебігом суперечки, царівна Софія та сестри її батька царівни Анна та Тетяна. Неподалік трону знаходилися царівна Мар’я Алексіївна, також удова царя Алексія Наталія та патріарх Іоаким. Трохи далі розмістилося боярство.
  Гострі дебати перейшли в бійку, що дало мирській владі звинуватити провідників «старої віри» в зазіханні на «духовные скрепы». Невдовзі після дискусії Нікіту Пустосвята, речника старообрядців, стратили за царським наказом.

Перов В. Нікіта Пустосвят. Суперечка про віру. 1880-1881 р.

  Хоча Софія в якості регента опинилася біля державного керма, але загрозу її реальній владі становив вплив князя Івана Хованського, очільника стрілецького війська. Аби уникнути зіткнення зі стрільцями та отримати змогу позбутися їх впливового очільника, царівна подарувала їм усі провини, скоєні під час ворохобні. Невдовзі невідома особа надіслала донос, в якому звинуватила Хованського у намірах «царский корень известь». Насправді, князь Іван зазіхав лише на першість у боярській думі, що надало б йому змогу опанувати фактичний контроль над Московією.
  Попри всі можливі ризики, за наказом Софії схопили та стратили князя Хованського. Рішучий вчинок заскочив зненацька його прихильників, а царівні вдалося опанувати стрілецьку стихію. Завдяки цьому, наприкінці 1682 року, Софія влаштувала урочистий переїзд із Троїцької лаври в Кремль. Вона забрала фактичну владу не тільки над стрільцями, але й над Московією, котру змогла утримувати протягом семи років.
  Для її царських братів, Івана і Петра, виготовили подвійний трон, на котрому вони просто перебували під час урочистих церемоній, поки царівна-регент обмірковувала державні справи. Попри всі казочки московських історіографів про регресивну сутність царювання Софії, їй вдалося здійснити низку нововведень, які її брат – наступник та супротивник, продовжив та розвинув.
  Вірогідно, не без її сприяння, в останні місяці життя хворого та безпорадного царя Федора III, Земський собор скасував місництво – систему розподілу посад згідно знатності роду. Відтоді призначати на посаду почали відповідно до особистої приязні, та зрідка, за наявності особистих досягнень.
  Софія скасувала смертну кару за крадіжки, із заміною її рубанням рук крадіїв. Жінкам, що занапастили власних чоловіків, замість лютої страти закопуванням по горло в землю, просто відсікали голову. Тобто, царівна замінила тортури тривалої агонії без надії на порятунок на швидке позбавлення життя.
  Софія віддячила просвітництву та пам’яті Симеона Полоцького: здійснила його задум та створила Слов’яно-греко-латинську академію, де викладачами працювали переважно випускники Києво-Могилянської академії. Царівна планувала зробити нечуване – заклади освіти для жінок на Московії. Саме в часи царювання Софії, а не Петра, перші дворянські та боярські діти вирушили на навчання до Європи.
  За її царювання побачили світ 44 видання церковної літератури, закуповували іноземні книжки та витвори мистецтва, виникли перші приватні бібліотеки та художні колекції.
  Царівна прагнула створити виробництво коштовних тканин на Московії. Ще в 1682 році, вона викликала іноземного майстра Захарію, якого «охрестили» Павловим, для виготовлення оксамиту, атласу та парчі. Задля подальшого розвитку виробництва залучали й інших іноземних майстрів.

Невідомий автор. Портрет царівни Софії Алексіївни "въ орлехъ". Між 1682 та 1689 р.

