Повстання Бузького козацького війська 1817 року
 |
| Козаки Бузьких полків |
Нащадків козаків у Київській, Подільській та Чернігівській губерніях закріпачила цариця Катерина II в 1783 році. Багато з цих людей народилися вільними, й обернені на рабів московським царатом. Якби поневолені українці виявили прихильність до армії революційної Франції, Російська імперія могла б припинити існування.
В цих умовах царат вирішив діяти на випередження. В Київській, Подільській, Полтавській, Чернігівській губерніях із залученням Бузького козацького війська царська адміністрація оголосила створення українських козацьких полків, з обіцянками подальшого перетворення його на українське козацьке військо.
Багато козаків повірило у можливість звільнитися з кріпацтва й відгукнулося на цей заклик: створили 22 кінних козацьких полки. Вони витримали весь тягар війни з Наполеоном, але в 1816 році їх реорганізували в уланські полки регулярної московської армії, більшість козаків повернули в селянський стан.
Найбільш гостро на царську підступність відреагували бузькі козаки. Для придушення повстання півтори тисячі козаків, царат надіслав десятитисячне військо з гарматами. Але про все по порядку.
В 1769 році, під час московсько-турецької війни 1768 – 1774 років з населення Правобережної України царський генерал-майор Прозоровський сформував Нововербований козацький полк. Цей військовий підрозділ мав козачий устрій і певну військову самостійність.
В цих умовах царат вирішив діяти на випередження. В Київській, Подільській, Полтавській, Чернігівській губерніях із залученням Бузького козацького війська царська адміністрація оголосила створення українських козацьких полків, з обіцянками подальшого перетворення його на українське козацьке військо.
 |
| Мірбах Ф. Козаки. 1906 р. |
Найбільш гостро на царську підступність відреагували бузькі козаки. Для придушення повстання півтори тисячі козаків, царат надіслав десятитисячне військо з гарматами. Але про все по порядку.
Виникнення Бузького козацького війська
На відміну від Полтавських, Київських. Чернігівських і Подільських козацьких кінних полків, створених у 1812 році, Бузьке козацтво мало довшу історію.В 1769 році, під час московсько-турецької війни 1768 – 1774 років з населення Правобережної України царський генерал-майор Прозоровський сформував Нововербований козацький полк. Цей військовий підрозділ мав козачий устрій і певну військову самостійність.
За мужність і героїзм у війні з турками, козаки полку отримали у власність 109 407 десятин землі в Херсонській губернії, для зайняття сільським господарством. Це становило звичайну практику того часу – за гарну службу монархи винагороджували найкращих вояків земельними наділами. В Російській імперії землею жалували дворян та козаків.
В 1785 році полк перетворили на козацький. Для захисту від османської імперії його розташували вздовж річки Буг від Мертвоводу до Інгулу. В 1787 році полк увійшов до складу новоствореного Катеринославського козацького війська.
Того ж року князь Григорій Потьомкін купив у поміщиків Красносілля Єлісаветградського повіту (нині Кропивницької області), і долучив до бузького козацтва, 3 179 українських селян. Разом з тим почалося переселення бузьких козаків до Красносілля.
Козаки мали залишити власне налагоджене господарство, аби оселитися на нових землях, де на них очікувала корупція і сваволя царських чиновників. Переселення викликало такий опір бузьких козаків, що царська адміністрація відмовилася від планів їх переміщення і дозволила залишитися на Бузі.
1796 року царат ліквідував Катеринославське козацьке військо. Наступного літа, за наказом імператора Павла, бузьких козаків перевели в селянський стан.
Після вбивства царя Павла, його спадкоємець вирішив відновити козацьке військо на південно-західних кордонах з Османською імперією. В 1801 році відновили Бузьке козацтво, з устроєм подібним до Донського та Чорноморського козачих військ. Бузьке козаче військо налічувало три полки, по півтисячі козаків у кожному, розташованих в двох бузьких і одному красносільському округах, з центром у місті Вознесенськ.
В 1785 році полк перетворили на козацький. Для захисту від османської імперії його розташували вздовж річки Буг від Мертвоводу до Інгулу. В 1787 році полк увійшов до складу новоствореного Катеринославського козацького війська.
Того ж року князь Григорій Потьомкін купив у поміщиків Красносілля Єлісаветградського повіту (нині Кропивницької області), і долучив до бузького козацтва, 3 179 українських селян. Разом з тим почалося переселення бузьких козаків до Красносілля.
