Хто влаштував пожежу в Москві 1812 року?

 

Смірнов А. Палаюча Москва 1812 року. 1813 р.

  Володарі Московії в усіх війнах рятували виключно власні шкіри. Про це свідчать тактика випаленої землі в «Отечественных» війнах з Наполеоном та Гітлером. Пожежа в Москві 1812 року яскраво засвідчила зверхнє і байдуже ставлення московської влади до кинутого напризволяще власного народу.
  Полум’я перетворило на попіл тисячі поранених і хворих московитів, знищило 6 496 з 9 591 будинків, 122 з 329 церков. Постраждали історичні пам’ятки та культурні цінності, зокрема згоріли оригінали «Слова о полку Ігоревім» та Троїцького літопису.
  Наразі історики не дістали згоди, з чиєї провини зайнялася пожежа. Основних версій три: організоване знищення міста московськими диверсантами, мародерство місцевих мешканців, неконтрольовані дії французів та тубільного населення. Не виключають, що всі ці чинники спрацювали разом, і створили синергетичний ефект.
  Самі по собі мародерство чи неконтрольоване розкладання багаття не могли викликати такі фатальні наслідки. Під час наполеонівських воєн супротивники захоплювали багато міст, в кожному траплялися грабунки, палали ватри в пожежонебезпечних місцях. Але жодне з тих міст не зазнало таких руйнівних наслідків.
  Отже, місто знищили цілеспрямовано, з розумінням справи.
  Офіційна московська історіографія покладає провину на армію Наполеона. Чи відповідає це дійсності?

Мазуровський В. Московська пожежа 1812 року. 1910-ті р.

  Пожежі зайнялися водночас зі входом у місто авангарду французької армії 2 (14) вересня. Коли Наполеон оселився в Кремлі 3 (15) вересня палало вже вся Москва. Наступного дня імператор Франції, через загрозу вибуху розташованих неподалік порохових сховищ, полишив резиденцію володарів Московії, та переїхав до Петровського палацу.
  Наполеон згадував, що першого дня він не побачив у пожежі жодної небезпеки. Але наступного дня здійнявся потужний вітер, якому сотні московських паліїв допомагали розносити вогонь.
  Наполеон не тільки наказав загасити пожежу, але й власними руками намагався зупинити поширення вогню, в місті, де переважали дерев’яні споруди. І тут з’ясувалося, що немає жодних протипожежних засобів. Перед тим як залишити місто, його генерал-губернатор Федор Ростопчин наказав вивезти все, чим можна знешкодити вогонь. Натомість випустив усіх в’язнів, для дестабілізації ситуації в тилу у ворога.
  Станом на 6 (18) вересня дві третини Москви вигоріло вщент.

Верещагін В. Повернення з Петровського палацу. 1895 р.

  Ще давні римляни, при розслідуванні злочинів, радили починати з відповіді на питання «кому вигідно?».
  Навіщо французам руйнувати місто, в якому вони збиралися зимувати, в якому знаходилися комори з провіантом? Як показали подальші події, армія Наполеона не могла провести зиму на згарищах, тому полишила місто в люті морози, що мало для неї фатальні наслідки.
  Організоване знищення міста армією, яка його займає, і збирається чи то зимувати в ньому, чи наступати далі, позбавлено будь-якого сенсу.
  Припустити, що досвідчені французькі вояки стихійно спалили Москву, теж не можливо. Вони не вперше перебували у завойованих містах, і багато разів розпалювали багаття, аби приготувати їжу та погрітися. Можна припустити якісь поодинокі випадки недбалого поводження з вогнем, але вони б не справили таких згубних наслідків.
  На той момент у місті перебувало близько 215 тисяч його мешканців, з 270 тисяч. Хіба що божевільні заходилися б руйнувати власні оселі, прирікаючи себе на смерть від голоду й холоду, аби догодити царю та його посіпакам. Царат, до речі, так ніколи не виплатив жодних компенсацій за втрачене майно.
  Отже, користь від спалення Москви отримував лише цар та його військо. Хоча не існує офіційних документів, які підтверджували, що Александр I чи Ростопчин віддавали наказ спопелити місто. Але сукупність опосередкованих доказів може мати вагу не меншу за прямі свідчення.

Верещагін В. Замоскворецька заграва. 1896 р.

  Рескрипт московського імператора від 11 листопада 1812 року відверто назвав пожежу в Москві божим промислом, рятівним для Росії та Європи. Сучасний московський дослідник тієї епохи Ніколай Троїцький зауважив, що без знищення Москви, тарутинський маневр Кутузова позбавлений будь-якого сенсу.
  Дійсно, у незайманому пожежею місті, французи більш-менш вдало перезимували б та весною б продовжили бойові дії. Проблему з харчуванням вирішили б за рахунок наявних в Москві ресурсів та рейдів по довколишніх селах.
  Французи намагалися не тільки гасити вогонь, але й знешкоджували паліїв. Щоправда, вони розстрілювали підозрюваних не дуже переймаючись розслідуванням фактів злочину, тому задокументовані свідчення осіб заскочених за підпалом будинків відсутні. Утім, збереглися спогади вояків Наполеона, що більшість з понад 400 затриманих стверджувала, що діяла за наказом Растопчина та ще одної високої особи.

Верещагін В. Французи розстрілюють паліїв Москви. 1898 р.

  Французи згадують, що серед затриманих паліїв виявили московських поліцаїв. Зберігся рапорт пристава П. Вороненко, в якому він звітує московській управі благочинія, що 2 (14) вересня в різних районах міста старанно виконував наказ знищити все вогнем. Сердега розпалював місто від ранку аж до 10-ї вечора, і мабуть вельми стомився.
  Наявні також свідоцтва московських провідників, висловлених у приватних повідомленнях.
  Через деякий час після тих подій, командувач царського війська Міхаіл Кутузов, у приватній бесіді з французьким генералом Жаком Лоринстоном, висловився про паліїв як про великих патріотів, що пожертвували власні оселі задля порятунку вітчизни.
  Збереглися і спогади кутузовських офіцерів, які згадували, що в тарутинському таборі московського війська з’явилися цивільні особи, що хизувалися спаленням Москви та прагнули отримати за це винагороду.
  Невдовзі після битви під Бородіно, генерал-губернатор Москви Федор Ростопчин у листах до генерала Багратіона та військового губернатора Балашова розповів про намір спалити Москву, аби позбавити неприятеля харчів та притулку.
  Здійснення задуму підтверджує те, що він наказав вивезти з Москви всі протипожежні засоби. Вірогідно звільнені з ув’язнення кримінальні злочинці отримали амністію на умовах здійснення диверсії, з побіжним грабунком, у якості додаткового бонусу.
  Аби подати іншим приклад жертовності, Ростопчин спалив власний маєток Вороново, розташований неподалік від Москви.
  Але після того, як Наполеон залишив місто, замість подяки від співвітчизників, Ростопчин отримав претензії та вимоги компенсації за знищене вогнем майно. І почав всіляко заперечувати причетність, до застосування тактики випаленої землі, звалюючи все на Бонапарта.
  Обурення співвітчизників змусило колишнього генерал-губернатора Москви полишити рідні московськи берізки, та в шаленій ностальгії зневажливо топтати паризькі бульвари. У березні 1823 року, він заявив французьким ЗМІ, що Москву, керуючись високим почуттям патріотизму, спалили самі мешканці міста. Мовляв, вам не бездуховному Заході, ніколи не осягнути високодуховної жертовності «загадочной русской души», яка здатна на зло тещі відморозити собі вуха.

Щукін С. Портрет Александра I, поч. 19 ст.
Кіпренський О. Портрет графа Ф. Растопчина, 1809 р.

  Московство, чиє майно не загинуло у вогні, пишалися жертовністю співвітчизників. Автор псевдоісторичних романів Міхаіл Загоскін, захлинаючись від захвату, писав: «Мы никому не уступим чести московского пожара!».
  Ця гордість стражданням інших людей, м’яко кажучи, дивує.
  Існує версія, що Наполеон зрікся влади, аби тільки врятувати Париж від руйнації внаслідок штурму і облоги міста. Важко уявити, щоб в Англії, Голландії чи Німеччині влада знищила б оселі та майно власних громадян, аби тільки ворогу їх не віддати.
  Інша справа на Росії. Влада ніколи не рахувалася ані з майном, ані з життям власних підданих. Тут ще нещодавно шмагали різками дворян. Тільки в 1785 році цариця Єкатерина II, дарувала панству привілей позбавитися тілесних покарань. Радість виявилася не довгою. 2 січня 1796 року, імператор Павел скасував статтю 15 Жалуваної грамоти дворянству, що забороняла лупцювати їх різками.
  Якщо так поводилися з провідною верствою, що вже казати про звичайних підданих імперії? Власних співвітчизників можновладці продавали гуртом та в роздріб. Згадаємо хоча б явище холопства, апартеїд кріпацтва чи виплату кредитів гарматним м’ясом.

  Від моменту народження з лона Золотої Орди, володарі Московії надавали маєтки дворянам у якості винагороди за службу. Могли їх так же легко забрати, як і дарували. З кріпаками взагалі ніхто не рахувався.

Вендараміні Ф. Велика московська пожежа 1812 року. 1812 р.

  Таке ставлення до власних підданих московська влада пронесла через віки, попри зміни політичного устрою в імперії. Згадаємо, як Сталін наказав застосовувати тактику випаленої землі проти Вермахту. Як різні зої космодем’янські палили оселі підданих Совдепу, аби тільки німецькі військовики не могли тимчасово зупинитися там.
  Відступаючи, сталіністи знищували об’єкти критичної інфраструктури на втрачених землях, прирікаючи власних співвітчизників на смерть від голоду та холоду, аби тільки німецькі окупанти не скористалися хлібозаводом чи електростанцією.
  Московські можновладці завжди нехтували інтересами власних підданих. І московство ніколи масово не повставало проти цього. Бунти і революції викликали зовсім інші причини. Мабуть кожен народ має саме ту владу, на яку заслуговує.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!