Троцькіст-мученик Варлам Шаламов
 |
| Варлам Шаламов |
Троцькіст-ленінець
До «Колимських оповідань» не увійшли спогади Шаламова про його молоді літа, та за що він отримав перший строк у концтаборах. Такі спогади Варлам написав, але набули вони куди меншої популярності ніж «Колимські оповідання».Зрозуміло – аспекти біографії одного з московських троцькістів-ленінців не мають такої сили, як розповідь про систему концтаборів ГУЛАГу на Колимі. Правда «Колимських оповідань» не викликає сумнівів, бо підтверджується свідченнями тисяч незалежних джерел.
Мистецький хист Шаламова спонукає зануритися в тему концтаборів Колими та дізнатися більше про самого автора. Шаламов навіть заохочує до цього – майже всі його тексти автобіографічні.
З них ми дізнаємося, що Варлам народився у Вологді, в родині священика, який співчував екстремістським рухам царської Росії. Батьківське виховання зробило Варлама революціонером, і це покликання залишилося з ним на все життя.
В 1924 році сімнадцятилітній юнак залишив батьківську оселю, і подався до Москви, де на параді 7 листопада 1924 року вперше побачив Лейбу Бронштейна (партійна кличка: Лєв Троцкій). У 1926 році Шаламову вдалося поступити на факультет «советского права» МГУ (Московського держаного університету). Того ж року Троцького викинули з Політбюро, але залишили в ЦК ВКП(б) (центральному комітеті всеросійської комуністичної партії (більшовиків)).
В університеті Шаламов заприятелював з прихильниками Троцького: Саррою Гезенцвей, Марком Курицем, Гдалієм Мильманом, Ароном Коганом, Марією Сегал та іншими. Судячи зі спогадів Шаламова очолювала гурток Сарра Гезенцвей – її батько належав до комуністичної номенклатури й обіймав високу посаду в Наркоматі фінансів СССР.
За її сприяння Шаламов ознайомився з ідеями Троцького, став його палким прихильником. Варлам займався розповсюдженням троцькістської літератури, зокрема написаного формальною дружиною Леніна — Надєждою Крупською, «Завещания Ленина».
Трохи відволікаючись від основної оповіді, відзначимо, що на момент створення так званого «Завещания» Ленін, через прогресуючий розсіяний атеросклероз, спричинений нейросифілісом, знаходився на такій стадії маразму, що не міг надиктувати складні тексти. Щоб переконатися в цьому, достатньо подивитися на його фотографії тих часів.
 |
| Ленін в Горках |
У заповіті всім фігурантом надано негативні характеристики. Тобто, жоден із згаданих там, не прагнув писати саме такий текст. Ленін не створював текст через неспроможність на мінімальні інтелектуальні зусилля, його секретарка Фотієва не наважилася б на фальсифікацію – отже лишається тільки Крупська.
Руку дружини Леніна додатково видає факт з її біографії. Колись вона посварилася зі Сталіним, який у суперечці шпетив її, використовуючи найбільші досягнення московської говірки. Крупська не забула образу, і в заповіті Леніна з’явилися слова: «Сталін груб».
Сталін зважив на вчинки банькатої жінки Леніна, і принагідно пообіцяв: якщо її вибрики повторяться, дружиною «Ілліча» призначать Землячку. Вдова «вождя світового пролетаріату» зрозуміла тонкий натяк, і назавжди стулила пельку.
Спираючись на слова «Леніна» про брутальність Сталіна, Троцький намагався усунути його з поста генерального секретаря ВКП(б). Під гаслами виконання заповітів Леніна, Троцький провів демонстрацію власних прихильників у річницю більшовицького перевороту – 7 листопада 1927 року. В ній узяв участь і Варлам Шаламов.
Для чого ж прагнув найвищої в СССР влади Лейба Троцький та його прихильники, штибу Сарри Гезенцвей та Варлама Шаламова?
Увесь той том присвячений низці доповідей ЦК ВКП(б) та публікацій у комуністичній пресі, в яких Троцький розвинув ідею створення трудових армій.
Насамперед він наполягав, що довготривалий процес відбудеться в кілька етапів. Спочатку на трудові армії перетворяться частини «Красной армии», які вже не потрібно використовувати задля захисту «диктатури пролетаріату», оскільки на теренах дислокації тих військових частин колишньої Російської імперії опір комунізму подолано.
Наступний крок – мобілізація цивільного населення на примусові роботи для блага комунізму. Організовувати примусову мобілізацію мусив керівний склад частин «Красной армии», насамперед її комісарів та чекістів.
Головна мета – «всеобщая трудовая повинность», тобто примусова праця всього, не виключаючи жінок, підкореного московським комунізмом населення, на користь Леніна, Троцького, Сталіна та інших ватажків комуністичного каганату. Оплатою слугувала звичайна харчова пайка – тобто працю стимулювали виключно можливістю не померти з голоду.
Руку дружини Леніна додатково видає факт з її біографії. Колись вона посварилася зі Сталіним, який у суперечці шпетив її, використовуючи найбільші досягнення московської говірки. Крупська не забула образу, і в заповіті Леніна з’явилися слова: «Сталін груб».
Сталін зважив на вчинки банькатої жінки Леніна, і принагідно пообіцяв: якщо її вибрики повторяться, дружиною «Ілліча» призначать Землячку. Вдова «вождя світового пролетаріату» зрозуміла тонкий натяк, і назавжди стулила пельку.
Спираючись на слова «Леніна» про брутальність Сталіна, Троцький намагався усунути його з поста генерального секретаря ВКП(б). Під гаслами виконання заповітів Леніна, Троцький провів демонстрацію власних прихильників у річницю більшовицького перевороту – 7 листопада 1927 року. В ній узяв участь і Варлам Шаламов.
Для чого ж прагнув найвищої в СССР влади Лейба Троцький та його прихильники, штибу Сарри Гезенцвей та Варлама Шаламова?
Трудові армії Троцького
У 1927 році в СССР усе ще виходили тексти Троцького, друкувалося багатотомне зібрання його творів. Не відомо, чи прочитав 15 том цього зібрання Шаламов, і якщо прочитав – чи зрозумів, до чого закликає підтримуваний ним товариш Троцький?Увесь той том присвячений низці доповідей ЦК ВКП(б) та публікацій у комуністичній пресі, в яких Троцький розвинув ідею створення трудових армій.
Насамперед він наполягав, що довготривалий процес відбудеться в кілька етапів. Спочатку на трудові армії перетворяться частини «Красной армии», які вже не потрібно використовувати задля захисту «диктатури пролетаріату», оскільки на теренах дислокації тих військових частин колишньої Російської імперії опір комунізму подолано.
Наступний крок – мобілізація цивільного населення на примусові роботи для блага комунізму. Організовувати примусову мобілізацію мусив керівний склад частин «Красной армии», насамперед її комісарів та чекістів.
Головна мета – «всеобщая трудовая повинность», тобто примусова праця всього, не виключаючи жінок, підкореного московським комунізмом населення, на користь Леніна, Троцького, Сталіна та інших ватажків комуністичного каганату. Оплатою слугувала звичайна харчова пайка – тобто працю стимулювали виключно можливістю не померти з голоду.
Легко помітити, що ідеї Троцького створювали режим найбільшого, за всю історію людства, визиску поневоленого населення. Це розумів і сам Лейба Бронштейн. На своє виправдання, він вдавався до демагогії, розрахованої на рівень Сарри Гезенцвей та Варлама Шаламова. Наведемо дещо з численних висловлених ідей мовою оригіналу.
