План Андропова
 |
| Реформатори від КГБ |
12 листопада 1982 року очільник КГБ СССР Юрій Андропов опанував владу над СССР. Через важку хворобу режим генсека від ЧК протримався трохи більше року, але завдяки праці комуністичної пропаганди та чуткам, що цілеспрямовано розповсюджували стукачі комуністичної охранки, його постать оповита міфами, такими ж оманливими, як і все пов’язане з московським більшовизмом.
Сталінським курсом
Згідно розповсюджуваним комуністичним відповідником гестапо чуткам, Андропов мав явити всім поневоленим Москвою народам реформи «социализма з человеческим лицом», яке в реальному житті більше нагадувало дупу. За життя генсека КПСС від КГБ він тільки й спромігся, що на нове «закручування гайок»: боротьбу за дисципліну, яка перетворилася на облави на всіх осіб, які опинялися на вулиці вдень, тобто «в робочий час» та репресії проти компартійних конкурентів.«План Андропова по спасению социализма, если судить по его высказываниям, состоял в следующем: в стране вводится железная дисциплина сверху донизу, координированно идёт разгром инакомыслия, ожесточается борьба с коррупцией и заевшейся номенклатурой, под строгим контролем происходит умеренное перераспределение благ сверху вниз, проводится партийная чистка. Убираются из номенклатуры все, кто неугоден КГБ… Меня, например, поразило его предложение «О лицах, представляющих особую опасность для государства в условиях военного времени». Андропов заранее готовил списки для арестов и лагерей». (Яковлев А. Н. Омут памяти. Сумерки. — М., 2005. — С. 559).
Про наміри Андропова реформувати систему управління «народним господарством» згадували провідні діячі КПСС часів «перестройки» Горбачова: Голова Верховного Совєта СССР Анатолій Лук’янов, Голова Совєта міністрів СССР Ніколай Рижков та Голова Держтелерадіо та Держкомітету по справах видавництв, поліграфії та книжкової торгівлі Міхаїл Ненашев. Згідно цих свідчень Андропов доручив розробити пропозиції по економічній реформі групі Горбачова-Рижкова.
 |
| Один з головних пропагандистів пізнього СССР Міхаїл Ненашев |
Хоча андроповські попихачі на кшталт Вольського, посилено тиражували побрехеньки про надзвичайно розвинений інтелект Андропова: буцімто він за годину мало не напам’ять ознайомлювався з кількома товстезними книгами, писав віршики та слухав рок-музику, в реальному житті вся креативність чекіста звелася до жалюгідного наслідування сталінського державного терору.
Аркадій Вольський розповів про існування в Андропова плану реформ концтабору соціалізму. Помічник голови КГБ-КПСС висловився про плани партії, як і належить каламутному агенту чекізму, недомовками та натяками. Зі слів андроповського попихача та члена ЦК КПСС у 1986 – 1991 роках, що після краху СССР перекваліфікувався на президента Російського союзу промисловців і підприємців, перший етап реалізації плану Андопова передбачав введення жорсткої, сталінської диктатури, яка начебто мала на меті зруйнувати панування комуністичної номенклатури.
Андроповське правління дійсно розпочалося диктаторськими заходами «боротьби за посилення трудової дисципліни».
Водночас, під гаслами боротьби з корупцією, розпочалися репресії проти груп політичних конкурентів. Для політичного знищення одного з претендентів на посаду генсека КПСС – першого секретаря Московського міськкому партії Віктора Гришина, слідчі КГБ заарештували 25 директорів найбільших гастрономів та керівників Главторгу Москви, відбувся суд над його керівником Ніколаєм Трегубовим. Директор найбільшого в місті гастроному «Елисеевский» Юрій Соколов, піддався намовлянням чекістів, і щиросердно зізнався в усіх оборудках, за що отримав вирок – розстріл.
Паралельно з цим відкрили кримінальні провадження проти партійного керівництва Узбекистану («бавовняна справа»); міністра МВД СССР Ніколая Щолокова та його заступника Юрія Чурбанова; висунуті звинувачення проти першого секретаря Краснодарського крайкому Сергія Медунова.
Зросла й загальна кількість засуджених до різних термінів ув’язнення. Для порівняння: якщо в 1982 році по всіх кримінальних невійськових справах у РСФСР засудили 747 865 осіб, то за андроповського режиму їх чисельність становила 809 147 засуджених у 1983 році та 863 194 у 1984-му.
Максимально зросла потуга каральної психіатрії.
 |
| Юрій Андропов та його "сброд тонкошеих вождей" |
Опричники Івана Грозного нищили владу й потугу удільних князів та боярства, божевільний Пьотр I замінював політичні претензії знатних родин вислугою чиновників згідно «Табеля о рангах». Сталін нескінченими чистками провідників московсько-більшовицького режиму створював умови для власного тоталітарного володарювання. Поза сумнівом, Андропов вирішив, що він нічим не гірший від горезвісних московських тиранів.
Ба більше, Андропов прагнув перевершити всіх попередніх деспотів, і остаточно розв’язати національне питання в імперії, і здійснити одвічну мрію всіх лапотних імперіалістів – зросійщити всі поневолені Москвою народи.
В одному з останніх інтерв’ю Вольський згадував: «У него была идефикс — ликвидировать построение СССР по национальному принципу. Межнациональная рознь в СССР подавлялась. Не была такой злобной, как ныне. Однако тлела всегда. Как-то генсек меня вызвал: «Давайте кончать с национальным делением страны. Представьте соображения об организации в Советском Союзе штатов на основе численности населения, производственной целесообразности, и чтобы образующая нация была погашена. Нарисуйте новую карту СССР». Пятнадцать вариантов сделал! И ни один Андропову не понравился. Какой ни принесу — недоволен».
Кінцева мета андроповських реформ – соціальна ентропія, повне знищення, на московсько-більшовицькому – вирівнювання і стабілізація, всіх національних, соціальних і економічних відмінностей, на основі зведення всього до тоталітаризму на основі московської квазікультури.
Як видатний теоретик марксистсько-ленінської філософії, Андоропов нічого не тямив у реальній економіці, отже не міг передбачити наслідків запроваджених ним «реформ», якщо до імперіалістичного терору московського комунізму можна застосувати це визначення.
Експеримент мав на меті розширення можливостей підприємств в царинах планування, праці та заробітної платні, технічне переустаткування виробництва коштом підприємства. Результати вимірювалися по реалізації продукції відповідно до зобов’язань передбачених угодою. Іншими словами, режим прагнув поступово перевести підприємства на госпрозрахунок, з метою їх самофінансування та вихід хоча б на мінімальний рівень прибутковості («самоокупаемости»).
18 серпня 1983 року ухвалена нова постанова ЦК КПСС и Совєта міністрів СССР «О мерах по ускорению научно-технического прогресса в народном хозяйстве», яка передбачала припинення виробництва продукції, що не відповідала вищій, чи хоча б першій, категорії якості. Саме цей документ визначив стратегію горбачовського «ускорения».
У 1985 — 1986 роках планувалося здійснити масовану модернізацію виробництва, тобто створити й використовувати нову техніку та устаткування коштом госпрозрахункових підприємств.
В реальному житті, з початком 1984 року на нові умови праці перевели імперські міністерства важкого і транспортного машинобудування, електротехнічної промисловості та республіканські міністерства харчової (УССР), легкої (БССР), місцевої (ЛитССР) промисловості. Через смерть Андропова, що сталася 9 лютого того ж року, подальший розвиток реформи відбувався вже за режиму Горбачова.
Андроповські прибічники згадують, що їх очільник збирався створити на теренах комуністичної імперії близько 10 експериментальних економічних зон, аби згодом визначити найкращий варіант, і застосувати його на весь СССР. В регіонах, де загальновизнана модель виявилася б неефективною, передбачалося встановлення зон надзвичайного контролю, подібного до режиму ВКП(б) у часи тотального закріпачення селянства, який московський більшовизм назвав «колективізацією».
Але для втілення в життя хитромудрого плану бракувало суттєвої складової. Чекісти зналися на шпигунстві, спецопераціях, терорі, диверсіях, методах вербування та примусу до співпраці, але зовсім нічого не петрали в справах ведення реального бізнесу. Що змусило їх піти на співпрацю з номенклатурою компартійних господарників та теоретиків економічних наук.
