Чи буде суд над злочинами московського комунізму?
 |
| Фундатори злочинної ідеології комунізму |
«Чи буде суд! Чи буде кара!
Царям, царятам на землі?
Чи буде правда меж людьми?
Повинна буть, бо сонце стане
І осквернену землю спалить».
Т. Шевченко. «О люди! люди небораки!».
Нюрнберзький міжнародний військовий трибунал 1945 – 1946 років здійснив справедливий суд над нацизмом. Парадокс у тому, що згідно тогочасних і теперішніх міжнародних правових актів, організатори процесу мали всі підстави опинитися на лаві підсудних.Правові підстави Нюрнберзького трибуналу
Перед проведенням показового суду над нацизмом не існувало законів, які дозволяли винести вирок гітлерівському режиму. Відповідних міжнародних норм не було, закони III Рейху нацисти не порушували, а в якості громадян іншої країни, перебували поза юрисдикцією держав антигітлерівської коаліції.Для того аби засудити керівників Німеччини союзники розробили закони спеціально для суду над провідниками осі Берлін – Рим – Токіо, затверджені 8 серпня 1945 року Лондонською конференцією, в якій взяли участь США, СССР, Велика Британія і Франція. Рішення трохи згодом ратифікували ще 19 країн.
 |
| Черчилль, Рузвельт та Сталін |
До злочинів проти миру зараховували планування, приготування та ведення агресивної війни. За основу взяли Паризький Пакт Бріана — Келлога 1928 року, котрий забороняв війну в якості засобу державної політики. Злочинами проти людяності вважали здійснення масових вбивств і депортацій, а також репресії проти цивільного населення. До воєнних злочинів зарахували порушення міжнародних угод: Гаазької конвенції 1899 та 1907 років, яка визначила закони та правила ведення війни; Женевської конвенція 1929 року, яка обумовлювала норми поводження з військовополоненими.
Трибунал використовував переважно англо-американські процесуальні норми і надавав підсудним право на захист.
«А судді хто?»
«Смотри в корень!»
Козьма Прутков
Не становить жодної таємниці, що Нюрнберзький трибунал створили переможці виключно для суду над країнами осі. На цій підставі підсудні відмовлялися визнавати легітимність судового процесу, заснованого на принципі «Горе переможеним!».
Діяв й інший принцип: «Переможців не судять!». Підсилений тим, що на той час не існувало жодних міжнародних законів, за якими уряди Сталіна, Черчилля чи Рузвельта можна було б притягнути до кримінальної відповідальності.
Подібний суд над ними міг відбутися не раніше 2002 року – початку дії Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Хоча зазвичай закони не мають зворотної дії, але оскільки суд над нацистами діяв на підставі законів створених після скоєння інкримінованих злочинів, то це робить можливим оцінити порушення статей статуту Міжнародного військового трибуналу (МВТ) для суду та покарання головних військових злочинців європейських країн осі та Римського статуту (РС) Міжнародного кримінального суду провідними країнами антигітлерівської коаліції.
У часи Нюрнберзького трибуналу в США діяли закони расової сегрегації, що порушувало розділи h «переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна виокремити, з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних (у значенні пункту 3) мотивів, або за іншими ознаками, що загально визнані неприйнятними згідно з міжнародним правом, у поєднанні з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду»; та розділу j «злочин апартеїду» Першого пункту статті 7 РС, а також розділу c статті 6 МВТ «переслідування з політичних, расових або релігійних мотивів з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні». Пригадаємо, що в місцях громадського користування США написи «тільки для білих» існували до 1964 року.
Ядерні удари по японських містах Хіросіма та Нагасакі урядом Сполучених Штатів підпадають під визначення воєнного злочину Другого пункту розділу і статті 8 РС «умисне спрямування нападів на цивільне населення як таке, або на окремих цивільних осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях»; та розділу ii «умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями», а також розділом b статті 6 МВТ «безглузде руйнування міст або сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, та інші злочини».
У 1943 році, під час британського панування, в Бенгалії спалахнув голод, спричинений надмірними дощами та повенями, посилений грибковою інфекцією рослин, котра знищила до 60% і без того куцого врожаю. За різними оцінками голод знищив від 2,1 до 3 мільйонів людських життів регіону, загальна кількість населення якого становила 60,3 мільйона осіб. Це була далеко не перша подібна катастрофа в Британській Індії. Протягом XIX століття там неодноразово виникали голод та епідемії, жертвами котрого ставали мільйони осіб корінного населення.
Гуманітарну катастрофу в Бенгалії 1943 року спричинену природними негараздами, посилили дії колоніальної адміністрації. Тільки за перші сім місяців того року панівний режим вивіз 80 000 тон продовольчого зерна. (Shiva V. Stolen Harvest: The Hijacking of the Global Food Supply. — South End Press, 2000. — P. 5). Пояснювали це можливим вторгненням японців, стримати яких, буцімто, мала тактика випаленої землі. Зокрема, з цією метою вилучили 66,5 тисяч човнів, в яких могли розташуватися 10 і більше осіб, що стало на заваді тамтешньому рибальству та торгівлі харчами. (Ed. Sandler S. World War II in the Pacific: An Encyclopedia. — New York : Garland Publishing, Inc., 2001. — С. 168).
Отже дії британської колоніальної адміністрації у Бенгалії потрапляють під визначення розділу b статті 6 МВТ «пограбування громадської або приватної власності» та розділу iv статті 8 РС «широкомасштабне знищення і привласнення майна, що не викликане військовою необхідністю і вчинене незаконно та безглуздо».
Після Другої світової війни США покінчили з расовою сегрегацією, а Велика Британія надала колоніям волю. Натомість СССР, виключно через брак сил та можливостей, лише зменшив масштаби злочинів московського більшовизму.
I. Злочини проти миру
Московські більшовики спланували, підготували та розв’язали в 1917 – 1920 роках агресивні загарбницькі війни проти України, Білорусі, Фінляндії, Польщі, країн Балтії, Кавказу і Центральної Азії, та ще багатьох поневолених Москвою народів.
Діяв й інший принцип: «Переможців не судять!». Підсилений тим, що на той час не існувало жодних міжнародних законів, за якими уряди Сталіна, Черчилля чи Рузвельта можна було б притягнути до кримінальної відповідальності.
 |
| Сталінські прокурори на Нюрнберзькому процесі |
У часи Нюрнберзького трибуналу в США діяли закони расової сегрегації, що порушувало розділи h «переслідування будь-якої групи або спільноти, яку можна виокремити, з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних (у значенні пункту 3) мотивів, або за іншими ознаками, що загально визнані неприйнятними згідно з міжнародним правом, у поєднанні з будь-яким діянням, зазначеним в цьому пункті, чи будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Суду»; та розділу j «злочин апартеїду» Першого пункту статті 7 РС, а також розділу c статті 6 МВТ «переслідування з політичних, расових або релігійних мотивів з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Трибуналу, незалежно від того, чи були ці дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені, чи ні». Пригадаємо, що в місцях громадського користування США написи «тільки для білих» існували до 1964 року.
Ядерні удари по японських містах Хіросіма та Нагасакі урядом Сполучених Штатів підпадають під визначення воєнного злочину Другого пункту розділу і статті 8 РС «умисне спрямування нападів на цивільне населення як таке, або на окремих цивільних осіб, що не беруть безпосередньої участі у воєнних діях»; та розділу ii «умисне спрямування нападів на цивільні об’єкти, тобто об’єкти, що не є військовими цілями», а також розділом b статті 6 МВТ «безглузде руйнування міст або сіл; розорення, не виправдане військовою необхідністю, та інші злочини».
У 1943 році, під час британського панування, в Бенгалії спалахнув голод, спричинений надмірними дощами та повенями, посилений грибковою інфекцією рослин, котра знищила до 60% і без того куцого врожаю. За різними оцінками голод знищив від 2,1 до 3 мільйонів людських життів регіону, загальна кількість населення якого становила 60,3 мільйона осіб. Це була далеко не перша подібна катастрофа в Британській Індії. Протягом XIX століття там неодноразово виникали голод та епідемії, жертвами котрого ставали мільйони осіб корінного населення.
 |
| Жертви голоду в Бенгалії. Калькутта, серпень 1943 року. |
Отже дії британської колоніальної адміністрації у Бенгалії потрапляють під визначення розділу b статті 6 МВТ «пограбування громадської або приватної власності» та розділу iv статті 8 РС «широкомасштабне знищення і привласнення майна, що не викликане військовою необхідністю і вчинене незаконно та безглуздо».
Після Другої світової війни США покінчили з расовою сегрегацією, а Велика Британія надала колоніям волю. Натомість СССР, виключно через брак сил та можливостей, лише зменшив масштаби злочинів московського більшовизму.
Злочини московського комунізму
Режим Леніна і Сталіна скоїв майже всі злочини, передбачені статутом Нюрнберзького трибуналу і більш докладними визначення Римського статуту 1998 року.I. Злочини проти миру
Московські більшовики спланували, підготували та розв’язали в 1917 – 1920 роках агресивні загарбницькі війни проти України, Білорусі, Фінляндії, Польщі, країн Балтії, Кавказу і Центральної Азії, та ще багатьох поневолених Москвою народів.
 |
| Українська держава 1918 року |
Разом з III Рейхом СССР підготував і здійснив окупацію Польщі у вересні 1939 року. Взимку 1939 – 1940 та влітку 1941-го років Совдеп висунув до Фінляндії необґрунтовані територіальні претензії і розпочав бойові дії без офіційного оголошення війни. Отже, московсько –більшовицькі дії підпадають під відповідальність за планування та ведення агресивної війни (МВТ ст. 6(a)).
II. Воєнні злочини
Агресивна війна проти вищезазначених країн супроводжувалася окупацією, знищенням законної влади, масовими репресіями та депортаціями поневоленого населення. Згадаємо тільки найбільші та найвідоміші злочини, які відповідають МВТ ст. 6 та РС ст. 8.
Масові розстріл понад 22 тисячі польських військовополонених у Катині у 1940 році.
Взяття в заручники та страти цивільного населення родин і земляків учасників антикомуністичних повстань поневолених Москвою народів у часи диктатури Леніна-Сталіна. Червоний терор: масові страти за вигаданими обвинуваченнями цивільного населення у Криму (1920), Бутово та Биківні (1930 –ті), Вінниці, Куропатах та ще в багатьох інших місцях.
Тактика випаленої землі, яка прирікала на смерть від холоду і голоду населення територій СССР, які полишала сталінська армія під тиском Вермахту.
Зґвалтування понад 2 мільйони жертв на окупованих сталінською армією територіях Польщі, Румунії, Німеччини, Угорщини в 1944 – 1945 роках.
III. Злочини проти людяності (МВТ ст. 6(c) та РС ст. 7)
Депортації за національною приналежністю, що супроводжувалися масовою смертністю під час транспортування до місць заслання: кримських татар (1944); карачаївців (1943); чеченців і інгушів (1944); калмиків (1943); балкарців (1944); німців Поволжя (1941); польських осадників Західної України та Білорусі (1939 – 1941); латишів, литовців та естонців та українців західних земель України (1940 –1941 та 1944 – 1950). До цього слід додати політику розкозачення, запроваджену в перші роки існування комуністичної диктатури.
Тоталітарна режим СССР влаштував Голодомори у 1922, 1932 – 1933 та 1947 роках в Україні, Казахстані, Кубані та Надволжі. Рахунок жертв штучно влаштованого голоду йде на мільйони людських життів.
Обернення людей на рабів системою колгоспного визиску та ув’язненнями в концтаборах Гулагу десятків мільйонів осіб за сфабрикованими окупаційним московсько-більшовицьким режимом звинуваченнями. В’язнів утримували в надважких для життя умовах, які спричиняли велику смертність жертв комуністичного режиму. В останні десятиліття існування СССР, через оновлену репресивну політику Кремля, мільйони психічно здорових людей стали жертвами каральної психіатрії.
Виходячи з прецеденту суду над німецьким нацизмом, навіть цей, далекий від вичерпності перелік злочинів кремлівського режиму, дає підстави спрогнозувати вироки провідникам московського комунізму.
Пакт Молотова-Ріббентропа та його таємні протоколи, накази про депортацію народів, постанови Політбюро ЦК ВКП(б) про хлібозаготівлі 1932 – 1933 років чи наказ про розстріл польських офіцерів у Катині вже гарантовано забезпечують вищу міру покарання їх творцям і виконавцям. Не кажучи вже про величезну кількість інших документів, частину з яких можливо і зараз знищують чекісти, що узурпували владу на Московії.
До цього слід додати свідчення про злочини московського комунізму, які надали жертви, що вижили в нелюдських умовах більшовицького терору. До них слід долучити свідчення лікарів, свідків та жертв масових зґвалтувань армією мародерів населення окупованих Москвою територій.
Крім того існують незаперечні матеріальні докази злочинів московського більшовизму: ексгумація місць масових поховань розстріляних в’язнів, демографічні данні про наслідки державного комуністичного терору та штучно влаштованих голодоморів, архіви концтаборів СССР тощо.
Поза сумнівом Ульянов (Ленін), Джугашвілі (Сталін), Бронштейн (Троцький), Свердлов, Берія, Радомисльський (Зинов’єв), Розенфельд (Каменєв), Скрябін (Молотов) та інші керівники «диктатури пролетаріату» отримали б смертну кару за скоєне. Так само, як і очільники ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ: Дзержинський, Менжинський, Ієгуда (Ягода), Єжов, Андропов та їм подібні. До них слід долучити організаторів голодоморів: Кагановича, Хатаєвича, Голощокіна та всіх інших.
Начальник концтаборів Гулагу, організатори каральної психіатрії, секретарі компартій «союзних республік», крайкомів, обкомів та райкомів, судді «політичних» процесів, як і начальники-чекісти різних рівнів, мали б отримати тривалі терміни ув’язнення, з довічним включно.
Як і Тухачевський, Якір, Тимошенко, Мерецков, Устінов, Соколов та інші організатори військової агресії московського комунізму проти України, Польщі, Фінляндії, країн Балтії, Кавказу, Центральної Азії, Афганістану та інших незалежних держав та поневолених Москвою народів.
Якби поруч із німецькими нацистами на лаві підсудних опинилися б і московські комуністи, це унеможливило б не тільки їх подальші злочини, але й злочинні дії маоїзму, від дій котрого загинуло від 30 до 80 мільйонів осіб, чи злодіяння Пол Пота, котрий знищив чверть населення Кампучії – понад два мільйони людських життів. Уникнули б ув’язнення та зламаного нанівець життя мільйони людей, що мешкали на теренах від Східної Німеччини до Тихого океану, а також на Кубі та в Нікарагуа.
Злочинна імперія СССР зазнала б деколонізації набагато раніше, що надало б багатьом поневоленим народам шанс облаштувати національне життя у власних незалежних державах, а позбавлена підтримки Заходу Москва не могла б стати їм на заваді. Але…
Чи мали моральне, не кажучи вже про юридичне право, судити їх союзники по антигітлерівській коаліції – питання риторичне. Бо всі її учасник погодилися, що розглядатимуть виключно злочини держав осі Берлін – Рим – Токіо.
II. Воєнні злочини
Агресивна війна проти вищезазначених країн супроводжувалася окупацією, знищенням законної влади, масовими репресіями та депортаціями поневоленого населення. Згадаємо тільки найбільші та найвідоміші злочини, які відповідають МВТ ст. 6 та РС ст. 8.
Масові розстріл понад 22 тисячі польських військовополонених у Катині у 1940 році.
Взяття в заручники та страти цивільного населення родин і земляків учасників антикомуністичних повстань поневолених Москвою народів у часи диктатури Леніна-Сталіна. Червоний терор: масові страти за вигаданими обвинуваченнями цивільного населення у Криму (1920), Бутово та Биківні (1930 –ті), Вінниці, Куропатах та ще в багатьох інших місцях.
Тактика випаленої землі, яка прирікала на смерть від холоду і голоду населення територій СССР, які полишала сталінська армія під тиском Вермахту.
Зґвалтування понад 2 мільйони жертв на окупованих сталінською армією територіях Польщі, Румунії, Німеччини, Угорщини в 1944 – 1945 роках.
III. Злочини проти людяності (МВТ ст. 6(c) та РС ст. 7)
Депортації за національною приналежністю, що супроводжувалися масовою смертністю під час транспортування до місць заслання: кримських татар (1944); карачаївців (1943); чеченців і інгушів (1944); калмиків (1943); балкарців (1944); німців Поволжя (1941); польських осадників Західної України та Білорусі (1939 – 1941); латишів, литовців та естонців та українців західних земель України (1940 –1941 та 1944 – 1950). До цього слід додати політику розкозачення, запроваджену в перші роки існування комуністичної диктатури.
 |
| Операція "Запад" - депортація українців 1947 р. |
 |
| Чорні дошки Голодомору 1932 - 1933 років |
Виходячи з прецеденту суду над німецьким нацизмом, навіть цей, далекий від вичерпності перелік злочинів кремлівського режиму, дає підстави спрогнозувати вироки провідникам московського комунізму.
Гіпотетичний суд на московським комунізмом
На лаві підсудних мали б опинитися всі керівники режиму: від Леніна і до Горбачова включно. Доказову база обвинувачення складають сотні томів документів, починаючи постанов про запровадження червоного терору ленінською камарильєю, до окремих рішень, за якими загинули в концтаборах Юрій Литвин, Василь Стус та багато інших жертв і героїв, знищених злочинним комуністичним режимом.Пакт Молотова-Ріббентропа та його таємні протоколи, накази про депортацію народів, постанови Політбюро ЦК ВКП(б) про хлібозаготівлі 1932 – 1933 років чи наказ про розстріл польських офіцерів у Катині вже гарантовано забезпечують вищу міру покарання їх творцям і виконавцям. Не кажучи вже про величезну кількість інших документів, частину з яких можливо і зараз знищують чекісти, що узурпували владу на Московії.
До цього слід додати свідчення про злочини московського комунізму, які надали жертви, що вижили в нелюдських умовах більшовицького терору. До них слід долучити свідчення лікарів, свідків та жертв масових зґвалтувань армією мародерів населення окупованих Москвою територій.
Крім того існують незаперечні матеріальні докази злочинів московського більшовизму: ексгумація місць масових поховань розстріляних в’язнів, демографічні данні про наслідки державного комуністичного терору та штучно влаштованих голодоморів, архіви концтаборів СССР тощо.
Поза сумнівом Ульянов (Ленін), Джугашвілі (Сталін), Бронштейн (Троцький), Свердлов, Берія, Радомисльський (Зинов’єв), Розенфельд (Каменєв), Скрябін (Молотов) та інші керівники «диктатури пролетаріату» отримали б смертну кару за скоєне. Так само, як і очільники ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ: Дзержинський, Менжинський, Ієгуда (Ягода), Єжов, Андропов та їм подібні. До них слід долучити організаторів голодоморів: Кагановича, Хатаєвича, Голощокіна та всіх інших.
%D0%A3%20%D0%9C%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%A5%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1%94%D0%B2%D0%B8%D1%87.jpg) |
| Мендель Хатаєвич - організатор Голодомору 1932 - 1933 років в Україні, другий секретар ЦК КП(б)У |
Як і Тухачевський, Якір, Тимошенко, Мерецков, Устінов, Соколов та інші організатори військової агресії московського комунізму проти України, Польщі, Фінляндії, країн Балтії, Кавказу, Центральної Азії, Афганістану та інших незалежних держав та поневолених Москвою народів.
Якби поруч із німецькими нацистами на лаві підсудних опинилися б і московські комуністи, це унеможливило б не тільки їх подальші злочини, але й злочинні дії маоїзму, від дій котрого загинуло від 30 до 80 мільйонів осіб, чи злодіяння Пол Пота, котрий знищив чверть населення Кампучії – понад два мільйони людських життів. Уникнули б ув’язнення та зламаного нанівець життя мільйони людей, що мешкали на теренах від Східної Німеччини до Тихого океану, а також на Кубі та в Нікарагуа.
Злочинна імперія СССР зазнала б деколонізації набагато раніше, що надало б багатьом поневоленим народам шанс облаштувати національне життя у власних незалежних державах, а позбавлена підтримки Заходу Москва не могла б стати їм на заваді. Але…
Чому не відбувся суд над московським комунізмом
Попри те, що більшість дій московського комунізму задокументовані і належно кваліфіковані іншими державами, як злочини проти людяності і миру, та як військові злочини, що не мають терміну давності, суд над комунізмом так і не відбувся. Бо в 1945 році СССР опинився в коаліції переможців, котрих не судять.Чи мали моральне, не кажучи вже про юридичне право, судити їх союзники по антигітлерівській коаліції – питання риторичне. Бо всі її учасник погодилися, що розглядатимуть виключно злочини держав осі Берлін – Рим – Токіо.
Тому колишні союзники поділили світ на царини геополітичного впливу, і плавно перейшли до Холодної війни між собою. Інші країни чи нації не мали жодної можливості здійснити правосуддя над злочинною ідеологією Маркса-Леніна.
Деякі подробиці процесу в Нюрнберзі 1945 – 1946 року проливають світло на мотиви його організаторів. Наприклад, попри намагання СССР перекласти відповідальність за розстріли в Катині на Німеччину, США та Велика Британія залишили цей злочин поза розглядом, бо добре знали, що його здійснив Совдеп.
Або, III Рейх обвинуватили у жорстокому поводжені з бранцями зі сталінського війська, хоча сам СССР ніколи не долучався до Женевської конвенції 1929 року. Таким чином Німеччина виявилася відповідальною за порушення конвенції про поводження з військовополоненими, а Совдеп, попри ще більш жорстоке поводження з німецькими бранцями, уникнув відповідальності, бо не долучався до тієї міжнародної угоди. Тобто, невизнання норм міжнародного права створило чудовий прецедент уникати покарання за скоєні злочини.
Нюрнберзький трибунал так і не став прецедентом універсального засудження злочинів проти людяності, військових злочинів та злочинів проти миру, а перетворився на процес над владою переможених країн. Що в подальшому уможливило нові злочини комуністичних режимів та їх спадкоємців.
Наслідки цього ми відчуваємо дотепер, у вигляді агресивних дій чекізму – посткомуністичного різновиду московського імперіалізму, і нових злочинів проти людяності скоєні ним у Чечні, Грузії чи Україні. Заради блага прийдешніх поколінь людства та сталого миру в світі, після поразки у сучасній московсько-українській війні, московський імперіалізм, всі його союзники та поплічники, мають відповісти перед Міжнародним трибуналом за всі скоєні злочини, які не мають терміну давності. Бо непокаране зло завжди повертається.
Деякі подробиці процесу в Нюрнберзі 1945 – 1946 року проливають світло на мотиви його організаторів. Наприклад, попри намагання СССР перекласти відповідальність за розстріли в Катині на Німеччину, США та Велика Британія залишили цей злочин поза розглядом, бо добре знали, що його здійснив Совдеп.
 |
| Сталінський генпрокурор УССР Р. Руденко на Нюрнберзькому процесі |
Нюрнберзький трибунал так і не став прецедентом універсального засудження злочинів проти людяності, військових злочинів та злочинів проти миру, а перетворився на процес над владою переможених країн. Що в подальшому уможливило нові злочини комуністичних режимів та їх спадкоємців.
Наслідки цього ми відчуваємо дотепер, у вигляді агресивних дій чекізму – посткомуністичного різновиду московського імперіалізму, і нових злочинів проти людяності скоєні ним у Чечні, Грузії чи Україні. Заради блага прийдешніх поколінь людства та сталого миру в світі, після поразки у сучасній московсько-українській війні, московський імперіалізм, всі його союзники та поплічники, мають відповісти перед Міжнародним трибуналом за всі скоєні злочини, які не мають терміну давності. Бо непокаране зло завжди повертається.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар