Реалії московської некрополітики

 

Мистецька акція "Партия мертвых"

  На початку теперішнього століття камерунський філософ Ашиль Мбембе ввів у політологію поняття «некрополітика» – методи політико-економічного керування масами через пряму, або опосередковану, загрозу смерті. Під це визначення беззастережно потрапляє режим чекізму імперської РФ.

Сутність некрополітики

  Мбембе творчо розвинув ідеї Мішеля Фуко про біополітику, під якою французький філософ розумів позитивний державний контроль спрямований на поліпшення умов людського життя. Хоча в деяких випадках влада використовує легітимні смертні вироки, їх виносять аби покращити існування живих людей. Простий приклад – страта серійного вбивці.
  Натомість режим некрополітики прагне перетворити соціальний простір на «death-worlds» — простір смерті. Панівний режим привласнює право визначати, хто з підлеглого населення вартий подальшого існування, а хто ні.

Плоди некрополітики

  Аби збагнути практичну сутність цього явища, слід просто пригадати часи сталінізму, коли тавро «враг народа» перетворювало людину на «живого мерця», для котрого, в кращому випадку, передбачалося жалюгідне існування в концтаборі Гулагу.
  У порівнянні з Совдепом, путінізму з його законами про іноагентів, ще працювати й працювати в галузі «закручування гайок». Але головний крок режим уже зробив — налаштував підвладне населення на пошук і полювання на ворогів, що неминуче спричиняє ототожнення влади з її спроможністю вести агресивну політику, яка віддзеркалюється в перманентних війнах та надзвичайних ситуаціях.

Історичні коріння явища

  Некрополітика – не винахід чекізму. Подібну політику Московія провадила від самого народження з лона Золотої Орди. Відтоді і дотепер Москва керує поневоленими народами і територіями згідно окупаційній моделі управління. Від Івана Калити до Путіна Московія постійно вела колоніальні загарбницькі війни, задля котрих закріпачувало та всіляко визискувало підкорене населення.
  При цьому, православні володарі Московії обертали на рабів (холопів) та кріпаків виключно осіб православного сповідання. Для народів, які не піддавалися ярму примусової християнізації, царський визиск обмежувався державним рекетом (ясаком), які поневолені народи мусили виплачувати під загрозою страти заручників (аманатів).
  Завдяки цьому, за влучним визначенням московського історика Василія Ключевського, «государство пухло, а народ хирел». Відповідна тенденція зберігалася протягом усього часу існування Московії, що дозволило московському співаку і поету Андрію Макаревичу сказати: «и в загадочной этой стране никогда ничего не изменится».

Православний варіант культу смерті

  Бо коріння явища сягає самої сутності економічного ладу Московії. Від самого початку існування і дотепер вона залишається сировинною країною. Наразі основу економіки РФ становить продаж нафти і газу. Для видобутку, транспортування та охорони газо- і нафтогонів потрібно не так уже й багато населення. Решту становлять «лишние люди», яких режим, без зайвих докорів сумління, спрямовує на утилізацію в бойових діях. Докладніше ця тема висвітлена в статті «Ясак і нафта», ознайомитися з котрою і пропонуємо читачам.
  Імперіалістичні стереотипи московства – глибока архаїка, яка мало чим відрізняється від ідеології Ассирійської чи Римської імперії. З плином часом, аби мати право на подальше існування, імперіалізм мусив модернізуватися. Перша значна зміна великодержавної риторики московства відбулася в XIX столітті, коли на заміну середньовічному поняттю права власності самодержця на всі загарбані ним території, прийшла нова ідеологія «самодержавие, православие, народность».
  З цією доктриною народився московський великодержавний шовінізм, прихильники якого закликали всіх носіїв імперіалістичної ідентичності, тобто «русских», допомогти царю зберегти імперію. Завдяки їх зусиллям постав чорносотенний рух, який знайшов логічне продовження в ідеології сучасних «русских общин» РФ. Як тоді, так і тепер, заохочення панівним режимом агресивних шовіністичних рухів, лише посилює прагнення поневолених Москвою народів позбутися московського ярма, та будувати власне національне життя в незалежних державах.
  Після руйнації традиційного суспільства подібні ідеології не здатні давати слушну відповідь на новітні суспільні виклики, отже, заздалегідь прирікають її носіїв на поразку. Яскравий доказ цього – спроба московського більшовизму влити застаріле вино імперіалізму в нові міхи ідеології комунізму. Гібрид породив тоталітарну систему, яка швидко деградувала і вичерпала себе.
  Порівняно швидку руйнацію режиму обумовило спрощене сприйняття та тлумачення довколишнього світу, що спричинило люмпенізацію суспільства і повний колапс системи.

