Похід Петра І на Мадагаскар: місія не здійснена

 

Айвазовський І. Пьотр І на Красній гірці.

  Невдовзі по закінченню Північної війни до Російської імперії прибув морський офіцер Швеції датчанин Даніель Вільстер, який за свою кар’єру встиг повоювати і з Данією, і зі Швецією, і з Московією. Колишній підданий Данії та Швеції прибув в царство Петра І з пропозицією долучити до імперії далекий Мадагаскар, звичайно під виглядом «собирание исконно-посконных земель».
  Цар Пьотр, малограмотна людина з відхиленнями психіки, не вагався ані хвилини. «Мадагаскар наш!» — одразу вирішив він. Царя миттєво переконав вагомий аргумент наведений Вільстером – експедиція на Мадагаскар входила до планів шведського короля Карла XII, якого новоспечений московський імператор вважав своїм учителем.
  З розповіді Вільстера випливало, що в 1713 році до шведського посольства в Ганновері з Мадагаскару прибули капітан Сен-Лежер з сином. Вони звернулися до секретаря посольства Верфлінга з пропозицією від тамтешніх піратів передати Мадагаскар під протекторат шведської корони, за що ті погоджувалися виплатити півмільйона фунтів стерлінгів та надати 25 бойових кораблів. І все це тільки за те, щоб Швеція захистила їх від Англії та Франції, які методично вичищали моря та океани від піратів.
  Наприкінці 17 століття наймогутніші морські держави вирішили покінчити з піратством, що їм майже вдалося. Недобиті піратські ватаги знайшли останній свій притулок на Мадагаскарі. Острів знаходився на торговому шляху в Індію, що давало піратам гарну поживу за рахунок збитків купців тих самих морських держав.

Острів Мадагаскар. карта 18 століття

  Подейкують, що ідея сподобалася королю Карлу. Він не мав жодної прихильності до морських розбійників, але потерпав від великої фінансової скрути. Утім, поміркувавши належним чином, Карл вирішив, що авантюра з мадагаскарськими піратами надто не певна.

  До того ж, інтриги при дворі султана Османської імперії, де король перебував після полтавської катастрофи, видавалися йому більш перспективними в плані отримання ресурсів, необхідних для продовження війни проти Московського царства.
  Цар Пьотр міркував інакше. Після перемоги над Швецією і захоплення територій на заході, він вирішив розширити володіння на сході. Саме з цією метою влаштував походи на Іран та Хіву. Петра вабила можливість отримати доступ до казкових багатств Індії.

Невідомий художник 17 століття. Портрет Петра І

  Походи суходолом не дозволили московству суттєво просунутися в індійському напрямку. Аж ось з’явився Вільстер який показав легкий шлях в Індію, в разі створення бази на Мадагаскарі.
  Московський цар вирішив, що зробити це вдасться без витрати великих ресурсів. Треба лише домовитися з королем Мадагаскару, взяти його під свою високу руку, ну а далі все піде по накатаній схемі: острів швидко опанують московити, і встановлять «русский мир».
  Імператор всєя Московії навіть не уявляв, що на Мадагаскарі немає короля. Там панують банди піратів, кожна з власним «королем». А також мешкає досить войовниче корінне населення, і кожне їх плем’я має власного короля.

Пірати

  Пьотр чомусь уявляв, що московські конкістадори опанують владу на острові швидше, ніж свого часу Кортес в Мексиці. Одразу після приєднання острову до Російської імперії, експедиція мала вирушити до Індії, та спробувати закріпитися там.
  Щоб Англія та Франція не стали на заваді планам, експедиція отримала найвищий ступінь секретності. На її підготовку виділили аж три тисячі золотих рублів. Ніхто, з керівників походу не знав його мету – пакети з інструкціями вони мусили відкрити й прочитати вже у плаванні, після входження в Північне море.

Рогервік на карті 18 століття

  Експедиція мала вирушити з естонського міста Рогервік. За старою доброю традицією закупівлі для експедиції супроводжувалися хабарями, завищеними розцінками на неякісні товари, розпилом бюджету та затримкою жалування. Простим матросам грошей просто не видавали, навіть їх одяг потроху перетворювався на дрантя.
  Приготування відбувалися настільки швидко і недбало, що ніхто навіть не перевірив стан кораблів. Вантаж у трюмах розміщували абияк, що впливало на остійність суден. Експедицію не вдалося до пуття забезпечити харчами та водою, що вже казати про ліки.
  Організацією експедиції займався особисто командувач флотом Федор Апраксін. Задля секретності він не залучив ані Адміралтейство, ані колегію Іноземних справ. Усю відповідальність поклав на керівників експедиції, і наказав в обов’язковому порядку подолати за 10 днів усі труднощі, інакше за кожен провал з них спитають з усією люттю московського самодурства самодержавства, і жодні пояснення до уваги не приймуть.
  Зібрана на швидку руку експедиція вирушила в похід 21 грудня 1723 року. Два фрегати «Амстердам Галей» («Амстердамська галера») та «Декрон де Ливде» («Вінок кохання»), при 32-х гарматах та двома сотнями членів екіпажу кожен, під прапорами торгових суден, попрямували на Мадагаскар.
  Утім навіть Апраксін та цар Пьотр розуміли – тільки повний бевзь може не помітити, що військові фрегати йдуть під торговими прапорами, тому наказали експедиції уникати битих морських шляхів та, по змозі, не заходити в порти.
  Московський цар настільки переймався тим, щоб хтось інший не взяв раніше за нього короля Мадагаскару під протекторат, що відправив експедицію в часи зимової негоди та штормів. «Лайно не тоне» — подумав цар про якість свого флоту в цілому та кораблі експедиції зокрема.
  Вітрильники залишили Рогервік і увійшли в зимову негоду. Від дощу з мокрим снігом вітрила суттєво збільшили вагу і почали завалювати кораблі на бік – давав взнаки недбало розташований у трюмах вантаж. У флагмана «Амстердам Галей» у трюмі розпочалася теча, помпи не встигали відкачувати воду. Врятувало лише те, що кораблі відійшли від берега всього на кілька миль.

Фрегат "Амстердам Галей"

  Фрегати повернулися в порт. Флагманському кораблю залатали дно, але це йому мало допомогло. 21 січня 1724 року екіпаж судна розпочав перезавантаження якоря, і «Амстердам Галей» зробив поворот оверкіль, тобто перевернувся догори кілем. Загинуло 16 моряків.
  Цар трохи засмутився загибеллю корабля, але наказав готувати нові, і якнайшвидше вирушати на Мадагаскар. На прохання Вільстера, для експедиції виділили нові судна: «Принц Євгеній» та «Крюйсер». Готуватися вирішили ретельніше.
  Доки йшли ретельні приготування помер цар Петро. Новому фактичному правителю Російської імперії – Олександру Меншикову, стало не до Індії та Мадагаскару.

Л. Толстой про Петра І

  І хоча плани Вільстера так і не втілили в життя, начальство оцінило належним чином відданість датчанина, що змінював підданство мов рукавички. Він отримав звання віце-адмірала, очолив Морську академію у Санкт-Петербурзі, а в 1729 році взяв під командування Кронштадт.
  Наступну спробу досягнути Індії, але вже суходолом, здійснив імператор Павел. Мадагаскар виявився обабіч від шляху, тому ніхто його більше не згадував.
  Завершилося все як і в Петра І – наглою смертю. Імператор Павел, після початку приготувань до походу в Індію отримав удар важкою тютюнницею в скроню, саме в той час, як кілька дебелих гвардійських офіцерів москвинів ніжно, але наполегливо, стискали царську шию шовковим шарфом.
  Таємнича Індія чомусь лишалася фатальною та недосяжною для всіх московських володарів, які намагалися здійснити «добровільне приєднання» країни до Росії, та помити чоботи в Індійському океані.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!