Деколонізація РФ

В України наявні всі можливості для перемоги у війні з РФ, після якої Москва вже ніколи не зможе загрожувати світу. Задля військової перемоги достатньо волелюбності та героїзму української нації помножених на матеріальну допомогу Вільного світу. Щоб назавжди вирвати у Кремля агресивне імперське жало, слід задіяти додаткові зусилля.
Будемо реалістами – швидше за все, Україна не зможе задавити московського ведмедя в його барлозі. Країні яку позбавили атомної зброї, нереально завдати нищівну поразку ядерній імперії в прямому військовому протистоянні. Крім того, Московія переважає нас в економічному, людському та територіальному потенціалі. Колосальна допомога союзників Україні спроможна лише частково компенсувати наявну нерівність.
Невже місія не здійснена, і навіть в разі перемоги України в теперішній війні, через кілька років українські богатирі знов битимуться з імперським Змієм Гориничем?
Вирішальна українська перемога можлива вже найближчим часом, і наявні всі ключі, які відкривають шлях до неї. Для початку, зробимо невеличку подорож в іноземну історію, необхідну для розуміння основної думки.
Навесні 1519 року до півострову Юкатан, прибуло 11 іспанських кораблів, з яких, на мексиканське узбережжя, висадився десант 553-х шукачів пригод та 15-ти коней. Станом на 13 серпня 1521 року іспанським авантюристам вдалося повністю перемогти і підкорити імперію ацтеків, з багатомільйонним населенням.
Дехто з істориків вважає, що вирішальну роль у цьому відіграла перевага в іспанському озброєнні; коні, яких ніколи не бачили індіанці; та помилкове ототожнення ацтеками Кортеса з Богом Кетцалькоатлем.
Насправді, ці явища, не мали вирішального значення для перемоги конкістадорів. Індіанці досить швидко призвичаїлися до коней, і переконалися, що іспанці не боги, а звичайні смертні люди.
Технологічну військову перевагу армії Кортеса компенсувала багатотисячне хоробре військо ацтеків. Історія знає випадки, коли перевагу в озброєнні однієї зі сторін, зводилася нанівець чисельною перевагою гірше озброєного супротивника. Пригадаємо, хоча б, поразку британської армії генерала Хіка під Ель-Обеїдом восени 1883 року, або падіння Хартуму і загибель генерала Гордона 25 січня 1884-го, під ударами суданської армії Мухаммеда Ахмеда «Магді».
Перемогу Кортеса над імперією ацтеків, визначив зовсім інший чинник, аніж технічна перевага, чи наявність незнайомих індіанцям тварин.
Цей фактор – антиколоніальний рух поневолених ацтеками народів. Більшість з них радо прийшли на допомогу іспанцям, і відправили в небуття імперію, де в якості релігійних обрядів використовували людські жертвоприношення.
Повернемося в сьогодення. Сучасна РФ – остання в світі класична імперія. Вона як і імперія ацтеків, тримає в ярмі силовим примусом багато поневолених народів.
Від самого початку Московія формувалася як імперія. Першими були анексовані сусідні держави: Твер, Рязань, Великий Новгород. За ними прийшла черга решті територій Золотої Орди: Казанському, Астраханському, Сибірському та Кримському ханствам.
Паралельно з цим зазнавали атаки країни Балтії, Річ Посполита, Шведське королівство з Фінляндією. Згодом пазурі імперського орла вп’ялися в країни Кавказу та Центральної Азії. На короткий час панування імперії московитів поширилося навіть на Американський континент – Аляску.
Найбільшого розквіту московський імперіалізм досяг у часи сталінізму. Під його орудою опинилися всі слов’янські (крім Югославії), фіно-угорські (з певними застереженнями щодо Фінляндії) та монгольські народи.

Декомунізації та деколонізації РФ бути!

Під гаслами комунізму московський спрут простягав свої щупаки в Південну Америку (Кубу, Нікарагуа, Сальвадор), Азію (Корею, Ємен, Афганістан), та Африку (Сомалі, Анголу, Мозамбік), і цей перелік не вичерпний.
Теперішня РФ продовжує імперіалістичну політику своїх попередників, втручанням у внутрішні справи Сирії, Центральноафриканської республіки, не кажучи вже про колишні московські колонії, які здобули незалежність наприкінці 1991 року.
Не в останню чергу імперські настрої на Московії збереглися завдяки позиції країн Вільного світу. Коли розпадався СССР, Президент США Джордж Буш-старший висловив занепокоєння можливим збільшенням кількості країн із ядерною зброєю, та порадив поневоленим народам лишатися під московською орудою.
Представник іншої провідної політичної партії США, Президент Білл Клінтон, поблажливо поставився до звірячої розправи Москви над незалежною Чеченською Республікою Ічкерія.
Жорстоке придушення Ічкерії змусило Татарстан, Башкортостан, Калмикію та інші поневолені Москвою народи зупинити активну боротьбу за свій суверенітет.
Можна пригадати позицію західних країн, під час нападу РФ на Грузію в 2008 році, яка дозволила Москві окупувати 20% території кавказької країни.
На жаль, і в наш час можна спостерігати схожі тенденції: на початку широкомасштабної агресії РФ проти України, деякі очільники та високопосадовці країн Вільного світу, поквапилися визнати цю навалу виключно «агресією Путіна проти України», та зазначили, що «русский народ» ні в чому не винен.
Цю позицію заходилися поширювати та всіляко просувати «не такие русские», або як вони самі себе, називають «хорошие русские». Утім, навіть поверхневого погляду на цих «хороших русских», достатньо, аби легко розпізнати, що вони ніщо інше, як друга, ліберально-імперіалістична, голова московської пташки-мутанта.
Варто враховувати, що позиція країн Вільного світу ґрунтується на принципах реалізму. Якщо поневолені Москвою народи здобудуть незалежність, західні країни приймуть цей факт, як просту реальність, і налагодять взаємовигідну співпрацю з ними.
На «хороших русских» не варто зважати зовсім. Їх імпотентна поведінка продемонструвала повну нездатність на щось вплинути, окрім вірності ідеям імперіалізму. Рух «белоленточников» наочно виявив повну нездатність московської «опозиція» боротися за владу, а висловлювання Чубайса, Гозмана, Ходорковського, Навального та багатьох інших – вказують на домінуванні в їх колах імперської парадигми.
У цьому світлі дивно виглядає позиція деяких українських можновладців: надання українського громадянства запеклому імперіалісту та рашисту Невзорову, спроба агітаційного туру Україною московської пропагандистки Овсяннікової, візит до Києва борця «с корупцией в вооруженных силах РФ и за свободную Россию» Жданова, незрозумілі спроби Фрідмана позбутися міжнародних санкцій за допомогою української влади, заяви про якийсь химерний порятунок українців олігархом путінського кагалу Абрамовичем...
Загравання з «хорошими русскими» допоможе лише зберегти Московську імперію, подібно до того, як удавана єльцинська демократія врятувала чималий шмат московсько-більшовицької імперії під виглядом РФ. І першою жертвою цих недолугих ігор може стати Україна, в якій «хорошие русские» заходяться будувати «хорошую Россию».