«До тех пор пока всеобщая трудовая повинность не войдет в норму, не закрепится привычкой и не приобретет бесспорного и непреложного для всех характера (что будет достигнуто путем воспитания, социального и школьного, и найдет полное выражение лишь у нового поколения), до тех пор, в течение значительного еще периода, переход к режиму всеобщей трудовой повинности должен неизбежно поддерживаться мерами принудительного характера, т.-е., в последнем счете, вооруженной силой пролетарского государства». (Переход к всеобщей трудовой повинности в святи с милиционной системой. (Тезисы) "Правда" N 283,17 декабря 1919 г. Тут і далі усі цитати за: Л. Троцкий. Сочинения: Том 15. Москва-Ленинград, 1927).
«Применение трудовых армий, по мнению либеральных болтунов, может вызвать аракчеевщину. Мы вправе вполне отбросить эту болтовню. Мы говорим, что передовые слои рабочего класса взяли в свои руки управление страной, и они имеют право навязать наиболее отсталым частям трудящихся масс принудительный закон трудовой повинности, ибо завтра, послезавтра, когда скажутся плоды, крестьянство, самые отсталые его части поймут, — а лучшая часть крестьянства понимает и теперь, — что эта трудовая повинность является необходимым законом». (Мобилизация труда. Доклад на объединенном заседании III съезда Совнархозов и Московского Совета Раб. и Кр. Депутатов. "Экономическая Жизнь" N 18, 28 января 1920 г).
«Труд принудительный означает такой труд, когда каждый работник занимает определенное место, указанное ему областными, губернскими или уездными хозяйственными органами. Труд регламентированный — применяемый не стихийным путем купли и продажи, а на основе хозяйственного плана, который обнимает всю страну, охватывая и весь рабочий класс. Это и есть понятие трудовой повинности, которое всегда входило в программу социалистов. Каждый работник нового общественного строя и в эпоху перехода к нему должен быть солдатом армии труда, выполняющим наряды той власти, которую он поставил.
Говорят, что принудительный труд непроизводителен. Если это верно, то все социалистическое хозяйство обречено на слом, ибо других путей к социализму, кроме властного распределения хозяйственным центром всей рабочей силы страны, размещения этой силы соответственно потребностям общегосударственного хозяйственного плана, быть не может. А раз мы это признали, мы тем самым признаем, — не по форме, а в основе, — право рабочего государства отправлять каждого рабочего и работницу на то место, где они нужны для исполнения хозяйственных задач. Тем самым мы признаем также право государства, рабочего государства, карать рабочего и работницу, которые отказываются исполнять наряд государства, которые не подчиняют свою волю и волю рабочего класса его хозяйственным задачам. Вот где основы милитаризации труда, и если мы оглянемся назад и на другие страны Европы, то увидим, что ни одна общественная организация, ни одна государственная организация не считала себя вправе приказывать своему члену: ты идешь и поступаешь на такой-то завод и работаешь там до тех пор, пока это будет нужно. Ни одна организация, кроме армии. Только армия располагала своими членами-солдатами, приказывала им, ставила их на посты, говорила: ты простоишь здесь до 5 часов 30 минут, а потом идешь туда-то.
Без этого безусловного права распоряжаться своими членами профессионально-производственные организации превратятся в настоящее время в пустую форму, лишенную всякого содержания. Если строящемуся социалистическому обществу и государству нужны профессиональные организации, — а они ему нужны, как основа хозяйства, как органы, которые властно объемлют весь рабочий класс страны, этот драгоценнейший производственный капитал, этот рычаг социалистического развития, — то эти профессионально-производственные организации должны иметь возможность и способность и право распределять, группировать, прикреплять отдельные группы, отдельные категории рабочих и отдельных пролетариев к тому месту, где они нужны государству, социализму, а не отдельным рабочим или отдельным группам. Это, товарищи, и есть основа милитаризации труда. Кто этой азбуки не понял, тот остался либералом, мещанином, хотя бы он писал, как пишут меньшевики, о том, что мы живем в эпоху перехода от капитализма к социализму». (Профсоюзы и милитаризация труда. Речь на III Всероссийском съезде профессиональных союзов 9 апреля 1920 г."Известия ВЦИК" N 78, 14 апреля 1920 г.).
Підсумуємо: Троцький прагнув перетворити всі поневолені більшовиками території на одну велику зону – троцькістський ГУЛАГ, в якому все підвладне населення поділять на в’язнів трудових армій та їх охоронців. Чи знав про ці ідеї Троцького Варлам Шаламов? Сам він уникає точної відповіді на це питання. Але лишає опосередковані свідчення.
Цей лист він надіслав перебуваючи в ув’язнені, після арешту за підтримку Троцького 19 лютого 1929 року. Шаламов виявив вірність ідеям революції, як він її розумів, про що залишив письмові свідчення слідчим ОГПУ, невдовзі після арешту:
«Я считаю, что руководство ВКП(б) сползает вправо, тем самым способствует усилению капиталистических элементов в городе и деревне и тем самым служит делу реставрации капитализма в СССР. Я разделяю взгляды оппозиции. Был я арестован в засаде у Никольской. На всякие вопросы, относящиеся к моей оппозиционной деятельности, я отвечать отказываюсь». (Протокол допиту 22 лютого 1929 року).
Вчитаємося в ці рядки. «Правий», на комуністичному новоязі, означає м’який, за Троцьким – ліберально-буржуазний. В час «Великого перелому» селянства колгоспами, Шаламов вважає політику Сталіна м’якою – «правою», і вимагає ще більше репресій і гноблення робітників та селянства, перетворення їх на рабів трудових армій комуністичних концтаборів.
За революційні погляди і розповсюдження троцькістської пропаганди Шаламов отримав три роки ув’язнення. Варлам сприйняв вирок із натхненням: він вважав, що його неволя продовжує революційну традицію народовольців, і тільки гартуватиме характер. Про це він прямо писав у нарисі «Бутырская тюрьма» та оповіданні «Лучшая похвала».
Таборовий термін Шаламов відбував у Вішерському концтаборі на Північному Уралі. Там троцькіст швидко долучився до таборових «придурків». Так у комуністичних концтаборах називали людей звільнених від загальних робіт, і призначених до системи обліку та розподілення. Зазвичай, на загальних роботах на в’язня очікувала смерть від виснажливої праці, а на посаді «придурка» – можливість необтяжливої праці та досить пристойного харчування.
Шаламов у Вішерському концтаборі зробив непогану кар’єру: від десятника на будівництві Березниківського хімкомбінату до завідуючого обліково-розподільчої Березниківської частини Вишерських концтаборів. За сумлінну ударну працю на сталінських будівлях комунізму палкий революціонер Шаламов отримав дострокове звільнення.
У тому таборі доля звела Шаламова із засновником всієї системи ГУЛАГу – Едуардом Берзіньшем. В антиромані «Вішера», Шаламов дав найвищу оцінку його ідеям розподілу харчової пайки в залежності від виробленої норми.
Коли Варлам, після другого арешту опинився на Колимі, і отримував харчову норму «доходяги», він чомусь змінив погляд на прогресивні ідеї Берзіньша. Влучно кажуть: «місце сидіння, визначає точку зору».
За кілька років до Колими, Шаламов устиг написати 6 липня 1929 року вищезгаданий лист до Колегії ОГПУ ЦК ВКП(б) та Прокурору ОГПУ, в якому визнав себе троцькістом, що не зрікається поглядів і продовжуватиме боротьбу за торжество ленінізму.
Дострокове звільнення помножене на сталінську бюрократію, допомогло Шаламову уникнути нового ув’язнення за зухвалий лист. Після концтабору, Варлам одружився, почав друкуватися в комуністичній пресі.
Аж поки брат-чекіст його дружини не знайшов той лист в особистій справі, і не порадив Шаламову написати зречення від троцькістської декларації. Варлам на той час уже охолонув від революційного запалу, й написав покаяння.
Каяття зацікавило катівні НКВД – а в чому він власне кається? Чекісти швидко розв’язали це питання, і відправили Варлама туди де Макар телят не пас – на Колиму.
Там палкий троцькіст відчув усі переваги трудових армій на власній шкірі. Досвід перебування в ролі в’язня трудової армії ГУЛАГу глибоко закарбувався в душі Шаламова. Він повідав про нього світу, звинувативши у всьому Сталіна. При цьому чомусь забув, що Сталін загнав у концтабори трудових армій лише кілька мільйонів в’язнів ГУЛАГу, а не все населення СССР, як цього прагнув Троцький.
Тендітну душу Шаламова глибоко вразила диктатура пролетаріату, яка спрямувала митця сидіти в концтаборах, а не охороняти їх. Він змалював поневіряння упослідженого троцькіста в низці оповідань, деякі надрукували в СССР, решту – на Заході.
Справа в тім, що Хрущов, у боротьбі за владу, визнав за доцільне, звалити всі провали комунізму на Сталіна. Всі недоліки недолугого вчення Маркса-Леніна приписали виключно Сталіну. Таким чином Хрущов забезпечив собі кілька років влади, а комуністичному режимові – ще кілька десятиліть існування.
Загалом, троцькіст Шаламов, так-сяк пристосувався до оновленого Хрущовим комунізму. Навіть після повалення кукурудзяного генія клікою Брежнєва, Шаламов не позбувся прихильності нових володарів СССР. У 1972 – 1973 роках його прийняли в спілку письменників СССР, надали особисту оселю, щороку друкували в одному з найпопулярніших часописів «Юность».
Хоча Шаламов ніколи формально не належав жодній партії, КПСС визнала його своїм. Для кожного, хто хоч трохи має уявлення про комуністичний режим, стає зрозумілим, що такі пільги не міг отримати в СССР не тільки дисидент, але й пересічний громадянин.
І все було б інакше, якщо б на місці Шаламова опинився дійсно незламний борець з московсько-більшовицькою системою, що належав би до одного з поневолених Москвою народів. В якості прикладу згадаємо долю українця Івана Лозов’яги (літературне псевдо: Іван Багряний).
З того часу Іван Лозов’яга став на шлях боротьби з московським комунізмом. Про свої поневіряння в комуністичному пеклі залишив низку автобіографічних творів.
У кожному з них йому вдалося яскраво розкрити тему жахіття сталінських катівень і сутність московського комунізму.
Додаток
«До тех пор пока всеобщая трудовая повинность не войдет в норму, не закрепится привычкой и не приобретет бесспорного и непреложного для всех характера (что будет достигнуто путем воспитания, социального и школьного, и найдет полное выражение лишь у нового поколения), до тех пор, в течение значительного еще периода, переход к режиму всеобщей трудовой повинности должен неизбежно поддерживаться мерами принудительного характера, т.-е., в последнем счете, вооруженной силой пролетарского государства». (Переход к всеобщей трудовой повинности в святи с милиционной системой. (Тезисы) "Правда" N 283,17 декабря 1919 г. Тут і далі усі цитати за: Л. Троцкий. Сочинения: Том 15. Москва-Ленинград, 1927).
 |
| Плакат з гаслом трудової армії |
«Труд принудительный означает такой труд, когда каждый работник занимает определенное место, указанное ему областными, губернскими или уездными хозяйственными органами. Труд регламентированный — применяемый не стихийным путем купли и продажи, а на основе хозяйственного плана, который обнимает всю страну, охватывая и весь рабочий класс. Это и есть понятие трудовой повинности, которое всегда входило в программу социалистов. Каждый работник нового общественного строя и в эпоху перехода к нему должен быть солдатом армии труда, выполняющим наряды той власти, которую он поставил.
Говорят, что принудительный труд непроизводителен. Если это верно, то все социалистическое хозяйство обречено на слом, ибо других путей к социализму, кроме властного распределения хозяйственным центром всей рабочей силы страны, размещения этой силы соответственно потребностям общегосударственного хозяйственного плана, быть не может. А раз мы это признали, мы тем самым признаем, — не по форме, а в основе, — право рабочего государства отправлять каждого рабочего и работницу на то место, где они нужны для исполнения хозяйственных задач. Тем самым мы признаем также право государства, рабочего государства, карать рабочего и работницу, которые отказываются исполнять наряд государства, которые не подчиняют свою волю и волю рабочего класса его хозяйственным задачам. Вот где основы милитаризации труда, и если мы оглянемся назад и на другие страны Европы, то увидим, что ни одна общественная организация, ни одна государственная организация не считала себя вправе приказывать своему члену: ты идешь и поступаешь на такой-то завод и работаешь там до тех пор, пока это будет нужно. Ни одна организация, кроме армии. Только армия располагала своими членами-солдатами, приказывала им, ставила их на посты, говорила: ты простоишь здесь до 5 часов 30 минут, а потом идешь туда-то.
 |
| Троцький надуває мильні бульбашки соціалізму |
Підсумуємо: Троцький прагнув перетворити всі поневолені більшовиками території на одну велику зону – троцькістський ГУЛАГ, в якому все підвладне населення поділять на в’язнів трудових армій та їх охоронців. Чи знав про ці ідеї Троцького Варлам Шаламов? Сам він уникає точної відповіді на це питання. Але лишає опосередковані свідчення.
В’язень Шаламов
Сарра Гезенцвей надала Шаламову доступ до всього розмаїття троцькістської літератури. Варлам визнав це, посилаючись на статтю Троцького «Кризис правоцентристского блока и перспективы» у листі Колегії ОГПУ ЦК ВКП(б) та Прокурору ОГПУ від 6 липня 1929 року.Цей лист він надіслав перебуваючи в ув’язнені, після арешту за підтримку Троцького 19 лютого 1929 року. Шаламов виявив вірність ідеям революції, як він її розумів, про що залишив письмові свідчення слідчим ОГПУ, невдовзі після арешту:
«Я считаю, что руководство ВКП(б) сползает вправо, тем самым способствует усилению капиталистических элементов в городе и деревне и тем самым служит делу реставрации капитализма в СССР. Я разделяю взгляды оппозиции. Был я арестован в засаде у Никольской. На всякие вопросы, относящиеся к моей оппозиционной деятельности, я отвечать отказываюсь». (Протокол допиту 22 лютого 1929 року).
Вчитаємося в ці рядки. «Правий», на комуністичному новоязі, означає м’який, за Троцьким – ліберально-буржуазний. В час «Великого перелому» селянства колгоспами, Шаламов вважає політику Сталіна м’якою – «правою», і вимагає ще більше репресій і гноблення робітників та селянства, перетворення їх на рабів трудових армій комуністичних концтаборів.
За революційні погляди і розповсюдження троцькістської пропаганди Шаламов отримав три роки ув’язнення. Варлам сприйняв вирок із натхненням: він вважав, що його неволя продовжує революційну традицію народовольців, і тільки гартуватиме характер. Про це він прямо писав у нарисі «Бутырская тюрьма» та оповіданні «Лучшая похвала».
Таборовий термін Шаламов відбував у Вішерському концтаборі на Північному Уралі. Там троцькіст швидко долучився до таборових «придурків». Так у комуністичних концтаборах називали людей звільнених від загальних робіт, і призначених до системи обліку та розподілення. Зазвичай, на загальних роботах на в’язня очікувала смерть від виснажливої праці, а на посаді «придурка» – можливість необтяжливої праці та досить пристойного харчування.
Шаламов у Вішерському концтаборі зробив непогану кар’єру: від десятника на будівництві Березниківського хімкомбінату до завідуючого обліково-розподільчої Березниківської частини Вишерських концтаборів. За сумлінну ударну працю на сталінських будівлях комунізму палкий революціонер Шаламов отримав дострокове звільнення.
У тому таборі доля звела Шаламова із засновником всієї системи ГУЛАГу – Едуардом Берзіньшем. В антиромані «Вішера», Шаламов дав найвищу оцінку його ідеям розподілу харчової пайки в залежності від виробленої норми.