Ідеологія насильства

  Наприкінці минулого століття на Московії остаточно опанували владу чекісти – носії спрощеного світосприйняття, згідно котрого «насилие – повивальная бабка каждого старого общества, беременного новым» (К. Маркс «Капитал», т. 1, гл. 31). Тобто, згідно світогляду всіх чекістів, від Дзержинського до Путіна, страта супротивників = найкраще розв’язання всіх проблем.
  Ідеологія насильства в люмпенізованому суспільстві спричинила цілком прогнозовані наслідки. Острах перед складністю та розмаїттям людського суспільства демократичних країн, викликає в більшості населення РФ прагнення «стабільності», тобто суспільної одноманітності та зрівнялівки.

Збіговисько "Поверніть нам СССР!"

  Саме згідно цієї установки, населення всіх колишніх колоній Москви має зректися рідних мов і культур, і послуговуватися виключно їх імперськими замінниками. В ідеальній імперії «од молдаванина до фіна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує».
  Звідси випливають всі московські тези про «нацизм» поневолених колись Москвою народів, які прагнуть національного відродження. Чекістська кліка оголошує ворогами всі держави і нації, що постали на руїнах московської імперії, які надають першість власним мовам корінних народів, а московську відносять до числа іноземних мов.

"Русская цивілізація". "Панч", 1883 р.

  Згідно імперіалістичному московському світогляду, з усіма народами, які здійснюють політику деколонізації, слід вести війну на винищення, навіть ціною загибелі московства. Аби досягнути бажаної одноманітності та стабільності цвинтаря. Мовою оригіналу: «Мы как мученики попадём в рай, а они просто сдохнут».

Суспільна ентропія

  Зерна новітньої ідеології московського імперіалізму впали на сприятливий ґрунт, культивований протягом усієї історії Московії. Достатньо пригадати герб СССР, оповитий траурним вінком зі стрічками жалоби «Пролетарии всех стран объединяйтесь!», або культ мощів Леніна, з відповідним храмом-мавзолеєм біля самого осереддя імперської влади – Кремля.
  Сама ідея загальної рівності і братерства суголосна поняттю ентропії, тобто енергетичного згасання і смерті фізичного об’єкта. У повній відповідності до поняття ентропії московська влада всіх часів прагнула спростити енергію всіх суспільних рухів і прагнень, до повної їх деградації до рівня середньої температури у в’язничній лікарні.

Некрофілія: комуністична версія

  Наразі, як і в далекому 1917 році, коли на заміну демократичним нормам прийшла більшовицька контрреволюція, слабкі пагони «гласности» і «демократизации общества» часів «перестройки», під схвальні вигуки більшості московства, заступила чекістська реставрація звичного авторитаризму.
  На заміну свободі слова і сумління, та зародкам інститутів громадянського суспільства, на кшталт «Меморіалу», прийшли єльциноїдна більшовицька номенклатура та диктатура чекізму. За владарювання Путіна розпочалося відбілювання та вихваляння жорстоких деспотів, штибу Івана Грозного, Петра I та Сталіна – тиранів, яких об’єднувало прагнення розширити кордони імперії ціною надмірної депопуляції підвладного населення.

Культ смерті

  Саме з цією метою путінські посіпаки відтворили культ мерців, тобто вихваляли й розповсюджували відверту некрофілію. На відміну від пошанування жертв військових конфліктів, покликаних через вшанування пам’яті загиблих запобігти новим війнам, «побєдобєсіє» перетворилося на звеличення культу смерті. Усі, хто бере в них участь, долучаються до ритуалів неприхованої некрофілії.
  Вони пишаються недолугими сталінськими командармами, що в безглуздих «м’ясних штурмах» прирекли на смерть мільйони людей, котрих московський комунізм вважав своїми рабами. Тільки за ці злочини Сталін, та його камарилья гнучкошиєнків, заслуговують на вічне прокляття всіх нащадків людей, яких людожерський режим спрямував на безглузду смерть «у незнакомого посёлка, на безымянной высоте».
  Замість живої пам’яті та журби за загиблими в битві людожерів московського комунізму з німецьким нацизмом, путінський чекізм пропонує інверсію (перетворення) трагедії на фарс. Свого піку чекістський культ смерті сягнув в ході «бессмертный полк». З примусу, чи за гроші, юрби «русских» несуть «дедов на палках», що символізує їх готовість заступити місце загиблих у лавах армії мародерів, заради нових загарбницьких воєн.

Путін і Нетаньягу на ході "бессмертный полк". Москва, 2018 р.

  Аби ніхто не сумнівався в сутності некрофільської містерії, московський режим не забарився з відповідними закликами. У лютому 2012 року, Путін, перепуджений проявами народного невдоволення на Болотній площі, згодом успішно злитими в каналізацію вірними пахолками «путінської опозиції», закликав своїх слухачів цитатою рядків з вірша Лермонтова «Бородино»: «умремте ж под Москвой».
  У 2018 він виголосив програмну тезу: «Мы как мученики попадём в рай, а они просто сдохнут», тобто закликав московство до тотального вбивства «нерусских», з перспективою знищення самого московства. У повній відповідності з цим гаслом перебуває твердження нетрадиційно орієнтованого голови госдуми РФ Володіна: «нет Путина — нет России».

Клінічні основи некрополітики

  Культ насильства та смерті – основа некрофільської влади. У гнобленні та знищенні життя вона вбачає підстави для свого панування. Для розуміння сутності діячів некрополітики слід використовувати підручники не з психології, а з психіатрії. Подібно до серійних вбивць-маніяків, некрополітик вважає, що через владу над життям і смертю інших людей, він досягає контролю над власною смертністю, що дарує ілюзію всемогутності та безсмертя.

Пажетта П. Ненависть. 1896 р.

  Недаремно політики некрофіли створюють власні культи, в яких вважають себе рівними богам. Про це свідчать статуї тиранів, за життя встановлені величезним накладом, як і обов’язкове масове вихваляння поневоленим населенням леніних, сталіних, мао, туркменбаші, кастро чи інших тиранів. Диктатори усіма можливими засобами опікуються власним здоров’ям і прагнуть максимально подовжити своє життя, але змушують підлеглих співати: «И, как один умрем, в борьбе за это». Під словом «это» вони розуміють себе та свій режим.
  Досягнення сучасного московства перевершили всі попередні некрофільські культи леніних-сталіних. Заклик до смерті лунають не тільки від влади, а й від відгодованих нею борзописців та блазнів, які чомусь вважають себе митцями.

Що символізує «Z»

  Відомий у вузькому колі шанувальників його таланту актор Сер-гей Лавроненко проголосив: «Буква Z для меня как гвардейская ленточка — она полита кровью миллионов русских дедов и прадедов. В нашей истории все время всё по кругу — нас всегда хотели придушить, а мы всегда давали по зубам».
  У 2017 році колишній депутат госдуми Анна Кувичко посприяла, аби дітлахи дитячих садочків та шкіл РФ співали пісеньку «Дядя Вова, мы с тобой». У якій обіцяли дяді Вові Путіну: «Если главный командир позовет в последний бой, дядя Вова, мы с тобой».
  Кілька років тому у московському секторі соцмереж набув популярності віршик В. Селецького «Когда умрет последний русский».

«Когда умрёт последний русский,

Все реки повернутся вспять.

Исчезнет совесть, честь и чувства,

И звёздам больше не сиять».

  Поза сумнівом віршомаз ототожнив загибель носіїв імперіалістичної московської ідентичності із загибеллю Всесвіту. З точки зору психіатрії, в його «творчості» наявні виразні прояви клінічної некрофілії, посилені манією величі, яка компенсує нікчемне та недолуге особисте життя.

