Містерії реінкарнації душі в українській казці «Кривенька качечка»
 |
| Кадр з мультфільму."Кривенька качечка". Режисер А. Грачова, Киїівнаукфільм, 1992 р. |
Сюжет і його важливі ланки
Дід та баба, які не мали дітей, якось вирушили до лісу, по гриби. Там вони натрапили на качку зі зламаною лапою. Старі принесли її до власного обійстя, а самі повернулися до лісу. Після повернення додому вони виявили, що хтось добряче попорядкував у їхній господі, і зробив багато хатніх справ. Від сусідів вони дізналися, що за це варто подякувати невідомій кульгавій дівчині.Літні люди влаштували потаємний нагляд за власним будинком, і з’ясували, що це їх качка обертається на дівчину. Аби покінчити з існуванням в якості двоєдушника, дід з бабою спалили качине гніздо.
 |
| Мельниченко Дід, баба та Кривенька качечка. Ілюстрація з №9 у списку використаної літератури |
Число «три»
«3» вказує на наявність у казці прихованого сакрального змісту. Символ цього числа непогано досліджений вітчизняній етнографії, тому немає потреби занурюватися в його загальний символізм і значення в українському фольклорі.Для нашої розвідки важливо, що в казці «3» пов’язане з качкою – головним птахом розповіді: їх зграї тричі летіли над дівчиною, і закликали її пристати до них.
У чарівних казках, які народна пам’ять зберігала протягом багатьох століть, за визначенням не може бути дрібних чи несуттєвих деталей, бо як непотріб вони просто зникли б з розповіді.
Качка – птах, який опанував три важливі природні стихії: воду, землю та повітря. Вона легко і спритно плаває і пірнає, здатна до тривалих перельотів і поважною неквапною ходою пересувається суходолом. На думку наших предків, вона так само легко могла пересуватися між світами: небесним, земним та потойбічним.
 |
| Мельниченко В. Качки летять у Вирій. (9). |
Подорож до лісу діда з бабою з казки «Кривенька качечка», також не що інше, як мандрівка в потойбічний світ. Оскільки відзначається, що вони не мали дітей, а подорож подарувала їм дівчину-качку, поза сумнівом мандрівка старих до лісу мала на меті здійснення обряду, що мав подарувати подружжю радість батьківства. Згадка про гриби може містити натяк на їх використання в обряді – практика відома в інших культурах.
Дід і баба
У казці не випадково йдеться про діда та бабу. Якби автори стародавнього переказу прагнули розповісти історію звичайних людей, то йшлося просто про чоловіка та жінку.Дідами в українських казках називають предків, не залежно від їх статевої приналежності. В особливих випадках вони можуть повертатися до світу живих, наприклад на Різдво. Українці вшановували Дідів тричі, а білоруси — чотири рази на рік. (6: 211 — 216).
 |
| Мельниченко В. Дід з бабою йдуть до лісу. (9). |
Це підтверджує заборона діду й бабі знати дівочі таємниці. Старі порушили табу, і зазирнули в засвіти у заборонений спосіб. Заборонену дію символізує знищення качиного гнізда.
Порушення табу
Українські традиційні вірування застерігали не тільки від проникнення профанів, тобто невтаємничених осіб, у потойбічний світ, але містили низку пересторог, тим, кому судилося взяти участь у ритуалах пов’язаним зі світом мертвих. Наприклад, учасникам містерій Русального тижня чи Купальських свят, звичай суворо забороняв озиратися, коли вони залишали місця сакрального дійства і верталися додому.У стародавні часи заборони становили цілісну світоглядну систему, священна сутність котрої утримувала від порушень набагато краще, ніж загроза державних покарань сучасних правових систем. Зміст і сенс як самої системи табу, так і її окремих заборон загубився, через безжальне знищення традиційної української релігії місіонерами іноземних вірувань. До нашого часу стародавні заборони і звичаї дійшли у вигляді обрядів, які часто тлумачаться як застарілі забобони.
Насправді, все набагато складніше. У праці «Тотем і табу», яка стала класикою психоаналізу, Зиґмунд Фрейд відзначав: «для нас значення табу розгалужується у двох протилежних напрямках. З одного боку, воно означає
– святий, освячений, з другого – страшний, небезпечний, нечистий».
 |
| Мельниченко В. Дід з бабою просять пробачення в Кривенької качечки. (9). |
Відзначимо лише, що в пастку двоїстості потрапили й дід з бабою: обряд подарував їм дитину, а його порушення спричинило її загибель. Як сказав би Едгар По, бісеня суперечностей (The Imp of the Perverse) підштовхує людину порушити заборону. «Зберігається щось незвичайне i страшне, що символізує, у свою чергу, комплекс, котрий повністю витіснений та ізольований, тобто щось абсолютно несумісне зi свідомою установкою. Саме з цієї причини ми неохоче наближаємося до забороненої кімнати, хоча водночас відчуваємо, що вона вабить нас i викликає бажання увійти» (13: 127).
Дід з бабою порушили табу, що спричинило важкі наслідки. Аби виправити їх хоча б частково, дівчина-качка, за допомогою веретена, вдалася до магічних ритуалів.
Веретено
З давніх-давен у людей невтаємничених в секрети професійної майстерності викликають зачудування, як легко і невимушено робить складні речі віртуоз своєї справи. Пересічні люди бачать, але не здатні відтворити дії, якими наприклад, коваль перетворює шматок руди на меч чи серп. У давнину для невтаємниченого в механізм млина, лишалося не зовсім зрозумілим, що за сила рухає жорна, які обертали зерно на борошно. Це породжувало уявлення, що майстри володіють якимись чарами. Казки про чарівників ковалів чи мірошників кожен може пригадати самостійно.
Хоча навички прядіння та ткацтва були більш розповсюдженими за ковальську майстерність, усе ж існувала якась таємниця перетворення овечої вовни чи льняної куделі на полотно. Якість якого визначала унікальна майстерність прялі виготовити тонесеньку нитку.
Відмінності в майстерності були настільки наочними, що змусили давніх греків уподібнити життєвий шлях та людську долю з ниткою, яку пряли богині Мойри. Тобто для мешканців Давньої Еллади нитки виготовлені різними прялями відрізнялися не менше за долі людей. Згідно Гесіода перша з богинь долі уособлювала життєву стабільність, друга – впливи випадку, третя – невідворотність того, що судилося.
Можна не сумніватися у впливі давньогрецької міфології на уявлення населення стародавньої України, оскільки сталі контакти між Елладою та нашим краєм сягають, як мінімум, античних часів, коли з’явилися перші грецькі міста-колонії на узбережжі Північного Причорномор’я. Нащадки давніх еллінів – понтійські греки, мешкають в Україні дотепер.
Як приклад культурних взаємин наших народів можна згадати давньогрецькі згадки про скіфа Анахарсіса, якого елліни вважали одним з семи мудреців світу. Або зображення загадкових жіночих постатей на обрядових рушниках Середнього Подніпров’я, які нагадують чи то еллінських Мойр, чи схожих на них скандинавських Норн.
Вплив скандинавських вікінгів на Давню Русь підтверджується не тільки писемними джерелами, а й матеріалами археологічних досліджень. Також не можна виключати, що всі ці образи сягають у сиву давнину індоєвропейської спільноти.
В українській традиції нитка набула сакрального значення не лише долі, а і єдності та безперервності буття людського роду, що засвідчує інший сюжет вітчизняного орнаменту.
Для наших предків прядіння мало двоїсту сутність: практично-побутову та символічну (1: 13 − 20). Зафіксовані лікувальні обряди з використанням веретена. В одному з українських замовлянь змія Веретениця ототожнюється з веретеном, завдяки котрому прядеться нитка людського існування (3: 56).
У скіфському похованні кургану Куль-Оба археологи знайшли «скіпетр цариці», який вельми нагадує веретено. Знаряддя для прядіння трапляються в могилах як простих, так і знатних скіфів. (Там же).
На Введення, тобто на початку нового господарського року, українські господині опівночі голими виходили надвір, і на порозі власних осель пряли з куделі «самосівних» конопель. Ксенофонт Сосенко тлумачив цей звичай, як подяку Богу за створені ним рослини, без яких люди залишалися голими, «як ті жінки на порозі вночі, жили б у біді та соромі» (12: 67).
Катерина Грушевська вбачала в роздяганні ритуали жіночої магії, покликані сприяти вдалому початку циклу робіт нового господарського циклу. Обряд дозволяв долучитися до творчих сил Матері Землі в творенні та розвитку Всесвіту (5: 163).
Збереглися колядки, які розповідають про творення світу протягом дванадцяти Різдвяних діб. Господар дому бере сакральні зерна, яким вважали не тільки злаки, а й насіння коноплі з льоном, і «золото віє, срібло леліє», тобто готує кутю та жертовний калач, а його дружина «золото пряде», «щоб і хліб родився, щоб і скот плодився». Господарі обдаровували колядників калачем (господар) та повісмом льону (господиня), для перев’язування хреста в руках «берези». Предмети пов’язані з прядінням та ткацтвом виконували роль священних атрибутів: повісмо льону дарували на Різдво, а рушник, на який під час весілля ставали молоді, дарували церкві. (12: 68 – 69).
Отже, дівчина «Кривенька качечка» вдалася до магічного ритуалу. Чого вона прагнула досягнути?
Хоча наші предки пов’язували творення світу з голубами (7: 48 – 51; колядки 1 – 4 та 6), рідше з соколами (там же: 50, колядка 5), але качка цілком могла вважатися тотемним предком одного зі східнослов’янських племен. На це натякає гра весняного ритуального циклу «Водити селезня».
Дівчата йдуть по селу, наслідують качиний виводок і співом прохають селезня «пустити погуляти». Вважалося, що матінка не пускала доню на гульки, аби та не позбулася цноти («порвала запаску»).
«Селезенько косатий,
Сизий, кудроватий,
Пусти погуляти.
Приспів:
Ой льолі, ладо,
Пусти погуляти!
Да мати дочку била,
Що намисто згубила.
Приспів.
Да сиди, доню, дома,
Да носи у піч дрова.
Приспів.
Я дров наносила,
А мати гулять не пустила.
Приспів.
Да за те мати кляла,
Що запаску порвала».
Потім передня пара дівчат здіймала руки, які утворювали «браму», через яку проходила решта дівчат, починаючи з останніх у лаві. Потім наступна пара утворювала браму, і все починалося спочатку. Так тривало, доки не сходилися дівчата з усього села. Об’єднана хода вирушала на царину з піснею:
«Да поплив селезенько,
Да поплив за водою,
Ой льолі, ладо,
Поплив за водою.
Да бистрою річкою,
Тихою водою.
Ой льолі, ладо,
Тихою водою».
Потім дівчата збирали дрова, розпалювали ритуальний вогонь та зверталися до предків за дозволом «погуляти».
.%201820-%D1%82%D1%96%20%D1%80..jpg) |
| Тропінін В. Дівчина з веретеном (Подолянка). 1820-ті р. |
Відмінності в майстерності були настільки наочними, що змусили давніх греків уподібнити життєвий шлях та людську долю з ниткою, яку пряли богині Мойри. Тобто для мешканців Давньої Еллади нитки виготовлені різними прялями відрізнялися не менше за долі людей. Згідно Гесіода перша з богинь долі уособлювала життєву стабільність, друга – впливи випадку, третя – невідворотність того, що судилося.
Можна не сумніватися у впливі давньогрецької міфології на уявлення населення стародавньої України, оскільки сталі контакти між Елладою та нашим краєм сягають, як мінімум, античних часів, коли з’явилися перші грецькі міста-колонії на узбережжі Північного Причорномор’я. Нащадки давніх еллінів – понтійські греки, мешкають в Україні дотепер.
Як приклад культурних взаємин наших народів можна згадати давньогрецькі згадки про скіфа Анахарсіса, якого елліни вважали одним з семи мудреців світу. Або зображення загадкових жіночих постатей на обрядових рушниках Середнього Подніпров’я, які нагадують чи то еллінських Мойр, чи схожих на них скандинавських Норн.
 |
| Жіночі постаті, схожі на пряль. Орнамент ритуального рушника Середнього Подніпрв'я |
В українській традиції нитка набула сакрального значення не лише долі, а і єдності та безперервності буття людського роду, що засвідчує інший сюжет вітчизняного орнаменту.
 |
| Символ людської єдності. Орнамент української рушникової вишивки |
У скіфському похованні кургану Куль-Оба археологи знайшли «скіпетр цариці», який вельми нагадує веретено. Знаряддя для прядіння трапляються в могилах як простих, так і знатних скіфів. (Там же).
На Введення, тобто на початку нового господарського року, українські господині опівночі голими виходили надвір, і на порозі власних осель пряли з куделі «самосівних» конопель. Ксенофонт Сосенко тлумачив цей звичай, як подяку Богу за створені ним рослини, без яких люди залишалися голими, «як ті жінки на порозі вночі, жили б у біді та соромі» (12: 67).
Катерина Грушевська вбачала в роздяганні ритуали жіночої магії, покликані сприяти вдалому початку циклу робіт нового господарського циклу. Обряд дозволяв долучитися до творчих сил Матері Землі в творенні та розвитку Всесвіту (5: 163).
Збереглися колядки, які розповідають про творення світу протягом дванадцяти Різдвяних діб. Господар дому бере сакральні зерна, яким вважали не тільки злаки, а й насіння коноплі з льоном, і «золото віє, срібло леліє», тобто готує кутю та жертовний калач, а його дружина «золото пряде», «щоб і хліб родився, щоб і скот плодився». Господарі обдаровували колядників калачем (господар) та повісмом льону (господиня), для перев’язування хреста в руках «берези». Предмети пов’язані з прядінням та ткацтвом виконували роль священних атрибутів: повісмо льону дарували на Різдво, а рушник, на який під час весілля ставали молоді, дарували церкві. (12: 68 – 69).
 |
| Мельниченко В. Кривенька качечка з веретеном за прядінням. (9) |
Качка
В українському фольклорі душу померлого може уособлювати качка. Наприклад, дочка голосить за матір’ю: «Ти золота уточко! —
Ти мене вродила,
Ти мене вигодувала,
А тепер ти си розсердила
Та й мене, сироточку, лишила…»
Ототожнення душі з птахом – стійке уявлення в фольклорі та міфології багатьох народів світу. Вірогідно, крім здатності підійматися в небесний світ, це також пов’язано з тим, що у відповідних випадках окремі види птахів люди могли вважати своїми тотемними предками.Ти мене вродила,
Ти мене вигодувала,
А тепер ти си розсердила
Та й мене, сироточку, лишила…»
Хоча наші предки пов’язували творення світу з голубами (7: 48 – 51; колядки 1 – 4 та 6), рідше з соколами (там же: 50, колядка 5), але качка цілком могла вважатися тотемним предком одного зі східнослов’янських племен. На це натякає гра весняного ритуального циклу «Водити селезня».
Дівчата йдуть по селу, наслідують качиний виводок і співом прохають селезня «пустити погуляти». Вважалося, що матінка не пускала доню на гульки, аби та не позбулася цноти («порвала запаску»).
«Селезенько косатий,
Сизий, кудроватий,
Пусти погуляти.
Приспів:
Ой льолі, ладо,
Пусти погуляти!
Да мати дочку била,
Що намисто згубила.
Приспів.
Да сиди, доню, дома,
Да носи у піч дрова.
Приспів.
Я дров наносила,
А мати гулять не пустила.
Приспів.
Да за те мати кляла,
Що запаску порвала».
Потім передня пара дівчат здіймала руки, які утворювали «браму», через яку проходила решта дівчат, починаючи з останніх у лаві. Потім наступна пара утворювала браму, і все починалося спочатку. Так тривало, доки не сходилися дівчата з усього села. Об’єднана хода вирушала на царину з піснею:
«Да поплив селезенько,
Да поплив за водою,
Ой льолі, ладо,
Поплив за водою.
Да бистрою річкою,
Тихою водою.
Ой льолі, ладо,
Тихою водою».
Потім дівчата збирали дрова, розпалювали ритуальний вогонь та зверталися до предків за дозволом «погуляти».
 |
| Мельниченко В. Кривенька качечка долучається до зграї качок. (9) |
Схожі уявлення, про зв’язок качок з предками, спостерігаються в голосінні дочки за померлим батьком:
«Пливи, пливи, селезню, стиха по воді,
Устань, устань, мій батеньку, теперя к мені!».
Тобто, на думку плакальниці, після смерті батько перетворився на качура, який може виплисти підземними водами з потойбіччя до водоймищ земного, людського світу.
Про зв’язок качок з потойбічним свідчить загадка:
«Ходить по городу,
Великого роду,
Ноги — як лопати,
І сліду не знати».
Не залишає по собі сліду лише представники інших, нелюдських світів. Схожі уявлення збереглися до наших часів. Щоб переконатися в цьому варто лише ознайомитися з випадками «контактів» з інопланетянами, привидами чи звітами про сеанси спіритів.
Зв’язку качок з потойбічним світом також засвідчують… весільні пісні. В давні часи вважалося, що після весілля дівчина «помирала» для свого роду, аби народитися в родині свого чоловіка. Двоїстість смерті-народження робила дівчину зв’язковою між колишнім, своїм, батьківським світом, та новим, невідомим, і тому небезпечним.
«Добрий вечір, сватове, Богу і вам,
Прилетіла вутіночка нашая к вам».
Смерть в «старому» світі означав народження в новому. Саме це засвідчує зафіксований в українських Карпатах звичай прикрашати весільний коровай сонцем і місяцем, які оточували фігурки качок із хліба.
Отже, в казці «Кривенька качечка» перетворення героїні на качку символізує її смерть, яка супроводжується магічним ритуалом, призначений допомогти душі здійснити перехід до Вирію. Кожен українець знає, що перелітні птахи летять у Вирій.
У тамтешніх криницях цілюща вода, там ніколи не буває посух та вдосталь розмаїтих водоймищ, завдяки чому рослини набувають велетенських розмірів (2: 271).
Згідно деяких уявлень туди ж, під зиму, видираються по деревах змії (10: 64). Але не менше поширені уявлення, що гади мають свій окремий, підземний Вирій (11: 23 — 24).
Згідно реконструкції польського історика Анджея Кемпінського, в часи давньослов’янської спільноти побутували вірування, що Вирій – розташоване наприкінці Чумацького шляху царство бога Рода. Його залізну браму охороняє Велес, який інколи перекидається на рарога, який цупко тримає у пазурах ключі від райського саду потойбічного світу. На світовому дереві Вирій розташовувався в кроні, на гілках якої перебувають людські душі, які приймають пташину подобу. (8).
Саме туди й полинула героїня казки «Кривенька качечка».
Свої знання давні волхви закодували в казкових та обрядових символах, які виконували роль «конспектів» з ілюстраціями у вигляді яскравих образів. Подібна практика існувала і в інших країнах стародавнього світу. Пригадаємо твори Арістотеля, які являють собою конспекти лекцій, які він оповідав учням у Лікеї. До подібного жанру можна віднести «Йога-сутри» Патанджалі чи «Дао де цзін» Лао-цзи.
Символи за визначенням багатозначні, тобто припускають велику кількість різних тлумачень. Тому дешифрування казок з точки зору релігійних вчень, не виключає можливість їх прочитання в світлі концепції Карла Юнга про архетипи, чи в якості морально-етичного послання наших далеких предків, чи розуміння якимось іншим чином.
Живе джерело української культури містить багато цікавого, прихованого і несподіваного, яке ще чекає на своїх дослідників.
2. Булашев, Ґ. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра, 1992.
3. Войтович В. Українська міфологія. – Київ: Либідь, 2002.
4. Гнатюк В. Нарис української міфології. — Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2000.
5. Грушевська // Фольклористичні зошити: Зб. наук. пр. — Луцьк, 2009. — Вип. 12.
6. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Волинська обласна друкарня.
7. Золотослов. К: Дніпро, 1988.
8. Kempiński, Andrzej M. Encyklopedia mitologii ludów indoeuropejskich. Warszawa: «Iskry», 2001.
9. Кривенька качечка / українська народна казка; ілюстрації Валентини Мельниченко. — Київ: Веселка, 1988.
10. Маркевич, Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. Київ: Либідь, 1992.
11. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко. Київ. 1990.
12. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого – Львів: Накладом авт., 1928.
13. Франц М.-Л. фон. Архетипические паттерны в волшебных сказках. – Москва: Независимая фирма Класс, 2007.
Устань, устань, мій батеньку, теперя к мені!».
Тобто, на думку плакальниці, після смерті батько перетворився на качура, який може виплисти підземними водами з потойбіччя до водоймищ земного, людського світу.
Про зв’язок качок з потойбічним свідчить загадка:
«Ходить по городу,
Великого роду,
Ноги — як лопати,
І сліду не знати».
Не залишає по собі сліду лише представники інших, нелюдських світів. Схожі уявлення збереглися до наших часів. Щоб переконатися в цьому варто лише ознайомитися з випадками «контактів» з інопланетянами, привидами чи звітами про сеанси спіритів.
Зв’язку качок з потойбічним світом також засвідчують… весільні пісні. В давні часи вважалося, що після весілля дівчина «помирала» для свого роду, аби народитися в родині свого чоловіка. Двоїстість смерті-народження робила дівчину зв’язковою між колишнім, своїм, батьківським світом, та новим, невідомим, і тому небезпечним.
«Добрий вечір, сватове, Богу і вам,
Прилетіла вутіночка нашая к вам».
Смерть в «старому» світі означав народження в новому. Саме це засвідчує зафіксований в українських Карпатах звичай прикрашати весільний коровай сонцем і місяцем, які оточували фігурки качок із хліба.
Отже, в казці «Кривенька качечка» перетворення героїні на качку символізує її смерть, яка супроводжується магічним ритуалом, призначений допомогти душі здійснити перехід до Вирію. Кожен українець знає, що перелітні птахи летять у Вирій.
Вирій
Вирій, або в сучасній вимові «рай», – країна вічного літа, розташована за морем, можливо на острові. Тому туди, аби уникнути труднощів зимового життя, летять деякі види птахів, серед інших качки та гуси. Там же зимують усі комахи, посіяні в землю зерна та перебувають душі предків (4: 45 — 46). |
| Корольков В. Небесне царство Ірій |
Згідно деяких уявлень туди ж, під зиму, видираються по деревах змії (10: 64). Але не менше поширені уявлення, що гади мають свій окремий, підземний Вирій (11: 23 — 24).
Згідно реконструкції польського історика Анджея Кемпінського, в часи давньослов’янської спільноти побутували вірування, що Вирій – розташоване наприкінці Чумацького шляху царство бога Рода. Його залізну браму охороняє Велес, який інколи перекидається на рарога, який цупко тримає у пазурах ключі від райського саду потойбічного світу. На світовому дереві Вирій розташовувався в кроні, на гілках якої перебувають людські душі, які приймають пташину подобу. (8).
Саме туди й полинула героїня казки «Кривенька качечка».
Підсумок
Наші предки не сумнівалися в можливості переселення душ живих істот. Ба більше, вони вважали, що цим процесом можна керувати, здійсненням відповідних обрядів, порушення яких спричиняло фатальні наслідки. |
| Шуляк О. Енергія предків. 2017 р. |
Символи за визначенням багатозначні, тобто припускають велику кількість різних тлумачень. Тому дешифрування казок з точки зору релігійних вчень, не виключає можливість їх прочитання в світлі концепції Карла Юнга про архетипи, чи в якості морально-етичного послання наших далеких предків, чи розуміння якимось іншим чином.
Живе джерело української культури містить багато цікавого, прихованого і несподіваного, яке ще чекає на своїх дослідників.
Використана література
1. Балушок В. Світ середньовіччя в обрядовості українських цехових. – Київ: Наук. думка, 1993.2. Булашев, Ґ. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Київ: Довіра, 1992.
3. Войтович В. Українська міфологія. – Київ: Либідь, 2002.
4. Гнатюк В. Нарис української міфології. — Львів : Ін-т народознавства НАН України, 2000.
5. Грушевська // Фольклористичні зошити: Зб. наук. пр. — Луцьк, 2009. — Вип. 12.
6. Давидюк В. Первісна міфологія українського фольклору. Луцьк: Волинська обласна друкарня.
7. Золотослов. К: Дніпро, 1988.
8. Kempiński, Andrzej M. Encyklopedia mitologii ludów indoeuropejskich. Warszawa: «Iskry», 2001.
9. Кривенька качечка / українська народна казка; ілюстрації Валентини Мельниченко. — Київ: Веселка, 1988.
10. Маркевич, Н. А. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. Київ: Либідь, 1992.
11. Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини / Упоряд. В. А. Чабаненко. Київ. 1990.
12. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого – Львів: Накладом авт., 1928.
13. Франц М.-Л. фон. Архетипические паттерны в волшебных сказках. – Москва: Независимая фирма Класс, 2007.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар