Гуцульська республіка 1918 – 1919 років

Легіні з Ясіня

Навіть за умов бездержавного існування українці відрізнялися високою здатністю до самоорганізації. У важкі часи, громадянська активність, певною мірою, компенсувала брак державних інституцій.

Висока здатність українців до самоорганізації

Відсутність власної держави не заважала українцям створювати власні високоефективні збройні сили. Опришки витримали чотири століття герильї, козаки продемонстрували понад 200 років діяльності боєздатної недержавної армії, гайдамаки – близько півстоліття партизанської війни, повстанці УНР і УПА – десятиліття боротьби у важких умовах тоталітаризму. На початку 2014 року, українські добровольці та волонтери зупинили поширення московської агресії на сході країни, в умовах паралічу державної влади.
Яскравий взірець здатності української нації до самоорганізації – повстання в Турбаях. Нащадки козаків прогнали поміщиків, встановили, без сторонньої допомоги, козацьке самоврядування «без хлопа і пана», яке ефективно працювало чотири роки в оточенні московського самодержавства.
Продовженням традиції стала махновщина, а також Олевська та Колківська республіки, створені бійцями УПА.
Свідчення самоорганізації – українська література 19 століття, яку творили ентузіасти, не те що без державної підтримки, а навіть навпаки, українські митці проходили через переслідування та цькування імперської влади.
Українська діаспора після ІІ світової війни набула такого рівня, що Президент Рейган мусив визнати – за організованістю українці США поступалися тільки єврейській громаді.

Після розпаду Австро-Угорської імперії

Внаслідок поразки в Першій світовій війні Австро-Угорська імперія припинила існування. Це надало шанс багатьом поневоленим народам створити національні держави. Крах імперії активізував приховану, до часу, здатність українців західних земель до самоорганізації та самоврядування.
1 листопада 1918 року у Львові відбулося проголошення Західноукраїнської народної республіки, яка визнала своєю територією всі українські етнічні землі колишньої Австро-Угорської імперії.
Водночас із цим, лемки створили дві республіки: Українську та «Руську».
Не залишилися осторонь і гуцули Закарпаття.
16 листопада 1918 року Угорщина проголосила незалежність від імперії Габсбургів та створення республіки на чолі з Міхаєм Карої. Його уряд проголосив право національних меншостей на самовизначення, і водночас, намагався загальмувати цей процес усіма можливими засобами. Насамперед це стосувалося українського Закарпаття – єдиної території слов’ян, що ще залишилися під угорською кормигою.

Гуцульська республіка

Розпад імперії спонукав до розвою місцеве самоврядування – в 1918 – 1919 роках на Закарпатті місцеві громади створили близько півтисячі рад. Не всі вони орієнтувалися на входження до складу України, деякі воліли залишатися в Угорщині чи увійти до складу Чехословаччини.
8 листопада 1918 року Руська Народна Рада, на чолі з панотцем Омельяном Невицьким, та Народна Рада Ясіня, одними з перших заявили про курс на об'єднання з Україною.
Після вимушеного переїзду до Пряшева, у грудні того ж року, у Любовнянській раді взяли гору симпатики Чехословаччини, які домоглися прийняття резолюції про приєднання території до цієї країни. Інакше розгорнулися події в Ясіню.

Проголошення Гуцульської республіки

Падіння Австро-Угорської імперії та поразка її в Першій світовій війні поклали край існуванню цісарської армії. Більшість її вояків попрямувало додому, але знайшлися такі, що об’єдналися в банди, і заходилися грабувати беззахисне цивільне населення.
В Ясіню демобілізовані бійці армії цісаря створили загін для оборони рідного села. На чолі народної міліції став колишній поручник Степан Клочурак, який, на відміну від переважної більшості своїх односельців, мав вищу освіту.
3 листопада 1918 року сили самооборони роззброїли місцеві підрозділи угорських жандармів та прикордонників, змінили мадярського війта на українського – Дмитра Іванюка.
8 листопада відбувся багатотисячний схід громадян Ясіня та найближчих сіл. Дмитро Іванюк запропонував обрати провідником краю Степана Клочурака. Збори одностайно підтримали пропозицію.
Громада обрала місцеву владу з найповажніших громадян, яка, з ініціативи Клочурака, отримала назву Української Народної Ради. До її складу увійшло 42 активісти, двоє з них німці, двоє – євреї, решта – українці.

Гуцульська Народна Рада с. Ясіня, 1918 р.

Народні збори Ясіня проголосили вихід з під угорської оруди та приєднання до Західноукраїнської народної республіки. Задля реалізації рішення, на початку грудня, до Станіслава, де розташовувався державний секретаріат ЗУНР, вирушила делегація очолювана Степаном Клочураком.
Делегати Народної Ради Ясіня звернулася з проханням до держсекретаря ЗУНР Сидора Голубовича надати військову підтримку, для встановлення української влади по всьому краю.
Збройні сили ЗУНР вели нерівну боротьбу з армією новоствореної республіки Польща. За цих умов, Західноукраїнська республіка не могла собі дозволити розпочати війну ще й з Угорщиною. Закарпаття мало числити на власні сили, але ЗУНР пообіцяв неофіційно допомагати всіма можливими засобами.
22 грудня 1918 року до Ясіня увійшов угорський батальйон, який налічував 620 вояків, на чолі з урядовим комісаром Кальманом Фізешірі. Мадяри заходилися порядкувати: запровадили надзвичайний стан, роззброїли народну міліцію, ліквідували Українську Народну Раду, відновили офіційний статус угорської мови в діловодстві та освіті, призначили на всі посади своїх людей, заборонили будь-яку громадську активність українства. Подібні процеси відбувалися і в інших районах Закарпаття.
І все ж угорці лишалися меншиною в краї, і не могли зупинити прагнення українців до створення власної держави. 2 січня 1919 року в Станіславі зібралася Українська Народна Рада всіх західноукраїнських земель. Степан Клокурчак звернувся до Ради із закликом не полишати Закарпаття напризволяще, допомогти краю військовою підтримкою проти угорської навали.
Уряд ЗУНР ухвалив надати неофіційну військову допомогу. 7 січня 1919 року військовики Коломиї, Самбору та Стрию отримали наказ вирушити до Мукачева, Ужгорода та Ясіня сприяти місцевому населенню у відновленні української влади.
Тим часом, Степан Клокурчак зібрав 86 бійців народної міліції Ясіня, які разом з 23 вояками Української Галицької армії (УГА), що прибули під виглядом колядників, 7 січня роззброїли та нейтралізували угорську залогу в селі.

Степан Клочурак

Після успішно здійсненої операції, в якій не загинув жоден український воїн, 8 січня в Ясіню скликали народні збори. Крайове віче ухвалило створити Гуцульську республіку, яка мала на меті злуку з Західноукраїнською республікою.
Відновлювалася Українська Народна Рада, яка обрала Головну управу (12 осіб) – орган виконавчої влади, та комісії, у веденні яких перебували питання: лісової, шкільної, торговельної, харчової, військової та адміністративної справ. Степана Клочурака призначили прем’єр-міністром та головнокомандувачем збройних сил.
Українська мова проголошувалася державною, із застосуванням в освіті та діловодстві. Символи держави: український синьо-жовтий прапор, герб і гімн. В грошовому обігу вводилися українські гривні, хоча дозволялися й угорські корони.
Для захисту молодої республіки створили збройні сили.

Військо Гуцульської республіки

Чисельність Гуцульської народної самооборони стрімко зростала – 10 січня її лави налічували вже 424 бійця, враховуючи косівську сотню Саєвича та коломийську чоту Білецького. Бійців одягнули в однострої та озброїли за рахунок угорських трофеїв.
Оскільки збройні сили Гуцульської республіки складалися із ветеранів Першої світової війни, вони не потребували тривалого вишколу, лише навчань з бойового злагодження та взаємодії.
11 січня Народна Рада Ясіня ухвалила рішення про наступ на Сигіт, аби убезпечити Марморощину від румунської окупації. 13 січня п’ять сотень українського війська, при двох гарматах та кулеметах, під командуванням Віктора Воробця, вирушили залізницею визволяти рідний край.
За кілька днів, військова група, що отримала назву «Сигіт», без особливих зусиль звільнила від угорської адміністрації Кваси, Білин, Усті Ріки, Рахів, Берлибаш (зараз Костилівка), Требушани (нині – Ділове), Вишів, Великий Бичків, Луг, залізничну станцію Сигітська Комора, а згодом і сам Сигіт.

Учасники гуцульського повстання та походу на Сигіт

Кількість українських збройних сил зросла до 11 сотень бійців. Командування над ними перебрав поручник Денис Маєр-Михальський.
Українське військо збиралося визволяти Хуст, але на заваді стали переважаючі сили Румунії. 17 січня румунська армія, що нараховувала понад дві тисячі вояків, оточила Сигіт. Галицькі сотні отримали наказ від окружної команди ЗУНР у Коломиї уникати зіткнення з румунами. Українське військо відступило до Усті Ріки та Богдана (біля Рахова), де утримувало позиції до червня 1919 року.
Паралельно з цими подіями відбувався рейд українських збройних сил на Мукачеве. 15 січня частини Стрийського стрілецького куреня на чолі з чотарем Яковом Небиловцем зайняли станцію Воловець, наступного дня – Мукачеве та Сваляву. 21 січня українці дійшли до Чопа, але потім повернулися в Мукачеве.
Нечисельне українське військо розпорошило невеличкі сили по всіх зайнятих залізничних станціях. Тому угорські війська змогли відбити Мукачеве та Сваляву вже 21 січня.

Вояки УГА, учасники походу на Сигіт, січень 1919 року.

19 січня 70 українських стрільців при одному кулеметі вирушили на Ужгород, на виконання наказу президента ЗУНР Євгена Петрушевича. Загін натрапив на значні сили Чехословацької республіки та відступив.
Враховуючи безперспективність бойових дій з надто переважаючими силами супротивників, уряд ЗУНР відкликав усі свої війська із Закарпаття.

Не зважаючи на несприятливий розклад сил, 21 січня 1919 року в Хусті відбувся найбільш репрезентативний конгрес представників краю: на з’їзд зі 175 населених пунктів (з 400) прибуло 420 делегатів.
З’їзд ухвалив долучити захоплені Угорщиною землі до України, та запросив задля цього військову підтримку ЗУНР. Але західноукраїнський уряд не мав для цього жодних сил та можливостей.

Державний устрій Гуцульської республіки

Попри військові невдачі, Гуцульська республіка встояла. На початку квітня 1919 року Степан Клочурак домовився з урядом ЗУНР про надання економічної допомоги. Галичина постачала до Ясіня продовольство та нафту в обмін на деревину. З цієї метою вдалося запустити залізничне сполучення з Коломиєю та Станіславом.
Гуцульська громада Ясіня відновила шкільне навчання. Невеличка держава подбала про захист незахищених верств населення: сиріт, удовиць, незаможних селян. Їх забезпечували найнеобхіднішими речами: продуктами, гасом, сірниками, тощо. Запроваджувалося пенсійне забезпечення непрацездатним літнім людям та інвалідам.
В Гуцульській республіці панував порядок, діяв громадський суд. В якості покарання порушникам суспільного ладу присуджувалися громадські роботи, в тому числі й на користь соціально вразливих верств населення.
На відміну від сучасного Закарпаття, де вирубка лісу набула катастрофічного характеру, Головна управа Гуцульської республіки обмежила лісозаготівлі виключно необхідними потребами спільноти.
Влада республіки обиралася з найбільш поважних громадян, тому мала високий авторитет у населення.

Очільники Гуцульської республіки

Гуцульська республіка вважала себе частиною соборної України, і не плекала жодних сепаратистських намірів. Про це свідчать усталені дипломатичні зв’язки з ЗУНР, та всі публічні заяви провідника республіки Степана Клочурака.
На початку літа 1919 року, Українська Народна Рада Гуцульської республіки, зважаючи на занепад ЗУНР та загрозу румунської окупації краю, звернулася до уряду Чехословаччини з меморандумом про приєднання Закарпаття до Чехословацької Республіки.
11 червня 1919 року Гуцульська республіка припинила існування, через румунську окупацію та арешт усіх активістів Української Народної Ради.

***

Попри невеликий час існування, Гуцульська республіка засвідчила високу здатність українців до самоорганізації та прагнення до державної єдності всіх етнічних українських земель.
Українці Закарпаття отримали дорогоцінний досвід державного будівництва, який використали через 20 років, для створення самостійної держави Карпатської України. Серед її творців виявилося чимало активістів українських народних місцевих рад Закарпаття 1918 – 1919 років.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!