Спроба московської колонізації Гавайських островів
 |
| Барон Єгор Шеффер на тлі мапи Гавайських островів |
Північна Америка під ударом
У середині XVIII століття московський Drang nach Osten просунувся до Аляски. Форпостом для агресивного загарбання земель ескімосів, алеутів та індіанців став Охотськ, саме існування котрого суперечило Нерчинській мирній угоді. Утім, Цінська імперія воліла цього не помічати, виходячи з власних геополітичних міркувань.Ще в 1494 році Іспанія та Португалія уклали в місті Тордесільяс угоду про розподіл нововідкритих європейцями земель. Згідно її умов Іспанське королівство мало право на колонізацію тихоокеанських земель, розташованих між американськими континентами та Євразією. Відповідно до тієї угоди, затвердженої Римським папою, в 1565 році Філіппінські острови стали частиною Іспанської імперії.
Іспанські колонії в Мексиці та Каліфорнії в якості ресурсної бази для експансії та зручний плацдарм генерал-капітанства Філіппіни створювали сприятливі умови для завоювання китайського узбережжя. Тому, китайська влада вирішила вдатися до стратегії хитрої мавпи, яка спостерігає за сутичкою двох тигрів, аби в мить, коли вони виснажаться, покінчити з обома хижаками. Щоби уможливити зіткнення московського та іспанського імперіалізмів, імперія Цінь мовчазно погодилася на існування порту в Охотську.
Не відомо, що знали про московсько-іспанські взаємини китайські мандарини (чиновники) дипломатичного відомства, але в другій чверті XVIII століття між Російською та Іспанською імперіями існувала напруга. Хоча вперше дипломатичні відносини держави встановили лише в 1722 році, уже через вісім років вони увірвалися з ініціативи московства. У такий побит цариця Анна Іванівна прагнула помстилася королю Іспанії Філіпу V Анжуйському (Бурбону) за відмову визнати легітимність її царювання.
Тим часом, московство невпинно просувалося в напрямку на Далекий Схід. В 1741 році експедиція Вітуса Беринга потрапила на Алеутські острови, що стало початком створення московських колоній в Північній Америці. Про перебіг колоніальної експансії докладніше йдеться в статтях «"Русский мир" в Америке: трагедия алеутов» та «Российско-индейские войны: противостояние тлинкитов и "Российско-американской компании"», ознайомитися з котрими і запрошуємо шановних читачів.
 |
| Реконструкція форту Росс у Каліфорнії |
В 1812 році московські колоністи майже впритул наблизилися до іспанських колоній на тихоокеанському узбережжі Північної Америки, та заснували форт Росс на території сучасного штату Каліфорнія. Іспанська колоніальна адміністрація заважати не стала, оскільки переймалася зовсім іншим клопотом: двома роками раніше почалися війни за незалежність іспанських колоній в Латинській Америці, і вся увага метрополії та відданої їй колоніальної адміністрації зосередилася на цій проблемі.
Тому московство не тільки утримало форт Росс до 1841 року, але в 1816 році спробувало закріпитися на Гавайських островах Кауаї та Ніїхау.
Джордж Ванкувер, який разом з Джеймсом Куком відкрив Гавайські острови для європейського світу, оголосив їх частиною британської корони, але його ініціатива залишилися без державної підтримки уряду Великої Британії та повністю знехтувана гавайцями.
Ділки із США почали колонізацію островів за принципами поширеними в південних штатах: вирубали сандалові гаї та завезли з Африки рабів, аби ті працювали на створених бавовняних плантаціях.
Перші московити пришвартувалися до Гавайських островів під час експедиції Крузенштерна в 1804 році. Вони з’ясували, що місцева влада радо погоджується торгувати фруктами, цукровою тростиною, худобою, рибою та сандаловою деревиною в обмін на європейські товари.
Утім, за торгівельними оборудками московство переховувало плани поневолення гавайців та окупації їх земель. У 1808 році лейтенант московського флоту Леонтій
Гагемейстер створив план окупації одного з островів силами двох військових кораблів та двадцяти вояків при одній гарматі. Він подав план на розгляд штаб-квартири Російсько-американської компанії, котра безпосередньо поширювала владу Російської імперії на терени Північноамериканського континенту. Ідея сподобалася керівництву, але сам план відхилили. Тому наступного року експедиція Гагемейстера на шлюпі «Нева» обмежилася закупівлею харчів та сандалу в місцевого населення.
Для реалізації планів експансії Російсько-американської компанії в Північну Америку її керівник Алексій Баранов використав інших виконавців. Для початку він переніс штаб-квартиру компанії з Іркутську до Новоархангельського острогу, збудованого ним на американському острові Сітка. Згодом, за наказом Баранова експедиція Івана Кускова облаштувала в Каліфорнії форт Росс, а в 1814 році до Гаваїв вирушив корабель «Беринг» («Атауальпа») на чолі з капітаном Джеймсом Беннетом. Експедиція прибула до острова Кауаї, де її мало не спіткала доля капітана Кука.
Екіпаж корабля прагнув запастися їжею та водою. Але 31 січня 1815 року шторм пришвартував його на берег острова з вантажем загальною вартістю в 100 тисяч рублів. Гавайці, як і всі інші народи світу, що жили на морському узбережжі, вважали все, що море викидає на берег, дарунком стихії місцевому населенню, і заволоділи майном Баранова & Co.
Експедиція втратила майно, але отримала відомості про особливості політичного життя Гавайських островів. На той час майже всі вони потрапили під оруду короля Камеамеа I. Утім на островах Кауаї та Ніїхау володарював його васал Каумуалія, який прагнув вибороти повну незалежність підвладної території.
В цей час лихий заніс на Сітку барона Єгора Шеффера. Йому й судилося очолити московську збройну експедицію задля повернення вантажу «Беринга» чи отримання за його належної компенсації.
Під час походу Наполеона на терени Московії, Шеффер зустрів приятеля дитячих літ Франца Леппиха, разом з котрим вони запропонували царату створити повітряний апарат здатний не тільки підняти в повітря півсотні солдат, але й бомбардувати французьке військо. Проект отримав найвище схвалення і фінансування.
Його очолив майбутній палій Москви граф Федор Растопчин, а Шеффер отримав посаду «директора физических и химических принадлежностей».
Після засвоєння чималеньких виділених з бюджету коштів, контора повідомила, що попри титанічні зусилля і працю по 17 годин на добу, «гора» Шеффера-Леппеха народила «мишу». Замість повітряного бомбардувальника, який мав принести перемогу московству в генеральній битві під Бородіно, «винахідники» змогли запропонувати лише швидкий спосіб видобутку водню з тирси та полегшену модель списа з висвердленим ратищем, тирсу з котрих мабуть використали для виробництва водню, для повітряної кулі, яка так і не злетіла.
12 вересня (31 серпня), невдовзі після поразки московства під Бородіно, Леппех з «майстрами» дременув до Санкт-Петербургу, а Шеффер з валкою зі 130 возів, на яких містилися наслідки копіткої праці в галузі повітряного флоту Російської імперії, вирушив до Нижнього Новгороду, а звідти – в Оранієнбаум. Невдовзі Леппех накивав п’ятами з Московії, і Шеффер, рятуючись від дружини зі стійким психічним розладом, опинився на військовому шлюпі «Суворов», який прямував на Аляску. Там його висадили на суходіл, як «лицо, нетерпимое на судне».
На Алясці барон спромігся здобути ласку Баранова, який доручив йому розібратися з конфіскованим гавайцями вантажем шлюпу «Беринг». Невдовзі Шеффер прибув до двору Камеамеа, але досить швидко, як подейкують, через крутійство в медичній справі, під час лікування королівської родини, та зусиллями тамтешніх американських підприємців, барон втратив приязнь короля Гаваїв, залишив острів Оаху, і вирушив на Кауаї, аби силою зброї відбити привласнений гавайцями крам.
