неділя, 14 грудня 2025 р.

Особливості московського колоніалізму

Особливості московського колоніалізму

 
Карта Російської імперії 1872 року
  Московії тривалий час вдавалося вводити мало не весь світ в оману байками про «збирання земель», та запереченням очевидної колоніальної сутності московського імперіалізму. Парадокс полягає в тому, що відповідно до твердження Едгара По, висловленому в оповіданні «Викрадений лист», приховати вдавалося те, що перебувало на видноті.

Ева Томпсон про московський імперіалізм

  Видатна дослідниця московського імперіалізму Ева Томпсон стверджує, що успіх дезінформації зумовили декілька чинників.
  1. Відсутність заморських колоній. За винятком Аляски та форту Росс, московство колонізувало сусідні землі, причому процес поневолення окремих регіонів та націй розтягався інколи на багато десятиліть, що створювало у сторонніх спостерігачів враження «природності» колонізації.
  2. «Русский» = імперський. Розмитість самоназви, яка замість іменника використовувала прикметник, дозволяла створювати невизначеність взаємин між колоніями та метрополією, і стверджувати про наявність «русских» ерзян, татар, чеченців, шорців чи казахів. У такий невибагливий спосіб московство стирало власну історію цих народів і нехтувало їх національною ідентичністю.
  3. Європейські країни обґрунтовували панування метрополії над колоніями концепцією надбань цивілізації: мовляв, вони несуть культуру «відсталим» народам, за допомогою влади, заснованій на силі колонізаторів та послужливості частини еліт колонізованих народів. Влада Московії над поневоленими народами спиралася переважно на примус та насильство.
Побутова московська "культура" без прикрас
  Та й про яку цивілізаційну перевагу московство могло розповідати полякам, українцям чи народам Центральної Азії, які мали щонайменше тисячолітню культурну спадщину, натомість як Москва могла числити народження власної державності максимум від часів Івана Калити. Утім, інші країни некритично сприймали московський імперіалізм саме з точки зору європейської концепції «тягаря білої людини».
Дитячий майданчик у місті Владивосток
  Подібні витівки дозволяли московству замулювати очі світовій громадськості, попри те, що ознаки колоніального визиску поневолених народів зберігалися протягом усієї історії Московії, і з часом тільки посилилися.

Ознаки московської колоніальної політики

  Внутрішня політика Московії побудована виключно в інтересах імперського центру. Протягом усього існування Москва висотувала ресурси із загарбаних території, мало переймаючись розвитком регіонів. Щоб переконатися в цьому, достатньо оцінити рівень добробуту населення в Псковській області та сусідніх з нею незалежній Естонії чи Латвії, або порівняти життя на Чукотці та Алясці, які перебувають у схожих кліматичних умовах.
  Для того аби качати з колоній ресурси, метрополія потребує лише розвиненого бюрократичного апарату та силових структур. Владний режим добре розуміє, що економічний розвиток колонізованих регіонів сприятиме покращенню життя місцевого населення, яке, в такому разі неодмінно замислиться: «А що нам дає Москва? Навіщо нам утримувати власними ресурсами її владу?».
Уфа - місто, де зупинився час
  На прикладі країн Балтії, України, Татарстану чи Чеченської республіки Ічкерія, панівний режим Московії знає, що час цих запитань неодмінно прийде. Тому усіма досяжними засобами режим прагнув, і прагне, обмежити будь-який прояв не тільки неформальних, але навіть нею ж створених регіональних організацій та інституцій. Задля контролю над ними використовується весь досяжний інструментарій: від терору та заборони, до спроби очолити, те, що не можна знищити, щоби спаплюжити саму ідею, котру уособлює відповідна організація.
  Найяскравіше це можна спостерігати на прикладі релігійних установ, котрі часто-густо очолюють особи, що співпрацюють з чекістами. Не кажучи вже про Московську православну церкву, яка від початку створення перебувала на службі у володарів Московії.
  Спецслужби посідають одне з чільних місць в бюрократичній ієрархії імперії. Бо від самого початку існування Московія запозичила в Золотої Орди окупаційну модель управління державою, яка видозмінювала форму, лишаючись незмінною по суті. Пригадаймо трансформацію опричнини в Таємний приказ (канцелярію), що перетворився в корпус жандармів, потім – у московсько-більшовицьку диктатуру, яка наразі перейшла у фазу чекізму.
  Зусилля московських опричників усіх часів зосереджувались переважно на стримуванні невдоволення в самій імперії. При цьому зовнішні загрози, реальні або міфічні, завжди розглядалися виключно з точки зору збереження імперії. Тому вся опозиційна діяльність поневоленого населення зазвичай тлумачиться режимом у версіях підривної діяльності агентури іноземних «центрів». Вагу і значення котрих роздмухують до рівня конспірологічних теорій світової змови.
  В усі часи московські спецслужби збирали інформацію виключно задля збереження панування імперського режиму, нехтуючи використанням отриманих даних з якоюсь іншою метою. Для прикладу пригадаємо, що знання про організовану злочинність, чекісти використовують не так для боротьби з мафією, як для створення «тіньових» гаманців чи підривних дій проти країн, які вони вважають недружніми. Як це сталося в Грузії, коли за підтримки Москви, колишній імперський міністр Едуард Шеварднадзе та злодій у законі «Дюба» (Джаба Іоселіані) повалили владу законно і демократично обраного президента країни Звіада Гамсахурдіа.
  Крім силового контролю над окупованими територіями, імперія використовує й інші засоби, аби руйнувати етнічну ідентичність поневоленого населення. З цією метою режим заохочував не тільки контрольовану колонізацію територій прибулим населенням з інших регіонів, але й використовував адміністративний поділ, аби руйнувати національну єдність. Так розшматували Бурятію та Черкесію, відібрали в України Східну Слобожанщину, Кубань та Сіверщину. І це далеко не вичерпний перелік.
Відділення "Почта России" в селі Крапівна Тульської області
  З більшовицькою підступністю московство використовувало розрив між містом та селом, який посилювався руйнуванням колгоспами традиційного устрою сільського життя та господарювання. За рахунок штучного стримування національного і регіонального розвитку, та постійного вихваляння та перебільшення досягнень панівної імперської культури, режим створював у колонізованого населення відчуття провінційності та вторинності рідної мови та культури. Тобто активне формував відчуття національної меншовартості усіх поневолених народів.
  Що давало можливість розповсюджувати байки про цивілізацію, яку принесла Москва «відсталим» народам. Відгомоном тої пропаганди слід вважати брехню про те, що щойно впаде імперія, колонізовані нею народи одразу почнуть війну всіх проти всіх. Наразі, з особливою насолодою ці побрехеньки транслює московська «опозиція».
  Насправді, після того, як у новітні часи низка країн звільнилася від московської кормиги, усі війни на їх територіях інспіровані Москвою, в межах «доктрини Лук’янова». Не кажучи вже про неспровоковану агресію РФ проти Чеченської республіки Ічкерія, Грузії та України.

Мета московської колоніальної політики

  Окупаційна модель управління державою не сприяє економічному та технологічному розвитку підвладних територій. Бо режим завжди має на меті лише з мінімальними зусиллями максимально визискувати поневолене населення.
  На початку існування володарі Московії закріпачили підвладне православне населення, а «инородцев» обклали ясаком – державним рекетом, з похідним захопленням аманатів (заручників) та терором для придушення невдоволення.
  Через низьку ефективність самодержавна модель управління вичерпалася, але московські більшовики здійснили переворот, аби модернізувати самодержавний авторитаризм до рівня комуністичного тоталітаризму.
Зразок сучасної передвиборчої агітації комуністів РФ: "КПРФ победит народ!"
  Завдяки ВКП(б) – «Второму крепостному праву (большевиков)» вони змусили все населення імперії працювати практично за безцінь, при мізерній вартості експлуатаційних витрат. Згідно вчення К. Маркса комуністи осучаснили, відповідно до нових історичних умов, азійський спосіб виробництва, за допомогою оптимізації рабської праці в’язнів у концтаборах Гулагу та солдат строкової служби, кріпаків у колгоспах, і низькооплачуваної найманої праці робітників промисловості та царини послуг.
Що таке СССР
  Отримані таким чином кошти використовувалися для нових агресивних колоніальних війн, з метою поневолення і визиску нових територій. Протягом усієї московської історії, будь-які модернізації, як от реформи Петра I чи сталінська індустріалізація, здійснювалися виключно задля ведення нових загарбницьких війн.
  В яких Московії часто потурав Захід.

Політика Заходу, як джерело сили Московії

  Московія практично ніколи не створювала передових технологій і завжди надавала перевагу торгівлі товарами з низькою доданою вартістю. У минулому продавали переважно «рухлядь» (шкуринки тварин з цінним хутром) чи збіжжя, а в новітні часи нафту та газ. Країни західної цивілізації мали високоефективні технології при бідності корисними копалинами та іншою сировиною. За таких умов Московія і західні країни потребували співпраці, задля взаємовигідного обміну дешевої сировини на товари з високою доданою вартістю.
  Невисокі ціни на московську сировину трималися на низький собівартості її видобутку, який створювався умовами колоніального визиску поневоленого населення. Використання дешевих ресурсів московської імперії приносило великий зиск західним підприємцям, тому вони ніколи не прагнули різати курку, що несла золоті яйця.
  Московство завжди усвідомлювало, що без культурного, інтелектуального, економічно та навіть географічного ресурсу України, Московія втрачає всі надбання імперського статусу та опричної моделі управління поневоленими територіями. Тому Кремль не цурався жодних засобів, щоби втримати владу над Україною: від брутальної військової сили до побрехеньок про «адіннарот» та «мишібратья».
Ніл Хасевич. "Людей у ярма запрягли". "Колгоспна серія", 1949 р.
  Після повалення самодержавства країни Антанти підтримали незалежність Польщі, Фінляндії та країн Балтії, бо в схемах постачання дешевої сировини вони грали ролі другого плану. Але переможці в Першій світовій війні жодним чином не допомогли визвольним змаганням усіх інших поневолених Москвою народів, бо в разі утворення нових незалежних держав країни Антанти позбавлялися доступу до ресурсів, які Московія здобувала колоніальним грабунком і продавала по вартості краденого майна.
  Враховуючи подібну причину, попри розуміння сутності домовленостей пакту Молотова-Ріббентропа, Велика Британія та Франція не оголосили СССР війну за агресію проти Польщі в 1939 році. Схожі міркування посприяли тому, що США і Велика Британія пішли на Ялтинську змову та розподілили царини геополітичного впливу в Євразії. В тому числі і через небажання Заходу втрачати джерело дешевої сировини, злочини московського комунізму так і не дочекалися на свій Нюрнберг.
  Заради ґешефтів США доклали величезних зусиль, аби унеможливити розпад царської Російської імперії, СССР та РФ. Сполучені Штати використали московсько-більшовицький переворот, аби добряче заробити на індустріалізації СССР, підготувати його до здійснення світової революції, точніше великої війни в Європі. Американські концесії посприяли перетворенню СССР на величезний концтабір, з централізованою системою визиску трудящих для виробництва дешевої сировини. Бо Гулаг, колгоспне рабство та державний терор дозволяли витискати з московських колоній максимум ресурсів при найменших витратах на їх виробництво.
Сиктивкар
  На цьому тлі теперішні зусилля шестиразового банкрута з пофарбованою пикою, колишня «котлета по-київськи» його однопартійця, чи заборона Байдена бити по московських НПЗ, щоб у Штатах нафта не подорожчала, сприймаються як органічне продовження усталеного політичного курсу на палку дружбу США з СССР-РФ та реалізації плану Make America Great Again.
  Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року посприяло повільному прозрінню європейських країн стосовно стратегічних задумів Москви, котра використовувала нафту та газ у якості засобу впливу та шантажу споживачів. Колективний Захід заплющував очі на поглинання Московією України відносно мирним шляхом. І лише найбільша, з часів Другої світової, війна в Європі змусила зрозуміти уряди більшості країн ЄС, що чекістський режим порушив усю систему континентальної, а можливо й світової, безпеки. Вірогідність нової світової війни зростає мало не щодня.
  Нова система міжнародної безпеки, що народжується об’єднаними зусиллями України та Європейського Союзу, відкриває шлях до сталого миру на континенті. Задля цього агресивний московський колоніалізм мусить піти в засвіти, а на місці імперії мають відновити власні незалежні держави всі, колись поневолені Москвою, народи.


Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора! 

Немає коментарів:

Дописати коментар