Попередники Епштейна: «справа гладіаторів» СССР
 |
| Дійові особи "справи гладіаторів" |
«Гладіатори» комуністичної диктатури
У лютому 1955 року пролетарський диктатор СССР Нікіта Хрущов отримав анонімку, в котрій невідома особа скаржилася, що «мастера советской культуры» змусили її дочку займатися проституцією. Зміст листа цитується мовою оригіналу.«Дорогой Никита Сергеевич!
По причинам, которые Вы, конечно, поймете, прочтя это письмо, я не могу назвать себя, но поверьте, то, что я пишу, чистая правда. Моя дочь, девушка 18 лет, попала в большую беду. Подруга познакомила ее с одним пожилым, лет 60, человеком, который представился ей писателем Кривошеиным Константином Кирилловичем. Начались встречи — сначала в кино, потом в ресторанах, а потом он уговорил ее поехать к нему, он «будет читать ей пьесу». Она по наивности согласилась. Остальное Вам понятно. Заметив, что дочь забросила учебу и пропадает неизвестно где, я стала ее допрашивать и узнала все. Я немедленно поехала к нему, пробыла в его шикарной квартире около получаса и все поняла.Слушая его циничные рассуждения, я пришла в ужас. И все это происходит у нас в столице. Совсем он не писатель. Есть у него, кажется, две или три инсценировки, которые нигде не ставят. А денег у него много, живет он богато. Кроме квартиры есть дача под Москвой. Очевидно, главным источником существования служит квартира. По словам дочери, у него постоянно бывают какие-то пары. Среди них министр культуры Александров с киноартисткой Ларионовой, академик Еголин с какой-то «Эллой» из театра Вахтангова, проф. Петров с «Аней» и много других, фамилии которых моя дочь не знала.
 |
| 20-літня Алла Ларіонова у ролі Любави. Фільм "Садко", 1952 р. |
В квартире настоящий притон. Разврат, пьянка, совращение девушек. Я немедленно потребовала от дочери прекратить все отношения — она это выполнила. Нам ничего от него не надо, но я считаю своим моральным долгом сообщить это Вам, чтобы прекратить это безобразие. Мне очень стыдно за себя и свою дочь, и я хочу, чтобы это чувство не испытывали другие матери.
Особенно страшно то, что эта квартира, оказывается, широко известна среди работников искусств и литераторов. Ею пользуются, как мне сказали, многие и, очевидно, как-то оплачивают труд и гостеприимство хозяина. Имея такой круг знакомых, гр. Кривошеин чувствует себя, очевидно, в полной безопасности. Так ли это?
Я прошу Вас, Никита Сергеевич, сделайте, чтобы эти дела этих людей не остались безнаказанными».
Кукурудзяний геній дав наказ розслідувати справу. Прокуратура виявила ще одну скаргу, в якій інструктор по культурі Пролетарського району Москви Зінаїда Лобзикова прохала врятувати її дочку Аліну, студентку балетного училища, з таємного борделю майстра соцреалістичної макулатури Константина Кривошеїна.
Досить швидко з’ясувалося, що послугами притону Кривошеїна користувалася низка впливових осіб комуністичної номенклатури. Підстаркуваті паскудники зваблювали дівчат з балетних та театральних училищ обіцянками посприяти кар’єрі. Як спадкоємці заколотників московсько-більшовицької контрреволюції, хтиві комуняки створили власну систему конспірації: називали «дисертацією» дівчину, «захистом дисертації» – її зваблення, «написати рецензію» означало продати її секс-послуги тощо.
Аліну Лобзикову, мати якої надіслала скаргу до прокуратури, Кривошеїн звабив обіцянками влаштувати в трупу Большого театру, де на неї чекав би успіх, завдяки її таланту та сприянню міністра культури СССР. Аліна дійсно познайомилася з міністром, котрий передав її в користування члену-кореспонденту АН СССР Александру Єголіну.
Дівчина досить швидко збагнула, що її ошукали. В неї почався психічний розлад, але попри це майстри совкової «культури» утримували її на дачі Кривошеїна. Де її й відшукала мати. Невдовзі після цього Зінаїду Лобзикову жорстоко побили, і через кілька днів вона сконала в лікарні від отриманих травм.