Демонтаж скульптури в стилі соцреалізму під Аркою Свободи українського народу

«Не такие русские» – звичайний імперський мотлох, якому місце на смітнику історії. Нам не варто витрачати на них свій час і сили. Заслуговують на увагу та підтримку лише ті люди, які давно розірвали з імперіалістичним світоглядом, і прагнуть деколонізувати останню імперію. Решта московства, щоб не будувало: самодержавство, комунізм чи демократію, здатне зліпити лише злиденну агресивну імперію.
Україні, в першу чергу потрібно всіляко допомагати активістам національно-визвольних рухів, які борються за державну незалежність своїх народів. Таких людей чимало: згадаємо хоча б борців за незалежність Ічкерії чи активістів «Свободного Идель-Урала». Існують організації борців за незалежність Сибіру, відновлення Казакії та інших.
Наразі, Москва намагається придушити національно-визвольні рухи у підступний спосіб. Задля війни проти України, Кремль формує військові частини переважно з представників поневолених народів. У такий побит, кремляді намагаються знищити найбільш активні та дієздатні громади у своїх колоніях, та прищепити тим, хто залишиться живим, ненависть як до України, так і до самої ідеї боротьби з московським імперіалізмом.
Запорука перемоги антиколоніального руху – у слабкості панівного на РФ режиму.
Путінська кліка тяжіє до авторитаризму, але не має сил утримувати владу жорсткою рукою. Тому змушена вдавати із себе демократичну країну. Але, щойно на РФ з’являться хоча б зародки демократії, це започаткує крах останньої імперії. Варто пригадати декоративну демократію Єльцина, яка спонукала до боротьби за державний суверенітет практично всі суб’єкти, так званої, федерації.
Чекізм, що панує на РФ – гібридний. Його головна мета – збереження влади над максимальною кількістю територій. Але, жодної привабливої ідеології, крім імперіалістичного шовінізму та сталінізму, під виглядом «русского мира» та культу «победобесия», він не має.

Ці ідеї чужі для поневолених Москвою народів, які Кремль називає «многонациональным российским народом». Тому, у чекістської кліки відсутня підтримка вагомих народних верств.
Путінський режим не має сил і ресурсів для силового утримання влади. Він спроможний на точкові репресії проти окремих осіб. Проти масового визвольного руху він виявиться безпорадним.
Щоб втриматися при владі, московські чекісти використовують два головних інструменти: масовану пропаганду та кишенькову опозицію «не таких русских». Трюк з опозицією старий і добре відпрацьований. Варто пригадати хоча б, як московство занапастило дисидентський рух в СССР.
Пропаганда в інформаційну добу приречена на поразку. Москва програла інформаційні битви в часи Холодної війни, історія повториться в новітні часи.
Наразі, Україна перебуває на самому вістрі боротьби з московським імперіалізмом та колоніалізмом. За нашими визвольними змаганнями з надією спостерігають усі поневолені Москвою народи. Ми мусимо об’єднати наші спільні зусилля, аби здобути Волю для всіх нас, і перемогти імперію, яка погрожує світу ядерною війною.
Тим більше, що маємо чималий історичний досвід спільної антиколоніальної боротьби. Згадаємо, для прикладу, З’їзд поневолених Москвою народів, або діяльність АБН.
Від остаточної деколонізації Росії виграють усі, навіть московство. Останні десятиліття переконливо довели, що в умовах чекістської гібридної диктатури, життя переважної більшості населення залишків московської імперії, як мінімум, не поліпшилося, в порівнянні з існуванням у СССР.

Допоки московство триматиметься за імперію, та продовжить визискувати поневолені народи, доти вони не побачать навіть натяку на гідне людське життя.

Порівняння: Хіросіма та Нагасакі після ядерного удару, та буденне існування пересічного міста на РФ – Омську

Московський імперіалізм – загроза не тільки поневоленим народам та сусіднім державам. Це загроза глобальній системі світової безпеки. Доки залишатиметься імперська Росія, вона буде дестабілізувати Європу, а через неї – і весь світ. Розуміння цього вже сьогодні наявне в країнах Вільного світу. З часом воно запанує в суспільній свідомості західних країн.
Тільки після повної деколонізації Московії, та утворення на учорашній території РФ незалежних держав поневолених колись Москвою народів, Україні варто звернути увагу на «хороших русских». Як на речників невеличкої Залісської республіки, яка виникне на територіях Московської та Івановської областей зниклої назавжди РФ.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!