Міфи Московії: порятунок Москви іконою Тихвінської Божої Матері наприкінці 1941 року

 

Афіша кінострічки "Мария. Спасти Москву".

  Уже кілька років поспіль розповсюджуються чутки про диво, завдяки якому сталінська армія виграла битву за Москву. У найскрутнішу для Совдепу годину, Сталін наказав літаку з іконою Тихвінської Божої Матері на борту, облетіти межі міста. Після цього Вермахт зупинив наступ, і згодом відступив від Москви.

Ікона Тихвінської Божої матері

  Про цю вікопомну подію нещодавно навіть зняли художній фільм «Мария. Спасти Москву», на перегляд якої, за вказівками згори, впорядкованими лавами погнали школярів РФ. Стрічка цікава виключно з точки зору того, як московство спотворює історію Другої світової війни, оскільки згадана ікона знаходилася поза зоною досяжності сталіністів. Але про все по порядку.
  Після узурпації влади більшовики заходилися викорінювати християнські церкви, разом з їх вірянами. У більшості випадків священиків не тільки позбавляли можливості працювати за фахом, але й запроторювали «в места не столь отдаленные», або знищували. Цінне церковне майно комуністична кліка забирала для подальшого продажу. Те що більшовики не могли продати чи переробити, зазвичай знищували. Реліквії без коштовного каміння та дорогоцінних металів, але з культурною цінністю, могли опинитися в музеях атеїзму.
  Саме така доля спіткала ікону Тихвінської Божої Матері. На той час як СССР вимушено перейшов з гітлерівської коаліції до антигітлерівської, тобто 22 червня 1941 року, ікона знаходилася в Тихвінському краєзнавчому музеї. 9 листопада німці захопили місто, і невдовзі образ Божої Матері опинився в окупованій ними Ризі.

Представник Вермахту передає протоієрею Кирилу Зайцю ікону Тихвінської Божої Матері. Псков 22.03.1942

