Нікарагуа в лабетах московського чекізму

 

Даніель Ортега знайомить Путіна зі своїми генералами. Нікарагуа, аеропорт Манагуа, 12 липня 2014 року.

  Після смерті Сталіна панівний режим в СССР відмовився від планів здійснити світову революцію шляхом світової війни. Натомість виник задум використати інструменти гібридної війни для встановлення дружніх режимів в країнах Третього світу. Завдяки цьому плану, серед інших, під удар потрапила Нікарагуа.

Під орудою КГБ

  Державний переворот, учинений Фіделем Кастро на Кубі, створив у керівництва СССР величезні надії на розширення зони впливу. За згодою Кастро Куба перетворилася на плацдарм для подальшої московської комуністичної експансії в Латинській Америці. КГБ навіть надав країні промовисту кодову назву «Аванпост». Звідси Москва і Гавана організовували та підтримували протиурядові повстанські рухи в Сальвадорі, Нікарагуа або Чилі.
  Слід відзначити, що Кастро не тільки співпрацював з Москвою, але й провадив самостійну політику, задля встановлення дружніх режимів. Не пас задніх й інший комуністичний дракон – Китай: південноамериканські маоїсти розгорнули партизанську війну в цілій низці країн. Вплив комуністичних ідей марксизму, ленінізму, сталінізму, маоїзму, кастроїзму та геваризму відчувається в регіоні дотепер.

Ніколай Леонов

  Латиноамериканський напрямок КГБ очолив Ніколай Леонов – московський шовініст, приятель братів Кастро та Че Гевари. В інтерв’ю 2008 року, яке Леонов дав журналу «Наш современник» на честь свого ювілею, він наголосив: «все мои 80 лет были отданы государству российскому. Никакой клановости, никакой партийности во мне не было».
  Заради добра «держави російської» він займався дестабілізацією Північної Америки, про що розповідають архіви Митрохіна. З цих документів випливає, що засновник Сандиністського фронту національно визволення (СФНВ = FSLN) Карлос Фонсека – агент КГБ на псевдо «Гідролог».

Прапор СФНВ (FSLN)

  Первісно СФНВ створювався не стільки для повалення режиму Анастасіо Самоси в Нікарагуа, як для терористичної та диверсійної діяльності в усій Північній та Центральній Америці. За їх допомогою набувало практичного змісту побажання начальника Першого Головного управління КГБ в 1955 – 1971 роках Александра Сахаровського: «терроризм должен стать нашим основным оружием».

Сахаровський - ідейний натхненник московського комуністичного тероризму

  Наприкінці 60-х років минулого століття загін сандиністів прибув до Мексики, вивчати місцевість задля здійснення диверсійних операцій на території США. Усі операції нікарагуанських екстремістів контролювалися (узгоджувалися) з резидентами КГБ СССР.
  До переліку «революційної» діяльності сандиністів входять грабунки банків, захоплення заручників та пасажирських літаків, вбивство прибічників диктатора Нікарагуа Самоси, організація страйків та вуличних зіткнень, партизанська війна з режимом. Внаслідок громадянської війни, в не дуже заможній країні, зруйнували 100 підприємств з 450, загальні збитки склали понад мільярд доларів.

Карлос Фонсека Амадор. 1970 р.

  Хоча Фонсека загинув наприкінці 1976 році, КГБ зберіг контроль над СФНВ. В архіві Митрохіна наявні документи, в яких розповідається, що в 1978 році резидент КГБ дав дозвіл одному з провідників сандиністів Едену Пасторі захопити під час засідання депутатів парламент Нікарагуа – Національний Конгрес. 22 серпня бойовики Пастори захопили понад триста осіб, в тому числі родичів Анастасіо Самоси та багато депутатів, з вимогою звільнити з ув’язнення 87 провідників сандиністів, а також виплати 10 мільйонів доларів викупу.
  Уряд виконав вимоги терористів, тільки замість десяти виплатив півмільйона доларів. Пастора з грошима та звільненими в’язнями перебрався на Кубу. Щоправда, через кілька років Пастора змінив ставлення до руху сандиністів, і перейшов на бік «контрас».
  19 червня 1979 року війська сандиністів захопили столицю держави, і оголосили перемогу. Владу захопив СФНВ на чолі з Даниелем Ортегою. Взаємини сандиністів та московських комуністів вийшли на якісно новий рівень – СССР офіційно почав постачати зброю дружньому режиму.