Утім володар острова Каумуалія погодився добровільно повернути всі «дарунки океану», в обмін на військову підтримку його визвольної боротьби, за незалежність островів Кауаї та Ніїхау, від кормиги Камеамеа I. Шеффер радо погодився допомогти, але так, щоби означені острови опинилися в пазурах московського двоголового орла.
Каумуалія та Шеффер відчували обопільну приязнь, якій посприяла вдале лікування бароном володаря острова та його дружини від лихоманки. Лікар отримав у подарунок долину річки Ханалея, назву котрої він замінив на Дон, а прилеглої території – на Шефферталь («долину Шеффера»).
Милість Каумуалії цим не обмежилася: він пообіцяв повернути, або компенсувати вартість втраченого краму зі шлюпу «Беринг», надати московству монополію на торгівлю сандаловою деревиною, задля чого дозволив московитам селитися не тільки на Кауаї та Ніїхау, але й на Оаху, звісно після того, як острів «звільнять» від влади Камеамеа. Натомість Каумуалія забажав отримати у власне розпорядження півтисячі вояків та кілька бойових кораблів, очолити які мав Шеффер.
Заради визволення від оруди Камеамеа Каумуалія погодився на зверхність московського імператора, і навіть дозволив встановити на острові царський штандарт. У 1816 році барон Шеффер заходився будувати фортеці: Александрівську (названу на честь московського імператора), Святої Єлизавети (назва на честь царської дружини) та імені імперського генерала-фельдмаршала Барклая (де Толлі).
З легкої руки Шеффера місцева еліта отримувала прізвища Воронцов, Іванов, Платов, Попов тощо, а Каумуалія – шхуну «Лідія» та обіцянку 200 тисяч піастрів від Баранова на придбання військового корабля «Авон». Союзники готувалися стрімким рейдом окупувати острови Ланаї, Малокаї та Науї, але…
Тобто, оголосив, що відмовляється від зверхності над Каумуалією, але жодних документів про це царська канцелярія так і не надіслала на Кауаї. Навпаки, правитель острова отримав в якості заохочення царську медаль, як натяк, що царат повернеться за слушної нагоди.
Нагода так і не трапилася. Каумуалія не тільки отримав пробачення і залишився володарем острова Кауаї, але після смерті Камеамеа I одружився з його вдовою. Щоправда запанувати на Гаваях йому не вдалося. Ліоліо син Камеамеа I, що успадкував батьків трон під ім’ям Камеамеа II, ув’язнив Каумуалія на острові Мауї, де той одружився з мачухою Ліоліо, і дожив віку позбавлений реальної влади, але з формальним збереженням усіх титулів.
На пропозиції Шеффера відрядити військову експедицію на Гаваї, цар Александр I наклав резолюцію: «приобретение островов не принесет России никакой существенной пользы, и даже, напротив, это сопряжено с важными неудобствами». Царат вирішив, що ніхто не забороняє московському флоту заходити на Гаваї задля ремонту та поповнення харчів, а бойові дії можуть ускладнити взаємини із Заходом.
У квітні 1818 року Єгор Шеффер залишив назавжди землі московської імперії та вирушив до Бразилії. Через пару століть, на згадку про його пригоди, в путінській РФ побачила світ книжка М. Казовського «Русские Гавайи» (М: Подвиг, 2016).
Російсько-американській компанії не вдалося ані повернути крам з «Беринга», ані отримати компенсацію за його. Збитки склали 200 тисяч рублів, які бухгалтери старанно занотували в гросбухи як «незворотні втрати». Але керівництво компанії не полишило сподівань запанувати на Сандвічевих островах.