  Софії вдалося покласти край збройним суперечкам з Польщею стосовно України. За досягнутою угодою 1686 року, Москва отримала Лівобережну Україну з Києвом, за умов виплатити за столицю України 146 тисяч рублів (730 тисяч злотих) Речі Посполитій, та долучити Московію до «Священної ліги» католицьких країн, що билися з халіфатом Османської імперії.
  Внаслідок укладеної домовленості Московія здійснила два походи проти Кримського ханства, котрі мали два важливих наслідки. По-перше, Голіцин, коханець царівни, виявився кепським воєводою, і його невдачі вельми посприяли дискредитації панування Софії. По-друге, московитам вдалося залучити до участі в бойових діях проти Криму гетьманів Лівобережної України, і таким чином посилити московський вплив на старшину Гетьманщини. Зусиллями царівні Софії гетьмана Івана Самойловича змінив Іван Мазепа.
  Трохи раніше режиму Софії вдалося змусити Українську православну церкву на перехід під московську оруду. Попри те, що це рішення не визнали всі єпархії України, що залишалися поза владою Московії, так само як і всі священики, від протопопа і вище, Чернігівської єпархії, Українська православна церква поринула в лабети московського самодержавства.
  Спілка зі Священною лігою змушувала Софії посилити переслідування старообрядців, які протидіяли найменшій спробі співпраці з католиками. Відтоді на багатьох прихильників «древлего благочестия» очікувало спалення на багатті московської інквізиції. З подальшими побрехеньками про «самоспалення» християн, чия віра принципово засуджує самогубство.
  Після опанування верховної влади, Софія поринула в розв’язання проблем особистого життя. Дивним чином, «редкий семьянин» Василій Голіцин не витримав звабних чар царівни, котрі перебували далеко за межами жіночої краси, та «закохався» в Софію. Зі змісту особистого листування царівни з князем випливає, що жінка щиро кохала одруженого чоловіка. Які почуття заволоділи князем, сказати важко. Вірогідно жага влади та привілеїв.
  Але він виявився невправним у військовій науці, і повністю занапастив два походи на Крим, чим істотно підірвав легітимність влади своєї коханки. Невдалі походи Василія Голіцина посприяли чуткам, що він продався Кримському хану і звів нанівець військову кампанію.
  Царівна знехтувала порадами відправити коханця в опалу. І як носій вищої влади прийняла на себе всю відповідальність за невдачу кримських походів.
  Тим часом, цар Пьотр одружився, і відповідно до московських звичаїв, набув статусу повнолітнього чоловіка та повноправного царя. Царівна шукала можливості нейтралізувати загрозу своїй владі, що походила від єдинокровного брата.
  Згідно здобутим під тортурами свідченням, Федор Шакловитий, який очолив стрільців після страти князя Хованського, начебто пропонував царівні знищити Петра, і передати трон Софії, але цей задум не здобув прихильності стрілецтва. Достеменно не відомо, що планувала зробити царівна для нейтралізації брата, але в серед московства поширилися чутки про приготування замаху на молодого царя.
  Одної ночі хтось сказав Петру, буцімто Софія відрядила вбивць з метою його знищити, і він чи то повністю голий, чи в самій нічній сорочці, дременув з Преображенського в Троїце-Сергієву лавру, звідки закликав усіх можновладців долучатися до його. Більшість знатного, і не дуже, московства вирішило, що божевільний цар кращий за розумну сестру.
  На уклін до царя вирушив навіть коханець Софії – Василій Голіцин. За клопотанням родичів йому подарували життя, а за царювання Анни Іванівни, племінниці Софії, одного з його родовитих нащадків перетворили на царського блазня. Доля князя Василія типова для боягуза, який вирішив, що перепаскуджене життя ліпше за героїчну смерть у борні за свої права.
  Перепуджені стрільці схопили Шакловитого та  попрямували шукати милості до Петра. Він явив їм повну «милість»: після опанування владою, розкидав по дальніх заставах, а у відповідь на обурення стрільців з цього приводу, просто відтяв голови найбільш сміливим. Звичайна московська історія – сподіватися, що рабські кайдани носити легше, ніж обладунки воїна, що виборює власну свободу.
  І зовсім інша справа, коли бойовий холоп отримує право визиску слабшого, наприклад, представників поневолених Москвою народів. У цьому випадку «загадочная русская душа» відривається по повній програмі. Як писав Достоєвський у повісті «Село Степанчиково и его обитатели»: «низкая душа, выйдя из-под гнета, сама гнетет».

Вещилов К. Арешт царівни Софії. 1900-ті р.

  Софія стрімко втратила владу, яку її єдинокровний брат використав, аби зменшити населення Московського царства не менше ніж на чверть, заради величі імперії. Одним з перших наказів самодержець Пьотр запроторив сестру до монастиря. «Милість» явлена тільки тому, що цар не міг її стратити чи кинути до в’язниці.
  Після нетривалого перебування у Святодухівському монастирі в Путивлі, Софію перевели до Новодівочого у Москві. Через належність царівни до панівної династії, їй доправляли їжу з царського столу, та навіть дозволили мати невеличкий почет.

Ув'язнення царівни Софії в Новодівочому монастирі. Мініатюра XVIII ст.

  У 1698 році, під час мандрів царя Петра в Європу, повстали стрільці, обурені засланням на службу в прикордонні фортеці. Після придушення стрілецького невдоволення, слідство, керуючись царськими вказівками, відшукало «докази» підбурювання царівною Софією стрілецького повстання.
  Мабуть цар вигукнув: «А я же говорил! Я так и думал!». Перекази розповідають, що він навіть намагався заколоти шпагою Софію, і оговтався лише на заклик молодої черниці не вбивати сестру. Переказ здається малоймовірним – бузувір, котрий залюбки знищив власного сина, з єдинокровною сестрою панькався б ще менше.
  Достеменно відомо, що він наказав повісити кілька страчених стрільців попід вікнами келії ув’язненої в монастирі Софії. Вітер гойдав залишки тіла стрільців майже півроку, допоки вони остаточно не розклалися.
  Царівну постригли в черниці, що означало поховання усіх надій вирватися за монастирські мури. Там вона і сконала 3 (14) липня 1704 року.

Рєпін І. Царівна Софія Алексіївна в Новодівочому монастирі (1698). 1897 р.

  «Птенцы гнезда Петрова» та їх наступники не шкодували облудних слів, аби спаплюжити пам’ять царівни Софії. Вони звинувачували її в намаганні зберегти віджилий устрій та зашкодити модернізації Московії.
  Що в жодному разі не відповідає історичній дійсності – Софія намагалася продовжувати та розвивати батьків курс на європейські реформи, без психопатології притаманної брату Петру. Завдяки її рішучим діям тюремні порядки московського терема зникли назавжди, і відкрився шлях на трон московським імператрицям XVIII століття. Це добре усвідомлювала Єкатерина II, котра схвально відгукнулася про сестру Петра I в книзі «Антидот».

Могила царівни Софії в Новодівочому монастирі Москви. 1908 р.

  Багато українців цілком слушно ставляться недоброзичливо як до Софії, так і до Єкатерини II, через їх визиск України та українства. Московське ж презирство до царівни має зовсім інші причини. Вони шпетять її не за зруйнування гаремного устрою існування жінок провідних верств Московії, бо московський простолюд животів у зовсім інших умовах. Московити цькують Софію за поразку – вона виявилася слабкою, в порівнянні з Петром, і за це спільнота, котра цінує виключно брутальну силу, її зневажатиме до власного скону.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!