Козаки мали залишити власне налагоджене господарство, аби оселитися на нових землях, де на них очікувала корупція і сваволя царських чиновників. Переселення викликало такий опір бузьких козаків, що царська адміністрація відмовилася від планів їх переміщення і дозволила залишитися на Бузі.
 |
| Малюнок до статті "Бузьке козацьке військо" Військової енциклопедії Ситіна, СПб, 1911 – 1915. |
Після вбивства царя Павла, його спадкоємець вирішив відновити козацьке військо на південно-західних кордонах з Османською імперією. В 1801 році відновили Бузьке козацтво, з устроєм подібним до Донського та Чорноморського козачих військ. Бузьке козаче військо налічувало три полки, по півтисячі козаків у кожному, розташованих в двох бузьких і одному красносільському округах, з центром у місті Вознесенськ.
Повстання
Після перемоги над Наполеоном царат постав перед проблемою: поєднати потребу мати величезне боєздатне військо з мінімальними витратами на його утримання. Військовий міністр граф Аракчеєв запропонував перевести військо на «госпрозрахунок та самоокупність» – військові поселення. За задумом Аракчеєва, солдати цих поселень поєднували б військову службу із сільськогосподарською працею, під пильним наглядом військового начальства.
Військові поселенці звільнялися від муштри, але несли вартову службу, займалися суворо регламентованою сільськогосподарською працею, забезпечували її плодами царське військо, брали участь у регулярних військових навчаннях. Такий собі прообраз трудових армій Лейби Бронштейна (Троцького).
16 квітня 1817 року імператорським указом Бузьке козаче військо передавали в розпорядження військового відомства, що означало переведення козаків на стан військових поселень.
Аби запобігти заворушенням, у травні, царат перекинув до Вознесенька чотири полки Української уланської дивізії, з розквартируванням вояків по станицях бузького козацтва. Козаки відчули, що наближається кінець їх і так, не дуже значним, вольностям.
Козацтво потребувало переконливих аргументів для захисту прав. І вони начебто знайшлися. У червні 1817 року капітан Філарет Барвінський повідомив козаку Панасу Бабиченку, що має грамоту Катерини II з гарантіями для бузького козацтва. Офіцер погоджувався передати документ козакам усього за дві тисячі рублів.
Козаки зібрали гроші, і 2 липня делегація від 15 козачих станиць очолювана Панасом Бабиченко й Герасимом Гетьманченко (Гетьманенко) прибула до Барвінського. Раптом з’ясувалося, що ніякої грамоти капітан не має.
Козак тим і відрізняється від холопа, що покладається власні сили, а не на царську ласку. Після наради козацька депутація вирішила звернутися до всіх станиць бузьких козаків із закликом боротися за волю, проти військових поселень, і 15 липня спільно висловити вимоги наказному отаману Миколі Кантакузіну.
Паралельно з цими подіями командувач Української уланської дивізії генерал-майор Іван Вітт видав розпорядження про перетворення Бузького козачого війська у військове поселення. З цією метою він почав перепис і заприсяження козаків на вірність цареві.
Незабаром Вітт зрозумів, що має справу не з московськими холопами. Не знайшлося жодного козака, що погодився б принести присягу, яка перетворювала його на царського кріпака. Московський генерал відреагував у міру розумових здібностей – арештував п’ятьох козаків, у тому числі Гетьманченка і Бабиченка.
14 липня 80 козацьких депутатів прибули до Вознесенська на зустріч з наказним отаманом Миколою Кантакузіним. Після жвавого обговорення отаман пообіцяв виконати всі козацькі вимоги, в тому числі і звільнити бранців, якщо козаки розійдуться по домівках.
Але ті не повірили призначеному царатом отаману. Наступного дня до Вознесенська прибуло вже півтисячі козаків. Вони вимагали негайно звільнити арештованих і припинити перепис. Жодних обіцянок козацтво не хотіло й чути.
Військові поселенці звільнялися від муштри, але несли вартову службу, займалися суворо регламентованою сільськогосподарською працею, забезпечували її плодами царське військо, брали участь у регулярних військових навчаннях. Такий собі прообраз трудових армій Лейби Бронштейна (Троцького).
 |
| Добужинський М. Військове поселення. |
Аби запобігти заворушенням, у травні, царат перекинув до Вознесенька чотири полки Української уланської дивізії, з розквартируванням вояків по станицях бузького козацтва. Козаки відчули, що наближається кінець їх і так, не дуже значним, вольностям.
Козацтво потребувало переконливих аргументів для захисту прав. І вони начебто знайшлися. У червні 1817 року капітан Філарет Барвінський повідомив козаку Панасу Бабиченку, що має грамоту Катерини II з гарантіями для бузького козацтва. Офіцер погоджувався передати документ козакам усього за дві тисячі рублів.
Козаки зібрали гроші, і 2 липня делегація від 15 козачих станиць очолювана Панасом Бабиченко й Герасимом Гетьманченко (Гетьманенко) прибула до Барвінського. Раптом з’ясувалося, що ніякої грамоти капітан не має.
Козак тим і відрізняється від холопа, що покладається власні сили, а не на царську ласку. Після наради козацька депутація вирішила звернутися до всіх станиць бузьких козаків із закликом боротися за волю, проти військових поселень, і 15 липня спільно висловити вимоги наказному отаману Миколі Кантакузіну.
Паралельно з цими подіями командувач Української уланської дивізії генерал-майор Іван Вітт видав розпорядження про перетворення Бузького козачого війська у військове поселення. З цією метою він почав перепис і заприсяження козаків на вірність цареві.
Незабаром Вітт зрозумів, що має справу не з московськими холопами. Не знайшлося жодного козака, що погодився б принести присягу, яка перетворювала його на царського кріпака. Московський генерал відреагував у міру розумових здібностей – арештував п’ятьох козаків, у тому числі Гетьманченка і Бабиченка.
14 липня 80 козацьких депутатів прибули до Вознесенська на зустріч з наказним отаманом Миколою Кантакузіним. Після жвавого обговорення отаман пообіцяв виконати всі козацькі вимоги, в тому числі і звільнити бранців, якщо козаки розійдуться по домівках.
Але ті не повірили призначеному царатом отаману. Наступного дня до Вознесенська прибуло вже півтисячі козаків. Вони вимагали негайно звільнити арештованих і припинити перепис. Жодних обіцянок козацтво не хотіло й чути.
Кантакузіну не лишалося нічого іншого, як визнати, що він лише виконує чужі накази. Він оприлюднив указ І. Вітта про перетворення Бузького козацького війська на військові поселення.
Тоді козаки спитали в Кантакузіна: «А як ти відстоював наші інтереси в Санкт-Петербурзі?» Справа в тім, що отаман перед цими подіями, зустрічався з Аракчеєвим, і щиро намагався захисти своїх вояків.
Тоді козаки спитали в Кантакузіна: «А як ти відстоював наші інтереси в Санкт-Петербурзі?» Справа в тім, що отаман перед цими подіями, зустрічався з Аракчеєвим, і щиро намагався захисти своїх вояків.
На що отримав ультиматум: або Кантакузін підписує Положення про реорганізацію Бузького козацького війська, з подальшим отриманням чину генерал-майора і всіх належних пільг, або піде під суд і заслання до Сибіру.
Микола Кантакузін не був героєм, і до того ж розумів, що його відмова і заслання нічого не дадуть. На його місце призначать іншого, який виконає всі умови, і отримає за це належну винагороду. Оскільки долю бузького козацтва остаточно вирішили на найвищому рівні, то отаман погодився на ліквідацію Бузького козацького війська.
Повернемося до Вознесенська в 14 день липня 1817 року. Козаки зрозуміли до чого хилить наказний отаман. У відповідь на його умовляння вони взяли штурмом військову канцелярію, щоб заволодіти бойовими прапорами.
Царське військо не залишилося осторонь – зав’язався бій з Третім полком Української уланської дивізії.
Звістка про це сколихнула всі станиці: козаки почали готуватися збройною рукою відстояти вольності і права. Не байдикував і Вітт. Не гаючись, він звернувся до найближчих царських військових частин по допомогу.
Спираючись на новоприбулі каральні частини, Іван Вітт відновив приведення до присяги бузьких козаків. Але ті знов довели, що царські карателі мають справу не з покірними московськими холопами, а з вільними людьми. Бузькі козаки чинили збройний спротив спробам обернути їх на царських кріпаків.
По всіх козацьких станицях поширювалися відозви під назвою «Единогласная доверенность», із закликом відстоювати, не шкодуючи життя, козацький стан.
Козаки йшли на смерть не поступаючись козацькою гідністю. Джерела повідомляють, що в захопленій козацькій станиці Михайлівська Вітт вимагав від бузьких козаків присягнути царю і зректися козацького стану, але ті воліли піти на смерть, через забиття шпіцрутенами, тільки б не скоритися неволі.
Фельдмаршал Ніколай Барклай-де-Толлі наказав спрямувати до станиці Михайлівської три тисячі солдат з гарматами 40-го Коливанського піхотного полку полковника П. Міллера. 27 липня війська оточили станицю, і тримали її в облозі два тижні.
8 серпня полк відступив від Михайлівської станиці. Нескорені козаки отримали змогу втекти від царської розправи.
Аби запобігти втечі козаків, царські війська 2 вересня знов оточили станицю. Незабаром війська увійшли в Михайлівську, почалася розправа з непокірними. Козаки так і не погодилися присягати цареві. Вони намагалися захищатися, але їх роззброїли, арештували та доправили в сусіднє село Федвар.
Вранці 3 вересня козаки сусідніх станиць Гутницька, Красносільська й Ухівська, спробували відбити арештантів. Після бою з двома ескадронами улан козаки відступили.
У середині вересня в станиці красносільської козачої округи прибули свіжі царські війська. Карателі обрали нову тактику: оточували чергову станицю, погрожували артилерійським розстрілом, і вимагали від козаків присягнути і погодитися на переведення в стан військових поселенців.
Після придушення повстання бузьких козаків почалася розправа над його учасниками. До суду притягнули понад 200 осіб, з них 64 засудили до смертної кари, 34 до різних термінів ув’язнення. Пізніше смертні вироки замінили на побиття шпіцрутенами з подальшим засланням.
Указ імператора від 8 жовтня 1817 року остаточно затвердив ліквідацію Бузького козачого війська, з перетворенням його на Бузьку уланську дивізію, а козаків – на військових поселенців.
Так, брехнею і насильством завершилися московські обіцянки 1812 року. Замість обіцяної волі українці отримали від царату посилення визиску та закріпачення. Московство в черговий раз довело, що слова їх – як полова, а язик – як помело.
Микола Кантакузін не був героєм, і до того ж розумів, що його відмова і заслання нічого не дадуть. На його місце призначать іншого, який виконає всі умови, і отримає за це належну винагороду. Оскільки долю бузького козацтва остаточно вирішили на найвищому рівні, то отаман погодився на ліквідацію Бузького козацького війська.
Повернемося до Вознесенська в 14 день липня 1817 року. Козаки зрозуміли до чого хилить наказний отаман. У відповідь на його умовляння вони взяли штурмом військову канцелярію, щоб заволодіти бойовими прапорами.
 |
| Прапори Бузького козацтва |
Звістка про це сколихнула всі станиці: козаки почали готуватися збройною рукою відстояти вольності і права. Не байдикував і Вітт. Не гаючись, він звернувся до найближчих царських військових частин по допомогу.
Спираючись на новоприбулі каральні частини, Іван Вітт відновив приведення до присяги бузьких козаків. Але ті знов довели, що царські карателі мають справу не з покірними московськими холопами, а з вільними людьми. Бузькі козаки чинили збройний спротив спробам обернути їх на царських кріпаків.
По всіх козацьких станицях поширювалися відозви під назвою «Единогласная доверенность», із закликом відстоювати, не шкодуючи життя, козацький стан.
Козаки йшли на смерть не поступаючись козацькою гідністю. Джерела повідомляють, що в захопленій козацькій станиці Михайлівська Вітт вимагав від бузьких козаків присягнути царю і зректися козацького стану, але ті воліли піти на смерть, через забиття шпіцрутенами, тільки б не скоритися неволі.
Фельдмаршал Ніколай Барклай-де-Толлі наказав спрямувати до станиці Михайлівської три тисячі солдат з гарматами 40-го Коливанського піхотного полку полковника П. Міллера. 27 липня війська оточили станицю, і тримали її в облозі два тижні.
8 серпня полк відступив від Михайлівської станиці. Нескорені козаки отримали змогу втекти від царської розправи.
Аби запобігти втечі козаків, царські війська 2 вересня знов оточили станицю. Незабаром війська увійшли в Михайлівську, почалася розправа з непокірними. Козаки так і не погодилися присягати цареві. Вони намагалися захищатися, але їх роззброїли, арештували та доправили в сусіднє село Федвар.
Вранці 3 вересня козаки сусідніх станиць Гутницька, Красносільська й Ухівська, спробували відбити арештантів. Після бою з двома ескадронами улан козаки відступили.
У середині вересня в станиці красносільської козачої округи прибули свіжі царські війська. Карателі обрали нову тактику: оточували чергову станицю, погрожували артилерійським розстрілом, і вимагали від козаків присягнути і погодитися на переведення в стан військових поселенців.
Після придушення повстання бузьких козаків почалася розправа над його учасниками. До суду притягнули понад 200 осіб, з них 64 засудили до смертної кари, 34 до різних термінів ув’язнення. Пізніше смертні вироки замінили на побиття шпіцрутенами з подальшим засланням.
Указ імператора від 8 жовтня 1817 року остаточно затвердив ліквідацію Бузького козачого війська, з перетворенням його на Бузьку уланську дивізію, а козаків – на військових поселенців.
Так, брехнею і насильством завершилися московські обіцянки 1812 року. Замість обіцяної волі українці отримали від царату посилення визиску та закріпачення. Московство в черговий раз довело, що слова їх – як полова, а язик – як помело.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
так і називалося? "Українська уланська дивізія"?
ВідповістиВидалитиПишевич А. С. Бугские казаки и украинские уланы // Киев. старина. - 1866. - Т. 32, март. - С. 387-394.
Видалити