неділя, 11 серпня 2024 р.

Феномен московських «м’ясних штурмів»

 Феномен московських «м’ясних штурмів»

 
Вояки РФ
  Феномен «м’ясних штурмів» – масового самогубства московства, що нагадує шал самогубних міграцій лемінгів, лише почасти пояснюється грошовими виплатами, вживанням наркотиків чи шовіністичним угаром. Причини явища закорінені в московській колективній психології.
  Для переважної більшості охочих прийняти участь у «м’ясних штурмах» не становить таємницю високий відсоток загиблих у подібних «спецопераціях». За сучасних засобів інформації не знає лишень той, хто не хоче знати. Ті з них, хто підписав військовий контракт, і не поцікавився умовами «праці» важко назвати розумними людьми. Що спонукає решту, яка більш-менш уявляє ціну питання, все одно йде на забій?
  Масовою тупістю чи божевіллям це не можливо пояснити: осіб, яких спокушає велика грошова виплата, і вони здатні розібратися зі зброєю та чітко виконувати команди, зовсім не нагадують дурників.
  Величезні грошові виплати лише почасти пояснюють готовність московських бойовиків перти на українські позиції, хоча більшість з них заздалегідь розуміє, що шансів залишитися живим мізерні. Хіба може спокусити велика грошова сума скоїти самогубство? Навіщо гроші, якщо не буде змоги ними користуватися?
  Вживання наркотиків також не пояснює затяте прагнення загинути. Вірогідно більшість з цих жертв шовінізму не страждали на хронічну наркоманію, і перш ніж прийняти дозу перед атакою, вони дісталися рішенця піти воювати, і з високою вірогідністю загинути.
Мішки в лісі
  І поготів, цей феномен не можливо пояснити впливом пропаганди. Психологи вже давно з’ясували, що навіть під впливом найавторитетнішого навіювання людина не скоїть нічого, чого б не зробила б у стані вільному від гіпнозу. Вплив навіювання завжди обмежується світоглядними установками, що дає ключ до розуміння феномену «м’ясних штурмів».
  І ці установки сягають глибин колективного підсвідомого.

«Единица – вздор, единица – ноль»

  На відміну від прагнення українців жити у власній національній державі, московство так і не сформувало етнічної ідентичності. Вони завжди усвідомлювали себе як імперія, що віддзеркалює і сучасна конституція РФ, де йдеться про суто імперіалістичне утворення «многонациональный российский народ».
  Імперіалізм виконує роль чи не єдиної реальної «духовной скрепы» московства, без котрої воно позбавляється сенсу, а отже і права, на подальше існування. Звідси походять їх гасла: «Распад СССР – крупнейшая геополитическая катастрофа века», «Зачем нам такой мир, если не будет России», «Для нас Россия більше мира».
Передвиборчий плакат ПОВ (партия Великое Отечество)
  Московський імперіалізм завжди зазіхав на всеосяжність. Московське царство сприймало сусідні країни як дикунів, бусурман чи єретиків, котрим слід нести світло православної віри. У часи Петра I додалася ідея панування в Європі, заявка перетворити Російську імперію на наддержаву.
  Ніколай I заходився навіть виконувати роль «жандарма Європи», але Європа хутко поховала імперіалістичні амбіції московства. З новою силою ідеї панувати над світом відродилися в часи комунізму. Ідея світової комуністичної революції задля встановлення нового суспільного ладу дозволяла кремлівській камарильї мріяти про панування над світом.
  З плином часу змінювалося ідеологічне обґрунтування експансії, але лишалися без змін протиставлення Московії всьому світу, чіткий поділ на гарне «ми» і шпетне «вони». У цій установці закорінене стійке несприйняття Європи, і уявлення про власну неповторну цивілізацію зі своїм особливим шляхом.
  Після падіння Римської імперії в Європі більше так і не склалося з імперіями, які зазіхали на всеосяжність. Не можна вважати, що ніхто не намагався, але католицькі імперії Габсбургів на цьому шляху спіткала невдача. Франція та Велика Британія завойовували колонії не так з метою накинути поневоленим власну ідеологію, як задля отримання економічного зиску.
  Чого не скажеш про московський імперіалізм. За царату Москва використовувала всі можливі засоби, аби нав’язати поневоленим народам свій варіант православ’я. Щоправда, не завжди ці потуги виявлялися вдалими. Після більшовицького контрреволюційного перевороту Кремль мріяв накинути усьому світу ідеологію марксизму-ленінізму.
  Усе це стало можливим завдяки московському менталітету, породженого історичними та природними умовами. Оскільки більшість ґрунтів Московії мають низькою родючості, що мало стимулює до завзятої праці, влада мусила застосовувати жорсткий примус населення для занять сільським господарством. З цієї метою жорсткий авторитаризм, успадкований від Золотої Орди, вигадав общини, з її «круговою порукою».
  Авторитарна модель влади відтворювалися не лише у вигляді взаємин поміщик – община, але й на рівні патріархальної сім’ї. Подібно до того, як цар вважався «батюшкой» всіх підданих, поміщик був «родным отцом» для власних кріпаків, а «большак» – голова великої патріархальної родини, мав необмежену владу у власній сім’ї.
  Подібні світоглядні установки колективізму стали на заваді розвитку індивідуалізму серед московства. Замість розвитку особистого «Я» панує «Ми»-концепція. Це знайшло віддзеркалення в численних гаслах та творах мистецтва. Особливо яскраво це виявилося за часів комунізму. В СССР компартія всіляко навіювала підданим: «Единица – вздор, единица – ноль», «Раньше думай о Родине, а потом о себе!» та інші подібні мантри.