Учасник СВО, скорочено - СВОлоч

  Апофеозу некрофілія сягнула в пошануванні символу, який на Московії приховався за літерою Z. Дорослі ватники радо прикрашають себе цією літерою та колорадськими стрічками, а також змушують це робити власних дітей. Малят одягають у військові однострої часів Другої світової війни, вишикують у лави у формі літери Z, змушують вивчати та відтворювати вірші та пісні, які вихваляють війну та смерть.
  Але через власне кричуще невігластво режим чекізму не врахував суттєву обставину – Z остання літера, тобто кінець латинської абетки.
  І ця обставина перебуває у повній відповідності з психопатологією буденного московського життя. Віддзеркаленого не тільки в пісеньці самопроголошеного Shamana Дронова «я русский, я иду до конца», але й у сталих висловлюваннях: «до конца», «все кончено», «песенка спета», «дальше некуда», «все пошло прахом», «пиши пропало», «полный абзац», «дело труба», «кончен бал, гасите свет» та їм подібні.
  Подібні явища Зиґмунд Фрейд влучно назвав Танатосом – потягом до смерті, який, згідно пісні Shamana Дронова, прагне ствердитися «всему миру наZло». Пригадаємо, що на думку Фрейда в людській душі змагаються сили, що прагнуть до життя, творчості та кохання, які батько психоаналізу назвав Еросом, з потягом до руйнації, смерті та небуття, тобто Танатосом.
  Кремлівський режим явно нав’язує підлеглому населенню культ Танатоса. Йому на заваді стоїть Ерос, із вродженим інстинктом самозбереження. Виходячи з цього можна стверджувати, що тільки те московство, в психіці котрих узяли гору потяги Танатосу, продають рештки свого нікчемного життя за гроші, які не стануть їм у пригоді в загробному світі.

Наслідки та перспективи

  «Живі мерці» цінують виключно гроші, для них нічого не важить навіть власне життя, і поготів нічого не варте для них життя інших людей. Саме патологічна некрофілія пояснює прагнення московства загиджувати все довкола: вони обернули на сміттєзвалища власні обійстя та міста, і з величезною насолодою паскудять своїм лайном усе цінне для людей: оселі, храми та твори мистецтва. Схильність московства до подібного паскудства зафіксували не тільки інші народи, а й їх власні письменники: Горький, Нагібін та деякі інші.

"Русский мир" на українській Донеччині

  На заваді тотальному пануванню культу смерті в московській імперії став інстинкт самозбереження підвладного населення. Лише частина московства ладна померти за гроші в Україні, решту зовсім не влаштовує подібна перспектива. В обороні свого життя вони можуть знести режим чекізму разом з імперією, як це вже було в лютому 1917 року. Путінська кліка це добре розуміє, і тому утримується від оголошення мобілізації, провадячи першу в історії Московії війну, яку ведуть найманці.
  Утім, мабуть марно сподіватися на те, що частина московства, яка не прагне загинути за кількасот тисяч рублів, знесе режим чекізму. Незгодні з владою надають перевагу пасивним засобам спротиву, насамперед еміграції з імперії. Серед іншого, ідеї «непротивления злу насилием» прищепила їм не тільки московська література в особі толстоєвських, а й сучасна путінська опозиція, яка заколисує московство байками про можливість мирного усунення чекістів від влади, шляхом перемоги на «виборах», на яких влада призначає сама себе, і відсутня сама можливість вільного вибору та волевиявлення.
  Більшість московства вже давно змирилася з тим, що панівний режим вирішує все за них. Усі незгодні давно вже залишили імперію, або запроторені за ґрати, як Олександр Скобов. Єдина надія на подолання курсу московської некрополітики полягає в перемозі визвольної боротьби України та всіх поневолених Москвою народів. Тільки повна поразка московського імперіалізму з подальшою деколонізацією імперії здатні покласти край пануванню real necropolitics.
  І якщо українці та найкращі представники поневолених Москвою народів налаштовані зруйнувати некрофільську імперію, то країни Заходу досі перебувають у гіпнотичному заціпенінні кроля перед удавом. Там все ще достатньо «політиків», які белькочуть про врахування інтересів Росії, збереження обличчя Путіна та інші подібні нісенітниці.
  Завдяки корумпованості, чи обмеженим інтелектуальним даним, вони чи вдають, чи не розуміють, що імперію, де панує некрополітика, як і серійного маніяка-вбивцю, може зупинити лише рішуча відсіч. Гопник тільки кепкує з мирних пропозицій, і будь які поступки розцінює як слабкість супротивника. Він дослухається тільки до аргументів сили: гарної прочуханки, а краще остаточної нейтралізації злодія.

Кінцевий підсумок московської некрополітики

  На жаль, протягом усього часу існування московської імперії Захід завжди рятував та всіляко підтримував її, на шкоду собі і всьому людству. Щоби переконатися в цьому достатньо пригадати, як після перемоги в Холодній війні Захід залишив Москві ядерну зброю, поблажливо поставився до її військових злочинів у Молдові, Чеченській республіці Ічкерія, Грузії, Сирії та Україні. Невже розуміння московської загрози Вільному світу залишиться на рівні потурання некрополітиці Москви в дусі Буша, Клінтона чи Обами?

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!