Байкар Іван Крилов як уособлення московської духовності
«Небритый и нечёсаный, взобравшись на диван,
Как будто неотёсанный какой-нибудь чурбан,
Лежит, совсем разбросанный, зоил Крылов Иван.
Объелся он? Иль пьян?».
Дм. Хвостов. Епіграма на Крилова
 |
| Брюллов К. Портрет Івана Крилова. Фрагмент. 1839 р. |
Пікантні подробиці біографії
Він народився в 1769 році на Москві, але його дитинство минуло на далеких околицях імперії. Зовсім малим хлопчаком він пережив облогу Оренбургу армією Омеляна Пугачова. Батько майбутнього байкаря очолив оборону Яїцької фортеці, за що провідник визвольної війни пообіцяв стратити всю родину Крилових. Хоча Пугачову так і не вдалося взяти фортецю, за організацію її оборони капітан Андрій Крилов не отримав від царату жодної нагороди, і невдовзі вийшов у відставку «через слабке здоров’я».Доки тривали бої за Яїцьке містечко, родина Крилова перебувала в Оренбурзі, котрий також потрапив в облогу визвольної армії Пугачова. Нестачу їжі в обложеній фортеці, хлопчик Іван запам’ятав на все подальше життя. До самого скону він відчував невгамовний голод, і його епічна обжерливість породила чимало анекдотів.
Як і належить бойовому холопу на службі імперії капітан Андрій Крилов нажив лише проблеми зі здоров’ям, від котрих сконав навесні 1778 року, але незадовго перед тим встиг працевлаштувати восьмилітнього сина Івана підканцеляристом в суді. Хоча робота дозволяла лише не померти з голоду, але вірогідно залишала чимало вільного часу. Іван багато читав, і ще в підлітковому віці спробував розпочати кар’єру драматурга, втім, без особливого успіху.
У 1789 році Іван Крилов, що вже кілька років як оселився в Санкт-Петербурзі, почав видавати сатиричний часопис «Почта России». Видання займалося переважно висміюванням інших московських письменників, і зібрало 80 передплатників, тобто лишалося збитковим. Аби вберегти відданих віршомазів від криловських кпинів, імператриця Єкатерина II запропонувала молодому обдаруванню залишити імперію за царський рахунок й відпочити за кордоном. Що Крилов охоче й виконав.
Він і надалі писав комедії, які ніхто не читав, організував невеличку друкарню, аби розповсюджувати власні твори, але через брак замовлень підприємство швидко припинило існування. Як і його книгарня, в якої практично не було покупців.
Іван Крилов залишив державну службу і вів богемне життя, жив і харчувався у приятелів, а засоби для існування намагався поповнити за рахунок картярства.
У 1797 році йому вдалося потрапити у фавор до князя Сергея Голіцина, який у 1801-му отримав посаду військового губернатора Прибалтійських губерній. Губернатор влаштував пестунчика на хлібну посаду особистого секретаря в Ризі, але невдовзі з’ясувалося, що Крилов, який вже давно став професійним картярем, цікавиться і займається лише картковим шулерством. Мабуть через розголос, невизнаний літературний геній залишив Ригу восени 1803 року, з кишенями в котрих гуляв вітер.
Аби виборсатися з фінансової прірви Крилов пару років гастролював по провінційних містечках, де розводив довірливих тамтешніх купців та поміщиків на картярську гру, в якій фортуна посміхалася спритним рукам Івана.
У 1805 році він облаштувався на Москві, де наступного року побачили світ три його байки. Оскільки московська література тільки починала формуватися, то за браком кращого, твори Крилова викликали деяку зацікавленість у невибагливих поміщиків та купців. Іван відчув кон’юнктуру ринку: закинув геть драматургічні твори і зосередився виключно на байкарстві.
Доходів від літературної діяльності ледь вистачало, аби не померти з голоду. Тому в 1810 році директор Публічної бібліотеки Алексій Оленін, покровитель вже не молодого байкаря, запропонував йому посаду помічника бібліотекара із щорічним окладом в 1,5 тисячі рублів.
Необтяжлива і гарно оплачувана робота припала Івану до смаку: він отримав безкоштовний доступ до величезної книгозбірні, завів знайомство з популярними на той час Батюшковим, Гнедичем, Дельвігом, Загоскіним та іншими московськими літераторами. Праця в бібліотеці надала Крилову можливість спати донесхочу та більше, тобто з обов’язковим післяобіднім «тихим часом», гарно харчуватися і багато читати. Приятелі знали про звичку Крилова подрімати пару годин після обіду, тому завжди облаштовували йому затишне місце, коли він заходив до них на гостину пообідати.
 |
| Іван Крилов. Джерело: "Дедушка Крылов. Книга для подарка детям", 1845 р. |
Московський Об’їдайло
Голод, який Іван Крилов пережив у дитинстві під час облоги Оренбургу, травмував тендітну душу віршомаза на все подальше життя. Його ненажерливість уразило уяву московського дворянства настільки, що стала надбанням фольклору. Для пам’яті прийдешніх поколінь не суттєво чи відбувалися ті події в реальному житті. Важливо, що саме такої думки про Крилова дотримувалася московська великосвітська спільнота.Аби усвідомити, яким вони бачили Крилова, наведемо найбільш промовисті життєві історії, або як їх тоді називали – «анекдоти», про вдачу першого московського байкаря.
Подейкували, що він намагався робити візити ближче до обіднього часу, читав гостинним господарям пару байок, а потім нудьгував в очікуванні трапези. Коли лунало: «Кушать подано!», його огрядна тушка стрімко пересувалася в напрямку їдальні.
За раз він міг з’їсти до сотні устриць. Під час споживання їжі заповнював тарілку стравами по самі вінця. По закінченню трапези читав молитву, а потім примовляв: «Чи багато людині треба?».
Одного разу він завітав до сенатора Андрія Абакумова, і на відміну від звичайної поведінки, відмовився повечеряти з господарем, бо квапився додому, де йому приготували уху зі стерляддю. Господарю вдалося вмовити байкаря, котрий наполіг, аби вечерю розпочали негайно. Крилов пожадливо і похапцем проковтнув усі запропоновані страви і заквапився додому, оскільки дуже переймався, що уха могла вихолонути.
Родина Тургенєвих добре знала вдачу Крилова, тому в дні його відвідин готували в чотири рази більше страв, ніж зазвичай. Одного разу Крилов з’їв у них дві глибокі миски пиріжків розтягаїв, три тарілки ухі, чотири великі телячі котлети, половину смаженої індички, за приготування котрої кухарка отримала велику подяку. «Жар-птица! У самых уст любезный хруст. Точно кожицу отдельно и индейку отдельно жарила Егоровна. Искусница!». Крім того байкар посмакував ніжинськими огірочками, моченою брусницею та морошкою, сливами, антонівськими яблучками, гур’євською кашею на каймаку, і запив усе півтора літрами квасу та двома стаканами кави з вершками.
Коли господар поцікавився, чи не влаштує шлунок байкаря якихось сюрпризів, Крилов відповів: «Если чуть он задурит, то я и наемся вдвое!».
Одного разу байкар таки відчув біль у животі, і вирішив, що клин клином вибивають, тобто почав шукати якоїсь поживи. Оскільки обід кухарка ще не встигла приготувати, він наказав подати те, що є в наявності. Він спорожнив тарілку «щей» і в пошуках чогось їстівного натрапив на блюдо з пиріжками та заходився їх жадібно поглинати.
Аж раптом відчув, що наїдок має гіркий присмак. Коли придивився, то побачив, що пиріжки вкрилися зеленою цвіллю. Неперевершений логік вирішив, що краще померти ситим, ніж сконати голодним після єдиного з’їденого пиріжка, і доїв геть усе. Після чого відчув, що його хилить у сон. Байкар занурився в останню, на його думку дрімоту, а коли прокинувся відчув, що все минулося і почувається він якнайкраще. Здоровий організм потребував чергової порції їжі, тому Крилов вирушив обідати до «аглицкого клуба».
За досягнення на ниві бібліотечної справи та байкарства, Крилова навіть запросили на царський обід. Він раніше за всіх всівся за стіл і почав їсти. Поет Василій Жуковський закликав його припинити неподобство, і зачекати коли цариця його «попотчует». На що Крилов резонно відповів: «А вдруг не попотчует?».
 |
| Шишкін А. За обідом. 2010 р. |
В останні роки життя нездоровий спосіб життя дав взнаки, і лікарі прописали Крилову сувору дієту. Одного разу він прийшов з візитом до шанованих людей, і як зачарований дивився на страви, котрі не міг споживати. Хтось з гостей помітив медитацію байкаря на їжу і пожартував: «Посмотрите, как разгорелся Иван Андреевич! Глазами, кажется, хотел бы всех он съесть!». Крилов відповів у притаманному йому хамському стилі: «За себя не беспокойтесь, мне свинина запрещена».
Ненажерливість Крилова посприяла тому, аби сучасники вважали, що байкар помер від переїдання. І хоча смерть спричинило запалення легень, поширення саме версії з об’їданням дуже влучно характеризує Крилова.
Варто додати, що ненажерливість московського байкаря гармонійно доповнювала кричуща неохайність. Подейкують, що Крилов свідомо цурався чепуритися, аби відбивати апетит осіб, які розділяли з ним трапезу. Таким чином він сподівався більше з’їсти, виходячи з принципу: «менше нас – більше нам!».
Великий нечепура
Усі хто знав Крилова, відзначають, що він завжди ходив у жмаканих та брудних сорочках, а мився та причісувався хіба-що за спеціальними приписами лікаря. Цензор та історик московської літератури Олександр Нікітенко майстерно змалював оселю байкаря. «Комнаты Крылова похожи больше на берлогу медведя, чем на жилище порядочного человека. Все: полы, стены, лестница, к нему ведущая, кухня, одновременно служащая и прихожей, мебель, – все в высшей степени неопрятно».Слід додати, що байкар вельми полюбляв пташок і радо годував їх у власному помешканні. Через це його оселю завжди прикрашав пташиний послід, який нечасто прибирали. Пилюка вкривала меблі таким шаром, що гості не могли знайти чистого місця аби десь сісти.
Московський художник та архітектор Федор Солнцев згадував. «Однажды Крылов собирался на придворный маскарад и спрашивал совета у Елисаветы Марковны и ее дочерей; Варвара Алексеевна по этому случаю сказала ему: — Вы, Иван Андреевич, вымойтесь да причешитесь, и вас никто не узнает».
 |
| Еггінк І. Іван Крилов. 1834 р. |
Навіть на аудієнцію до імператриці він приперся брудному каптані, панталонах рясно прикрашених жовтими плямами, не виключено, що від сечі. Особливий шарм мальовничій постаті віршомаза додавав дірявий чобіт, з якого стирчав великий палець, який не прикривала ані онуча, ані шкарпетка.
Усі, хто мав честь побачити велику московську духовність поета-байкаря, не могли стриматися, аби не розреготатися. Царська родина зробили тонкий натяк Крилову, подарунком нового вбрання та взуття.
Утім Крилов перебував далеко від почуття вдячності. Сучасники розповідали, як прикладаючись до руки імператриці Марії Федоровни він чхнув просто на її руку.
Вважається, що Крилов став нечепурою після першого успіху своїх байок. Відтоді він вирішив, що духовність поета зобов’язує його нехтувати всіма умовностями матеріально світу і цілком присвятити себе творчості. Оскільки «соловья баснями не кормят», лише нестримна обжерливість компенсувала його високу духовність.
Поглянемо ж на витвори «високого духу» московського байкаря максимально незаангажовано.
«Друзья, как ни садитесь, всё в музыканты не годитесь»
Дебютом Крилова в якості байкаря став переклад кількох байок Лафонтена. При цьому перший московський байкар забував зазначити, що деякі з «його творів», насправді віршована обробка байок Лафонтена, Езопа чи Федра. Тільки з 1825 року оприлюднені переклади почали позначати зірочкою. У виданні 1843 року зі 197 байок таким чином позначені 33 вірша.Оскільки якість перекладу багато в чому визначається станом оригіналу, залишимо поза увагою перекладені Криловим твори, і придивімося до його автентичних речей. Вони цитуються за виданням: Все Басни Крылова Издательство А.Ф. Деврiена П.Т.Г. С рисунками художника А.К. Жаба, 1914 год.
Комар и Волк
«Комар
Жил у татар
Иль у казар.
Вдруг Волк
К ним в двери толк.
Давай кричать
И Комара кусать.
Комар испугался,
На печку забрался.
Тут Волк ему:
— «С печи тебя стяну!»
А тот: — «Нет, не достанешь,
Устанешь,
Отстанешь!»
А Волк
Вдруг скок
К нему тут на полати,
Да вот его и проглотил,
А сам таков и был.
И мне пришло сказать тут кстати,
Что сильный слабого недавно погубил».
Навіть людині далекої від літературної критики впадає в око нагромадження нісенітниць у короткому вірші. Комар «жил у татар, иль у казар», аж раптом вовк «к ним в двери толк». Лишається великою загадкою, де в народу татар чи хазар розташовуються двері.
Крилову цієї дурні видалося замало і він, наче так і треба, розповідає як вовк покусав комара. Подібний абсурд коментувати – лише псувати. Звернімо краще увагу на техніку вірша.
Він написаний короткими рядками, аби створити враження ритму. Байка позбавлена не тільки сюжету, але й сенсу, з банальщиною замість моралі. Особливо видають «руку майстра» рядки:
«Нет, не достанешь,
Устанешь,
Отстанешь!».
 |
| Байка "Чижъ и Ежъ". Джерело: Все Басни Крылова Издательство А.Ф. Деврiена П.Т.Г. С рисунками художника А.К. Жаба, 1914 год. |
Паук и Гром
«Перед окном
Был дом,
Ударил Гром
И со стены Паук
Вдруг — стук;
Упал, лежит,
Разинул рот, оскалил зубы
И шепотом сквозь губы
Вот что кричит:
«Когда-б ослом
Я создан был Зевесом,
Ходил бы лесом;
Меня бы Гром,
Тряся окном
И дом,
С стены не мог стряхнуть».
Нас чаще с высоты стараются сопхнуть».
Це справжній шедевр кострубато віршованого тексту з абияк складений у стовпчик, за принципом «ни уму, ни сердцу». Чого тільки варта рима «стряхнуть – сопхнуть»!
Та хіба для тонких поціновувачів Пушкіна та Лермонтова це має якесь значення? Тільки їх «загадочная душа» здатна оцінити високу духовність неохайного байкаря, з перманентними жовтими плямами на панталонах.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар