User-agent: Mediapartners-Google Disallow: User-agent: * Disallow: /search Allow: / Sitemap: https://garmatny.blogspot.com/sitemap.xml

субота, 1 липня 2017 р.

Запорожці – авангард повстання Кіндрата Булавіна

Запорожці – авангард повстання Кіндрата Булавіна

 
Пам'ятник отаману Кіндрату Булавіну в місті Бахмут
  Багато славних лицарів запорозьких підтримали повстання донських козаків під проводом Кіндрата Булавіна, що згодом переросло у справжню московсько-козацьку війну. На жаль провідники українських козаків, Гетьман Іван Мазепа та кошовий  Запорозької Січі Кость Гордієнко, не зважили тоді на прагнення простих січовиків, і повстали проти московського поневолення лише через рік після розгрому булавінців.

Повзуча московська експансія

  Ще до початку повстання Булавіна, об’єднані сили запорозьких та донських козаків здобули  для Петра І турецьку фортецю Азов, чим створили зручні умови для наступу царя на козачі права і вольності.  Кордони Московського царства поширилася у Приазов’я, і козачі землі опинилися в запіллі. Замість козацтва кордони Московії стали охороняти царські залоги, розташовані  по порубіжних фортецях. Петру І ставали непотрібними вільні озброєні люди Донщини, Слобожанщини та Запорозької Січі.
Луї Каравак. Портрет Петра І
  З іншого боку цар Петро відчував потребу в козаках, як у потужній бойовій силі. Тому наступ на козацькі вольності відбувався поступово. Почалося все зі зведення фортець на козацьких землях з метою контролю над козацтвом.
  У 1700 році московський воєвода Кольцо-Мосальський розпочав будівництво фортеці Кам’яний Затон практично на місці старої Микитинської Січі. Січовиків же і гетьманців змусили брати участь у поході до Лівонії, де московські воєводи відбирали в козаків військову здобич, били, топили у воді та чинили іншу наругу (Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків. К.: 1991. - т. 3, с.235).
  Восени 1702 року козачі ватаги здійснили напади на царевих людей: пограбували та знищили військовий конвой, що віз царське жалування гарнізону Кам’яного Затону. Незабаром козаки викрали коней у військової залоги Затону. Також січовиками було здійснено напад на московських людей, які тримали пасіки та рибалку на річці Вовчі Води.
  Саме в ті часи запорожці усунули від булави обережного Петра Сорочинського, та призначили кошовим отаманом Костя Гордієнко. 23 жовтня 1702 р. на військовій раді запорожці звернулися до царя з пересторогою, проти зведення Кам’яного Затону. Козаки відмовлялися постачати на будівлю матеріали, вимагали припинити будівництво , та попереджали, що захистять свої права силою зброї. Слід відзначити, що воєвода Мосальський  не обмежувався творенням фортеці, а й відверто грабував козаків: забрав собі контроль над Кодацьким перевозом, у козаків відбирали ліси та млини (Яворницький, Зазнач. твори – с. 243).

Початок повстання

   В той же час, на Слобожанщині точився конфлікт між українським слобідським козацтвом та донськими козаками за контроль над бахмутськими солеварнями. Петро І передав Бахмут (зараз – місто в Донецькій області) під оруду полковника Ізюмського полку Федора Шидловського. Це викликало невдоволення донців, які під проводом Кіндрата Булавіна в жовтні  1705 року захопили Бахмут. Слобожанці змушені були захищати свої землі, і в цьому прагненні їх підтримав московський цар. Для відновлення порядку проти Булавіна було вислано війська на чолі з князем Юрієм Долгоруким.
  Кіндрат Булавін був сином станичного отамана Трьохізбянської станиці (зараз – село Трьохізбенка Новоайдарського району Луганської області). Існує не дуже достовірне повідомлення козака Семена Кульбака, начебто він десь чув, що батько «вора» Булавіна був родом із  Салтова (зараз – село Вовчанського району Харківської області). Чим займався Кіндрат до захоплення Бахмуту достеменно не відоме, але можна припустити, що він брав участь у походах, де набув військового досвіду та авторитету серед козацтва.
  В ніч з 8 на 9 жовтня 1707 року Булавін із загоном в 200 козаків вночі напав на табір Ю. Долгорукого поблизу Шульгинського містечка (зараз – село Шульгинка Старобільского району Луганської області). Майже всі офіцери, включно з князем, були вбиті. Простих солдат Булавін відпустив до Троїцької фортеці, щоправда без зброї та коней.

Перебіг війни

  Так розпочалася третя за століття московсько-козацька війна. Перша війна увійшла в історію під назвою «Смута», друга – відома як повстання Степана Разіна. Варто відзначити, що козаки сучасної РФ – фактично четверта східнослов'янська нація. На жаль, відсутність власної держави сильно ускладнила творення етнічної ідентичності. За право на власну державу козаки провели багато війн з Москвою: від "Смути" на поч. 17 ст., до бійців за волю Казакії під час ІІ світової війни. У відповідь Москва намагалася подавити прагнення волі у козаків «кнутом и пряником».
Більшовики влаштували козацтву справжній геноцид, на одвічні козацькі землі були завезені нащадки холопів.
  У 1707 році, вбивство царського воєводи та небажання ворогувати з московським царем, змусило старшину Війська Донського розпочати військовий похід проти загону Булавіна. 18 жовтня булавінці зазнали поразки поблизу містечка Закотне (зараз – село Новопсковського району Луганської області). Булавіну з невеличким загоном відступив у Бахмут. Розуміючи, що наявних сил для протистояння царським військам замало, провідник повсталих донців вирішив звернутися по допомогу до запорожців.
    Булавін усвідомлював, що царат веде наступ на права і вольності Запорозького козацтва так само, як і свободи козацтва Дону. Тому вирішив звернутися по допомогу на Січ.
  Кошовий отаман Запорозької Січі Петро Сорочинський, як і більшість козацької старшини, розуміли, що Москва веде цілеспрямований наступ на козачі вольності, маючи на меті знищення козацтва та обернення вільних людей на рабів (холопів). Щоправда, ці плани вдалося запровадити набагато пізніше – в часи правління Катерини ІІ. Запорозька Січ була зруйнована, а козацтво, що мешкало на теренах сучасної РФ, розпочало найбільшу війну проти Російської імперії, відому як повстання Омеляна Пугачова, зазнало поразки і стало ланцюговим псом московського імперіалізму, аж до більшовицького перевороту 1917 року.
Піший запорожець початку 18 ст. 
  Але повернімося знов на Січ, в 1707 рік. Кіндрат Булавін розпочав готувати громадську думку січовиків, поширюючи серед них «прелестныя письма», або по-сучасному кажучи – відозви з закликом до повстання проти московських поневолювачів. Кошовий Петро Сорочинський розумів, що Січ не готова до війни проти Московського царства. В цей до царя було відправлено делегацію січових старшин, з метою отримати царське жалування за військову службу. Отже ці люди одразу ставали заручниками, з якими б Петро І не став би панькатися. Сили Булавіна були не дуже значними, а на боці московського царя б виступив би гетьман Іван Мазепа, що спричинило б серйозне протистояння та нову Руїну в Україні. Крім того ще свіжим був спогад про долю повстання в Астрахані 1705 року. Воно не було підтримане в сусідніх регіонах, а донські козаки відправили десятитисячний загін на його придушення.
  20 грудня на козачій раді Сорочинський зміг переконати січовиків утриматися від збройного виступу на боці Булавіна, а самого Кіндрата випровадили з Чортомлицької Січі до Кодацької фортеці.  Слід відзначити, що Сорочинський не був симпатиком Москви, і надії на звільнення від московського ярма покладав на Османську імперію.
  Позиція Петра Сорочинського не сподобалася січовій сіромі. Ій вдалося скинути Сорочинського, та обрати кошовим отаманом Костя Гордієнко. Він був відомий козакам своїми антимосковськими настроями. Але і Гордієнко усвідомлював, що повстання проти Московщини ще не на часі. На раді вирішили підтримати Булавіна тоді, коли йому на допомогу прийдуть Білгородська та Ногайська Орди, а до тих пір він може набирати собі добровольців серед лицарів запорозьких.
  Кількість охочих пристати до загонів Булавіна наразі не відома – різні джерела називають різні числа: від кількасот до 10 000 осіб. Та саме запорозьке козацтво стало тією силою, що дало змогу Булавіну розпочати похід на Дон, весною 1708 року.
