«Доктрина Брежнєва» – московський імперіалізм в добу розвиненого застою

Берендт Ф. Удар по імперіалізму. 1968 р.

  «Доктрина Брежнєва» – яскраве свідчення імперіалістичного характеру московського комунізму, який визнавав за державами «соціалістичної орієнтації» лише «обмежений суверенітет». Тобто, незалежність країн соціалістичного концтабору визначалася згідно головного принципу Гулагу: «Шаг влево, шаг вправо расценивается как попытка бегства, прыжок на месте – провокация». Наразі, рашизм спрямував усі зусилля на відновлення совкового status quo.

Придушення «Празької весни»

  Подібна геополітична доктрина виникла під час ренесансу неосталінізму за режиму Брежнєва, через кризу спекулятивної ідеології марксизм. Владний режим Совдепа переконався, що без військової потуги країни соціалістичного концтабору швидко виходять з під московської кормиги. Оскільки під час Другої світової війни сталінський СССР не окупував Югославію, Албанію та Китай, то вони за першої ліпшої нагоди послали Кремль слідом за московським кораблем, і попрямували власним курсом до комуністичного раю.

СССР і комуністичні країни після Другої світової війни

  Навіть країни, на територіях котрих зручно вмостилися московські окупаційні війська, почали виявляти невдоволення. Після смерті Сталіна Східна Німеччина та Угорщина спробували послабити московське ярмо. Через Карибську кризу кубинський диктатор Кастро почав белькотіти слова невдоволення нерішучою політикою СССР. В анексованих країнах Балтії, Україні, Вірменії та Грузії почав відновлюватися рух спротиву окупації.
  Зростання невдоволення поневолених Москвою народів спонукало кремлівських дідуганів пригадати дух ялтинської змови 1945 року, коли СССР і США поділили світ на царини геополітичного впливу. Спираючись на ялтинський договір імперій, брежнєвська кліка вирішила продемонструвати, що налаштована рішуче порядкувати у власній зоні впливу, подібно до того, як це відбувалося в Угорщині 1956-го року чи під час протестів у Берліні в 1953-му.
  Тому, коли комуністичний уряд Дубчека в Чехословаччині вирішив трохи реформувати сталінізм, аби створити схожий на дупу «соціалізм з людським обличчям», кремлівські старигани вирішили «держать и не пущать» ЧССР.

Чехословаччина - важкий шлях до Свободи. Нідерландська карикатура, 1968 р.

  Александр Дубчек обійняв посаду першого секретаря комуністичної партії Чехословаччини 5 січня 1968 року, і крім послаблення цензури, не встиг здійснити інших реформ з лібералізації країни. Бо вже 3 серпня того ж року, очільник СССР Леонід Брежнєв заявив про обов’язок усіх комуністичних країн захищати завоювання соціалізму.
  Тому, в ніч з 20 на 21 серпня на територію ЧССР вдерлося 200 тисяч вояків та 5 тисяч танків країн Варшавського блоку. Армії СССР, Угорщини, Болгарії, Польщі та Східної Німеччини окупували країну, і лишилася на її теренах до 1990 року. З усіх східноєвропейських сателітів Совдепа лише диктатор Румунії Ніколае Чаушеску ухилився від участі в придушенні «Празької весни», що істотно не вплинуло на наслідки каральної спецоперації московського комунізму.

Чехословаччина - з почуттям великого занепокоєння. Нідерландська карикатура, 1968 р.

Доктрина світової комуністичної революції

  Ідеологічні основи агресивної політики брежнєвської камарильї закорінені в псевдонауковому вчені Маркса-Енгельса, трансформованого під реалії політичного життя Леніним. Засновники «наукового комунізму» розуміли, що їх спроба відтворення азійського способу виробництва в нових історичних та економічних реаліях приречена на поразку, якщо хоча б десь у світі залишаться країни з вільною ринковою економікою.

  Рабська праця, за визначенням, не здатна конкурувати з вільним підприємництвом. Тому Маркс наполягав на світовій революції, і лише під тиском обставин, Ленін визнав, що доведеться будувати комунізм в окремо взятій країні, не полишаючи наміру здійснити завоювання всього світу, під прапором «передового вчення Маркса-Енгельса».
  22 лютого 1918 року, невдовзі після узурпації влади в метрополії Російської імперії, ленінська кліка видала відозву «Социалистическое отечество в опасности!». Де серед іншого проголошувалася тотальна війна заради перемоги світової комуністичної революції, висловлена у вимогах поставити всі сили та ресурси країни на захист революції, і наказом усім її прибічникам відстоювати кожну позицію до останньої краплини крові.
  Наприкінці 1922 року московські більшовики проголосили створення Союзу Совєтських Соціалістичних Республік (СССР). Відсутність у назві згадування якоїсь конкретної держави чи нації засвідчило намір комуністів долучати до її складу нові держави, в яких вдасться запровадити диктатуру квазіпролетаріату. Тобто, від самого утворення СССР планувався як імперіалістичний проект, спрямований на завоювання влади над усім світом.
  Спадкоємці справи Ульянова-Бронштейна-Джугашвілі (Леніна-Троцького-Сталіна) підтверджували вірність принципам ленінізму. Формулювання «соціалістична Вітчизна» знаходимо в матеріалах XXI з’їзду КПСС (1959) та в брежнєвській конституції 1977 року: «Защита социалистического Отечества является одной из важнейших функций государства и делом всего народа… Долг Вооруженных Сил СССР народу заключается в обеспечении надежной защиты Социалистической Родины и в постоянной боевой готовности, обеспечивающей мгновенный отпор любому агрессору».

Сльози радості Брежнєва. Нідерландська карикатура, 1975 р. 

  Невизначеність терміну «соціалістична Вітчизна» дозволяв тлумачити його з наголосом на слові «соціалістична». Тобто, вважати всі соціалістичні країни лише «союзними республіками» – складовими єдиної комуністичної системи. Слід відзначити, що схожий принцип діяв і в іншого учасника ялтинської змови 1945 року – США, які застосовували доктрину Монро для втручання у внутрішні справи усіх держав західної півкулі, оскільки вважали цю територію зоною свого геополітичного впливу та імперіалістичних інтересів.

Вибухонебезпечна їжа. Нідерландська карикатура, 1972 р.

  Доктрина Брежнєва, щоправда без жодного використання цієї назви, була чітко сформульована 26 вересня 1968 року у редакційній статті С. Ковальова головної газети КПСС «Правда». Там чітко зазначалося, що компартія кожної з країн соціалістичного концтабору несе відповідальність за перемогу справи комунізму не тільки перед населенням власної країни, а й перед усім комуністичним рухом.
  Отже, в разі загрозі соціалізму, кожен комуніст зобов’язаний стати на його захист, не зважаючи на втрати і ціну боротьби. З цієї точки зору, події в Чехословаччині розцінювалися не як внутрішні справи цієї держави, а як захист системи світового соціалізму.
  13 листопада 1968 року Брежнєв підтвердив проголошені в «Правді» тези під час виступу на V з'їзді Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП): «…коли внутрішні і зовнішні сили, ворожі соціалізму, намагаються повернути розвиток будь-якої соціалістичної країни в напрямку реставрації капіталістичних порядків, коли виникає загроза справі соціалізму в цій країні, загроза безпеці соціалістичної співдружності загалом — це вже стає не тільки проблемою народу даної країни, але і спільною проблемою, турботою всіх соціалістичних країн». (Брежнев Л. И. Ленинским курсом. Т. II. М: 1970. – С. 329).

Брежнєв: "Ми попереджаємо американського президента Картера, що не припустимо втручання у внутрішні справи Ірану". Нідерландська карикатура, 1980 р.

  Придушення «Празької весни» та економічна підтримка СССР соціалістичного концтабору Східної Європи на деякий час стабілізувало ситуацію. Країни сателіти уклали з СССР низку угод, згідно котрих отримали вкрай обмежений суверенітет, за беззастережних умов дотримання єдності соціалістичного блоку країн та монополії на владу комуністичної партії.
  Кремль вирішив, що забезпечив надійний тил, тому заходився активно здійснювати світову революцію в країнах Азії, Африки та Латинської Америки. СССР уклав угоду про співпрацю з країнами «соціалістичної орієнтації»: Єгиптом (1971), Іраком та Сомалі (1972), Лаосом і Анголою (1976), Мозамбіком (1977), Ефіопією, В’єтнамом та Афганістаном (1978), Єменом (1979), Нікарагуа (1980).

Задля досягнення великого добробуту народу Ефіопії. Нідерландська карикатура, 1978 р. 

  Завдяки укладеним договорам та наданій військовій підтримці, промосковські режими спроміглися, до певного часу, утримувати владу в Анголі, Ефіопії, Ємені, Афганістані, допомогли В’єтнаму перемогти Китай у війні 1979 року. Утім, спроби нав’язати соціалістичну диктатуру народам Чилі та Португалії зазнали невдачі.
  Слід зазначити, що дія доктрини Брежнєва не поширювалася на Албанію, Китай та Югославію – соціалістичні країни, які утвердили комуністичні режими без московсько-більшовицької окупації, і остаточно позбулися кремлівської опіки після смерті Сталіна. Оскільки польська нація виявила рішучість дати відсіч московському вторгненню, Москва не наважилася розпочати військову агресію проти Польщі у 1981 році, обмежившись лише запровадженням військового стану, у сподіванні, що генерал Ярузельський спроможеться самотужки покінчити з очолюваним профспілкою «Солідарність» рухом спротиву московсько-більшовицькому пануванню.

Брежнєв і польська "Солідарність". Нідерландська карикатура. 1981 р.

  Протягом усього цього часу, Сполучені Штати Америки дотримували духу Ялти, і за винятком Корейської війни 1950 – 1953 років та здачею Південного В’єтнаму режиму Хо Ші Міна в 1975-му, лише висловлювали глибоке занепокоєння комуністичною експансією, аж поки президентом країни не став Рональд Рейган. Він перейшов у рішучий наступ, і припинив поступатися СССР у питаннях геополітичного впливу.

Каммінгс М. Реакція страусів НАТО на агресивну політику СССР.

  Рішучість адміністрації США та економічна криза в СССР змусили очільника Совдепа Михайла Горбачова, відмовитися від доктрини Брежнєва. Вважається, що остаточна відмова відбулася після зустрічі Горбачова з президентом США Джорджом Бушем-старшим на Мальті в грудні 1989 року.
  Після чого соціалістичний концтабір припинив існування в дуже стислий термін. У наступні пару років комуністичні режими зник в усіх європейських країнах, а держави «третього світу» відмовилися від «соціалістичної орієнтації». На місці СССР постало 15 незалежних держав.
  Завдяки економічним реформам та інтеграції в систему міжнародної торгівлі комуністичні режими збереглися у Китаї та В’єтнамі. І навпаки, комунізм та злиденне життя на Кубі та в Північній Кореї законсервувалося завдяки значній економічній ізоляції цих країн.

Доктрини рашизму

  Московство ніколи не відмовлялося від ідей імперіалістичної експансії. На початках свого існування її здійснювали під гаслами православного месіанізму, у сподіванні, що «Москва – Третий Рим», вогнем і мечем принесе усім народам світло власного тлумачення християнства. Московські комуністи сподівалися підкорити весь світ силою зброї та обіцянками побудувати безкласове комуністичне суспільство.

Олімпійські ігри... зі смертю. Нідерландська карикатура, 1979 р.

  Чекізм, який постав на уламках московського більшовизму, не відмовився від планів світової гегемонії, яка ґрунтується на ідеології рашизму. Мирним шляхом це втілюється у вигляді доктрини «ліберального імперіалізму» Чубайса: опануванню стратегічними підприємствами незалежних держав, що колись перебували в соціалістичному концтаборі, підтримці залишків та вихованців московсько-більшовицької окупаційної адміністрації на постсовковому просторі, пропаганді «русского мира», «защитой русского языка и его носителей» та залученням можновладців «країн з обмеженим суверенітетом» у розмаїті корупційні схеми.
  Крім «пряника» ліберального імперіалізму, «русский мир» затягає під свою кормигу й «батогом» військової агресії та розпалюванням локальних конфліктів відповідно до доктрини Лук’янова. Промосковські режими створені в окупованих московством частинах Грузії (Абхазії та Південній Осетії) та Молдови (Придністров’я), або прямої анексії, як у випадку Чеченської республіки Ічкерія та частини територій України. Все це відбувається за сприяння США, яке наразі набуло неприхованого вигляду.

Совєтська політика в Індокитаї, або Брежнєв звільняє вільні народи. Нідерландська карикатура, 1979 р. 

  Окремі провідники московського імперіалізму конають, але справа їх живе. Бо спирається на надійну основу – імперіалістичну ідентичність «русских». Котрі живуть на вкраденій землі поневолених народів, і мріють поширити панування на весь світ. Героїчний чин української нації сповістив весь вільний світ, що прийшов час покласти край агресивній московській експансії. Заради сталого миру в Європі поневолені Москвою народи мають реалізувати право на самовизначення, а агресивна імперія – пройти процес деколонізації.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!