Брудні чоботи, Індійський океан та нагла смерть царя Павла

Філіппов К. Козаки на марші. 1851 рік.

Не рекомендується читати людям без почуття гумору.

Ідея помити чоботи московських вояків в Індійському океані належить зовсім не Жириновському. Задовго до «юриста», за національністю батька, ідея спала на думку імператору Павлу.

Задум царя викликав велике зацікавлення московського офіцерства – аби оцінити перспективи незвичних заходів гігієни, вони поквапилися розпитати монарха просто серед глупої ночі. Павел так розчулився увагою підданих, що від вражень помер на місці наглою смертю. Утім, про все по порядку.

«Тому, що послідовний!»

Політика царя Павла відрізнялася послідовністю. Точніше сказати: послідовністю в непослідовності. Цю рису характеру він напевне успадкував від матінки – Єкатерини ІІ.
Вона любила листуватися з провідними діячами французької Просвіти, потеревенити з ними на абстрактні теми. Але коли у Франції вибухнула революція, натхненна ідеями просвітян, цариця доклала всіх зусиль аби знищити справу прихильників Вольтера та Дідро.
Можливо Єкатерина робила це усупереч переконанням, як ті миші, що плакали, наштрикувалися на голки, але продовжували жерти кактус. Та що лишалося робити сердешній імператриці? З одного боку данина інтелектуальній розраді – листуванню з Вольтером, а з іншого сувора необхідність відпрацьовувати кредити гарматним м’ясом. У ситуації нелегкого вибору, цариця не вагаючись вирішила розрахуватися за державний борг життями своїх холопів.
Військо сформоване з рекрутів-кріпаків не досягло якихось суттєвих успіхів у боротьбі з армією вільних громадян революційної Франції. Царське вояцтво тануло мов сніг на сонці, а борг лишався не погашеним. Від смутку, посиленого вельми нездоровим способом життя, цариця померла.

Тончі С. Павел І. 1801 рік.

Трон успадкував нелюбий син Павел. Він не листувався з просвітянами, революцій не любив, борг матусі повертати мусив, тому продовжив воювати з Францією.
До всього долучилася особиста образа – цар Павел прагнув протиставити ідеям революції лицарські ідеали. Такий собі донкіхот з Гатчини. Московський імператор очолив навіть Орден мальтійських лицарів, аж тут французькі бунтівники наступили імператору на улюблений мозоль – захопили Мальту.
Ображений у найкращих почуттях Павел оголосив війну Іспанії та Франції. Війна з Іспанією якось не задалася, а ось проти Франції Російська імперія запрацювала на всю військову міць. Відвойовувати Мальту вирушив флот на чолі з Ушаковим, а покінчити з французькою революцією доручили генералу Суворову.
І тут царат спіткала прикра несподіванка. Виявилося, що Суворов може успішно воювати лише проти набагато слабкіших супротивників: погано озброєних повстанців чи війська Османської імперії, яка перебувала в глибокій системній кризі. А проти регулярної армії європейської держави, вийшло все як у московському прислів’ї: «Молодец против овец, а против молодца – и сам овца».
Генерал-каратель Суворов стрімко накивав лаптями, рятуючи своє військо від повного розгрому. Ця ганебна втеча, увійшла в московську імперську міфологію під назвою «Героїчний перехід Суворова через Альпи».
Цар Павел оцінив належним чином, як супротивника, так і свого генералісимуса. Суворова відправився в почесну відставку, чого старий каратель не зміг пережити.
А революційна Франція, та її перший консул Наполеон перейшли з розряду ворогів Російської імперії до її найліпших друзів. Відповідно Англія потрапила в перелік запеклих недругів, тим більше, що таким чином, виникла можливість не повертати запозичені царственою матусею гроші.
Московський імператор продемонстрував усьому світу послідовність у зовнішній політиці, і з ентузіазмом неофіта поринув реалізовувати нові імперські перспективи, які дарувала йому спілка з Францією.

Похід в Індію

Французи запропонували Павлу план глобального перерозподілу колоній – відібрати в Англії Індію, та поділити її територію. Не дивно, що жага легкої наживи заволоділа уявою просякнутого лицарськими ідеалами царя.

Бенуа А. Парад часів Павла І

Згідно узгодженого плану, до Астрахані мали прибути 35-тисячний корпус французьких вояків на чолі з генералом Массеною. До них мала долучитися московська армія такої ж чисельності, та під проводом французького генерала за 80 днів дістатися до Ірану, і швидко облаштувати там опорну базу в Астрабаді.
Потім, за 50 днів армія союзників мала перейти через Афганістан, і увійти в мусульманські регіони тодішньої Індії. Там, за розрахунками союзників, до них долучалися всі невдоволені англійським колоніальним режимом, насамперед мусульманське населення регіону.
Союзну армію мали поповнити не менше ста тисяч місцевих повстанців, і ця військова потуга зносила англійське панування в Індії. Північна частина «звільненої» території «приєднувалася» до Російської імперії, південна відходила Франції.
Мрії помити брудні чоботи московських вояків в Індійському океані настільки заволоділи Павлом, що він вирішив не чекати на корпус Массени. У січні 1801 року, отаман донських козаків Василь Орлов-Денісов отримав наказ вирушати в похід на Індію, та досягти її через чотири місяці.

Василь Орлов-Денісов

Щоправда московство мало карти лише до Хівинського ханства, але імператор Павел вважав, що козаки народ кмітливий, і розпитають в тамтешнього населення шлях на Індію.
Напевне, Павла надихала мрія Петра І дістатися Індії, через базу на Мадагаскарі. Як і його попередник, Павел знехтував приготуваннями експедиції. Кораблі Петра на шляху до Мадагаскару змогли пройти всього кілька миль, козаки Павла протрималися набагато більше.
28 лютого 1801 року козацьке військо розпочало індійський похід. Вони встигли дійти аж до Саратовської губернії, аж раптом, на 11 день походу…
Провідна верства Російської імперії, вирішила уточнити в Павла процедуру очищення брудних чобіт в Індійському океані. В ніч на 12 березня до царської опочивальні увійшла делегація гвардійських офіцерів.
Їх настільки схвилювала близькість до царственої особи, що зовсім розгубилися. І замість питання, як краще очищувати взуття в океані, спитали в царя, скільки хвилин йому треба, аби підписати акт зречення від престолу.
Замість точної відповіді, цар «понес пургу», зовсім як Путін на багатогодинній прес-конференції, чим вельми розчулив офіцерів. Хтось вирішив подбати, щоб цар не застудив напружену горлянку, і оповив монаршу шию шовковим шарфом.

Вбивство Павла І, березень 1801 року. Гравюра з французької книги 1881 - 1882 років.

З пересердя, деякі офіцери надто ніжно потягнули шарф – імператор захрипів. Хтось несподівано приклався до скроні царя важкою тютюнницею, промовивши: «Нас тут нет!», і Павла Петровича не стало.
Так, на самому цікавому місці, завершився індійський похід царської армії. Син і спадкоємець Павла – Александр І, одразу спинив рейд донських козаків, уклав мир з Іспанією, і поновив війну із Францією.
Індійська авантюра залишила московським історикам одну з найбільших загадок, над якою вони розмірковують аж до сьогодні: чи дісталася б індійська експедиція Павла, хоча б до Оренбургу?

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!