Віддзеркалення язичницького культу в казці «Солом’яний бичок»

Велес

Мабуть тому, що розповідь про «Солом’яного бичка» добре відома більшості українців, мало хто звертає увагу на деталі, за якими приховалася історія поклоніння одному з наймогутніших богів України-Русі.
Пригадаємо сюжет і важливі деталі казки. Приймемо як аксіому, що народна пам’ять, яка сягає глибини віків, не містить жодних зайвих елементів. Щось випадкове з плином часу втрачається як щось незначне та непотрібне.

Зміст казки

«Жив собі дід та баба. Дід служив на майдані майданником, а баба сиділа дома, мички пряла». Вони животіли в злиднях, аж поки одного дня бабця не запропонувала зробити осмоленого солом’яного бичка.
Жінка вивела бичка на пасовисько, і сама заснула. До солом’яного звіра один за одним приходили ведмідь, вовк, лисиця та зайчик з проханням дати трохи смоли, підлатати пошкоджену шкіру. Усі вони отримали однакову відповідь: «Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!».
Після чого, кожен з лісових звірів намагався відхопити собі шмат смоли, але натомість міцно приклеювався до солом’яного бичка. Після чого приходив дід та кидав їх до льоху.
Дід збирався використати хутро упійманих звірів на нові кожухи собі та дружині. Звірі запропонували викуп за збереження їх життя та шкір, і дотримали слова. Ведмідь наділив діда вуликом з бджолами, вовк — овечою отарою, лисичка — свійськими птахами. «Зайчик понаносив стрічок, сережок, намиста доброго».

Рєпкін П. Вовк. Ілюстрація до казки "Солом'яний бичок"

Після подарунків лісових мешканців дід з бабою попрощалися зі злиднями.
«А бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув».

Дід і баба

Почнемо з провідних персонажів. В українських казках в якості головних героїв зовсім не обов’язково постають дід з бабою. Ними можуть бути не тільки літні люди, а й діти, браття чи сестри, подружжя середнього віку, друзі чи самотні герої.
Наявність у казці дідуся з бабусею передає слухачам важливу інформацію: йтиметься про предків. Бо саме дідами їх називали в сиву давнину.
З культом померлих предків пов’язаний старовинний український звичай залишати на початку, чи наприкінці, вижатої ниви клаптик незжатих колосків. Його заплітали в китицю чи зав’язували в пучок червоною ниткою, поясом чи стрічкою, і нахиляли до землі.

Кадр з першого українського анімаційного фільму "Казка про солом'яного бичка". Режисер В. Левандовський. Одеса, ВУФКУ, 1927 р.

Оброблене таки чином колосся нагадувало бороду. Тому отримало відповідну назву «Дідова (Велесова, Спасова) борода». Дідух, її безпосередній відповідник на різдвяних святах, уособлював предків, які дбають про нащадків, в тому числі і через контроль врожайності.
Зерно, як і померлих людей, ховали в землю, звідки зі злаків проростав колос, а з душ предків поставали добрі генії, що опікувалися власним родом. Дослідники погоджується, що культ Бога Велеса, про бороду якого вже згадували, пов’язувався з культом померлих предків.
Недаремно у литовців Velis — дух предка, тінь, бог потойбічного світу, від welis – небіжчик, welci – душі померлих. У латишів Велінас вважався вправним мисливцем, захисником худоби, який володів здатністю перетворюватися на бика. Пантеон богів балтійських народів дуже близький до слов’янських, і навіть далека від філологічних студій людина помітить схожість імен Перуна та Perkūnasa, Велеса та Velniasa.
Слово з якого утворилося ім’я бога походить з часів мовної єдності майбутніх племен слов’ян, балтів та германців, про що свідчить відзначений В. Івановим і В. Топоровим давньоанглійський корінь «Vel» = «мертвий» та «wael» – «труп, залишений на полі битви».
Отже, казкову алегорію про дії діда з бабою слід розуміти так: колись «предки», що давно померли, зробили...

Солом’яний бичок

На перший погляд може видатися, що дід зробив принаду для диких звірів. Але така думка суперечить змісту казки. На самому її початку чітко зазначається, що ані дід, ані баба не займалися мисливством. Вони і не полюють на звірів: ті приходять самі.
Звірі вбачають у солом’яному бичку, щось здатне зцілити їх від отриманих поранень. Тобто, бичок приваблює зовсім не в якості їжі. Швидше це амулет, або навіть кумир, здатний гоїти рани.
Дід слабкіший за ведмедя чи вовка, але легко від’єднує звірів, що приліпилися до бичка. Тобто, звільняє їх за допомогою магії. До того ж смола має не тільки властивості надзвичайного клею, але й здатна гоїти рани.
Поза сумнівом, бичок уособлює котрогось зі стародавніх богів. Попередні думки, про те, що це Велес підтверджуються подальшими подіями. Звірі, що потрапили в пастку, обдаровують старих усім, що становило добробут селянина, за винятком продуктів землеробства.

Ілюстрація до казки "Солом'яний бичок"

І саме цю функцію мав уже згадуваний Велес, якого давньоруські джерела звуть богом худоби. В тому числі тої, яку привів вовк діду з бабою. Походження імені бога пов’язують не тільки зі світом померлих, але і з владою: від праслов’янського «volst» = влада, та «vels» = володіти.
Вважається, що його культ виник ще в часи палеоліту, і мав тісний зв’язок ведмедем, вовком, туром. Усі ці звірі мають волохате хутро. Це дає підстави для ще одної версії походження імені.
Московські вчені В. Іванов, В. Топоров висловили припущення, яке розвинув Б. Рибаков, про зв’язок слів «волохатий — волос — Велес — волхв», сюди ж можна додати і московського «волшебника», тобто людину що волхвує. Недаремно один із символів Велеса — ведмідь. Його назва буквально означає «той, хто відає медом», тобто це швидше метафора, ніж власна назва. Як і «бурмило», що має спільний корінь з лігвом ведмедя «барлогом». Гіпотезу про питому назву ведмедя читайте в статті «Ведмідь — епонім Русі-України».
Тобто, розповідь казки про діда, бабу та солом’яного бичка слід розуміти: предки встановили поклоніння Велесу, і відтоді почався добробут.
Велеса уособлював не лише ведмідь, але й тур, тобто той самий бик.

Кордюков І. Велес та його звірі

Оскільки в казці бичок вимовляє всього єдину фразу: «Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!», то можна припустити, що в дні присвячені Велесу здійснювали заклання бика, якому виповнилося три роки. Згодом офіру змінили з живої тварини на її солом’яну копію. Звичай принесення в особливі сакральні дні в жертву тотемної тварини, яку заборонено полювати чи їсти в пересічному житті, поширений серед багатьох народів.
І тут одразу виникає питання: коли відбувалися ці події, якщо вояки князя Святослава Хороброго клялися Велесом, а вже його син Володимир заборонив традиційну українську релігію, і замінив її на грецьку версію юдаїзму, реформованого Ісусом з Назарета? І чому, дід з бабою занедбали чарівний талісман: «а бичок, як не стало вже треба, доти стояв на сонці, поки й розтанув»?

Зоряний годинник

Що спільного між цивілізаціями мінойського Криту, Кукутені-Трипілля, Хараппи та Чатал-Гююку? Можна не сумніватися, що їх носії належали до різних народів, говорили несхожими мовами, їх віддаляв величезний простір, але...
Але було одна спільна риса. Скульптури та фрески свідчать, що їх поєднувало пошанування бика. Міф про критського Мінотавра, буквально — бика (царя Криту) Міноса, знає кожен освічений українець.

Реконструкція святилища в Чатал-Гююку

Як могли різні і віддалені одне від одного народи мати схожий культ? Завдяки цивілізації Атлантиди? Навіть якщо припустити її існування, лишається не зрозумілим, як населення острову в Атлантичному океані могло вплинути на населення Мохенджо-Даро, що знаходиться на території сучасного Пакистану?
Скористаємося принципом леза Окками, щоб не збільшувати сутності без потреби. Усі згадані цивілізації об’єднувало явище, набагато реальніше за розповідь Платона про Атлантиду. Основне зайняття їх населення — землеробство.
Воно потребує чіткого відстеження річних циклів, щоб вибрати найбільш придатний час орати, сіяти та жати. З цією метою люди вели довготривалі астрономічні спостереження. Внаслідок яких дісталися висновку, що день весняного рівнодення в Північній півкулі починається в сузір’ї Тельця.

Сузір'я Тельця

Точніше починався в часи від IV до II тисячоліття до нашої ери. Через явище прецесії, згодом точка весняного рівнодення пересунулася до сузір’я Овна, а в часи народження Ісуса Христа до сузір’я Риб. Недаремно перші християни вважали символом Ісуса саме рибу. Ми живемо в добу, коли сонячне рівнодення почало відбуватися в сузір’ї Водолія. Казкове пророцтво про цю подію розглянемо в наступних публікаціях.
З усього сказаного зрозуміло, що культ Велесу в подобі бика занепав, щойно весняне рівнодення пересунулося з сузір’я Тельця до Овна. Крім інших обставин, з цієї причини не відновилося поклоніння бику після занепаду цивілізацій Криту, Хараппи та Чатал-Гююка.
На заміну Зевсу, який у подобі бика вкрав Європу та привіз її на Крит, прийшли уявлення про володаря блискавок, якого уособлювали дуб, орел, чи лабрис (двобічна сокира). Більше того, з’явилися боги і герої, які перемогли бика: Тесей, Мітра, викрадач череди корів Гермес.
Отже, занепад культу Бика, чи казкове занедбання солом’яного бичка, пов’язане з прецесією. Її сутність: під час обертання Земля чимось нагадує дзиґу, яка уповільнює рух. Чим більше уповільнюється швидкість обертання дзиґи, тим більше її вісь відхиляється від вертикального положення, і починає рухатися довкола уявного конусу. Чим менша швидкість, тим більша основа конусу.
Подібний конус описує земна вісь, тільки один період її повного обертання довкола уявної основи триває 27 796 років. Поділимо цей період на 12, кількість секторів Зодіаку, і зрозуміємо, що через кожні 2 317 років земний спостерігач-довгожитель побачить зміну точки весняного рівнодення стосовно сузір’їв Зодіаку.
Отже, солом’яного бичка занедбали з поважних причин. Пошанування Велеса змінило форму з культу бика на інший, але нікуди не зникло, і продовжувало існувати до офіційної заборони князем Володимиром.
Волхви, жерці Велеса, подбали про те, аби пам’ять про рідних богів не змогла викорінити жодна чужинська ідеологія, і закодували інформацію про традиційну українську віру в казках та легендах.
Живі джерела народних уявлень супроводжують кожного українця з дитинства, і живлять жагу до існування нашої нації, яку не спромоглися знищити жодні ідеологеми чужих народів. Вивчаймо життєдайні джерела української народної культури, щоб почути правдивий голос наших предків.
P.S. Через віки до нас дійшли свята пов’язані з Богом Велесом. Християнське духівництво намагалося накласти на них культ власних святих, тому дехто знає ці свята під іншою назвою.
6 грудня – Велес Зимовий (інша назва – святий Миколай);
6 січня - Туриці (свято турів-волів);
11 лютого (Власів день, Велесові святки, Велес Сивий-Яр, Зимобор);
9 травня – Велес Весняний.

Андрусів П. Велес - божок тварин. 1974 р.

У «Слові о полку Ігоревім» автор називає поета Бояна Велесовим онуком, а русинів (населення України-Русі) онуками Дажбога. Велес опікувався не тільки красним письменством, а й матеріальним добробутом наших предків: сільським господарством та ремеслами. Він надихав наш народ на культурні та економічні гаразди.
Зрозуміло, що й зараз кожен з нас має шанс зробити власний внесок у справу всебічного національного відродження. Подібно до того, як активність героїв казки «Солом’яний бичок» вивела їх на шлях процвітання та добробуту.

Використана література

1. Воропай Олекса. День святого Власа / Звичаї нашого народу. — Мюнхен, 1958.
2. Ґейштор Александр. Слов'янська міфологія. — Київ: Кліо, 2015.
3. Гнатюк Володимир. Нарис української міфології. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 2000.
4. Иванов Вячеслав, Топоров Владимир. Велес // Мифы народов мира. Т. 1. Москва: Советская энциклопедия. 1987. — С. 227.
5. Іларіон (Огієнко). Дохристиянські вірування українського народу // Велес. — Київ: Обереги, 1992.
6. Рыбаков Борис. Язычество Древней Руси. — Москва: Наука, 1987.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!