  На початку весни 1708 року, Булавін покинув Січ, і  створив укріплений табір, на зразок січового, у Пристанському містечку (зараз – місто Новохоперськ Воронезької області) на березі річки Хопер. Туди почали прибувати  усі незадоволені московським пануванням. А таких назбиралося близько двадцяти тисяч.
  У квітні булавінці почали похід на Черкаськ – столицю Донської землі. Донські козаки,  яких очолював отаманом Лук’яном Максимовим,  і що зберігали вірність московському цареві, були невдовзі розбиті 9 квітня на річці Листковатці. Максимов втік до Черкаську.  1 травня Булавін увійшов в місто. 6 травня Максимов та його найближчі прихильники були страчені, а 9-го – Кіндрата Булавіна обрали отаманом Війська Донського.    
  Для придушення виступу козаків Петро І сформував корпус карателів яких очолив брат убитого булавінцями Ю. Долгорукого, майор гвардії Василь Долгорукий. Цар наказував розправлятися з булавінцями вельми жорстоко. «Самому же ходить по тем городкам и деревням (из которых главной Пристанной городок на Хопре), которые пристают к воровству и оные жечь без остатку, а людей рубить, а завотчиков на колеса и колья, дабы сим удобнее оторвать охоту к приставанию воровства у людей, ибо сия сарынь кроме жесточи не может унята быть.» (Пронштейн А. П., Сининков И. А. Кондратий Афанасьевич Булавин. М.: 1988. -  с. 74)
Г.-Х. Грот. Портрет Василя Володимировича Долгорукого, 1746 рік
  Загін царських карателів очолюваний В. Долгоруким налічував понад 32 тисячі бійців, більшість з яких становило дворянське ополчення.  Існує упереджена думка, що московське дворянство було верствою професійних військовиків, і мали високкі бойові якості. Проте Долгорукий оцінював їх більш об’єктивно. «На шведов они плохи, а на етот народ (булавінців) зело способны»   писав він царю. (Пронштейн. Зазнач. твори.- с.  97) В корпусі Долгорукова було два полки надіслані Гетьманом України Іваном Мазепою: кінний компанійський та  Полтавський.
  Отаман Булавін, готуючись до війни з московством, припустився стратегічної помилки. Замість того, аби об’єднати всі сили та завдати рішучого удару по царських карателях, він поділив свої загони на три частини.
  Групу, що виступила проти князя Долгорукова очолював отаман Семен Драний з побратимами Микитою Голим та Семеном Беспалим. Василь Долгорукий, уже по закінченню тієї війни, дав таку оцінку козацьким провідникам: «Булавин был дурак. И вся надежда у них была на Драного.»
  Семен Олексійович Драний, за деякими даними, був родом з міста Барвінкове (зараз – Харківська область). На початку виступу Булавіна він був отаманом Старо-Айдарської станиці (зараз – село Старий Айдар, Станично-Луганського району, Луганської області). Коли Булавін вирушив у похід на Черкаськ, Драний 8 квітня захопив Луганське містечко (зараз — Станиця Луганська, Луганської області), а потім рушив до Черкаська підтримати отамана повсталого козацтва.
  Під час походу проти карателів Долгорукого основною бойовою силою війська Драного були запорозькі козаки. Слід зазначити, що Булавін у пошуках союзників, для протистояння військам московських загарбників, відправив низку посольств: до запорожців, кубанських старообрядців, ногайців. Крім військової допомоги від підданих Османської імперії (кубанців та ногайців), Булавін сподівався  знайти у них прихисток у разі поразки у війні з Московією.
  На Січі події набули фатального характеру, і можливо саме тоді було втрачено шанс вирватися з московського ярма. 13 травня 1708 року відбулася січова рада, якій більшість запорожців підтримала пропозицію Булавіна йти на Самару та розорити там усі московські міста. І тут втрутилися ченці православного Межигірського монастиря. Вони притягли на січовий майдан хрести та євангелія, і почали закликати запорожців не воювати з людьми православної віри. «Духовные скрепы» та байки про «мишибратья» та «адіннарот» зробили свою справу. Під чернечим впливом більшість козаків відмовилася від походу. Близько півтори тисячі січовиків не піддалися на єлейні промови чорноризців і вирушили на Дон, де стали пробоєвою силою загону Семена Драного.
  Друга група булавінського війська рушила на Волгу. ЇЇ очолювали отамани Гнат Некрасов, Лук'ян Хохлач та Іван Павлов. 12 травня вони захопили Дмитрієвськ, 26 травня обложили Саратов. Тут їх спіткала невдача, тому було вирішено йти на Царіцин. 7 червня місто було захоплено, царський сатрап воєвода Афанасій Турчеїнов страчений. Козаки укріпилися в Царицині, і залишалися там аж до загибелі Булавіна.
  Третю групу очолив сам Кіндрат Булавін. Він прагнув захопити фортецю Азов, бо її потужна військова залога створювала загрозу усьому Нижньому (південному) Дону.
  Доля війни була вирішена на напрямку очолюваному Семеном Драним. Перший бій, який завершився перемогою Драного, на превеликий жаль був братовбивчим. Запорожці-булавінці напали на Сумський полк українського слобожанського козацтва. Пригадаймо, що виступ Булавіна почався саме конфліктом зі слобожанцями: його напад на бахмутські солеварні Ізюмського полку, зробив слобожанських козаків запеклими ворогами повсталих донців.
  8 червня на річці Уразовій, поблизу міста Валуйки, козаки Драного вдалися до нічного нападу на розташування Сумського полку. Командир полку та більшість старшини загинули.
  Отаман Драний почав готуватися до вирішального бою з карателями Долгорукого. І тут, задовго до початку битви, донські козаки почали тікати від Драного. та шукати помилування у московського царя: отаман загону Сухаревської станиці  Іван Наумов написав Долгорукову чолобитну, де приніс  «повинну голову» власну, та своїх підлеглих. Схожі настрої з’явилися і в донської старшини в от оточені самого Булавіна.
  Наприкінці червня війська Семена Драного взяли в облогу місто Тор (зараз — Слов’янськ, Донецької області). Туди ж  підтягнулися й царські війська, в тому числі й Ізюмський полк під проводом Федора Шидловського. Ізюмські козаки мали свої рахунки з Булавіним, усе через ті ж  бахмутські солеварні.
   В ніч з 2 на 3 липня біля села Крива Лука (неподалік від Тора-Слов’янська) відбулася запекла битва. Двадцятитисячний царський корпус розтрощив загін Драного, який налічував шість з половиною тисяч бійців. У кривавому герці загинув отаман Семен Олексійович Драний, з ним понад тисячу козаків. Решта булавінців, переважно запорожців, відступили до Бахмуту, де їх оточив Ізюмський полк. Полковник Шидловський наказав підпалити містечко, де й загинули всі козаки загону Семена Драного.
  Донське козацтво, що залишилося без живильного запорозького елементу, у переважній масі виявилося не здатним до серйозного опору царським військам. Після невдалої спроби оволодіти Азовом, старшина донських козаків підступно вбила Кіндрата Булавіна 7 липня 1708 р. Тіло загиблого отамана зрадники віддали воєводі Азова Толстому. Той наказав відтяти голову у трупа козацького ватажка. Але Толстой лише цим не обмежився, і через місяць наказав розчленувати труп Булавіна, і розвішати його рештки по всьому Черкаську.
  Отаман Гнат Некрасов після запеклих боїв вивів козаків на терени Османської імперії, де вони й оселилися на річці Кубань. У 1740 році задля порятунку від московської експансії некрасівці  переселилися в Добруджу (Румунія), де їхні нащадки, під назвою липовани, живуть і дотепер.
  Найдовше опирався царським поневолювачам отаман Микита Голий. В липні 1708 року він намагався підняти на війну проти царя Петра Слобожанщину, але через військову поразку змушений був відступити на Луганщину. Тут його загони були розбиті царськими карателями, самому Голому вдалося утекти.   «По царскому приказанию были сожжены все городки по берегам реки Хопра, Медведицы до Усть-Медведицкой станицы, Донца до Лугани, и по всему протяжению рек Айдара, Бузулука, Деркула, Черной Калитвы. Все обитатели этих городков, те, на кого падало обвинение в участии в мятеже, истреблены». (Костомаров Н. И. Русская история в описаниях ее важнейших деятелей, М.: 2003. – т. 3, с. – 61)

Невтішні наслідки

  Доля українські провідників, що не підтримали Булавіна, теж склалася доволі трагічно. Гетьман Іван Степанович Мазепа, який надіслав проти булавінських козаків два полки, уже через рік припинив миритися з московським наступом на права та вольності козаків. Мазепа підтримав ворога Петра І – шведського короля Карла ХІІ. Спроба виявилася невдалою, об’єднані війська шведів та українців були розбиті московитами під Полтавою. Мазепа прожив зовсім небагато після тої поразки.
П. Андрусів.Зустріч Гетьмана Мазепи з Костем Гордієнко. 1968 рік
 
  Кошовий отаман Війська Запорозького Кость Гордієнко долучився до Мазепи. Після смерті Мазепи, у 1710 році,  разом з новим Гетьманом України (у вигнанні) Пилипом Орликом,   Гордієнко створив першу  в світі конституцію, що отримала назву Бендерської Конституції. або Конституції Пилипа Орлика. У 1711 році разом з Орликом він здійснив невдалий похід на Правобережну Україну. Разом із запорожцями, що не бажали бути під московською кормигою, створив нову Січ, яка отримала назву Олешківської (через знаходження в урочищі Олешки, зараз це територія Херсонської області). Гордієнко лишався кошовим отаманом Олешківської Січі до 1728 року.
Хрест на могилі кошового отамана Костя Гордієнко. знаходиться в селі Республіканець Бериславського району Херсонської області.Світлина 19 ст.
  Петро Сорочинський після переходу Гордієнко на бік Мазепи, був знову обраний кошовим отаманом. Навесні 1709 року Петро І наказав полковнику Яковлєву знищити Січ. Сорочинський. зважаючи на переважаючи сили ворога, змушений був виїхати в Крим, де попрохав допомоги в хана Девлет-Герея ІІ. Коли Сорочинський повернувся на Чортомлик. то знайшов на місці Січі самі руїни. Він зібрав залишки січового братства та розташувався з ними на березі річки Кам’янка, де була створена нова Січ, що отримала назву Кам’янської. Отаман Сорочинський звернувся до кримського хана Девлет-Герея ІІ взяти Кам’янську Січ під свій захист.
  Підсумовуючи, відзначимо, що всі учасники руху опору московському поневоленню діяли на власний розсуд, і виявилися не здатними до консолідації. І всі вони: гетьманці, запорожці, слобожанці та донське козацтво, програли через це. Землі України залишилися ще майже на триста років у московському ярмі. Донське козацтво досі поневолене Москвою, а можливо вже й асимільоване нею.   


 Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!

Немає коментарів:

Дописати коментар