Українська Кубань: література як доказ

Прапор Кубанської Народної республіки. Синій колір позначає донських козаків, зелений – черкесів, малиновий – нащадків запорозьких козаків.

Маловідома сторінка української культури – література Кубані XIX – XX століть. Кубанських письменників об'єднує те, що вони походили з козацького роду, писали українською мовою, їх твори практично не видавалися на Кубані.

Яків Кухаренко

Яків Кухаренко вважається першим письменником і класиком літератури Кубані. Він писав живою українською мовою, якою послуговувалися в ті часи нащадки запорожців, що оселилися на кубанських землях.

Яків Кухаренко

Кухаренко присвятив себе військовій службі, на якій зробив чудову кар'єру. Його призначили наказним отаманом Азовських козацького війська (1851 – 1852) та Чорноморського козацького війська (1852 – 1856), зі званням генерал-майора царської армії. Літературою займався у вільний від служби час.

Писати Яків почав у юнацтві. У віці не більше 14 років (1813 рік) створив поему «Харько, запорозький кошовий».

В 1836 році побачила світ найвідоміша п’єса автора – «Чорноморський побит на Кубані». Театральна прем’єра відбулася в Катеринодарі 1839 року. Згодом, музику до твору написали українські композитори Кубані Яків Бігдай та Павло Махровський.

Подолати цензурні перешкоди Якову допомагав друг – Тарас Шевченко. Про їх дружбу свідчать численні листи, частина з яких оприлюднили часописи «Основа», «Зоря» та катеринодарські «Кубанські обласні відомості».

В 1872 році українські митці створили на основі «Чорноморського побиту...» оперу «Чорноморці». Автор лібрето – письменник, корифей українського побутового театру Михайло Старицький, музику написав найвідоміший український композитор XIX століття – Микола Лисенко.

Перу Кухаренка належать етнографічні розвідки: «Чабанський словник» (1861), «Пластуни» (1862), «Вівці й чабани в Чорномор’ї» (1862).

1856 року Яків Кухаренко вийшов у відставку, але в 1861 мусив очолити переселення кубанських козаків в землі черкесів. 19 вересня 1862 року потрапив у полон до абадзехів, одного з племен черкесів (адигів), через тиждень, 26 вересня, помер від ран у гірському аулі неподалік від Майкопу.

До наших часів збереглася оселя Кухаренка – зараз там розташований Літературний музей Кубані. У Краснодарі можна побачити присвячену йому меморіальну дошку, а в шкільному підручнику з кубанознавства за 8 клас прочитати цілу сторінку присвячену життю і творчості Якова Кухаренка.

Ось тільки твори його лишаються не відомим на Кубані. Мовою оригіналу їх не друкують, перекладати на московську говірку також не збираються. Бо це руйнувало б московські міфи про існування «посконно русского» чорноморського козацтва. Твори Кухаренка перевидавали лише українці: в Празі 1928 року та в різний час в Україні. Більшість текстів присвячених життю і творчості Кухаренка створені також українцями.

Василь Мова

Василь Мова писав під псевдонімами В. Лиманський, В. Мигуцький, В. Мигученко. Більшість його прозових та поетичних творів присвячено українському козацтву другої половини XVIII століття. Мова не оспівував козацтво, радше навпаки – вважав козаків силою, що спричинила занепад українських земель.

Життю кубанських козаків середини XIX століття присвячено драму «Старе гніздо, молоді птахи». У п’єсі зображені представники практично всіх суспільних верств Кубані тих часів, на тлі кризи, що охопила Чорноморське козацтво: зникав традиційний побут, посилювалася асиміляція, що підтримувалася царською державною політикою, козацька старшина прагнула перетворитись на московське дворянство.

Попри те, що Василь Мова один з найталановитіших письменників Кубані XIX століття, на батьківщині його творчість маловідома. Більшість творів вийшли друком через багато літ після смерті Мови, значна частина літературної спадщини не збереглася. Майже всі його твори та розвідки присвячені творчості Мови належать українцям і оприлюднені в Україні.

Василь Вареник

У літературному житті Кубані наприкінці XIX – початку XX століть значне місце посідають діячі, яких не можна назвати письменниками в прямому сенсі цього слова, але їх твори залишили слід у культурі краю.

Серед них згадаємо генерал-майора Кубанського козачого війська Василя Вареника. До його літературної спадщини входять гумористичні україномовні оповідання «Мова про фузею» (1842), «Великодня п’ятниця» (1848) та інші. Тексти Вареника на сьогоднішній день мають більше історичну, ніж літературну цінність.

Прокіп Короленко

Прокіп Короленко також служив у Чорноморському козацькому війську. Славу здобув не військовими звитягами, а дослідженням української та кубанської козацької історії та етнографії. Оскільки під час Другої світової війни архіви Краснодарського краю частково знищені, написані українською мовою праці Прокопа Короленка, в яких цитується багато автентичних документів, набули статусу першоджерел.

Ось назви деяких праць Короленка, які свідчать про його наукові інтереси: «Отамани колишнього Чорноморського козачого війська», «Давні відомості про Межигірський монастир», «Дві сторінки з історії запорожців» «Предки кубанських козаків на Дніпрі», «Предки кубанських козаків на Дністрі», «Головатий, кошовий отаман Чорноморського козачого війська», «Турецькі емігранти в Кубанській області», «Матеріали з історії Кубанського козачого війська», «Опис прапорів військових частин Кубанського козачого війська», «Боротьба українських гетьманів з поляками», «Клейноди Чорноморських козаків», «Петро Дорошенко: Гетьман Задніпровської України і приєднання всієї України до Московської держави», «Записки з історії Кубанського козачого війська».

Федір Щербина

Федір Щербина уславився як творець бюджетної статистики в Російські імперії, автор численних статистичних досліджень, розвідок з історії українського козацтва Кубані. Брав участь у революційному та національно-визвольному русі, в 1917 році обраний до Кубанської Законодавчої Ради та головою Верховного суду Кубанського козацького війська.

Після московсько-більшовицької окупації Кубані емігрував до Чехословаччини, де працював дійсним членом Наукового товариства імені Тараса Шевченка, професором статистики Української господарської академії в Подєбрадах, ректором Українського вільного університету.

В еміграції Щербина створив поеми «Богдан Хмельницький» та «Чорноморці». Крім праць зі статистики, перу Щербини належать дослідження з історії рідного краю, зокрема двотомна «Історія Кубанського козацького війська».

Федір Щербина – автор статті «Симон Петлюра на Кубані», що вийшла друком в 1929 року в Празі, в збірнику пам’яті Петлюри. До збірки увійшли тексти тільки тих людей, що особисто знали Головного отамана військ Української Народної республіки.

Степан Ерастов

Степан Ерастов зажив собі слави як активіст Революційної української партії, меценат української культури Кубані та співзасновник Української Центральної Ради. В двадцяті роки минулого століття Ерастов працював на ниві українізації кубанського краю.

Як не дивно, засновник катеринодарського осередку «Просвіти» (1906), представник Кубані в Центральній Раді та голова Всеукраїнського національного конгресу (1917), соратник Миколи Рябовола помер своєю смертю в 1933 році в місті Сухумі.

Літературну спадщину Степана Ерастова складають його спогади, які друкувалися в часописах Кубані та українських академічних виданнях. Тексти містять цінні історичні відомості, чудові описи побуту кубанців, віддають гідну шану українській культурі.

Яків Жарко

Перу Якова Жарка, справжнє прізвище Жарченко, належать кілька поетичних збірок надрукованих до Першої світової війни. В 80 – 90 роках XIX століття Жарко працював актором театральних труп Михайла Старицького, Марка Кропивницького та Панаса Саксаганського.

На Кубані брав активну участь у національно-визвольному русі: організовував та керував «Просвітою» і Революційною українською партією. Після московсько-більшовицької окупації України та Кубані належав до спілки селянських письменників України «Плуг».

Більшовики не пробачили Жарку революційного минулого – його неодноразово арештовували та катували, сина запроторили в концтабори Біломорканалу. Серце поета зупинилося після останнього поневіряння в катівнях ОГПУ.

Твори Якова Жарка друкувалися на Кубані лише в невеличкому обсязі в різних літературних збірках.

Тихін Строкун

Тихін Строкун уславився як бандурист, педагог і письменник. Викладав українську мову ти літературу, писав прозові та поетичні твори українською мовою. Заарештований ОГПУ за звинуваченням у належності до української контрреволюційної організації, відправлений на будівництво Біломорканалу.

Строкун витримав пекло сталінських концтаборів та участь у війні СССР проти Фінляндії 1939 року. Після Другої світової війни працював вчителем російської мови в загальноосвітній школі. Написав книги спогадів «Зрадник Батьківщини» та «Записки солдата», не оприлюднені за життя.

Доля Строкуна і Жарка наочно демонструє, як комуністичний режим знищував українську Кубань. Розкозачення та Голодомор завдали дошкульного удару українській козацькій Кубані, після якого вона так і не оговталася. В часи, що прийшли за Другою світовою війною більшість письменників Кубані уже не були уродженцями краю, і писали по-московськи. За деякими винятками.

Іван Варавва

Іван Варавва (1925 – 2005) до 1990-х років писав вірші по-московськи, займався перекладом творів українських письменників на «общепонятный язык».

Утім, українське коріння Варавви дало про себе знати. Поет збирав та публікував пісенний фольклор Кубані. В збірці «Пісні козаків Кубані» (1966) серед інших творів Варавва включив текст пісні «Ще не вмерла Україна»!

Після краху комуністичної диктатури з’явилися публікації творів поета українською мовою. Більшість віршів присвячені козацтву, Україні та Кубані. Деякі дослідники відзначають, що твори Варавви співзвучні творчості Тараса Шевченка.

Віктор Чумаченко

Віктор Чумаченко (1956 – 2017) більше відомий, як дослідник культури та мистецтва України та «Півдня Росії» (переважно Кубані та Донщини).

Після краху більшовизму, Чумаченко оприлюднив наукові дослідження присвячені українській культурі, історії та культурній спадщини Кубані. Популяризував і перекладав твори українських письменників Кубані: Ерастова, Щербини, Строкуна та інших.

Перу Чумаченка належать книги (деякі написані у співавторстві): «Козак Мамай. Посібник-хрестоматія з української літератури Кубані», «История Кубани. XX век», «Слобожанська хвиля: Навчальний посібник-хрестоматія по український літературі Північної Слобожанщини».

***

Прапор Кубанської республіки

На прикладі кубанської літератури бачимо, як московська імперська політика знищувала українське життя і культуру Кубані. Протягом століття письменників, що писали українською, замінили літератори з «общепонятным языком». Квола відлига, що виникла після розпаду СССР, в наш час змінилися новою хвилею асиміляції нащадків запорожців на Кубані.

Утім, ще живі правнуки козаків, які пам’ятають про українське коріння. Україна і українці мають допомагати цим людям зберігати свою ідентичність. Це одна із запорук нашої перемоги в сучасній гібридній війні.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!