Клієнти елітного борделю (за матеріалами слідства): письменник-соцреаліст Константин Кривошеїн; міністр культури СССР, академік АН СССР Георгій Александров; перший заступник міністра культури СССР, колишній міністр вищої освіти СССР Сергей Кафтанов; члени-кореспонденти АН СССР Александр Єголін і Михаїл Іовчук; заступник завідувача відділом науки й культури ЦК КПСС, член-кореспондент АН СССР Владимир Кружков; заступник директора Інституту світової літератури професор Сергей Петров.
Усіх їх викликали на засідання Московського міськкому ЦК КПСС, де Хрущов розпочав довгу і нудну розмову на тему комуністичної моралі. Під час якої звернувся до 58-річного Єголіна: «Ну Александров-то мужик молодой, я понимаю. А ты-то в твои годы зачем туда полез?». На що той відповів так, що Трамп би позаздрив: «Так я ничего, я только гладил…». Фраза стала крилатою, і дала іронічну назву усій справі підстаркуватих комуністичних бабіїв.
Які всі відбулися практично легким переляком: попри висновки розслідування та постанову ЦК КПСС, справу про протизаконні дії представників партноменклатури, так і не передали до прокуратури. За ґрати потрапив лише «инженер человеческих душ» Кривошеїн, зовсім за іншим обвинуваченням – спекуляції антикварним живописом. Для нього це була вже друга ходка на зону за цим вироком.
Александров злетів з посади міністра культури СССР і зручно вмостився в мінський Інститут філософії та права, в якості завідувача сектором діалектичного та історичного матеріалізму.
Кружкова увільнили від роботи в апараті ЦК, і відіслали до Свердловська видавати газету «Уральский рабочий». Через 6 років він повернувся в столицю імперії, аби очолити Інститут історії мистецтв.
На відміну від вищезгаданих, кар’єра Кафтанова пішла вгору. Через відставку Александрова його призначили виконуючим обов’язки міністра культури СССР, а через 5 років він отримав призначення на посаду голови Держкомітету по радіомовленню та телебаченню.
Іовчук також не зазнав жодних утисків, і з часом доріс до завкафедрою історії марксистсько-ленінської філософії на філософському факультеті Інституту філософії АН СССР. У 70-ті роки обійняв посаду ректора Академії суспільних наук (АОН) при ЦК КПСС.
У цій справі викликає сумніви сам факт, що анонімка випадково потрапила безпосередньо до Хрущова. Бо всю кореспонденцію він отримував після належного вивчення помічниками. Вірогідно, уся «справа гладіаторів» – не більше, ніж зручний привід для м’якої нейтралізації прибічників голови Совєта міністрів СССР Георгія Маленкова.
Зауважимо, що не тільки комуністичні, а й усі імперії мають жорстку «вертикаль власти», і всі ті, хто не потрапив на її щаблі, потрапляють до розряду визискуваного поневоленого населення. Бо інакше ніяк не вдасться втримати вкупі імперіалістичну химеру.
Серед них СССР вирізнялася хіба що беззастережною готовністю до злочинних експериментів над поневоленим населенням. Ще засновники комунізму проголосили за мету знищення сім’ї, приватної власності і держави в новому комуністичному суспільстві. Александра Коллонтай обґрунтувала нову статеву мораль теорією «склянки води»: мовляв за комунізму злягання відбуватиметься з такою ж легкістю, як спраглому випити склянку води.
Дітей, народжених внаслідок політики совкового проміскуїтету, сподівалися ув’язнити в дитячих колоніях, де б з них виховували «нову людину» за методикою Макаренка. Усе доросле населення більшовики збиралися мобілізувати в трудові армії. На заміну стравам домашньої кухні мали прийти кулінарні витвори «Общепита».
Досить швидко більшовики переконалися на практиці в химерності усіх своїх теорій, з економічними включно, і вимушено погодилися залишити в спокої родинні взаємини. Бо до численних жертв, спричинених московсько-більшовицькою узурпацією влади та окупацією держав поневолених Москвою народів, додалися демографічні втрати від масових абортів, зроблених шанувальниками теорії «склянки води». Імперія прямувала в демографічне провалля, що потенційно унеможливлювало здійснення «світової комуністичної революції» за рахунок поневоленого населення СССР.
Тому в 1936 році сталіністи заборонили аборти, і пізніше, аби компенсувати величезні людські втрати під час Другої світової війни, жорстко обмежили можливість розлучень. Але всі ці обмеження жодним чином не стосувалися кремлівських бонз. Наприклад, всесоюзний староста Михаїл Калінін уславився сексуальними пригодами мало не з усіма балеринами Большого театру. Слід зауважити, що з дружиною він не розлучився – вона потрапила в концтабір Гулагу, аби не заважала чоловіку йти «ленінським курсом».
«Жертва» сталінського терору Авель Єнукідзе ще в 20-ті роки налагодив систему забезпечення дівчатами сексуальних потреб кремлівської партноменклатури. Як справжній ленінець, він подбав не лише про власні хтиві примхи, а й про справу марксизму: отриману таким чином інформацію він використовував для впливу на соратників по партії.
Марія Сванідзе (Корона), подруга дружини Сталіна Надєжди Алілуєвої, писала в щоденнику (збережені особливості авторської стилістики та синтаксису). «Авель, несомненно, сидя на такой должности, колоссально влиял на наш быт в течение 17 лет после революции. Будучи сам развратен и сластолюбив, он смрадил все вокруг себя: ему доставляло наслаждение сводничество, разлад семьи, обольщение девочек… он с каждым годом переходил на все более и более юных, и наконец докатился до девочек в 9 – 11 лет… Женщины, имеющие подходящих дочерей, владели всем. Девочки за ненадобностью подсовывались другим мужчинам».
За версією Хрущова, першому заступнику голови Совєта міністрів СССР та міністру МГБ і МВД СССР, герою соціалістичної праці, маршалу СССР Лаврентію Берії вдалося перевершити сексуальні досягнення Єнукідзе.
Прикметно, що і «гладіаторів», і кремлівських бонз, якщо й покарали, то виключно по політичним справам або мотивам. За скоєні сексуальні злочини вони не понесли жодної відповідальності. Ця та інші обставини, дуже нагадують обставини іншого злочинного угруповання – Епштейна-«Максвелл», що організувало сексуальні розваги елітного класу з неповнолітніми дітьми.
Стосовно прізвища «Максвелл» слід зробити невеличке зауваження. Роберт Максвелл – псевдонім її батька, совєтського шпигуна Яна Людвіка Хаїма Біньяміна Гоха, сина ортодоксальних юдеїв Мехла Гоха та Хани Шломович. До самої загибелі батька, Гіслейн займалася виключно реалізацією різних його оборудок. Після чого переїхала з Великої Британії до США, де познайомилася з Епштейном, і взяла найдієвішу участь у створенні острова розваг еліт-класу.
За деякими даними постачанням малолітніх дівчат до притонів Епштейна займалися особи, пов’язані з режимами чекізму на РФ та їх маріонетки – диктатора Білорусі Лукашенки. Дії, що вельми нагадують работоргівлю, яка набувала найбільшого розмаху в імперіях: Римській, Візантійській, Османській, Іспанській, Британській, Російській (торгівля кріпаками) тощо, та в державах створених колонізаторами, як США чи Бразилія.
Журналісти The Wall Street Journal дослідили листування та інші документи Джеффрі Епштейна, і виявили, що навіть його ув’язнення в 2008 році на 13 місяців, за зґвалтування 14-літньої дівчинки та організацію проституції неповнолітніх, жодним чином не вплинуло на його авторитет серед панівних верств різних країн. З ним продовжували приятелювати політики на кшталт президента Ізраїлю Шимона Переса та прем’єр-міністра тієї ж країни Егуди Байрака, які «тільки гладили». За словами останнього, він, зазвичай разом з дружиною, гостював у Епштейна, але ні в чому осоружному участі не брав.
Особенно страшно то, что эта квартира, оказывается, широко известна среди работников искусств и литераторов. Ею пользуются, как мне сказали, многие и, очевидно, как-то оплачивают труд и гостеприимство хозяина. Имея такой круг знакомых, гр. Кривошеин чувствует себя, очевидно, в полной безопасности. Так ли это?
Я прошу Вас, Никита Сергеевич, сделайте, чтобы эти дела этих людей не остались безнаказанными».
Кукурудзяний геній дав наказ розслідувати справу. Прокуратура виявила ще одну скаргу, в якій інструктор по культурі Пролетарського району Москви Зінаїда Лобзикова прохала врятувати її дочку Аліну, студентку балетного училища, з таємного борделю майстра соцреалістичної макулатури Константина Кривошеїна.
Досить швидко з’ясувалося, що послугами притону Кривошеїна користувалася низка впливових осіб комуністичної номенклатури. Підстаркуваті паскудники зваблювали дівчат з балетних та театральних училищ обіцянками посприяти кар’єрі. Як спадкоємці заколотників московсько-більшовицької контрреволюції, хтиві комуняки створили власну систему конспірації: називали «дисертацією» дівчину, «захистом дисертації» – її зваблення, «написати рецензію» означало продати її секс-послуги тощо.
Аліну Лобзикову, мати якої надіслала скаргу до прокуратури, Кривошеїн звабив обіцянками влаштувати в трупу Большого театру, де на неї чекав би успіх, завдяки її таланту та сприянню міністра культури СССР. Аліна дійсно познайомилася з міністром, котрий передав її в користування члену-кореспонденту АН СССР Александру Єголіну.
 |
| "Науковий доробок" А. Єголіна: "Вопросы литературоведения в свете трудов И. В. Сталина по языкознанию". М:1952. |
Клієнти елітного борделю (за матеріалами слідства): письменник-соцреаліст Константин Кривошеїн; міністр культури СССР, академік АН СССР Георгій Александров; перший заступник міністра культури СССР, колишній міністр вищої освіти СССР Сергей Кафтанов; члени-кореспонденти АН СССР Александр Єголін і Михаїл Іовчук; заступник завідувача відділом науки й культури ЦК КПСС, член-кореспондент АН СССР Владимир Кружков; заступник директора Інституту світової літератури професор Сергей Петров.
Усіх їх викликали на засідання Московського міськкому ЦК КПСС, де Хрущов розпочав довгу і нудну розмову на тему комуністичної моралі. Під час якої звернувся до 58-річного Єголіна: «Ну Александров-то мужик молодой, я понимаю. А ты-то в твои годы зачем туда полез?». На що той відповів так, що Трамп би позаздрив: «Так я ничего, я только гладил…». Фраза стала крилатою, і дала іронічну назву усій справі підстаркуватих комуністичних бабіїв.
 |
| Александр Єголін |
 |
| Міністр культури СССР Георгій Александров |
Кружкова увільнили від роботи в апараті ЦК, і відіслали до Свердловська видавати газету «Уральский рабочий». Через 6 років він повернувся в столицю імперії, аби очолити Інститут історії мистецтв.
 |
| Владимир Кружков |
Іовчук також не зазнав жодних утисків, і з часом доріс до завкафедрою історії марксистсько-ленінської філософії на філософському факультеті Інституту філософії АН СССР. У 70-ті роки обійняв посаду ректора Академії суспільних наук (АОН) при ЦК КПСС.
 |
| Постанова ЦК КПСС від 10.03.1955 |
«Моральный кодекс строителя коммунизма»
Незначні «покарання» порушників «морального кодекса строителя коммунизма» здатні здивувати тільки тих, хто нічого не розуміє в комунізмі. Цей модернізований режим, описаного Марксом, азійського способу виробництва гарантує упосліджену рабську долю усім, хто не належить до панівної верстви. А ось представники державної влади мають певні пільги, в залежності від рівня ієрархії, на котрому вони перебувають.Зауважимо, що не тільки комуністичні, а й усі імперії мають жорстку «вертикаль власти», і всі ті, хто не потрапив на її щаблі, потрапляють до розряду визискуваного поневоленого населення. Бо інакше ніяк не вдасться втримати вкупі імперіалістичну химеру.
Серед них СССР вирізнялася хіба що беззастережною готовністю до злочинних експериментів над поневоленим населенням. Ще засновники комунізму проголосили за мету знищення сім’ї, приватної власності і держави в новому комуністичному суспільстві. Александра Коллонтай обґрунтувала нову статеву мораль теорією «склянки води»: мовляв за комунізму злягання відбуватиметься з такою ж легкістю, як спраглому випити склянку води.
Дітей, народжених внаслідок політики совкового проміскуїтету, сподівалися ув’язнити в дитячих колоніях, де б з них виховували «нову людину» за методикою Макаренка. Усе доросле населення більшовики збиралися мобілізувати в трудові армії. На заміну стравам домашньої кухні мали прийти кулінарні витвори «Общепита».
Досить швидко більшовики переконалися на практиці в химерності усіх своїх теорій, з економічними включно, і вимушено погодилися залишити в спокої родинні взаємини. Бо до численних жертв, спричинених московсько-більшовицькою узурпацією влади та окупацією держав поневолених Москвою народів, додалися демографічні втрати від масових абортів, зроблених шанувальниками теорії «склянки води». Імперія прямувала в демографічне провалля, що потенційно унеможливлювало здійснення «світової комуністичної революції» за рахунок поневоленого населення СССР.
 |
| Балетоман Михаїл Калінін |
«Жертва» сталінського терору Авель Єнукідзе ще в 20-ті роки налагодив систему забезпечення дівчатами сексуальних потреб кремлівської партноменклатури. Як справжній ленінець, він подбав не лише про власні хтиві примхи, а й про справу марксизму: отриману таким чином інформацію він використовував для впливу на соратників по партії.
Марія Сванідзе (Корона), подруга дружини Сталіна Надєжди Алілуєвої, писала в щоденнику (збережені особливості авторської стилістики та синтаксису). «Авель, несомненно, сидя на такой должности, колоссально влиял на наш быт в течение 17 лет после революции. Будучи сам развратен и сластолюбив, он смрадил все вокруг себя: ему доставляло наслаждение сводничество, разлад семьи, обольщение девочек… он с каждым годом переходил на все более и более юных, и наконец докатился до девочек в 9 – 11 лет… Женщины, имеющие подходящих дочерей, владели всем. Девочки за ненадобностью подсовывались другим мужчинам».
За версією Хрущова, першому заступнику голови Совєта міністрів СССР та міністру МГБ і МВД СССР, герою соціалістичної праці, маршалу СССР Лаврентію Берії вдалося перевершити сексуальні досягнення Єнукідзе.
 |
| Поціновувач жіноцтва Лаврентій Берія та шанувальниці його досягнень у справі світового комунізму |
«Чудо острів» Епштейна
Хоча розслідування цієї справи триває вже багато років і виявлено чимало причетних осіб, кримінальну відповідальність понесли лише двоє: Джеффрі Епштейн та Гіслейн Максвелл.Стосовно прізвища «Максвелл» слід зробити невеличке зауваження. Роберт Максвелл – псевдонім її батька, совєтського шпигуна Яна Людвіка Хаїма Біньяміна Гоха, сина ортодоксальних юдеїв Мехла Гоха та Хани Шломович. До самої загибелі батька, Гіслейн займалася виключно реалізацією різних його оборудок. Після чого переїхала з Великої Британії до США, де познайомилася з Епштейном, і взяла найдієвішу участь у створенні острова розваг еліт-класу.
За деякими даними постачанням малолітніх дівчат до притонів Епштейна займалися особи, пов’язані з режимами чекізму на РФ та їх маріонетки – диктатора Білорусі Лукашенки. Дії, що вельми нагадують работоргівлю, яка набувала найбільшого розмаху в імперіях: Римській, Візантійській, Османській, Іспанській, Британській, Російській (торгівля кріпаками) тощо, та в державах створених колонізаторами, як США чи Бразилія.
 |
| Фігуранти файлів Епштейна. Колаж LB.UA |
До речі, Епштейн, як і батько його співучасниці Гох, на псевдо Роберт Максвелл, робили дуже багато корисного для держави Ізраїль, яку в 1948 році створили в арабських землях єврейські колоністи, що емігрували в Палестину переважно з територій окреслених колись московською межею осілості та інших регіонів Східної та Центральної Європи.
Але повернемося на острів чуттєвого задоволення еліт-класу. Міністр з питань бізнесу, енергетики та промислової стратегії Великої Британії лорд Пітер Мандельсон, що називав Епштейна «найкращим другом», схоже дійсно «тільки гладив», бо поки що не засвітився в сексуальних розвагах. Він лише зливав державні таємниці Великої Британії за відповідну грошову винагороду.
Сексуальні пригоди в притонах Епштейна Трампа, Клінтона та їм подібних «борців за перемогу ідеалів американської демократії в світі», ще чекають на дослідження та оприлюднення. Але все вказує на те, що шлях багатьох політиків США до високих і найвищих щаблів влади пролягав через чудо острів.
У повній відповідності до «справи гладіаторів», спостерігаємо й походеньки майстрів культури в закладах Епштейна, після 2014 року. Серед відвідувачів відзначилися Вуді Аллен, Ноам Чомскі, Білл Гейтс та ще багато хто. Спочатку Чомскі й Аллен ухилялися від коментарів, але потім зізналися, що «тільки гладили». Тобто, завжди відвідували маєтки Епштейна виключно в супроводі дружин, і займалися лишень професійними питаннями.
У файлах Епштейна виявили чернетку листа самому собі, в якому власник притону писав про сексуальні пригоди Білла Гейтса та лікування їх наслідків. Гейтс назвав Епштейна брехуном, якому не варто йняти віри. «Гладив» когось на чудо острові засновник Microsoft чи ні, можливо, дізнаємося з часом.
Звичайно згаданими особами список приятелів Епштейна не обмежується. Та й вищеозначені постаті наведені виключно в якості ілюстрації феномену, що дивним чином об’єднує смаки провідних верств СССР і США. Схожість яких обумовлена історичними обставинами.
Політоніми «русские» і американці означають виключно політичну приналежність до населення певних держав, без жодного урахування етнічної складової. Точніше етнічне походження має другорядне значення, бо належність визначається лише наявністю громадянства країни.
СССР (модифікації: Російська імперія, РФ) і США створені колонізаторами та їх нащадками, на землях відібраних у поневолених ними народів. Імперіалізм та колоніалізм накладає моральний і психологічний відбиток на своїх носіїв, деякі з котрих уподобали вправлятися в «гладіаторстві» та работоргівлі беззахисними дітьми поневолених народів.
Але повернемося на острів чуттєвого задоволення еліт-класу. Міністр з питань бізнесу, енергетики та промислової стратегії Великої Британії лорд Пітер Мандельсон, що називав Епштейна «найкращим другом», схоже дійсно «тільки гладив», бо поки що не засвітився в сексуальних розвагах. Він лише зливав державні таємниці Великої Британії за відповідну грошову винагороду.
Сексуальні пригоди в притонах Епштейна Трампа, Клінтона та їм подібних «борців за перемогу ідеалів американської демократії в світі», ще чекають на дослідження та оприлюднення. Але все вказує на те, що шлях багатьох політиків США до високих і найвищих щаблів влади пролягав через чудо острів.
 |
| Дружня атмосфера у взаєминах родин Клінтонів та Трампів |
У файлах Епштейна виявили чернетку листа самому собі, в якому власник притону писав про сексуальні пригоди Білла Гейтса та лікування їх наслідків. Гейтс назвав Епштейна брехуном, якому не варто йняти віри. «Гладив» когось на чудо острові засновник Microsoft чи ні, можливо, дізнаємося з часом.
Звичайно згаданими особами список приятелів Епштейна не обмежується. Та й вищеозначені постаті наведені виключно в якості ілюстрації феномену, що дивним чином об’єднує смаки провідних верств СССР і США. Схожість яких обумовлена історичними обставинами.
Політоніми «русские» і американці означають виключно політичну приналежність до населення певних держав, без жодного урахування етнічної складової. Точніше етнічне походження має другорядне значення, бо належність визначається лише наявністю громадянства країни.
СССР (модифікації: Російська імперія, РФ) і США створені колонізаторами та їх нащадками, на землях відібраних у поневолених ними народів. Імперіалізм та колоніалізм накладає моральний і психологічний відбиток на своїх носіїв, деякі з котрих уподобали вправлятися в «гладіаторстві» та работоргівлі беззахисними дітьми поневолених народів.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар