Союз Козацьких республік

 

Союз Козацьких Республік

  Під час остаточного занепаду СССР козацтво РСФСР прагнуло створити власну союзну республіку. Єльцинська кліка поклала край намаганням козаків відновити власну незалежну федеративну державу – Союз Козацьких республік.

Південно-Східний Союз козацьких військ, горян Кавказу і вільних народів степу

  Перша спроба створити незалежну козацьку державу відбулася в 1917—1920 роках. Козаки сподівалися здобути волю в спільно з народами Кавказу. Їх держава залишилися в історії під назвами Доно-Кавказький союз, Казакія, а в найбільш розгорнутому варіанті – Південно-Східний союз козацьких військ, горян Кавказу і вільних народів степу.
  Після повалення самодержавства всі поневолені Москвою народи виявили прагнення до автономії від імперського центру. Бажання зберегти власну культуру та самобутність не оминула й козаків. У червні 1917 року козацькі провідники Дону, Кубані та Тереку зустрілися в Новочеркаську й домовилися створити комісію, котра мала на меті підготувати проект майбутньої спілки.
  У вересні того ж року конференція козацьких військ Південного Сходу у Катеринодарі на Кубані розглянула питання створення організації, яка мала стояти на сторожі їх національних інтересів. Невдовзі, 20 жовтня у Владикавказі Друга конференція козацтва проголосила створення Південно-Східного союзу козацьких військ, горян Кавказу і вільних народів степу, з метою захисту автономних прав народів та козацьких вольностей.
  Угоду про Союз підписали представники астраханського, донського, кубанського й терського козацьких військ, казахи Букеєвської орди та Союз об’єднаних горців Північного Кавказу, до якого також входили степовики: калмики, ногайці та трухмени (туркмени Ставропілля). 31 жовтня до Союзу долучили уральські козаки. Союз очолив отаман Війська Донського Олексій Каледін. На голову уряду, який став до роботи в листопаді 1917 року в Катеринодарі, обрали Василя Харламова.
  До складу Союзу увійшли: Астраханське козацьке військо, Всевелике Військо Донське, Калмицький військовий уряд, Кубанська Народна Республіка, Республіка Горян Кавказу, Уральське і Терське козацьке війська. Планувалося долучення Закатальського округу та Кубинського повіту (сучасний Північно-Західний Азербайджан), Ставропольської губернії, Сухумського округу (Абхазія), Чорноморської губернії (Новоросійськ). Також Усевелике Військо Донське висувало претензії до України на Старобільський і Слов'яносербський повіти Катеринославської губернії.
  Наприкінці року московсько-більшовицькі окупанти захопили Астраханщину, Дагестан та Терек, а на початку весни 1918 року анексували Дон і Кубань. Аби ввести тамтешні громади в оману та зіграти на прагненнях козаків до незалежного життя, окупанти проголосили створення Північно-Кавказької Совєтської республіки.
  Існування котрої, через нестерпний визиск та московсько-більшовицький терор, виявилося короткотривалим. Влітку 1918 року козаки вигнали зайд зі своєї землі та повернулися до ідеї федеративної держави козаків. Після загибелі отамана Каледіна Усевелике Військо Донське очолив Петро Краснов. Він і запропонував проект незалежного Доно-Кавказького Союзу. Зміна назви підкреслювала суверенність нової держави, натомість як стара, на думку Краснова, відзначала її вторинність, оскільки вказувала на розташування стосовно імперського центру.
  До кордонів окреслених попереднім проектом Південно-Східного Союзу Краснов додав терени півдня Воронезької губернії з Воронежом включно, частку Саратовської губернії з містами Камишин і Царицин, та німецькою колонією Сарепта-на-Волзі.
  7 серпня 1918 року Українська Держава і Всевелике Військо Донське уклали торговельну і оборонну угоду, в якій проголошувався курс на створення федеративної держави України, Криму, Дону і Кубані зі столицею в Києві.

Українська Держава і Доно-Каказький Союз

  До створення союзної держави Всевелике Військо Донське визнавало повну рівноправність з донськими козаками всіх українців, які проживали на Дону. Сторони відмовлялися від взаємних територіальних претензій щодо районів сучасних Ростовської (РФ), Донецької та Луганської областей України.
  Ідею козацької федерації заблокували білі московські імперіалісти Добровольчої армії Денікіна. Утім, українська фракція Законодавчої ради Кубані підтвердила дійсність угоди про створення Південно-Східного Союзу. За ініціативи українського кубанського козацтва представники Союзу зібралися у червні 1919 року на конференцію в Ростові на Дону, аби підтвердити намір створити федерацію козацьких держав.
  Реакція хороших білих «русских» не забарилася. У день відкриття конференції денікінські кати вбили голову Кубанської Ради Миколу Рябовола, і зірвали її подальшу роботу.
  Утім імперіалістичні зусилля білого московства не спроміглися знищити прагнення козаків до волі. У січні 1920 року Катеринодарські збори Верховного Кругу (Кола) Дону, Кубані і Тереку ухвалили Конституцію Доно-Кавказький союзу. На жаль, до повної московсько-більшовицької окупації теренів молодої держави лишалося кілька тижнів...

Нові спроби відновлення козацької державності

  Кривавій московській диктатурі квазіпролетаріату не вдалося викорінити прагнення козаків побудувати власну незалежну державу. Під час Другої світової війни козацтво відновило державність, про що докладніше розповідається в статті «Краткая история движения за создание Казакии – независимого государства казаков современной РФ». Ця спроба завершилася новою московською окупацією, з подальшим терором і розкозаченням (зросійщенням).
  Але щойно більшовицька диктатура змаліла на силі, як козаки відновили спроби відродити свою військову потугу, аби спираючись на неї відродити державність. Восени 1991 року постали Армавірська, Донська та Терська козацькі республіки. Разом з ними утворилася Баталпашинська та Зеленчуцько-Урупська республіки, які невдовзі об’єдналися в Козацьку Верхню Кубань. Усі згадані держави утворили Союз козацьких республік півдня Росії, який проголосив курс на отримання статусу союзної республіки СССР.
  На відміну від часів Перших визвольних змагань 1917 – 1920 років, горяни діяли цілком самостійно, і створили Конфедерацію народів Кавказу.
  З 5-го по 6-те жовтня 1991 року відбувся Другий великий Круг Союзу козаків Області Війська Донського, який проголосив відновлення Донської Козацької республіки зі столицею в Новочеркаську. Отаманом обрали Сергія Мещерякова.

Прапор і герб Усевеликого війська Донського

  Через місяць, 3 листопада Рада отаманів у Новочеркаську оголосила Союз козаків Області війська Донського (СКОВД) правонаступником і спадкоємцем усіх прав Усевеликого війська Донського, з державністю включно. Отаман Мещеряков видав розпорядження створити комісію для виявлення та обліку майна Області Війська Донського, з метою його передачі законному власнику – СКОВД.
  Рада отаманів визнала недійсними будь-яку приватизацію козацького майна, та зупинила прописку та розселення усіх мігрантів з СССР, за винятком російських біженців, а також вимагала від імперського режиму звільнити від податків сільськогосподарські громади й одноосібні господарства козаків, комерційні та виробничі підприємства створені СКОВД, і передати козацьким громадам мисливські та риболовецькі угіддя, разом з деякими іншими вимогами.
  Рада отаманів повідомила про ухвалені рішення голів адміністрацій Волгоградської, Воронезької та Ростовської областей РСФСР та Луганської та Донецької областей УССР.
  7 – 10 листопада у Ставрополі, Другий Великий Круг Союзу козаків підтримав ідею створення козацьких республік. 20 листопада Великий Козацький Круг Півдня Росії, скликаний за ініціативою Союзу козацтва Півдня Росії, проголосив об’єднання Армавірської, Верхнє Кубанської, Донської і Терської козацьких республік у Союз Козацьких республік Півдня Росії (СКРЮР) зі столицею в Новочеркаську та статусом союзної республіки СССР.
  Козаки не гаяли часу: створили державні інституції, посольську станицю на Москві з надзвичайним та повноважним послом СКРЮР та заходилися формувати частини козацької національної гвардії.
  У грудні 1991 року провід СКОВД надіслав вимогу Ростовському облсовєту перетворити Ростовську область на державу Область Війська Донського або Донську республіку, з обов’язковим відрахуванням п’ятої частини бюджетних надходжень козацькій громаді.
  Під тиском козацтва облсовєт підтримав «волеизъявление казачества Дона о восстановлении незаконно упраздненного национально-государственного образования на территории РСФСР».

Козацька хода 90-х років. Джерело: Т. Бочарова "Новочеркасск. Кровавый полдень".

  18 грудня 1991 року козаки-виборці зустрілися з депутатами Краснодарського крайсовєта, для розгляду звернення Ради старійшин та отаманів Кубані про реалізацію закону РСФСР № 1107-1 «О реабилитации репрессированных народов» від 26.04.1991. Згідно інформації В. Салошенка висловленій у книзі «Председатели и губернаторы. Взаимосвязь времен, Или Судьбы, жизнь и деятельность председателей Краснодарского крайисполкома, глав администраций (губернаторов) Кубани за 65 лет ­ с 1937 по 2002-й» (Краснодар: Северный Кавказ, 2002) козаки начебто намагалися скористатися нагодою та здійснити військовий переворот у краї. За твердженнями тамтешнього губернатора Василія Дьяконова, саме він став на заваді «громадянській війні на Кубані», і не дав «несмотря на пассивную, а зачастую и продажную политику "красных казаков"» реалізуватися підступним планам козацтва.
  Через два дні донські козаки проголосили незалежність Області Війська Донського від РСФСР. Відновлену державу очолив отаман Усевеликого Війська Донського Сергій Мещеряков. Його підтримали отамани Ніколай Козіцин та Петро Молодилов. 22 грудня в Новочеркаську сталися збройні сутички козаків з московськими окупантами.
  29 грудня Армавірська, Баталпашинська, Донська і Кубанська республіки поновили союзний договір, в якому визнали повний суверенітет Союзу Козацьких Республік (СКР).
  І вже 1 січня 1992 року Москва офіційно ввела каральні війська на територію СКР. Імперський центр утримав владу в краю, але не зміг викорінити прагнення козаків створити незалежну державу.
  У вересні 1993 року Всесоюзний Козацький Круг (Коло) увів до обігу власні гроші – башлі, з перспективою повної відмови від московського рубля. У жовтні того ж року отаманом Донської Козацької Республіки обрали Ніколая Козіцина. У пошуках союзників новий отаман звернувся по підтримку до Чеченської республіки Ічкерія, яка проголосила незалежність ще до офіційного розпаду СССР та утворення на її уламках РФ.

Президент ЧРІ Джохар Дудаєв та отаман УВД Ніколай Козіцин

  У 1994 році Президент Джохар Дудаєв та отаман Ніколай Козіцин уклали «Договір про дружбу і співробітництво між Усевеликим Військом Донським і Чеченською республікою Ічкерія». Серед іншого угода містила статті про припинення визиску та культурну автономію терських козаків у ЧРІ, а також зобов’язання Війська Донського не пропускати в Чечню, через свої землі, московські окупаційні війська і їх техніку (ст. 19), а в разі загрози безпеці однієї зі Сторін надавати їй допомогу та підтримку (ст. 18).

Сторінка договору про дружбу і співробітництво між Усевеликим Військом Донським і Чеченською республікою Ічкерія

  Жодної військової допомоги Ічкерії козаки не надали, але, за словами Козіцина, посприяли визволенню з полону 138 московських окупантів. Після загибелі Дудаєва уряд ЧРІ скасував автономію терського козацтва, і Всесоюзний Козацький Круг припинив дію договору.
  Попри патякання Єльцина: «берите столько суверенитета, сколько сможете проглотить», Москва не збиралася дарувати волю жодному з уярмлених нею народів. Тому московити розкололи козацький рух, позбавили Козіцина булави в 1996 році, а на чолі донського козацтва панівний режим поставив віддані Кремлю кадри на чолі з В'ячеславом Хижняковим.
  Через багато років, після початку московсько-української війни у 2014 році, Козіцин з бандами бойовиків намагався «приєднати» до неіснуючого СКР частину Луганської області України, однак московські окупанти не дали йому втілити наміри в життя. Після чого Козіцин остаточно зник з манежу московського політичного цирку.
  Хоча Москва взяла під контроль землі і провід над СКР, їй не вдалося остаточно знищити рух за визволення козаків з під московської кормиги. У новому тисячолітті прапор визвольної боротьби підхопила організація Донська козацька республіка. Вона мала на меті перетворити Донський край на демократичну правову державу у складі реальної федерації з «Росією».
  У жовтні 2009 року Другий загальнонаціональний з’їзд козацького народу обрав президентом Донської козацької республіки Олександра Юдіна, який закликав козаків єднатися в «потужний національний кулак», та проголосив: «Существует определенный порядок действий, который необходимо совершить для того, чтобы оформить все по закону. В ближайшее время мы определим границы государства, подготовим правовую базу и будем добиваться признания в ООН». (Бондаренко М. Национальный кулак донских атаманов// Независимая газета).
  21 березня 2010 року на козацьких сходинах в Армавірі, Юдін закликав старійшин козаків Дону, Кубані, Терека, Ставропілля та Карачаєво-Черкесії, усього 267 делегатів, створити «пояс безопасности до Тихого океана в форме восстановления казачьих национально-территориальных образований». «Нас, патриотов, власть рассматривает как экстремистов, а любую нашу активность и стремление к достойной, человеческой жизни и восстановление исторической справедливости в отношении казачьего народа рассматривает как восстание рабов» – зазначено в протоколі Сходин-конференції отаманів Козацького Народу півдня Росії.
  Поступово, через посилення «вертикали власти» Путіна, боротьба за незалежну козацьку державу перемістилася з реального життя у віртуальний простір. У десяті роки нового тисячоліття на Московії набрав популярності «Живой журнал», де серед інших борців за визволення козацтва з’явилася сторінка «Донської Повстанської армії». Процитуємо витяг з їх маніфесту. «Мы — Донская Повстанческая Армия — выступаем за свержение преступного строя и формирование свободного от Москвы независимого Донского государства... Каждая вооружённая группа, действующая согласно интересам независимости Дона, автоматически становится ячейкой Донской Повстанческой Армии. Ячейки могут объединяться, действовать сообща или же наоборот выполнять одни и те же задачи независимо друг от друга. Единственное условие — необходимость поддержания интересов отделения Дона от московского центра». Щоправда, з невідомих причин, на цьому діяльність Донської Повстанської армії майже і вичерпалася.
  Імперському центру вкотре вдалося завдати поразки визвольному козацькому руху. Але як свідчить історія, опричники здатні гнобити козаків лише доти, доки Москва не заслабне. Щойно козаки відчувають, що прийшла слушна мить – вони відновлюють боротьбу за незалежність Казакії. Так було в 1917-му, 1941-му та 1991-му роках, і подібне відтвориться, щойно виснаженій війною з Україною Московії забракне сил тримати у покорі поневолені нею народи.

Держави і народи Північного Кавказу, які відновили суверенітет в 1991 році

  На ту мить Україні слід скористатися нагодою і створити пояс безпеки з дружніх нашій країні незалежних держав, які постануть на руїнах РФ. Їх існування утворить міцну підвалину сталого миру в Європі та світі. Однією з держав «буферу» між Європою та Московією стане незалежний Союз Козацьких Республік.
  N. B. Наразі багато українців обурені діями московських окупантів, деякі з котрих називаються «казаками». Але це не означає, що наша нація мусить відмовитися від підтримки визвольного козацького руху.
  Багато хто з козаків РФ задурений пропагандою та заляканий державним терором. Аби зрозуміти їх стан краще, пригадайте долю нашого народу в часи окупації царатом та московським більшовизмом, і участь українців у загарбницьких війнах московства.
  Задля нашої перемоги нам потрібно шукати нових союзників, а не примножувати ворогів. Пригадаємо настанови з мистецтва перемагати Сунь-Цзи: «неперевершена військова стратегія – зруйнувати плани й стратегії супротивника, дещо слабша – атакувати ворожі союзи та сув’язі; ще гірша – нападати на армію ворога; і найгірша – кидатись на укріплені мурами міста». Щоби руйнувати ворожі стратегії та союзи достатньо аби цілі та наміри поневолених Москвою народів співпадали з нашими в прагненні співпрацювати знищення московської кормиги. В цьому запорука нашої спільної перемоги над імперією Зла.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!