Коли Варлам, після другого арешту опинився на Колимі, і отримував харчову норму «доходяги», він чомусь змінив погляд на прогресивні ідеї Берзіньша. Влучно кажуть: «місце сидіння, визначає точку зору».
 |
| Праця трудової армії |
Дострокове звільнення помножене на сталінську бюрократію, допомогло Шаламову уникнути нового ув’язнення за зухвалий лист. Після концтабору, Варлам одружився, почав друкуватися в комуністичній пресі.
Аж поки брат-чекіст його дружини не знайшов той лист в особистій справі, і не порадив Шаламову написати зречення від троцькістської декларації. Варлам на той час уже охолонув від революційного запалу, й написав покаяння.
Каяття зацікавило катівні НКВД – а в чому він власне кається? Чекісти швидко розв’язали це питання, і відправили Варлама туди де Макар телят не пас – на Колиму.
Там палкий троцькіст відчув усі переваги трудових армій на власній шкірі. Досвід перебування в ролі в’язня трудової армії ГУЛАГу глибоко закарбувався в душі Шаламова. Він повідав про нього світу, звинувативши у всьому Сталіна. При цьому чомусь забув, що Сталін загнав у концтабори трудових армій лише кілька мільйонів в’язнів ГУЛАГу, а не все населення СССР, як цього прагнув Троцький.
Тендітну душу Шаламова глибоко вразила диктатура пролетаріату, яка спрямувала митця сидіти в концтаборах, а не охороняти їх. Він змалював поневіряння упослідженого троцькіста в низці оповідань, деякі надрукували в СССР, решту – на Заході.
Справа в тім, що Хрущов, у боротьбі за владу, визнав за доцільне, звалити всі провали комунізму на Сталіна. Всі недоліки недолугого вчення Маркса-Леніна приписали виключно Сталіну. Таким чином Хрущов забезпечив собі кілька років влади, а комуністичному режимові – ще кілька десятиліть існування.
Загалом, троцькіст Шаламов, так-сяк пристосувався до оновленого Хрущовим комунізму. Навіть після повалення кукурудзяного генія клікою Брежнєва, Шаламов не позбувся прихильності нових володарів СССР. У 1972 – 1973 роках його прийняли в спілку письменників СССР, надали особисту оселю, щороку друкували в одному з найпопулярніших часописів «Юность».
Хоча Шаламов ніколи формально не належав жодній партії, КПСС визнала його своїм. Для кожного, хто хоч трохи має уявлення про комуністичний режим, стає зрозумілим, що такі пільги не міг отримати в СССР не тільки дисидент, але й пересічний громадянин.
І все було б інакше, якщо б на місці Шаламова опинився дійсно незламний борець з московсько-більшовицькою системою, що належав би до одного з поневолених Москвою народів. В якості прикладу згадаємо долю українця Івана Лозов’яги (літературне псевдо: Іван Багряний).
Іван Багряний
Багряний майже одноліток Шаламова. В юнацтві також перебував під впливом комуністичних байок. Але все минулося після першого арешту 1932 року.З того часу Іван Лозов’яга став на шлях боротьби з московським комунізмом. Про свої поневіряння в комуністичному пеклі залишив низку автобіографічних творів.
У кожному з них йому вдалося яскраво розкрити тему жахіття сталінських катівень і сутність московського комунізму.
 |
| Іван Багряний |
Для порівняння: зять чекістського ката Гліба Бокія Лев Разгон та дружина більшовицького партномеклатурника Павла Аксьонова Євгенія Гінзбург не спромоглися сягнути цього рівня ніколи. Їхні спогади можна віднести до жанру «мене лякають – а я не боюся». Олександру Солженіцину вдалося досягти рівня Багряного лише в деяких місцях «Архіпелагу ГУЛАГ», Варламу Шаламову – виключно в «Колимських оповіданнях».
Після звільнення з лап НКВД, Багряний не залишився будувати комунізм в СССР. Скалічений сталінськими катами, він до останнього подиху вів боротьбу проти комунізму, за волю України.
Через це він не став членом «союза писателей СССР», його не друкували в часи горбачовської «перестройки», хоча Багряний першим повідав світу про злочини московського сталінізму 1950 року в романі «Сад Гетсиманський».
Для порівняння. У повному обсязі «Колимські оповідання» Шаламова вперше побачили світ (на Заході) лише в грудні 1966 році, і автор негайно заперечив свою згоду на їх публікацію. «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина вперше оприлюднили в Парижі у грудні 1973 року.
Шаламов співпрацював з комуністичним режимом, Солженіцин – з їх спадкоємцями: колишньою комуністичною номенклатурою Єльцина і Путіна. Іван Багряний не заплямувався жодною співпрацею з окупантами Вітчизни. У контрасті цих позицій віддзеркалилися відмінності національної вдачі українців і москвинів.
Українці та московити ніколи не були, і не будуть братами. Про відмінність української нації від носіїв імперіалістичної свідомості писав ще Микола Костомаров у розвідці «Две русские народности».
Після звільнення з лап НКВД, Багряний не залишився будувати комунізм в СССР. Скалічений сталінськими катами, він до останнього подиху вів боротьбу проти комунізму, за волю України.
Через це він не став членом «союза писателей СССР», його не друкували в часи горбачовської «перестройки», хоча Багряний першим повідав світу про злочини московського сталінізму 1950 року в романі «Сад Гетсиманський».
Для порівняння. У повному обсязі «Колимські оповідання» Шаламова вперше побачили світ (на Заході) лише в грудні 1966 році, і автор негайно заперечив свою згоду на їх публікацію. «Архіпелаг ГУЛАГ» Олександра Солженіцина вперше оприлюднили в Парижі у грудні 1973 року.
Шаламов співпрацював з комуністичним режимом, Солженіцин – з їх спадкоємцями: колишньою комуністичною номенклатурою Єльцина і Путіна. Іван Багряний не заплямувався жодною співпрацею з окупантами Вітчизни. У контрасті цих позицій віддзеркалилися відмінності національної вдачі українців і москвинів.
Українці та московити ніколи не були, і не будуть братами. Про відмінність української нації від носіїв імперіалістичної свідомості писав ще Микола Костомаров у розвідці «Две русские народности».
У художній формі це яскраво зображено в романі «Кудеяр» 1882 року. В ньому, один із найвизначніших істориків Східної Європи 19 століття, демонструє докорінну відмінність українства від московства.
Московит Кудеяр, перші 10 років життя провів серед свого народу, потім потрапив у татарський полон, згодом опинився серед українських козаків. Татарське й українське середовище так і не змогли викорінити вроджену лють московита.
Московит Кудеяр, перші 10 років життя провів серед свого народу, потім потрапив у татарський полон, згодом опинився серед українських козаків. Татарське й українське середовище так і не змогли викорінити вроджену лють московита.
Через ревнощі Кудеяр вбив невинну дитину дружини, за що його вигнали з товариства українських козаків. Його вчинок зумовили гени та виховання в ранньому віці, і нічого тут не вдієш.
Вплив саме цих чинників ми бачимо в діяннях усіх московських партійних і безпартійних комуністів, не залежно від того з якого боку колючого дроту більшовицьких концтаборів їх розташовувала доля.
Висновок з цього стану речей тільки один. Його висловив Микола Хвильовий у геніальному гаслі: «Геть від Москви! Дайош Європу!»
Вплив саме цих чинників ми бачимо в діяннях усіх московських партійних і безпартійних комуністів, не залежно від того з якого боку колючого дроту більшовицьких концтаборів їх розташовувала доля.
Висновок з цього стану речей тільки один. Його висловив Микола Хвильовий у геніальному гаслі: «Геть від Москви! Дайош Європу!»
Додаток
Іван Багряний. Україна біля Тихого океану
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
андрофаги, аднака... що тут іще скажеш?...
ВідповістиВидалитиХоч ніколи особливо не цікавилася Шаламовим та його творчістю, але дуже дякую за розповідь.
ВідповістиВидалитиЧитав шаламова. Не думав, що воно було такою гнидою.
ВідповістиВидалити