«Перші в світі»: примарні досягнення московських винахідників

 

А. Дейнека. Нікітка – перший російський літун. 1940 р.

  При ознайомленні з творами популяризаторів історії московської науки, складається враження, що майже всі значні наукові та технічні винаходи зробили на Московщині. Зовсім інша картина виникає коли звертаєшся до історичних першоджерел.

  В їх світлі стає зрозумілим, що російська культура створювалася в 19 столітті. Тоді ж виникла грандіозна вигадка московської пропаганди про «великого вченого» Михайла Ломоносова. У часи цього «вченого» до національного одягу Московії входили тюрбани і лапті.

  Історія московських «винахідників» також дуже цікава. Про значущість їх винаходів судити читачам. Уже й те добре, що їх «винаходи», на відміну від «отца космонавтики» Ціолковського, не загрожували життю на Землі.

«Нерехтец Крякутной»

  В 1901 році газета «Россия» надрукувала сенсаційний матеріал Олександра Родних про перший в світі політ на повітряній кулі подячого Крякутного в 1731 році. Автор статті, викладач математики і письменник-фантаст, оприлюднив текст стародавнього рукопису, в якому розповідалася історія забутого московського генія.

  «1731 год. В Рязани при воеводе подьячий нерехтец Крякутной фурвин сделал, как мяч большой, надул дымом поганым и вонючим, от него сделал петлю, сел в неё, и нечистая сила подняла его выше березы, а после ударила о колокольню, но он уцепился за веревку, чем звонят, и остался тако жив. Его выгнали из города, и он ушёл в Москву, и хотели закопать живого в землю или сжечь»

  Зітремо рясні сльози, що ринули від жалю за лиху недолю талановитого літуна. І звернемося до джерел – звідки Родних узяв сенсацію? Зі статті випливає, що її джерело – рукопис знайдений автором під час розбору бібліотеки Березина-Ширяєва. Частину цього книжкового зібрання становили рукописи придбані в Олександра Сулакадзева.

  Сулакадзев уславився численними фальшивками, які він видавав за автентичні документи давно минулих літ. Цей колекціонер старожитностей не мав видатного таланту, аби створити «автентичні історичні джерела», тому більшість документів його колекції ідентифікували як невдалі підробки.

  Хоча і в наш час, Олександр Барашков, більше відомий як «Александр Асов», намагається реконструювати язичницькі вірування слов’ян на основі деяких рукописів колекції Сулакадзева та... язичницької традиції фіно-угорського народу марі. Останній факт може викликати здивування тільки в тих, хто не знає, що «русские» = фіно-угри + тюрки.

  Повернемося від Барашкова до наших баранів першого московського літуна. Історія Крякутного спричинила піднесення московської пихи. Хвиля вихваляння першого літуна Московії ширилася аж до новітніх часів.

  Першим відгукнувся енциклопедичний словник  Брокгауза і Єфрона (1911 – 1916), який в 4 томі оприлюднив статтю С. Бекнева «Аеронавти», де згадувався політ Крякутного. На початку 20 століття Є. Опочинин оприлюднив оповідання «Бесовский летатель», про холопа Нікіту, що злетів на дерев’яних крилах, за що Іван Грозний стратив літуна.

  Після комуністичного перевороту 1917 року, та породженого ним терору і лихоліття, про Крякутного не крякали аж до 1938 року – до виходу книги В. Виргинського «Рождение воздухоплавания». В 1940 році дитячий письменник В. Волков видав друком роман «Чудесный шар», присвячений історії московського повітряного флоту. Волков навів цитату про Крякутного, але змінив прізвище літуна на інше.

  В 1947 році вийшла книга В. Данилевського «Русская техника» де проголошувалася історична цінність рукопису Сулакадзева та ймовірність польоту Крякутного. Наступного року вийшло друге видання цього опусу, нагородженого Сталінською премією. В 1972 році побачило світ третє видання книги.

  Після цього політ Крякутного став беззаперечним фактом московської історії. Про нього писала в 1947 році одна з головних газет СССР – «Известия», про цей політ згадувалося в книзі С. Вишенкова «Александр Можайский». Друге видання «Большой советской энциклопедии» присвятило Крякнутому статтю (Т. 23. С. 567). Третє видання енциклопедії (1971) також оприлюднило подібну статтю. Інформація про першого в світі літуна потрапила в шкільні підручники.

  В 1952 році московський історик науки і техніки Б. Воробйов начебто знайшов в одній із церков Пронська запис про анафему Крякутному. Оригінал церковної книги Воробйов не надав,  пошуки нічого не дали. Мабуть оригінал книги знаходиться в бібліотеці Івана Грозного.

  В 1956 році в місті Нерехта, звідки походив «нерехтец Крякутной», на честь 225 річниці славетного польоту, що завершився тараном дзвіниці, спорудили пам’ятник. На якому викарбували: «Город Нерехта — родина первого русского воздухоплавателя Крякутного», і потім ще тривалий час біля нього урочисто пов’язували червоні краватки усім новоспеченим членам піонерської організації.

  На честь героя літуна назвали вулицю в Нерехті. Згодом вулицю перейменували на честь Ю. Гагаріна, а ось пам’ятник,  якщо не помиляюся, зберігся до цього дня. Того ж року надрукували поштову марка СССР на честь польоту Крякутного.

Поштова марка СССР присвячена 225 річниці польоту Крякутного. 1956 р.

  В 1966 році Андрій Тарковський включив епізод про легендарного літуна в страшенно нудний фільм «Андрей Рубльов». Намагання внести елементи фантастичної комедії в кінострічку не рятують глядача від засинання під час перегляду шедевру нецікавого кіно. Про літуна, посадженого на діжку з порохом, згадує цар у фільми Л. Гайдая «Иван Васильевич меняет профессию».

  Не міг не згадати про польоти Крякутного і визнаний майстер жанру історичних нісенітниць В. Пікуль у романі «Слово и дело», оприлюдненого в середині 70-х років.

  Подвиг першого в світі літуна увічнений не лише в літературних творах Московії. У Кремлі Рязані створили експозицію присвячену зальотам Крякутного, яка проіснувала кілька десятиліть. Москва не могла поступитися Рязані. Тепер діорама з Крякутним відкриває експозицію Центрального дому авіації і космонавтики в Москві.  

  У 21 столітті справа Крякутного набула другого дихання. Згадуваний вище Барашков-Асов навіть примудрився відшукати царський наказ про покарання Крякутного, який чомусь містить дослівну цитати з оповідання Опочинина. Оригінал указу мабуть згорів разом з оригіналом дощечок «Велесової книги», бо його ніхто, крім Барашкова, не бачив.

  У перші роки теперішнього тисячоліття побачила світ «Евразийская симфония» Хольма ван Зайчика, де в романі «Дело о полку Игореве» згадується Пьотр Іванович Крякутной – нащадок легендарного вченого, що здійснив в світі перший політ на повітряній кулі.

  Влітку 2009 в Кунгурі відбулося відкриття скульптури А. Залазаєва «Никита Крякутной». На переконання ліпила скульптора, пам’ятник присвячений людині, що в 1656 році (!) літала на дерев’яних крилах.

  Усе б нічого, якби «подвиг» Крякутного не спростували московські вчені. В 1951 році працівники відділу рукописів Бібліотеки АН СССР виявили виправлення в рукописі Сулакадзева, які віднесли до часів творчих здобутків письменника фантаста Родних. Спочатку у рукописі фігурував «немец крещеной Фурцель», запис про якого виправили на «нерехтец Крякутной фурвин». Крім того, рукопис містив свідчення про реалії, які ще не існували на Московщині 16 століття, що свідчило про погану обізнаність Сулакадзева з історичним матеріалом.

Уривок з рукопису Сулакадзева з виправленим записом про політ Крякутного

  Викриття вигадки Сулакадзева-Родних жодним чином не вплинуло на московських міфотворців. Адже вони діяли у повній відповідності до постулатів «отца российской истории» Карамзіна: «И вымыслы нравятся, но для полного удовольствия должно обманывать себя и думать, что они истина».(Карамзин Н. М. История Государства Российского. – М.: «Издательство АЛЬФА-КНИГА», 2008. – С. 8).

 Іван Ползунов

  На відміну від Крякутного, Ползунов цілком реальна особистість. На Росії він уважається творцем першої парової машини. Сама імператриця Єкатерина II оглядала креслення ползуновської машини, і звеліла нагородити винахідника премією в 400 рублів. Великі гроші для 1763 року! Крім того Ползунов отримав чин, з відповідним окладом, інженерного капітан-поручника.

  Вдячні співвітчизники написали про винахідника книги і статті, назвали вулиці, громадські заклади й навіть кратер на Місяці його ім’ям. У рідному місті інженера 7 жовтня 2016 року відбулася світова прем’єра мюзиклу «Ползунов» присвячена чверть тисячолітньому ювілею винахідника. Вдячні нащадки і досі із юнацьким завзяттям вигукують на його честь: «Я помню! Я нажрусь!»

Пам'ятник Івану Ползунову в місті Барнаул

  Ось тільки машина Ползунова на назву «винахід» ніяк не тягне. Ерік Густав (Кирил Густавович) Лаксман – швед, дійсний член Петербурзької академії наук, залишив позитивний відгук про Ползунова. Серед іншого Лаксман відзначив, що вогняна машина над якою працює Ползунов, відрізняється від англійської та угорської.

  В Англії коваль Томас Ньюкомен разом з лудильником Джоном Коллі створили паровий двигун для водяного насоса ще в 1705 році, тобто майже за шістдесят літ до Ползунова. Їх винахід постійно удосконалювався.

Парова машина Ньюкомена. Малюнок з книги Дезаглірса "Курс експериментальної філософії" 1744 р.

  Тобто парові двигуни тоді вже існували. Більше того, Ползунов помер, і не побачив перший випробувальний запуск свого двигуна. Який виявився не вдалим: через низьку якість токарних робіт поршні не підігнали щільно до циліндрів, що не давало змоги нагнічувати достатнього тиску – машина не працювала.

  Ситуацію з винаходом Ползунова можна уподібнити спробі винайти Інтернет у наш час. Мало того, що сучасний «Ползунов» відкривав би вже наявний Інтернет, він зробив би винахід лише на папері, без можливості його втілення в життя.

  Замало щось намалювати. Можна зобразити на папері, наприклад, парадоксальні сходинки чи вічний двигун, але збудувати їх не можливо.

  Ползунов збагатив світ ще одним шедевром у московському дусі. Його парова машина нічим не гірша за Цар-гармату, яка не зробила жодного пострілу, чи Цар-дзвін, що ніколи не дзвонив. Та кого цікавлять такі, надто утилітарні, дрібнички?

Брати Черепанови

  Єфим та Мирон Черепанови дійсно створили якусь парову машину. Родзинка «відкриття» Черепанових полягає в тому, яку машину вони змайстрували.

 Талановиті брати винайшли паротяг. Про цей інтелектуальний подвиг Черепанових оповідали шкільні підручники з історії СССР (точніше Росії), про них писали статті та книги, називали вулиці в містах, (одна була чомусь у Харкові), їм будували пам’ятники і музеї. Не будемо обтяжувати читача переліком, аби він не вивихнув позіхаючи щелепу, і не заснув, як часто трапляється під час перегляду польоту «Крякутного» у фільмі «Андрей Рубльов».

Пам'ятник братам Черепановим у Нижньому Тагілі

  Краще пригадаємо історію винаходу братів Черепанових. У 1825 році Єфима Черепанова відрядили до Швеції задля «огляду машин». Його брат Мирон, в 1833 році поїхав до Англії вивчати залізниці та паротяги. Тобто «винахідники» поїхали за кордон із завданням промислової розвідки і плагіату.

  В 1834 році вони спробували відтворити побачене. Перша спроба виявилася невдалою, але в 1835 році таки створили новий паровоз, з чавунною залізницею на одній з фабрик Демідових.

  Винахід Черепанових виявився настільки вдалим, що на  фабриці, незабаром, розібрали залізницю разом з паротягом, і знов повернулися до возів з конями. Справа в тім, що машина Черепанових працювала на дровах, тому була економічно не вигідною. При цьому мала швидкість цілком порівняну з кінною фірою.

  Винахід Черепанових знаковий для Московщини – західну технологію невдало скопіювали і недолуго застосували. В Англії паровози працювали на вугіллі, але в Нижньому Тагілі його не було. Варто подякувати Демідовим, що не пішли на повну вирубку лісу, аби кочегарити «винахід» Черепанових.

  Хоча братів винахідників династія уральських промисловців не обділила – Черепанових звільнили з кріпацького стану, у винагороду за технічні оборудки. Нехай вони нічого не винайшли, але їх і не стратили, як міфічного літуна Крякутного.

Федор Блінов

  Федор Блінов не так розпіарений московською пропагандою як Ползунов чи брати Черепанови.  Мабуть тому, що йому приписують всього лишень винахід гусеничного трактора. Буцімто він, у 1888 році, злагодив з уламків погорілого пароплаву трактор з паровим двигуном. Машина рухалася зі швидкістю 3 версти на годину, її продемонстрували на виставці у Нижньому Новгороді в 1896 році.

Федор Блінов

  Начебто там диво трактор побачили німці, і спробували придбати цінне ноу-хау. Але отримали рішучу відмову Блінова – «истинно русского человека», що зробив винахід виключно для добра батьківщини.

  Утім Блінов виявився зовсім не першим конструктором гусеничного трактора. Ідею гусеничного ходу запропонував ще в 1770 році ірландський та англійський політик і винахідник Ричард Еджворт.

  Перший гусеничний трактор для потреб меліорації в 1832 році запатентував Джон Гіткот, а в 1837 він створив його діючу модель. В 1859 році американець Уоренн Міллер запатентував право на виготовлений ним гусеничний трактор призначений для сільськогосподарських робіт.

  Першим трактором, що став широко застосовуватися, вважається паровий локомобіль винайдений Вільямом Говардом у 1850 році. В часи Блінова в Англії працювало понад дві тисячі цих машин.

  В 1892 році американець Джон Фроліх запатентував трактор з двигуном, що працював на нафтопродуктах.

  Отже Блінова не можна назвати винахідником трактора, чи його гусеничної модифікації. Утім, на відміну від Черепанових та Ползунова, він таки зробив технічне відкриття. У створеному ним тракторі кожна гусениця мала свою парову машину, отже й незалежний хід. Незалежний рух гусениць давав можливість повертати машину, чого не було в жодній попередній моделі гусеничного трактора. Федор Блінов зробив справжній винахід. Мабуть, саме тому, його ім’я майже не знане на Московщині.

  Історія московських винаходів звісно не обмежується вищезгаданими «винахідниками». Та й не тільки вони творили славу Росії.

  В історії Росії існують ще більші дива: героїчна оборона Козельська чи Куліковська битва, настільки великі та значні, що досі не знайдено їх матеріальних залишків. Вдячні нащадки пам’ятають значно перебільшені перемоги великих полководців і генералісимусів. Або легенди про «исконно-посконный» град Китеж, який як і національне московський головний убір – кокошник, становлять спадщину фіно-угорських народів. Тема історії та культури під кодовим № 404 не вичерпна!

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!