Услад і Зімцерла, або як на Московії вигадували давньослов’янських язичницьких богів

 

В. Іванов. Веселка над Арконою

  У XVIII столітті Російська імперія почала доводити всім, і насамперед собі, що має історію, яка за давністю не поступається давньому Риму чи Елладі. На цій ниві заходилися працювати такі світила московської науки як «великий учений» Михайло Ломоносов чи лютий кат башкирського народу Василій Татищев.

  За логікою московських любителів старожитностей, народ із давньою історією, повинен мати величний пантеон язичницьких (від церковнослов’янського «язик» — «народ») богів.

   Московство чомусь цуралося походження держави від Золотої Орди, і воліло виводити початки з Русі домонгольських часів. Логічно, що за такої установки боги стародавніх москвинів виявлялися слов’янськими, а не фіно-угорськими чи тюркськими.

  На соціальне замовлення швидко відгукнулися «посконные» письменники та історики. На ґрунті переважно європейських та візантійських письмових джерел, а також за матеріалами фольклору і давньоруських літописів відбулися перші спроби реконструкції язичництва давньої Русі.

  У 1767 році Михайло Чулков видав «Краткий мифологический лексикон». 1768 року в світ вийшло «Описание древнего славянского языческого баснословия, собранного из разных писателей, и снабденного примечаниями» Михайла Попова. У 1804 Григорій Глинка оприлюднив «Древнюю религию славян». Того ж року Андрій Кайсаров видав книгу «Славянская и российская мифология».

  У цих довідниках за абеткою подаються відомості про давньослов’янських богів. Розглянемо найбільш кумедні випадки «реконструкції».

Услад

   Австрійський дипломат XVI століття Сигізмунд фон Герберштейн у «Нотатках про Московію» (1557 рік) процитував «Повість врем’яних літ». Серед іншого повідомлялося: «Volodimerus multa idola Kioviae institut: primus idolum Perun dictum capite argento, caetere lignea errant; alia, Uslad, Corsa, Dasva, Striba, Simaergla, Macosch vocabitur». Це вільний переклад речення «И нача къняжити Володимеръ въ Кыевѣ единъ, и постави кумиры на хълмѣ вънѣ двора теремьнаго: Перуна древяна, а главу его сьребряну, а усъ златъ, и Хърса Дажьбога и Стрибога и Сѣмарьгла и Мокошь». При порівняні помітно, що фраза «ус злат» перетворилася на «Uslad».

Услад

  Григорій Глинка в «Древней религии славян» перетворив помилку перекладу на давньослов’янського бога веселощів та життєвих насолод Услада. Після цього бога Услада згадували в московській науковій літературі всю першу половину XIX століття.

Зімцерла

  Історик з Далмації Мавро Орбіні в книзі «Слов’янське царство» (1601 рік) також процитував сюжет з «Повісті врем’яних літ» — про пантеон князя Володимира. Разом з Усладом Орбіні згадав Simaergla.
  В 1722 році на Московщині вийшов переклад твору далматського історика під назвою  «Книга историография початия имени, славы и разширения народа славянского».

  Московський перекладач і гадки не мав, хто такий Семаргл, тому передав Simaergla як Зімцерла. Так на світ з'явилася нова богиня слов'ян.

  У книзі Михайла Попова 1768 року «Описание древнего славянского баснословия...» Зімцерла згадується як Богиня Київська, про яку відсутні будь-які відомості. Утім, на підставі її імені Зімстерла, Попов зробив висновок, про тотожність римській Аврорі чи Флорі. Тобто Зімцерла – богиня вранішньої зорі, весни та квітів.

А. Шишкін. Зоря-зоряниця

  Після цього новостворена богиня стає мало не улюбленицею московських поетів. Про неї згадує Олександр Радищев («Бова», 1799–1802), Гаврило Державін («Явление Аполлона и Дафны на невском берегу», 1801), Гаврило Каменєв («Громвал», 1804), Василь Наріжний («Славенские вечера», 1809), Микола Польовий («Стенька Разин», 1832). У 1818 році поет Олександр Бестужев-Марлінський навіть збирався видавати альманах з назвою «Зимцерла».

Вигадки XX століття

  Творення богів на цьому не закінчилося. У 1907 році в Москві вийшла збірка  Костянтина Бальмонта «Жар-птица. Свирель славянина» з віршем «Бог Погода». Розповідь про цього бога можна розцінювати як поетичний образ, без претензій на історичну точність.

  Сучасний реконструктор  язичництва давньої Московії, Александр Барашков, більше відомий як Александр Асов, пішов далі. Він не тільки відтворює міфи про давньослов’янських богів у художній формі («Книга Коляды», «Волшебник из Асграда» та інші), а й займається науковими дослідженнями давньослов'янської релігії.

Мапа розселення меря та інших фіно-угорських народів 

  Серед джерел, які стали базою для реконструкції язичницьких міфів давніх слов’ян, крім матеріалів казкового Китеж-града, він називає вірування берендеїв (А. Асов. Атланты, арии, славяне: История и вера. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. – С.462 – 475), та марійців (там же. – С. 495 – 510). При цьому автор вважає тюркський народ берендеїв слов’янами. Фіно-угорський народ марійців Асов чомусь до слов’ян не зарахував.

  «Для поволжских берендеев, к коим принадлежу и я, марийцы – ближайшие соседи, многие наши святыни общие». (А. Асов. Атланты...- С.495). Обмовка за Фрейдом. Московська держава, більшість населення якої становили асимільовані фіно-угри, виникла на руїнах тюркської Золотої Орди. Факт, що «русские» = тюрки + фіно-угри, в наш час визнають і деякі московські історики.

  На цьому тлі кумедно виглядають деякі вироби московської індустрії розваг. У художньому фільмі «Ярослав. Тысячу лет назад» (2010 рік) розповідається як князь Ярослав Мудрий вирішив побудувати місто Ярославль. Попри те, що Ярославль зведений на землях де в ті часи жив народ меря, у фільмі тубільне населення  чомусь молиться слов’янським богам. Мабуть це така ж поетична вольність, як і «Бог Погода» Бальмонта.

Олександр Хиневич

  В грудні 2006 року Олександр Хиневич, відомий також як патер Дий, оприлюднив «Славяно-Арийские Веды» — сакральні тексти стародавніх слов’ян, начебто знайдені самим Хиневичем. Аналіз «Славяно-Арийских Вед» виявив цікаву закономірність. Ці тексти містять багато паралелей з публікаціями журналу «Наука и религия» початку 90-х років.

  Подібних прикладів реконструкції язичництва можна навести чимало. Згадаємо хоча б «давньослов’янську» Кострому, яку вшановували виключно на землях населених з давніх-давен фіно-уграми.  Або райського птаха Алконоста, запозиченого з грецьких міфів про дівчину Алкіону.

  Але й наведених даних достатньо, аби зрозуміти: за допомогою конструювання «давньоруської» язичницької релігії, Московія намагається обґрунтувати походження своєї держави з державності давньої Русі.
  Ці потуги здебільшого не вдалі, оскільки фальсифікації такого масштабу дуже складні. Та мабуть, вони не швидко облишать цю справу. Зрештою, без зімцерл, усладів та берендеїв-слов’ян було б не так смішно жити!

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!