Але не методологи видерлися на пальму соціалістичної першості в справі андроповських реформ. Їх випередили працівники Всесоюзного НДІ системних досліджень, перевагу з яких надали Єгору Гайдару – онуку командира московських каральних загонів та письменника жанру соцреалізму Аркадія Гайдара. Для цієї окремо взятої установи КГБ організував «гласность», тобто можливість знайомитися з найсвіжішими думками західної ліберальної економічної думки.
Навесні 1990 року світ побачив уривок статті «Жестким курсом» (часопис «Век XX и мир» №6 за 1990 рік), підготованих колективом авторів Асоціації соціальних та економічних наук на чолі, з маловідомим тоді, Анатолієм Чубайсом. Чубайсята стверджували, що реформи викличуть неминучий опір суспільства, через «общее снижение уровня жизни, рост дифференциации цен и доходов населения, возникновение массовой безработицы».
Для подолання спротиву реформам, майбутні ідеологи ліберального імперіалізму пропонували: «дифференцировать меры в отношении рабочего движения – закрывать, например, одну шахту из трех, сохраняя на остальных нормальные условия оплаты», «роспуск профсоюзов в случае их выступления против правительственных мер», «чрезвычайное антизабастовочное законодательство», «контроль за всеми средствами массовой информации», «совершенно необходимы меры прямого подавления по отношению к представителям партийно-хозяйственного актива» тощо.
Який опір збиралися приборкувати чубайсята? Спротив створенню ринкової економіки, з боку комуністичної ортодоксії, з одного боку, та прагненню втримати під контролем чекістів приватизацію державної власності – з іншого.
Життя виявилося набагато складнішим за всі кабінетні схеми. Аби перехопити владу в Горбачова і КПСС та втримати ситуацію під контролем, московська партійна номенклатура, в особі Єльцина та комуністичних господарників штибу Черномирдіна, пішли на спілку з чекістами, з переконанням, що колишній компартійній еліті вдалося опанувати вплив над КГБ.
Досить швидко голова охорони Єльцина Александр Коржаков здійснив першу невдалу спробу з’ясувати, хто на Росії господар.
На межі тисячоліть московським чекістам вдалося звести політичний вибір населення РФ до вдаваних розбіжностей між працівниками КГБ СССР Путіним і Примаковим. Населення імперії між досвідченим катом та відносно молодим опричником зробило ставку на молодість носія валіз Єльцина.
Одним словом, до яких би реформ не вдавалися володарі Московії, в кінцевому підсумку до влади завжди приходив опричник. Але повернемося до планів Андропова.
До такого висновку прийшли московські дослідники біографії чекістського генсека Леонід Млєчін та Ігор Мінутко. В якості доказів гіпотези, вони навели факти проявів московського великодержавного шовінізму, які минулися для їх активістів без жодних наслідків.
У часи коли Андропов очолював КГБ та СССР, видання часописів «Молодая гвардия» і «Наш современник» розпочали регулярно оприлюднювати відверто шовіністичні статті, надрукована книжка Н. Яковлєва «1 августа 1914», в якій викривалася роль масонської змови в буремних подіях Першої світової війни та революції 1917 року. 20 квітня 1982 року відбувся марш фашистів біля пам’ятника Пушкіну в Москві. І нікого з причетних до справ, що суперечили ідеології диктатури пролетаріату, не притягнули до відповідальності.
Заради справедливості слід відзначити, що перехід ідеології ленінізму з позицій «пролетарського інтернаціоналізму» до великодержавного шовінізму відбувся ще за Сталіна. Отже, Андропов лише долав відхилення курсу партії від стандартів сталінізму.
З цією метою, слід тимчасово повернутися до капіталістичної формації, аби «совєтський народ» раз і назавжди отримав щеплення від «звірячої сутності капіталізму». План «Голгофа» передбачав чотири етапи. 1) Системний розвал СССР. 2) Державний переворот, заради запровадження в імперії стихійної ринкової економіки. 3) Поглиблення хаосу, який посилить невдоволення більшості населення та ностальгію за СССР. 4) Народна революція, яка поверне до влади «здорові сили» та відновить соціалістичний устрій.
Міхаїл Любимов – син начальника СМЕРШу Прикарпатського військового округу, який керував каральними заходами чекістів спрямованих проти Української повстанської армії та місцевого населення. Автор статті також все життя працював у КГБ, служив резидентом у Лондоні та Копенгагені, після виходу на пенсію, тобто до складу дієвого резерву КГБ, зайнявся письменництвом, співпрацював з андроповським пестунчиком Юліаном Семеновим, який на замовлення шефа КГБ створив низку романів про чекіста Ісаєва на псевдо «Штірліц». Син Міхаіла – Александр Любимов, здобув популярність в часи «перестройки» у широкого загалу Совдепа, як ведучий програми «Взгляд».
Інформація про план «Голгофа» викликала неабияке суспільне зацікавлення, але вже в наступному числі «Совершенно секретно», автор зізнався, що пожартував. Але те, що багато хто повірив у план «Голгофа», спричинено самою сутністю московсько-більшовицького режиму СССР.
Хоча партійний провід проголошував, що «Плани партії – плани народу», але як у математиці, так і в реальному житті, частка не може дорівнювати цілому. Якість життя та набір цінностей партноменклатури суттєво відрізнявся від народного. Комуністичний режим тримався виключно на державному терорі та масованій пропаганді, що нав’язували поневоленому населенню, яке не мало жодного реального впливу на владу.
Модель влади у вигляді окупаційного режиму існувала без суттєвих змін, від народження Московії з лона Золотої Орди. Тому зміна не тільки влади, а й суспільної формації могла відбуватися шляхом заколотів та «революцій згори». Як більшість вдалих жартів, провокація Любимова ґрунтувалася на гіперболізації життєвих реалій.
Працівників цієї організації панівний режим спрямовував на контрактній основі, до структур державного управління та підприємств різного рівня секретності з метою здійснення оперативно-розшукової діяльності на користь спецслужби, контролю спеціального обладнання, виконання особливих доручень та нагляду за матеріалами, що містять державну таємницю. Під виглядом членів різноманітних комітетів, наглядових рад, ректорів чи директорів, або їх заступників, юрисконсультів, радників генерального директора, директорів або заступників директора з безпеки, керівників або начальників «перших відділів», чекісти здійснювали контроль над відповідною фірмою, установою, підприємством чи ЗМІ.
Пригадаємо лише найбільш відомих. У 90-ті останній голова КГБ СССР Владимир Крючков працював у керівництві АФК «Система», колишній керівник 5-го, ідеологічного управління КГБ Філіп Бобков очолював службу безпеки групи «Міст» Владимира Гусинського, колишній голова Центру громадських зв'язків Міністерства безпеки Росії Алексій Кондауров керував інформаційно-аналітичною службою групи «Менатеп» Михаїла Ходорковського, ВАТ «Російські залізниці» очолив колишній шпигун Владимир Якунін, телекомунікаційний бізнес Альфа-груп – колишній заступник директора ФСТ Анатолій Проценко, посаду заступника голови Зовнішекономбанку посів колишній керівник Департаменту економічної безпеки ФСБ Юрій Заостровцев. Список можна продовжувати, обмежимося зауваженням, що навіть на чолі балетної школи Великого театру опинився чекіст.
Глибоко помиляються ті з українців, які вважають, що вплив московських чекістів на Україну впав до незначних величин після початку московсько-української війни у 2014 році. Для прикладу: особи які працювали у КГБ СССР дотепер бажані гості як у владних, так і «опозиційних» українських ЗМІ. Згадаємо лише двох з них.
Кисельов Євгеній. У 1979 році закінчив Інститут країн Азії та Африки, та розпочав службу перекладачем в Афганістані. З 1982 року – викладач Вищої школи КГБ, з 1986-го – пропагандист Центрального радіомовлення на закордонні країни.
З 1987 року працював на Центральному телебаченні, потім на інших телевізійних каналах. У 1993 році отримав посаду віце-президента НТВ, яке належала до медіахолдингу «Мост» В. Гусинського, безпеку котрому забезпечував головний борець з дисидентським рухом у СССР Філіп Бобков. У 1997 Кисельов став акціонером і членом ради директорів «Медіа-Мосту» та членом ради партнерів НТВ. У грудні 1997 р. призначений головою ради директорів телекомпанії НТВ. З лютого 2000 року гендиректор НТВ.
Після поглинання НТВ режимом Путіна, працював у різних ЗМІ. У червні 2008 року розпочав роботу в Україні: поєднував працю на «Эхо Москвы» та RTVi з посадою головного редактора-консультанта українського телеканалу ТВі, одним з акціонерів якого був Владимир Гусинський. З лютого 2013 року Кисельов – директор ТОВ «Національні інформаційні системи», яке виробляло програми «Новини», «Подробиці» та «Подробиці тижня» для телеканалу «Інтер». У подальшому працював на телеканалах NewsOne (2016 – 2017), «Прямий» (2017 – 2019), «Україна 24» (2020 – 2022). Наразі основна діяльність Кисельова зосереджена на створеному ним YouTube каналі.
За інформацією керівника особистої охорони президента РФ Єльцина чекіста Александра Коржакова, 16 серпня 1988 року Кисельова завербував КГБ, з присвоєнням оперативної прізвиська «Алексєєв», утвореного від імені батька сексота («секретного сотрудника»). У відповідь Кисельов подав скаргу генеральному прокурору за фактом наклепу, після чого проти Коржакова порушили кримінальну справу.
Геннадій Гудков. Московський підприємець, політик, опозиціонер, полковник ФСБ РФ у відставці. У віці 17 років написав листа Юрію Андропову, щоб той пояснив, як можна розпочати службу в КГБ. З 1982 до січня 1993 року працював в органах КГБ СССР та ФСБ РФ. Закінчив школу контррозвідки та Академію зовнішньої розвідки. Як депутату Госдуми присвоєно військові звання: підполковник запасу (1999) та полковник запасу (2003).
Творець і власник групи компаній «Оскордъ» – холдингу охоронних агентств. За повідомленнями ЗМІ, до 1996 року у фірмі працювало близько трьох тисяч осіб, з яких понад половину складали колишні співробітники спецслужб та правоохоронних органів. У 1997 – 2001 роках Гудков був членом консультативної ради при директорі ФСБ, до якої входили керівники приватних охоронних компаній.
Як депутат Госдуми РФ, в різний час, належав до фракцій партій «Единая Россия» та «Справедливая Россия».
У 2019 році емігрував з РФ до Болгарії, через переслідування його, як опозиційного до панівного режиму діяча. Наразі подає себе активним діячем путінської опозиції.
Завдяки чому створеній спадкоємцями Андропова політичній системі РФ притаманні жорсткий авторитаризм усередині імперії, та прагнення до нескінченної військової, економічної та політичної експансії за її межами.
Совєтська економіка – немов цюцюрка гномика
Реально вдалося зробити не багато. 14 липня 1983 року режим ухвалив постанову «О дополнительных мерах по расширению прав производственных объединений (предприятий) промышленности в планировании и хозяйственной деятельности и по усилению их ответственности за результаты работы», від якої почався відлік «широкомасштабного економічного експерименту». 1 серпня того ж року, Совмін СССР створив Комісію задля керівництва експериментами в економіці.Експеримент мав на меті розширення можливостей підприємств в царинах планування, праці та заробітної платні, технічне переустаткування виробництва коштом підприємства. Результати вимірювалися по реалізації продукції відповідно до зобов’язань передбачених угодою. Іншими словами, режим прагнув поступово перевести підприємства на госпрозрахунок, з метою їх самофінансування та вихід хоча б на мінімальний рівень прибутковості («самоокупаемости»).
18 серпня 1983 року ухвалена нова постанова ЦК КПСС и Совєта міністрів СССР «О мерах по ускорению научно-технического прогресса в народном хозяйстве», яка передбачала припинення виробництва продукції, що не відповідала вищій, чи хоча б першій, категорії якості. Саме цей документ визначив стратегію горбачовського «ускорения».
У 1985 — 1986 роках планувалося здійснити масовану модернізацію виробництва, тобто створити й використовувати нову техніку та устаткування коштом госпрозрахункових підприємств.
 |
| Марка РФ "Юрий Андропов", 2014 р. |
Андроповські прибічники згадують, що їх очільник збирався створити на теренах комуністичної імперії близько 10 експериментальних економічних зон, аби згодом визначити найкращий варіант, і застосувати його на весь СССР. В регіонах, де загальновизнана модель виявилася б неефективною, передбачалося встановлення зон надзвичайного контролю, подібного до режиму ВКП(б) у часи тотального закріпачення селянства, який московський більшовизм назвав «колективізацією».
Але для втілення в життя хитромудрого плану бракувало суттєвої складової. Чекісти зналися на шпигунстві, спецопераціях, терорі, диверсіях, методах вербування та примусу до співпраці, але зовсім нічого не петрали в справах ведення реального бізнесу. Що змусило їх піти на співпрацю з номенклатурою компартійних господарників та теоретиків економічних наук.
Звідки взялися єльцинські реформатори
Реформи потребували реформаторів. Подібні персонажі знайшлися серед прихильників «методології Щедровицького», наразі в московській владі уособлену в постаті Сергія Владиленовича Кириєнка. Для довідок, ім'я по батькові Сергія Кириєнка – колишнього викладача наукового комунізму Горьковського інституту інженерів водного транспорту та голови уряду РФ, складається із абревіатури літер імені хворого на сифіліс мозку Влад(имира) І(лліча) Лен(іна).Але не методологи видерлися на пальму соціалістичної першості в справі андроповських реформ. Їх випередили працівники Всесоюзного НДІ системних досліджень, перевагу з яких надали Єгору Гайдару – онуку командира московських каральних загонів та письменника жанру соцреалізму Аркадія Гайдара. Для цієї окремо взятої установи КГБ організував «гласность», тобто можливість знайомитися з найсвіжішими думками західної ліберальної економічної думки.
Навесні 1990 року світ побачив уривок статті «Жестким курсом» (часопис «Век XX и мир» №6 за 1990 рік), підготованих колективом авторів Асоціації соціальних та економічних наук на чолі, з маловідомим тоді, Анатолієм Чубайсом. Чубайсята стверджували, що реформи викличуть неминучий опір суспільства, через «общее снижение уровня жизни, рост дифференциации цен и доходов населения, возникновение массовой безработицы».
Для подолання спротиву реформам, майбутні ідеологи ліберального імперіалізму пропонували: «дифференцировать меры в отношении рабочего движения – закрывать, например, одну шахту из трех, сохраняя на остальных нормальные условия оплаты», «роспуск профсоюзов в случае их выступления против правительственных мер», «чрезвычайное антизабастовочное законодательство», «контроль за всеми средствами массовой информации», «совершенно необходимы меры прямого подавления по отношению к представителям партийно-хозяйственного актива» тощо.
 |
| Анатолій Чубайс |
Життя виявилося набагато складнішим за всі кабінетні схеми. Аби перехопити владу в Горбачова і КПСС та втримати ситуацію під контролем, московська партійна номенклатура, в особі Єльцина та комуністичних господарників штибу Черномирдіна, пішли на спілку з чекістами, з переконанням, що колишній компартійній еліті вдалося опанувати вплив над КГБ.
Досить швидко голова охорони Єльцина Александр Коржаков здійснив першу невдалу спробу з’ясувати, хто на Росії господар.
На межі тисячоліть московським чекістам вдалося звести політичний вибір населення РФ до вдаваних розбіжностей між працівниками КГБ СССР Путіним і Примаковим. Населення імперії між досвідченим катом та відносно молодим опричником зробило ставку на молодість носія валіз Єльцина.
Одним словом, до яких би реформ не вдавалися володарі Московії, в кінцевому підсумку до влади завжди приходив опричник. Але повернемося до планів Андропова.
Потреба в оновленні ідеології
Провідник московського чекізму відчув, що для ідеології комунізму наближаються скрутні часи, тому вирішив витягти із архівів розроблені ще сталінськими опричниками ідеї «самодержавне, православне, совдепы». Тільки тепер сумнівній закордонній агентурі, штибу Казимбека, відводилися ролі другого і третього плану.До такого висновку прийшли московські дослідники біографії чекістського генсека Леонід Млєчін та Ігор Мінутко. В якості доказів гіпотези, вони навели факти проявів московського великодержавного шовінізму, які минулися для їх активістів без жодних наслідків.
У часи коли Андропов очолював КГБ та СССР, видання часописів «Молодая гвардия» і «Наш современник» розпочали регулярно оприлюднювати відверто шовіністичні статті, надрукована книжка Н. Яковлєва «1 августа 1914», в якій викривалася роль масонської змови в буремних подіях Першої світової війни та революції 1917 року. 20 квітня 1982 року відбувся марш фашистів біля пам’ятника Пушкіну в Москві. І нікого з причетних до справ, що суперечили ідеології диктатури пролетаріату, не притягнули до відповідальності.
Заради справедливості слід відзначити, що перехід ідеології ленінізму з позицій «пролетарського інтернаціоналізму» до великодержавного шовінізму відбувся ще за Сталіна. Отже, Андропов лише долав відхилення курсу партії від стандартів сталінізму.
«Подколка друг чекиста»
У 1995 році в №2 газети «Совершенно секретно» з’явилася стаття чекіста Міхаїла Любимова, в якій викладався секретний план «Голгофа», у 1983 році схвалений генсеком Андроповим. У ньому йшлося про те, що система соціалізму виродилася на свою повну протилежність, КПСС себе остаточно дискредитувала, що обумовило потребу побудови світлого соціалістичного майбутнього на новій основі.З цією метою, слід тимчасово повернутися до капіталістичної формації, аби «совєтський народ» раз і назавжди отримав щеплення від «звірячої сутності капіталізму». План «Голгофа» передбачав чотири етапи. 1) Системний розвал СССР. 2) Державний переворот, заради запровадження в імперії стихійної ринкової економіки. 3) Поглиблення хаосу, який посилить невдоволення більшості населення та ностальгію за СССР. 4) Народна революція, яка поверне до влади «здорові сили» та відновить соціалістичний устрій.
 |
| Міхаїл Любимов |
Інформація про план «Голгофа» викликала неабияке суспільне зацікавлення, але вже в наступному числі «Совершенно секретно», автор зізнався, що пожартував. Але те, що багато хто повірив у план «Голгофа», спричинено самою сутністю московсько-більшовицького режиму СССР.
Хоча партійний провід проголошував, що «Плани партії – плани народу», але як у математиці, так і в реальному житті, частка не може дорівнювати цілому. Якість життя та набір цінностей партноменклатури суттєво відрізнявся від народного. Комуністичний режим тримався виключно на державному терорі та масованій пропаганді, що нав’язували поневоленому населенню, яке не мало жодного реального впливу на владу.
Модель влади у вигляді окупаційного режиму існувала без суттєвих змін, від народження Московії з лона Золотої Орди. Тому зміна не тільки влади, а й суспільної формації могла відбуватися шляхом заколотів та «революцій згори». Як більшість вдалих жартів, провокація Любимова ґрунтувалася на гіперболізації життєвих реалій.
План Андропова в дії
В реальному житті чекісти не просто повернули собі владу в 2000 році, а взяли під контроль важливі галузі та підприємства. Після розпаду Совдепа КГБ СССР перетворився на ФСБ РФ, а структура «Действующий резерв КГБ», яка об’єднувала офіцерів-чекістів у відставці, перейменувалася в «Аппарат прикомандированных сотрудников ФСБ».Працівників цієї організації панівний режим спрямовував на контрактній основі, до структур державного управління та підприємств різного рівня секретності з метою здійснення оперативно-розшукової діяльності на користь спецслужби, контролю спеціального обладнання, виконання особливих доручень та нагляду за матеріалами, що містять державну таємницю. Під виглядом членів різноманітних комітетів, наглядових рад, ректорів чи директорів, або їх заступників, юрисконсультів, радників генерального директора, директорів або заступників директора з безпеки, керівників або начальників «перших відділів», чекісти здійснювали контроль над відповідною фірмою, установою, підприємством чи ЗМІ.
Пригадаємо лише найбільш відомих. У 90-ті останній голова КГБ СССР Владимир Крючков працював у керівництві АФК «Система», колишній керівник 5-го, ідеологічного управління КГБ Філіп Бобков очолював службу безпеки групи «Міст» Владимира Гусинського, колишній голова Центру громадських зв'язків Міністерства безпеки Росії Алексій Кондауров керував інформаційно-аналітичною службою групи «Менатеп» Михаїла Ходорковського, ВАТ «Російські залізниці» очолив колишній шпигун Владимир Якунін, телекомунікаційний бізнес Альфа-груп – колишній заступник директора ФСТ Анатолій Проценко, посаду заступника голови Зовнішекономбанку посів колишній керівник Департаменту економічної безпеки ФСБ Юрій Заостровцев. Список можна продовжувати, обмежимося зауваженням, що навіть на чолі балетної школи Великого театру опинився чекіст.
Глибоко помиляються ті з українців, які вважають, що вплив московських чекістів на Україну впав до незначних величин після початку московсько-української війни у 2014 році. Для прикладу: особи які працювали у КГБ СССР дотепер бажані гості як у владних, так і «опозиційних» українських ЗМІ. Згадаємо лише двох з них.
 |
| Євгеній Кисельов та Владимир Гусинський |
З 1987 року працював на Центральному телебаченні, потім на інших телевізійних каналах. У 1993 році отримав посаду віце-президента НТВ, яке належала до медіахолдингу «Мост» В. Гусинського, безпеку котрому забезпечував головний борець з дисидентським рухом у СССР Філіп Бобков. У 1997 Кисельов став акціонером і членом ради директорів «Медіа-Мосту» та членом ради партнерів НТВ. У грудні 1997 р. призначений головою ради директорів телекомпанії НТВ. З лютого 2000 року гендиректор НТВ.
Після поглинання НТВ режимом Путіна, працював у різних ЗМІ. У червні 2008 року розпочав роботу в Україні: поєднував працю на «Эхо Москвы» та RTVi з посадою головного редактора-консультанта українського телеканалу ТВі, одним з акціонерів якого був Владимир Гусинський. З лютого 2013 року Кисельов – директор ТОВ «Національні інформаційні системи», яке виробляло програми «Новини», «Подробиці» та «Подробиці тижня» для телеканалу «Інтер». У подальшому працював на телеканалах NewsOne (2016 – 2017), «Прямий» (2017 – 2019), «Україна 24» (2020 – 2022). Наразі основна діяльність Кисельова зосереджена на створеному ним YouTube каналі.
За інформацією керівника особистої охорони президента РФ Єльцина чекіста Александра Коржакова, 16 серпня 1988 року Кисельова завербував КГБ, з присвоєнням оперативної прізвиська «Алексєєв», утвореного від імені батька сексота («секретного сотрудника»). У відповідь Кисельов подав скаргу генеральному прокурору за фактом наклепу, після чого проти Коржакова порушили кримінальну справу.
 |
| Генадій Гудков та Владимир Кара-мурза на ході пам'яті Б. Нємцова. 2019 р. |
Творець і власник групи компаній «Оскордъ» – холдингу охоронних агентств. За повідомленнями ЗМІ, до 1996 року у фірмі працювало близько трьох тисяч осіб, з яких понад половину складали колишні співробітники спецслужб та правоохоронних органів. У 1997 – 2001 роках Гудков був членом консультативної ради при директорі ФСБ, до якої входили керівники приватних охоронних компаній.
Як депутат Госдуми РФ, в різний час, належав до фракцій партій «Единая Россия» та «Справедливая Россия».
У 2019 році емігрував з РФ до Болгарії, через переслідування його, як опозиційного до панівного режиму діяча. Наразі подає себе активним діячем путінської опозиції.
Наслідки панування чекізму на РФ
Чекісти нездатні до будь-якої конструктивної праці, спрямованої на створення нових технологій та бізнесу, які поліпшують людське життя. Вони вміють лише шпигувати, вербувати та мислити схемами спецоперацій, що передбачає застосування, насамперед, силових та кримінальних методів їх реалізації.Завдяки чому створеній спадкоємцями Андропова політичній системі РФ притаманні жорсткий авторитаризм усередині імперії, та прагнення до нескінченної військової, економічної та політичної експансії за її межами.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар