«Бессмертный полк» карателів: жінки чекістки

Червоний терор

«Люди виростали б

і жили би в такій залежності,

під таким доглядом держави,

про який тепер у найабсолютніших

поліційних державах нема й мови.

Народна держава (Енгельса) сталась

би величезною народною тюрмою».

Іван Франко. Що таке поступ?

(І. Франко. Зібрання творів: у 50 т.

Т. 45: Філософські праці. — 

К: Наук. думка, 1986. — С. 341 – 342).

  Задля виконання догм Маркса, викладених в «Маніфесті комуністичної партії», тобто обернення всього поневоленого населення на безправних рабів, московсько-більшовицькі окупанти вдалися до нечуваного насильства. Їх розуміння гендерної рівності посприяло залученню жінок до дієвої участі в державному терорі.

«Насильство – повитуха кожного старого суспільства, вагітного новим»

   Потреба в терорі зумовлена самою сутністю ідей сина Гершеля Леві Мордехая, більш відомого як Карл Маркс. У «Маніфесті компартії» в розділ III «Пролетарі і комуністи», серед заходів, які марксистам слід першочергово здійснити в економічно розвинутих країнах вимагалося. «1) Експропріація земельної власності і повернення земельної ренти на державні видатки. 2) Високий прогресивний податок. 3) Скасування права спадкування. 4) Конфіскація власності всіх емігрантів і бунтівників. 5) Централізація кредиту в руках держави за допомогою національного банку з державним капіталом і виключною монополією. 6) Централізація всього транспорту в руках держави. 7) Збільшення числа державних фабрик, знарядь виробництва, перетворення земель в орні і поліпшення їх якості за загальним планом. 8) Однакова обов’язковість праці для всіх, утворення промислових армій, особливо для землеробства».
  Отже, Маркс пропонував позбавити людей права на будь-яку родинну власність («скасування права спадкування»). Приватна власність через «експропріацію земельної власності» перетворювалася на примару, бо держава наділялася правом оголосити, що приватне підприємство не може розташовуватися на комуністичній землі. Тобто, марксизм відверто декларував, що зробить злидарями усіх, хто опиниться під їх кормигою.

К. Маркс, Ф. Енгельс. Маніфест комуністичної партії. Титульна сторінка. 1848 р.

  Аби потім загнати голодне населення в «промислові армії» рабів, які працюватимуть на благо марксистської бюрократії, яка зосередить у своїх цупких лапах усі засоби виробництва. Оскільки розумні люди не погодяться на добровільне рабство заради марксових побрехеньок, він передбачив жорсткий терор. «Насильство – повитуха кожного старого суспільства, вагітного новим». «Політична влада у власному розумінні слова є організована сила одного класу для придушення другого. Якщо пролетаріат у боротьбі проти буржуазії неодмінно об’єднується в клас, якщо шляхом революції він перетворює себе в панівний клас і як панівний клас насильно знищує старі виробничі відносини, то разом з цими виробничими відносинами він знищує умови існування класової протилежності, класи взагалі, а тим самим і своє власне панування як класу».
  Яке відношення до пролетаріату, до тобто злидарів позбавлених будь-якої власності, мали особи, що походили з родин спадкових рабинів, як Маркс, підприємців, як «буржуї» Енгельс та Бронштейн («Троцький»), царських чиновників, як Ленін, родової шляхти, як Дзержинський чи Бонч-Бруєвич, або дворяни штибу Маленкова або Чичеріна, лишається невідомим.
  Після здійснення більшовицької контрреволюції, спрямованої на знищення усіх кволих досягнень Лютневої революції 1917 року, кліка Леніна-Троцького, точніше, згідно їх справжніх прізвищ, – Ульянова-Бронштейна, суворо дотримувалася догм Маркса. Вони розв’язали червоний терор, особливою лютістю в якому відзначилися жінки – фурії більшовицької контрреволюції. Справжній ленінець Сталін вдосконалив і розвинув гендерні фішки камарильї Ульянова-Бронштейна.
  Першість у переліку чекістських жінок катів слід віддати Софії Гертнер, більш відомій під прізвиськом «Сонька Золота Ніжка».

«Сонька Золота Ніжка» Гертнер

  Час, коли Соньки з’явилася на світ, достеменно не відомий – народження цієї дитини в єврейській родині Оскара Гертнера відбулося чи то в 1904-му, чи в 1905 році. У 1930 – 1938 роках вона працювала оперуповноваженим Ленінградського управління НКВД, під чулим керівництвом Якова Меклера, котрого за жорстокість, ні, не витурили з ЧК, а лишень охрестили «М’ясником».
  Сонька творчо розвинула справу майстра заплічних справ Меклера: аби підкреслити емансипацію жіноцтва в СССР, під час катування людей розпинали на столі – прив’язували за руки й ноги, аби Гертнер могла без перешкод бити жіночим черевичком по статевим органам жертви, щоби вибити «зізнання в шпигунській та контрреволюційній діяльності». За стаханівські методи роботи в галузі захисту «диктатури пролетаріату», Сонька отримала не тільки прізвисько «Золота Ніжка», а й золотий іменний годинник, у 1937 році.

Софія Гертнер

  Але вже наступного року, після заміни керівництва з гомосексуаліста Єжова на Берію, «Соньку Золоту Ніжку» звільнили з органів за перегини в роботі, та заарештували 21 лютого. Під час слідчих дій вона зізналася в застосуванні тортур та насильства щодо в’язнів, які перебували під слідством.
  Але наполягала, що її змушували до цього начальники: Заковський, Мігберт та Шапіро, які згодом виявилися ворогами народу, але до викриття вдало прикидалися палкими революціонерами та справжніми ленінцями. Під час слідства Сонька визнала, що її провина полягала лишень у ретельному виконанні вказівок начальства.
  Нове начальство врахувало її відданість справі московського більшовизму, тому Військовий трибунал Внутрішніх військ НКВД обмежив покарання лише 10 роками ув’язнення у концтаборі. Утім, оскільки справа Маркса-Сталіна не могла розкидатися цінними кадрами професійних катів, невдовзі після переходу СССР з гітлерівської коаліції до антигітлерівської (22 червня 1941 року), «Соньку Золоту Ніжку» звільнили з концтабору для роботи в СМЕРШ.
  Як говорить московство: «талант не пропьешь». На новій роботі, заради перемоги світового комунізму, товариш Соня заслужила визнання професійної майстерності в якості ката та карателя, чим знов довела відданість системі московського тоталітаризму. Відтоді і до 1984 року, коли її душа попрямувала з ленінградської квартири прямісінько в шеол, задля блаженства на лоні Аврамовому, московсько-більшовицький режим більше не мав жодних претензій до Софії Гертнер.

Феодосія Шліхт (Єршова)

  Про дитинство та дівоцтво Феодосії Єршової зберіглося мало достовірної інформації. Народилася московка у 1906 році в місті Кяхта в Бурятії. Освіти не отримала, в ЧК пішла працювати в 1926 році. Зробила кар’єру від машиністки обласного відділу ГПУ до капітана управління НКГБ Московського округу.

Феодосія Шліхт (Єршова)

  Уславилася вона вже в дорослому віці, коли вийшла заміж і змінила прізвище на Шліхт. У 1939 році вона працювала молодшим лейтенантом держбезпеки в Лефортівській в’язниці, де особисто била на допитах арештантів півметровим гумовим кийком, виготовленим з шини, або паском з металевою бляхою. Ремінь входив до чекістського однострою, тому після слідчої процедури, вона ретельно змивала з пряжки кров, і вдягала пасок на себе.
  За «захист справи пролетаріату» нагороджена орденом Червоного прапору та медаллю «За отвагу». Усі репресії оминули її: у 1948 році вийшла на пенсію, і ані клята, ані м’ята, дожила в Москві до 1982 року.

Емма Каганова = Суламіф Соломонівна Крімкер

  Дружина відомого чекіста-терориста Павла Судоплатова – вбивці провідника ОУН Євгена Коновальця, народилася в єврейській родині в Гомелі 1905 року. Завершила навчання в місцевій гімназії з золотою медаллю.
  Після більшовицького контрреволюційного перевороту працювала секретаркою у секретаря гомельської московсько-більшовицької парторганізації Менделя Хатаєвича. У 1923 році партія доручила йому будувати комунізм в Одесі. Крімкер подалася слідом за шефом. Там її помітили чекісти. І вирішили, що блакитноока білявка, яка досконало знала ідиш, котрий належить до західної групи германських мов, цілком годиться для агентурної роботи серед тамтешніх німецьких колоністів.
  З 1924 року почала працювати в ОГПУ. Після першого заміжжя вона змінила ім’я і взяла прізвище чоловіка – так Суламіф Крімкер перетворилася на Емму Каганову. Після знайомства з Судоплатовим у 1928-му році її перевели до Секретно-політичного відділу (СПО) ГПУ УССР у Харкові, де вона опікувалася сексотами («секретными сотрудниками») чекістів серед представників креативного класу (на більшовицькому новоязі – «классовой прослойки творческой интеллигенции») України.

Павел Судоплатов та Суламіф Крімкер (Емма Каганова)

  У 1932 році перейшла на роботу до СПО ОГПУ СССР, перейменоване в 1934-му на СПО ГУГБ (головне управління держбезпеки) НКВД СССР, де пропрацювала до 1936 року. Після чого перевелася до Іноземного відділу (ИНО) ГУГБ НКВД СССР, і в 1937-му отримала звання лейтенанта. Подробиці її роботи в усіх цих органах більшовицької охранки лишаються невідомими.
  З 1940-го року перейшла на викладацьку роботу до Центральної школи НКВД СССР, згодом перейменовану на Вищу школу МГБ СССР. З 1947 року спеціалізувалася на викладанні дисципліни «спецоперації».
  У 1951 році вийшла на пенсію. Після страти Берії арештована, але за кілька місяців опинилася на волі. З Судоплатовим побралася в 1928 році, але прізвище чоловіка взяла лишень після його арешту, як беріївського пахолка, в 1953 році. У шлюбі з ним народила двох дітей. У 1988 році потрапила під автобус, на одній з вулиць Москви. Від отриманих пошкоджень невдовзі сконала.

Александра Андреєва-Горбунова

  Народилася в 1888 році в родині московського православного священика. З сімнадцяти років – член РСДРП(б). За участь в екстремістській діяльності ленінської партії отримала 1 рік ув’язнення в 1907 році. У 1911-му повернулася до активної підривної запільної роботи.
  У березні 1919 року партія доручила їй посаду інспектора-інструктора Розвідуправління РККА («Робітничо-селянської червоної армії»). З 1921 року – помічник начальника по слідству Секретного відділу (СО) ВЧК. До 1936 року працювала заступником начальника СО-СПО ОГПУ-НКВД Г. Молчанова.
  З 1936-го – помічник Особливого уповноваженого НКВД СССР. До квітня 1937 року до її обов’язків входив нагляд за діяльністю слідчих ізоляторів НКВД. Тобто, саме за її сприяння чекісти нещадно катували в’язнів у період так званої «єжовщини». Праця Андреєвої-Горбунової в чекістських катівнях заслужила найвищої оцінки начальства – вона єдина жінка-чекіст, яка дослужилася до звання майора НКВД.

Александра Андреєва-Горбунова з дочкою

  Прокурор РСФСР (1934 – 1935) та нарком юстиції РСФСР (1937) Владимир Антонов-Овсієнко високо оцінював її діяльність в якості карального меча «революції»: «Андреева-Горбунова работала в первые советские годы в коллегии ВЧК — по рекомендации Якова Свердлова. Феликс Дзержинский видел в ней «совесть ВЧК», он поручил Александре Азарьевне контроль за соблюдением чекистами революционной законности». Доля подарувала цьому палкому ленінцю відчути на власному досвіді «соблюдение чекистами революционной законности», коли його заарештували та розстріляли як троцькіста в 1938 році.
  Утім, Берія мав іншу думку про «єжовське охвістя», і заходився ретельно вичищати від його партійні «органи». У червні 1938 року Андреєву-Горбунову звільнили звідти «за станом здоров’я», і вже 5 грудня заарештували за обвинуваченням у шкідницькій діяльності. За котру вона отримала 15 років ув’язнення в концтаборах Гулагу та ще 5 років поразки в правах після звільнення.
  До якого їй не судилося дожити – сконала 17 липня 1951 році в Інтінському ІТЛ (виправно-трудовому таборі). Реабілітована рішенням Військової колегії Верховного суду СССР в 1957 році.

Мар’яна Герасимова

  Московка народилася в 1901 році в Саратові. З 1919 року – член РКП(б), з 1926-го почала працювати в ОГПУ. У 1931 році отримала посаду начальника СПО ОГПУ з агентурної роботи в творчому довкіллі. Мабуть, виконуючи завдання партії одружилася з Георгієм (Юрієм) Либединським, письменником, що походив з родини лікарів Натана Ліберовича («Николая Львовича») та Тойби Вулфівни («Татьяны Владимировны») Либединських.
  Можливо, з подібних мотивів сестра Мар’яни – письменниця Валерія Герасимова, вийшла заміж за відомого майстра соцреалізму Александра Фадєєва.
  Утім, очолювати напрямок агентурної роботи в середовищі творчої інтелігенції Мар’яні судилося недовго – у 1934 році її відправили на пенсію «по нетрудоспособности после мозговой болезни». Що не завадило колишнім колегам чекістам заарештувати її в 1939 році та запроторити на 5 років за колючий дріт концтабору. Не допомогли навіть клопотання чоловіка Либединського перед Сталіним та прохання колишнього шваґра Фадеєва звернені до Берії.

Юрій Либединський та Мар'яна Герасимова

  Фадєєв поставився до сестри колишньої дружини зі щирими почуттями справжнього комуніста. «Она, которая сама допрашивала, сама вела дела и отправляла в лагеря, теперь вдруг оказалась там. Это она могла представить себе только в дурном сне».
  «Сердешна» Мар’яна відбула повністю визначений партією термін ув’язнення на посаді таборового «придурка» – працівника аптечної комори.
  Після звільнення партія заборонила їй мешкати на Москві. Невдовзі, в грудні 1944 року, «по причине психического расстройства» повісилася в туалеті своєї оселі в місті Александров.

Романа Єзерська-Вольф

  Романа Давидівна народилася в 1899 році в єврейській родині, що мешкала у Варшаві. Член РСДРП(б) з 1917 року, партійне псевдо «Єлена». У 1921 році почала працювати секретарем Президії ВЧК, була членом колегії ГПУ, уповноваженою юридичного відділу.

Секретар Президії ВЧК Романа Єзерська-Вольф (праворуч у білому) у складі колегії ГПУ з очільником Йосифом Уншліхтом. 1921 р.

  Звільнена з органів за підтримку Троцького (Бронштейна). Переведена на нелегальну роботу за кордоном, секретарем окружного комітету польської компартії.
  Пізніше, арештована за троцькістську діяльність, і за вироком Військової колегії Верховного суду СССР розстріляна в грудні 1937 року.

Марія Тилтинь (Шуль)

  Латишка. Народилася в 1896 році. Член РКП(б) з 1919 року. Володіла московською, англійською, німецькою і французькою мовами.
  У 1919 році – таємний працівник, уповноважена Особливого відділу ВУЧК у Києві, з жовтня – таємний працівник Особливого відділу 12-ї армії. У 1920 – 1921 роках – начальник сектору Реєстраційного управління Польового штабу РВСР (Реввоєнсовєту республіки).
  З 1922 року почала працювати за кордоном московсько-більшовицької імперії. Спочатку в якості шифрувальниці в повноважному представництві СССР в Чехословаччині. З 1923-го – помічниця власного чоловіка Альфреда Тилтиня, резидента більшовицької нелегальної військової розвідки у Франції.

Марія Тилтинь (Шуль)

  Потім шпигувала у Німеччині (1926 – 1927) та США (1927 – 1930), після чого на нетривалий час очолила II відділ Розвідувального управління РККА. У лютому 1931 року призначена резидентом нелегальної розвідки у Франції та Фінляндії (псевдо: Марія Луїза Мартин). У 1933 році нагороджена орденом Червоного прапору «за исключительные подвиги, личное геройство и мужество».
  Того ж року арештована у Фінляндії разом з усієї підконтрольною їй шпигунською мережею, що налічувала близько трьох десятків осіб. Померла в ув’язненні в 1943 році.

Єкатерина Носкова

  Московка. Народилася в Томську в 1903 році, в 1925-му почала працювати в Томському міськвідділі ОГПУ. В 1938 році не тільки підписували розпорядження про розстріл в’язнів, але час від часу брала особисту участь у стратах. Працювала на керівних посадах в «органах» до виходу на пенсію в 1955 році.

Єкатерина Носкова

  У часи Другої світової війни нагороджена орденом Червоного прапору та медаллю «За бойові заслуги». Відзначена пам’ятним знаком «50 лет пребывания в КПСС». Померла в 1989 році.

Раїса Соболь

  Українка. Народилася у Києві, в 1904 році, в родині директора великого підприємства. З 1925-го – член ВКП(б), з наступного року почала працювати економічному відділі ОГПУ. Через деякий час переведена до іноземного відділу тієї ж організації. Лейтенант держбезпеки.
  У 1938 році М. Ревзін – чоловік, з яким вона перебувала у шлюбі 13 років, «роззброївся перед партією», і серед іншого, дав свідчення проти власної дружини. Засуджена на 8 років концтаборів. Після особистого звернення до Берії, через брак досвідчених кадрів шпигунів та диверсантів, звільнена з ув’язнення в 1941 році.

Раїса Соболь (Ірина Гуро)

  Спочатку працювала оперуповноваженим Особливого відділу Південно-Західного фронту, з 1942 по 1945 роки – інструктор розвідувального загону Північної групи партизан. Нагороджена орденами та медалями.
  Після війни вийшла на пенсію і під псевдо Ірина Гуро зайнялася графоманією на комуністично-революційну тематику. У 1948 році їй поновили членство в компартії СССР. Лауреат літературної премії імені Н. Островського. Померла в 1988 році.

Марія Фортус

  Народилася 1900 року в невеличкому містечку Велика Олександрівка на Херсонщині в родині провізора Шаї Вульфовича Фортус-Фаермана та домашньої вчительки Бейлі-Гесі Іцківни Геніної. У 17 років – член РСДРП(б), у 19 почала працювати в Херсонській ГубЧК.
  Задля розвідувально-диверсійних дій засилалася в загони Махна та Булах-Булаховича. Займалася комуністичною пропагандою серед військовиків Антанти, що перебували в 1919 році на території України. У 1922 році буцімто залишила ЧК-ГПУ для навчання, а згодом – викладацької роботи в Комуністичному університеті трудящих Сходу.
  Під час навчання познайомилася і одружилася з іспанцем Рамоном Касанельясом Люком. У 1929 році вони разом, за вказівкою партії, відправилися на нелегальну роботу в Іспанію, де Рамон став секретарем Каталонської компартії. Після його загибелі в 1933 році, шпигунка Фортус повернулася до Москви.

Марія Фортус

  Під час Другої світової війни працювала в диверсійно-терористичній групі Ніколая Кузнєцова. Згодом організовувала та брала участь у рейдах диверсійно-розвідувальних груп у ближньому тилу військ III Рейху в Румунії та Угорщині. Після війни деякий час служила в Центральній групі окупаційних військ у Відні, де вийшла заміж за офіцера ГРУ Генадія Зайцева.
  Після повернення до СССР працювала разом з чоловіком у центральному апараті ГРУ. Дослужилася до підполковника. У СССР жартували, що «жінка ніколи не спроможна стати полковником, а здатна лише опинитися під полковником», але цей жарт не про Фортус-Зайцеву.
  Вона отримала погони полковника, але вже після того як вийшла у відставку в 1955 році. Звання надали на відзначення ювілею перемоги Совдепа в Другій світовій війні, коли вона працювала в Інституті конкретних соціальних досліджень АН СССР, де захистила кандидатську дисертацію.
  Померла в 1980 році.

***

  Вищезгаданими особами перелік жінок, що служили в московсько-більшовицькій охранці, зовсім не вичерпується. Скільки їх було достеменно не відомо, оскільки чекізм ретельно боронить власні таємниці. Вищеозначені жінки взяті в якості найбільш відомих чекісток, з метою показати, що комунізм забезпечив їм справжню гендерну рівність, завдяки чому вони працювали на всіх можливих напрямках «захисту досягнень пролетарської революції»: від здійснення тортур та розстрілів в’язнів більшовицьких катівень до шпигунства та підривної діяльності в інших країнах.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!