  Через деякий час ікона потрапила в Німеччину, і наприкінці війни виявилася в американській зоні окупації. Звідки її перевезли до Чикаго. На Московщину Тихвінська ікона повернулася аж у 2004 році.
  Тобто, після початку вторгнення III Рейху в СССР ікону Тихвінської Божої матері не міг бачити не тільки Сталін, але й усі його наступники, з Єльциним включно. Не кажучи вже про можливість Московській православній церкві в СССР здійснювати з нею якісь церковні обряди.
  Невдовзі після створення і поширення міфу про дивовижний порятунок Москви, залунала її критика, і факти про справжню долю Тихвінської ікони стали широковідомими. Захищаючи вигадане «диво» світ побачила відредагована версія міфу: мовляв, усе так і було, як розповідалося раніше, але з іконою Володимирської Божої Матері.
  І знов, незнання матеріальної частини виставило високодуховних міфотворців на посміховисько. Ікона, вкрадена з колись з Києва князем Андрієм Боголюбським, знаходилася в Третьяковській галереї лише до липня 1941 року. Не пізніше серпня того року ікону Володимирської Божої матері евакуювали до Новосибірську, про що свідчать відповідні документи.
  Вірогідно, в якості сакрального вантажу, згаданий літак у казці про порятунок Москви, ніс над околицями міста гумову надувну колоду, з якою Ленін ходив на суботники.
  Ось тільки і з самим літаком якось не задалося. Міфотворець погано знався не тільки на історії видатних ікон Московії, але й зовсім не розумівся на авіації.
  Як повідомляє РІА «Новости» в статті «Архивы об этом молчат», оприлюдненій 27.11.2021, уперше байку про дивовижний порятунок Москви оприлюднив православний священик Ніколай Блохін в книзі «Рубеж». В якій він виклав історію про диво ікони Тихвінської Божої Матері, начебто почуту від маршала авіації СССР Александра Голованова в 1952 році.
  Можна припустити, що маршал совкової авіації міг переплутати назву ікон, оскільки, швидше за все, був атеїстом і релігійними справами не цікавився. Але малоймовірно, щоб він міг помилитися з літаком.
  Згідно книги Блохіна ікону взяв на борт «Дуглас», яким керував одноосібно, тоді ще не маршал Голованов. Справа в тім, що здійснити одноосібний політ на цьому літаку не можливо. Його екіпаж складався з чотирьох осіб: два пілоти, бортмеханік та радист.
  Можна припустити, що через терміновість виліт здійснювали без механіка та радиста. Але без другого пілота навіть підйом у повітря перетворювався на нездійснену місію. Бо той контролював показники всіх приладів, без чого літак лишався на землі. Та й сам Голованов у спогадах «Дальняя бомбардировочная...» жодним словом не згадав про сакральний політ на «Дугласі».
  Усі бойові польоти ретельно фіксувалися у відповідних документах. Але саме цей, рятівний і надзвичайно важливий виліт, ніде не зафіксовано. Крім публікацій у сучасній побєдобесній макулатурі РФ, та кінострічці, яку можна, і потрібно, схарактеризувати московським словом «дешевка».
  Через деякий час після викриття побрехеньок на сакральні теми, побачила світ нова версія міфу про порятунок Москви. Мовляв не могли совкові літуни здійснити священну місію на американському літаку. Відповідальну справу не довірили б ненадійним виробам бездуховного Заходу. У такій відповідальній ситуації покладалися тільки на наднадійну продукцію вітчизняного авіапрому.
  Тому межі Москви ікона облетіла на И-16, на борту якого крім пілота, знаходився священик, який здійснював відповідний ритуал, та радист, що за вказівками недовченого семінариста Сталіна, корегував сакральну процедуру.
  Творці нової версії також поганенько зналися на літаках. Такий колектив міг би зручно розташуватися на «Дугласі», але И-16 – винищувач, на якому може подорожувати лише пілот. Для інших пасажирів просто не передбачено місця.
  Блохін виявився кепським творцем новітніх сакральних легенд. Чи то через традиційне невігластво, чи то через зловживання кагором. За його словами Голованов здійснив рятівний для Москви виліт 8 грудня 1941 року. Якщо припустити, що це правда, лишається не зрозумілим: навіщо?
  На той час армія Совдепу вже перейшла у контрнаступ під Москвою, і більшовицькі безбожники просто не мали необхідності здійснювати дії, що суперечили «единственно верному учению Маркса-Ленина-Сталина».
  Диво ікони чи то Тихвінської, чи то Володимирської Божої Матері, лишилося невідомим і вищим ієрархам Московської православної церкви в СССР. У той час вона перебувала на межі фізичного знищення. Тільки в 1943 році Сталін погодився на її животіння, за умов відданої співпраці з панівним режимом.

Псковська місія МПЦ отримала ікону Тихвінської Божої Матері від гітлерівців. Псков, 22.03.1942.

  Під час Другої світової війни вся Московська православна церква закордоном, через комуністичний терор проти релігії, підтримала Гітлера. У всіх московських частинах III Рейху благословляли на бій та відспівували загиблих вояків капелани закордонної, як вони себе називали, РПЦ. На могилах полеглих бійців встановлювали православні хрести.
  Варто пригадати, що закордонна Московська православна церква, одразу після переходу СССР з гітлерівської коаліції до антигітлерівської, надіслали привітання фюреру, як «освободителю России и всех русских».
  Натомість як в армії Совдепу капеланів заступили «замполиты, политруки, а по-прежнему – комиссары». І на могилах загиблих вояків сяяла п’ятикутна зірка. До речі цей факт московство повністю спотворило в свіженькому серіалі зі змінною назвою, але з незмінним типом літаків, чи то «Истребители», чи то «Штурмовики». Автори побрехеньки не тільки не здатні відрізнити види військової авіації, але чомусь вирішили, що на могилах літунів Совдепу тоді встановлювали хрести.
  Брехливу історію вирішив продовжити «хороший русский» єврей, терорист Гіркин. Він прикладався до ікони Тихвінської Божої Матері, сподіваючись на диво, відповідне до порятунку Москви наприкінці 1941 року.

Московський терорист Гіркін прикладається до ікони Тихвінської Божої Матері

  Мабуть рашист надто зачитувався макулатурою на кшталт вигадок Н. Блохіна. Не ікона врятувала кривавий злочинний режим Сталіна. Образ Тихвінської Божої Матері не допоміг III Рейху. Не допоможе і терористичній імперії РФ. Як і побрехеньки про «адіннарот» чи «мишібратья». Бо з брехнею можна світ пройти, але назад вже не повернешся.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!