Криза імперіалістичного світогляду

  Коли Західний світ трансформувався в країни з ліберально-демократичним ладом, СССР готувався до підкорення всього світу. Ідеї перманентної революції спричинили Другу світову війну, як це довів у своїх розвідках Віктор Суворов, і спонукали розв’язати Третю світову, чому присвячені дослідження Олександра Гогуна.
Саянський Л. Незабаром увесь світ буде нашим. Єкатеринбург, Уральське відділення РОСТА, 1920 р.
  Але влаштувати нову світову війну Совдепу не судилося – Захід, використовуючи переважно мирні засоби, зруйнував його раніше. У Совдепі на заміну споконвічному запереченню найменшого прояву особистості потроху прийшли цінності суспільства споживання.
  Умовно кажучи, джинси, касетні магнітофони та фільми про Анжеліку зруйнували Совок. Багато людей відчули потребу насолоджуватися життям тут і зараз, а не приносити себе в жертву примарі «світлого комуністичного майбутнього».
  Слід урахувати, що «особливий шлях московства» спричиняв постійне економічне та технологічне відставання від країн західної цивілізації.
  Аби наздогнати передові країни, Москва мусила час від часу вдаватися до модернізації за європейським взірцем. Це вимагало прийняття західних цінностей, бо без них виявлялося неможливим запозичити технології. Саме з цієї причини цар Пьотр I запозичив не тільки технології суднобудування чи структуру армії, але й звичай голити обличчя, європейські вбрання та ще багато чого.
  Ефект від модернізацій завжди лишався нестійким, оскільки панування колективістських установок блокувало умови для розвитку особистості талановитих людей. І це розуміли всі особи з більш-менш розвиненою індивідуальністю.
  Оспівувач імперії Пушкін писав дружині 18 травня 1836 року: «черт догадал меня родиться в России с душою и с талантом!». Московський дипломат Грибоєдов присвятив цьому явищу віршовану комедію «Горе от ума». Перелік подібних творів та висловлювань чималий. Зовсім не випадково в центрі уваги багатьох творів московської класичної літератури XIX століття опинилася трагедія «зайвої (для суспільства) людини».
Карикатура на московський суспільний устрій початку XX століття
  Технічна модернізація Російської імперії в XIX столітті загострила в московському суспільстві суперечності між архаїчними інститутами самодержавства, общини та патріархального побуту і потребою в людях з гарною освітою і розвиненою особистою свідомістю. Конфлікт завершився поваленням самодержавства і спробою провести ліберальні реформи в імперії.
  Спроба виявилася невдалою – московські більшовики швидко перейшли в наступ на здобутки Лютневої революції, і здійснили контрреволюційний переворот. Московству повернули общину і кріпацтво у вигляді колхозів, а верховна влада перетворилася з авторитарної в тоталітарну. І знов, ефект від часткової модернізації (індустріалізації), виявився не тривалим.
  Особливий шлях московського комунізму стрімко привів імперію до економічного занепаду, подолати який виключно запозиченням західних технологій не вдалося.
  Під тиском інформації про добробут західного світу, комуністична мара розвіялася мов роса на сонці. До населення СССР прийшло розуміння – рай на землі побудувати не можливо. Московству не вдалося завоювати світ, прикриваючись гаслами комунізму, а змагання з Вільним світом Совдеп просто не витримав.
  Слідом за комунізмом занепала імперія, і багато колоній відновили державну незалежність. Більшість московства сприйняло часткову деколонізацію як «крупнейшую геополитическую катастрофу века».
  Приналежність до імперії дарувало багатьом москвинам відчуття вищості та великодержавної пихи. Прагнення розширити імперію надавало життю пересічних підданих сенс, виправдовувало жахливі умови існування та тоталітарного терору. Аж ось, цінності комунізму виявилося не більше ніж фантомом.
  Сутичка старих цінностей з новими реаліями зродили ідеологію гопників: героями виявилися ті, хто почав красти мільярдами, решту зарахували до «лохів». Оскільки кількість «героїв» у кожному суспільстві вкрай обмежена, а влада і засади общини наказували: «Не высовывайся! Ты чё, самый умный?», більшість московства відчула себе упослідженими.
  Гірке розчарування, відчуття несправедливості життя та інші важкі психологічні переживання породжують величну соціальну напругу, яка здатна спричинити значні потрясіння. У нових умовах колишні совки постали перед вибором: змінитися або зникнути. Частина москвинів змінилася, і занурилася в життя, в центрі якого перебуває особистий людський розвиток, добробут і успіх.
  Але більшість так і не спромоглася здійснити стрибок від панівної «Ми»-концепції до індивідуації – відокремлення від «общини» і розвитку особистості. Частина з них знайшла розраду в алкоголізмі та наркоманії, решта плекала мрії про реванш і відродження імперії.
Балкон шовініста
  Панівний режим чудово відчував суспільні настрої, і ретельно плекав їх ритуалами побєдобєсія, байками про світову змову, зловороже НАТО та невдячних зрадників, якими вважали всі народи, які змогли вирватися з під московської кормиги. Завдяки цим маніпуляціям режим спрямував накопичену в суспільстві агресію назовні.

Спроба імперського реваншу

  Юрба потребує провідників, який об’єднує натовп зрозумілою для неї метою та гаслами. Народ у цілому визнає своєю тільки таку владу, цілі та задачі котрої, хоча б у загальних рисах, тотожні народним прагненням.
  Світогляд влади не може суттєво відрізнятися від народного. Щоби переконатися в цьому пригадаємо величезну народну шану і любов до тиранів штибу Івана Грозного, Петра I чи Сталіна. Порівняємо таке ставлення зі зневагою до людей, які намагалися прищепити московству європейські цінності: царя Дмитрія, Петра III чи Буковського.
  Після розпаду СССР московське суспільство шукало ватажків, здатних відновити імперію, і тим самим повернути життю більшості населення сенс і смак. Московство потребувало нового Сталіна чи Івана Грозного, який здійснив би повернення у втрачений великодержавний «рай», нехтуючи всіма потрібними для цього жертвами та визиском. І навпаки – навіть розмови про людяність, права людини, міжнародне право, повагу до іншого, «не свого», московство не сприймає і відкидає, як неприйнятне.
  Путіну отримав головний приз – симпатії більшості московитів, оскільки він продемонстрував повну відповідність народним очікуванням. Йому вдалося притиснути незгодних, надихнути симпатиків перспективою відновлення імперії та великими виплатами СВОлочі.
Московські військовики
  Люди з нерозвиненою особистою свідомістю і стали головними постачальниками гарматного м’яса для «м’ясних штурмів». Вони йдуть на неминучу смерть не тільки заради грошей, чим під впливом психотропних стимуляторів. Насамперед ними рухає глибоке презирство до особистості взагалі, і своєї зокрема. У цих істот імперське «Ми» задавило в зародку особистість.
  З цієї ж причини вони так легко коять злочини проти людяності: якщо для подібних істот малоцінне особисте життя, то чуже важить менше за персонажа якоїсь комп’ютерної гри. Але саме в такі миті вони відчувають причетність до загалу, психологічне повернення в лоно матінки «общини».
  Особи, які вдають із себе супротивників Путіна, вирізняються від решти співвітчизників, хіба що в зовнішніх проявах. Прагнення повернутися до усталених стереотипів колективної психології спонукає прихильників так званої «російської опозиції» масово відгукуватися на заклики до безглуздих дій в стилі «шарики-фонарики». У таку мить вони відчувають ейфорію: «Мы вместе! Я русский!».
  Війна зробили наочною потребу московства повернутися до звичних моделей авторитарного самодержавства, кругової поруки общини та традиційних родинних цінностей «большаков».
  З іншого боку, розв’язана РФ війна проти України демонструє деградацію ідеї імперської ідентичності. Більшість з тих, хто обрав особисте зростання полишили імперію. Та й решта виявилася добряче розкладеними ідеями індивідуалізму: ніхто не хоче помирати за палац Путіна в Геленджику чи яхту Ротенберга.
  Московство хоче отримати свою часточку «красивого життя». Найбільш запеклі імперіалісти вже наклали головами чи втратили здоров’я. Їм на заміну йдуть імперці із зародками індивідуалізму – вони не хочуть помирати виключно за ідею, і потребують додаткового стимулювання гарними заробітками. У новітній історії московства це перший випадок, коли в повномасштабній війні більшість дієвої армії становлять найманці.
Бравий вояк Чмоня
  Та й ті, що залишилися в тилу, не дуже прагнуть особисто відновлювати імперію в «м’ясних штурмах» десь під Торецьком. Путінська кліка так і не спромоглася створити ідеологію, здатну викликати загальнонародний ентузіазм. Симулякри на кшталт «духовных скреп» та побєдобєсія спрацьовують на все менші групи населення, в яких панує «Ми» над «Я». Чекістський режим відстежує суспільні настрої, враховує можливі наслідки оголошення загальної мобілізації, і тому уникає її.
  Україна невпинно утилізує прихильників ідей традиційного імперіалістичного самодержавства, їх ресурс неухильно вичерпується. Наймані корейці чи суданці справі не зарадять.
Вояки ЗС РФ
  Саме тому чекізм використовує розвинений індивідуалізм українців проти нас самих. Чекісти добре відають: «де два українці – там три гетьмани», послуговуючись чим намагаються розколоти українське суспільство. Використовується будь-який привід: мова, мобілізація, умови мирної угоди, ставлення до влади.
  Для перемоги над агресором нам варто мати за пріоритет захист незалежної соборної держави, а решту суперечливих питань числити за другорядні. Тільки виживання нації у власній державі надасть українцям умови для подальшого особистого зростання.
  Еволюція життя на Землі відбувається в переході від простих форм до більш складних. Це стосується і психічних процесів, які пройшли шлях від простої реакції на подразнення одноклітинних організмів, до складної людської психіки, яка в свою чергу, еволюціонує в бік подальшого зростання особистої свідомості.
  Індивідуалізм українців, при правильному застосуванні, – запорука нашої перемоги над любителями «м’ясних штурмів». Для прикладу, просто пригадайте, як завдяки ініціативі і зусиллям окремих особистостей, українська армії не тільки швидко подолала відставання, але й досягла переваги над московським військом у безпілотних засобах ураження.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

Немає коментарів:

Дописати коментар