«На страже революции»

  Під час урочистостей з нагоди річниці захоплення влади, сандиністи оголосили про першу офіційну закупівлі зброї в СССР: переносних ракетно-зенітні комплексів «Стрела-2», ручних протитанкових гранатометів РПГ-7 та іншого озброєння на суму 5 мільйонів доларів. За різними даними, того року сандиністи заплатили країнам соціалістичного табору за постачання зброї від 6 до 13 мільйонів доларів.
  Наступного року кораблі Алжиру доправили до Нікарагуа 25 танків СССР Т-54 та Т-55. Держдепартамент США кваліфікував постачання зброї сандиністам, як загрозу безпеці Північної Америки.

Даніель Ортега на офіційній зустрічі з Генеральним секретарем ЦК КПСС Михайлом Горбачовим. Москва, 29 квітня 1985 року. 

  Згідно даним Державного Департаменту США, в 1981 – 1982 роках уряд Нікарагуа отримав зброї не менше, ніж на 80 мільйонів доларів. За оцінками ЦРУ режим Ортеги в 1979 – 1982 витратив на озброєння щонайменше 125 мільйонів доларів. Серед іншого, сандиністи придбали: 50 танків Т-54 та Т-55, 12 БТР-60, 800 вантажівок, зенітно-ракетний комплекс «Куб», 2 гвинтокрили МІ-8, 6 літаків АН-2, патрульний катер класу «Жук» (проект 1400М «Гриф»), 12 152-мм гаубиць Д-20, 48 57-мм протитанкових гармат Z1S-2, понад сотню зеніток, 12 реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град», ПЗРК «Стрела-2».
  Після візиту до Москви 17 – 22 березня 1980 року брата нікарагуанського диктатора, міністра оборони Нікарагуа Умберто Ортеги, і його переговорів з міністром оборони СССР маршалом Дмитрієм Устіновим, начальником Генштабу ВС СССР маршалом Ніколаєм Огарковим та начальником ГлавПУР ВС та ВМФ СССР маршалом Алексієм Єпішевим, військове постачання набуло регулярного характеру. Так тривало доти, поки в СССР не закінчилися гроші, що змусило сандиністів погодитися на проведення в країні вільних виборів, які вони програли в 1990 році.

Кокаїновий фронт

  Тероризмом заради перемоги світового комунізму та боротьбою з «контрас» сандиністи не обмежилися. Вони долучилися до гібридної війни Кремля, використовуючи в якості зброї наркотики. Перше ніж перейти до викладення конкретних дій режиму Ортеги, слід зробити деякі пояснення.
  Доктор Джозеф Д. Дуглас в книзі The Drugging of America and the West. – Thoburn Press, 1990. (Червоний кокаїн: наркотики Америки та Заходу) спираючись на свідчення генерала Служби штатної безпеки ЧССР Яна Сейна, стверджував, що наркотики – один із видів зброї гібридної війни, яку вів СССР та його сателіти, проти Вільного світу.

Обкладинка книги Дж. Д. Дугласа "Червоний кокаїн".

  Після провалу спроб Леніна та Сталіна здійснити світову комуністичну революцію шляхом перемоги у світовій війні, Хрущов та його кліка взяли на озброєння ідеї засновника й керівника Комуністичної партії Італії Антоніо Грамші. В їх основі лежить стратегія деморалізації «країни капіталізму» через посилення занепаду моральних цінностей, разом з державними й суспільними інституціями.
  В «Тюремних зошитах» Грамші стверджував, що комуністам найлегше отримати владу в розвинених країнах, через поступовий процес радикалізації культурних установ, завдяки чому змінюються цінності та мораль суспільства. Послаблення суспільної моралі створює сприятливе політичне та економічне підґрунтя для подальших змін. Тому, комуністам необхідно опановувати школами, засобами масової інформації, церквами та громадськими організаціями, щоб перетворити культуру на інструмент соціальної та економічної політики.
  Користуючись настановами Грамші з посилення політичної дестабілізації, чекісти не тільки атакували та паплюжили впливових людей на Заході, але й застосовували наркотики, як засіб прискореної загальної деградації суспільства. Таким чином, «маси», від імені і до яких апелювали комуністи, стали прямими жертвами глобальної наркотичної атаки.
  Для організації торгівлі і розповсюдження наркотиків використовували соціально близьких комуністам злочинців усього світу. Агенти комуністичних спецслужб допомагали їм організувати процес виготовлення та реалізації наркотиків, намагаючись уникнути зайвої уваги.

Бойовики СФНВ

  Тільки після того, як деградація західного суспільства набула б потрібного обсягу, на вільний світ вирушили б більшовицькі танки. Після перемоги комунізму в підкорених країнах наркоділки та їх клієнти підлягали утилізації.
  Комуністична стратегія, викладена в книзі Дугласа, в головних рисах збігається з повідомленням Юрія Безменова про стратегію інформаційної війни КГБ СССР.
  У цьому світлі події 1984 року виглядають не якимось непорозумінням, а істотною складовою глобальних спецоперацій з наркотиками.

Життя і смерть короля контрабанди

  Саме таке прізвисько отримав пілот Баррі Сіл. За даними Drug Enforcement Administration (DEA) (Управління по боротьбі з наркотиками США (УБН)), з 1981 по 1984 рік, він здійснив близько 150 рейсів з Колумбії до Сполучених Штатів, завдяки яким перевіз у країну тони кокаїну Медельїнського наркокартелю, загальною вартістю понад 5 мільярдів доларів.

Баррі Сіл

  Усі охочі можуть докладніше ознайомитися з його життям та злочинами переглянувши кінострічку American Made, в українському перекладі – «Баррі Сіл: Король контрабанди», з Томом Крузом у головній ролі.
  Для розуміння історії руху сандиністів важливий невеличкий сюжет, який докорінно змінив долю Баррі Сіла. У березні 1984 року агенти УБН затримали разом з літаком пілота Елліса Маккензі, який прилетів з Нікарагуа в місто Форт-Лодердейл, штат Флорида.
  Слідство з’ясувала, що справжнє ім’я літуна, який надав фальшиві документи – Баррі Сіл. Йому висунули звинувачення в контрабанді наркотиків, і запропонували 10 років відпочинку від бурхливого життя та бізнесу в американській в’язниці.
  Подібний розвиток подій не сподобався Баррі, і задля пом’якшення покарання він погодився співпрацювати з УБН, зокрема зробити авдіо та відео записи під час рейсів контрабанди кокаїну.
  Під наглядом УБН Баррі Сіл відновив польоти, старанно фіксуючи осіб пов’язаних з контрабандою наркотиків. Зокрема його камера зафіксувала Пабло Екскобара, Хорхе Очоа та інших провідників Медельїнського картелю, разом з нікарагуанськими військовиками, які вантажили 1,2 тони кокаїну у військово-транспортний літак Fairchild C-123 Provider, під пильним наглядом міністра внутрішніх справ Нікарагуа Томаса Борхе та інших високопосадовців сандиністського режиму.

Міністр внутрішніх справ Нікарагуа Томас Борхе

  Слід відзначити, що Борхе – друг згадуваного вище «Гідролога» Карлоса Фонсеки, разом з яким вони колись створили Сандиністській фронт національного визволення. За впливом серед сандиністів Томас поступався тільки своєму приятелю. Після загибелі Фонсеки, Борхе мав очолити СФНВ, але в тому ж 1976 році, він потрапив за ґрати. Поки Борхе знаходився в ув’язненні, провід у СФНВ перехопив Даніель Ортега.
  Очільник Медельїнського картелю Пабло Ескобар не ховаючись співпрацював з лівацькими екстремістами, про що більш докладно розповідається в статті про Сальвадора Альєнде.
  Отже завдяки Баррі Сілу стало відомо, що сандиністський уряд Нікарагуа займається контрабандою наркотиків в США. Повідомлення настільки вразило Президента США Рональда Рейгана, що він порушив закон про захист свідків, і в червні 1984 року продемонстрував зроблені Сілом фотографії по телебаченню, і назвав сандиністів «брудними контрабандистами наркотиків, що розкладають американську молодь».
  Мабуть, Баррі Сіл дуже засмутився з цього приводу, оскільки й сандиністи, й Медельїнський картель зрозуміли, хто злив інформацію. Ескобар з поплічниками оголосив винагороду в півмільйона доларів за вбивство Сіла, або 1 мільйон за його доправлення в Колумбію.
  Баррі Сіл замість 10 років відсидів 6 місяців. 19 лютого 1986 року неподалік від містечка Батон-Руж у США, під час зустрічі з агентом ЦРУ, він загинув від пострілів з автомата в голову, зроблені трьома колумбійцями.
  Міністр МВС Нікарагуа Томас Борхе не зазнав жодного переслідування. Після поразки сандиністів на виборах 1990 року, він перебував в опозиції. Доки на президентських виборах 2006 року сандиністи на чолі з Д. Ортегою не взяли реванш, що дало змогу Т. Борхе повернутися до влади.
  Борхе помер в 2012 році, а Ортега досі панує в Нікарагуа в якості диктатора. Його режим дуже нагадує путінський в РФ.

Повернення сандиністів

  Приятель Брежнєва та Андропова Даніель Ортега легко знайшов спільну мову з Путіним та Шойгу. І так само, як Путін, примудрився перевести економіку, що стрімко зростала, в режим стагнації.

Даніель Ортега з дружиною Росаріо Мурильо зустрічають міністра оборони РФ Сер-гея Шойгу. Нікарагуа, Манагуа, 5 листопада 2019 року.

  До повернення сандиністів у владу, економіка Нікарагуа мала найвищі в Південній Америці показники темпів щорічного зростання – понад 5%, протягом 10 років. Країна вважалася привабливою для іноземних інвестицій, аж поки в ній не переміг Ортега.
  Його режим цілком можна порівняти з режимом Лукашенки в Білорусі: відсутність вільних виборів, свободи слова, заборона західних НКО, арешти можливих кандидатів у президенти країни. В ув’язненні перебуває багато громадських і політичних активістів, лідери сільських та студентських громад.

С. Шойгу в Нікарагуа 12 лютого 2015 року

  Дружні країни режиму сандиністів: РФ, Куба, Венесуела, Китай,Іран, КНДР. Ортега офіційно визнав «незалежність» Абхазії та Південної Осетії, разом з анексією Криму Росією в 2014 році.
  Наразі Нікарагуа одна з найбідніших країн Латинської Америки, більші злидні тільки на Гаїті.

«Кінг-Конг живий!»

  Вельми помиляється той, хто вважає що з розпадом імперії СССР пішла в потойбічний світ розбудована ним мережа диктатур, наркоділків та інших складових системи світового комунізму.
  14 грудня 2004 року Фідель Кастро та Уго Чавес виступили з ініціативою створення «Боліваріанського альянсу для народів нашої Америки», або скорочено – Блок ALBA. Крім Куби та Венесуели до альянсу приєдналися Гренада, Нікарагуа, Болівія, Гондурас, Еквадор і декілька невеличких держав розташованих на островах. Серед запрошених членів: Гаїті, Іран та Сирія. На правах гостя до альянсу долучилася РФ.
  Через деякий час Гондурас та Еквадор вийшли з об’єднання ALBA, що ставило на меті економічну інтеграцію і спільний розвиток учасників на засадах соціалізму (боліваризму), колективного захисту незалежності, з метою створення єдиного латиноамериканського військового, політичного і культурного простору.
  Чого вартий отой простір, промовисто говорять постаті диктаторів Кастро, Чавеса, Ортеги чи Асада.

Даніель Ортега, Муаммар Каддафі, Фідель Кастро гостюють у диктатора Зімбабве Роберто Мугабе. Хараре, 4 вересня 1986 року.

  Москва продовжує брудну гру з торгівлею наркотиками, що засвідчив скандал 2016 року, під час якого аргентинські спецслужби виявили на території посольства РФ в Буенос-Айресі 12 валіз з кокаїном, загальною вагою 389 кілограм, та приблизною вартістю 50 мільйонів євро.
  Московський МЗС поквапився заявити про спільну з Аргентиною спецоперацію проти наркоділків. Водночас до столиці південноамериканської країни прибула одна з найбільш наближених до Путіна осіб – чекіст Ніколай Патрушев, вірогідно, щоби притлумити скандал.
  24 лютого 2018 року Секретар ради безпеки Аргентини Евгеніо Бурсако в інтерв’ю на радіо сказав, що спостереження за торгівлею наркотиками по дипломатичних каналах РФ тривало 14 місяців, і не виключено, що подібний наркотрафік організований на території інших країн, зокрема Уругваю.
  Очевидно, що московський спрут, як і раніше, тягне мацаки скрізь і всюди. Москва не відмовилась від мрій панувати над світом, а її опричники розпалюють нові війни та ведуть «активні операції» з дестабілізації інших країн.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!