Невдовзі, з метою розвідки до Гонолулу завітав московський консул на Філіппінах Пьотр Дубель, який зустрівся з Камеамеа II, і начебто умовив короля перейти під царський протекторат. Тамтешні американці дізналися про домовленості – в місті почалися заворушення, під час котрих пограбували майже все майно Дубеля.
Той повернувся до Маніли, звідки надіслав до царя Александра I доповідну, з пропозицією надіслати на Гаваї чотири фрегати та дві бригантини, озброєні сотнею гармат та десантом з п’яти тисяч рекрутів та трьох сотень козаків, щоби окупувати найважливіші острови архіпелагу.
Рапорт «положили под сукно», оскільки московський Drang nach Osten зосередився на завоюванні Центральної Азії та Кавказу. Через деякий час, імператор Александр II, небіж царя Александра I, продав США Аляску та Алеутські острови, завдяки чому імперія остаточно позбулася колоній в Америці, і зосередилася на загарбанні земель у Євразії.
Тому московство не тільки утримало форт Росс до 1841 року, але в 1816 році спробувало закріпитися на Гавайських островах Кауаї та Ніїхау.
Гавайські (Сандвічеві) острови
Кліматичні та географічні особливості робили Гаваї особливо привабливими для європейських колонізаторів: звідти постачалася левова частка сандалової деревини на світові ринки, а розташування островів слугувало зручною транзитною базою на шляхах між Америкою та Східною Азією. Забрати острови під власну кормигу намагалися московські, англійські та північноамериканські імперіалісти.Джордж Ванкувер, який разом з Джеймсом Куком відкрив Гавайські острови для європейського світу, оголосив їх частиною британської корони, але його ініціатива залишилися без державної підтримки уряду Великої Британії та повністю знехтувана гавайцями.
Ділки із США почали колонізацію островів за принципами поширеними в південних штатах: вирубали сандалові гаї та завезли з Африки рабів, аби ті працювали на створених бавовняних плантаціях.
Перші московити пришвартувалися до Гавайських островів під час експедиції Крузенштерна в 1804 році. Вони з’ясували, що місцева влада радо погоджується торгувати фруктами, цукровою тростиною, худобою, рибою та сандаловою деревиною в обмін на європейські товари.
Утім, за торгівельними оборудками московство переховувало плани поневолення гавайців та окупації їх земель. У 1808 році лейтенант московського флоту Леонтій
Гагемейстер створив план окупації одного з островів силами двох військових кораблів та двадцяти вояків при одній гарматі. Він подав план на розгляд штаб-квартири Російсько-американської компанії, котра безпосередньо поширювала владу Російської імперії на терени Північноамериканського континенту. Ідея сподобалася керівництву, але сам план відхилили. Тому наступного року експедиція Гагемейстера на шлюпі «Нева» обмежилася закупівлею харчів та сандалу в місцевого населення.
Для реалізації планів експансії Російсько-американської компанії в Північну Америку її керівник Алексій Баранов використав інших виконавців. Для початку він переніс штаб-квартиру компанії з Іркутську до Новоархангельського острогу, збудованого ним на американському острові Сітка. Згодом, за наказом Баранова експедиція Івана Кускова облаштувала в Каліфорнії форт Росс, а в 1814 році до Гаваїв вирушив корабель «Беринг» («Атауальпа») на чолі з капітаном Джеймсом Беннетом. Експедиція прибула до острова Кауаї, де її мало не спіткала доля капітана Кука.
 |
| Гавайські (Сандвічеві) острови |
Експедиція втратила майно, але отримала відомості про особливості політичного життя Гавайських островів. На той час майже всі вони потрапили під оруду короля Камеамеа I. Утім на островах Кауаї та Ніїхау володарював його васал Каумуалія, який прагнув вибороти повну незалежність підвладної території.
В цей час лихий заніс на Сітку барона Єгора Шеффера. Йому й судилося очолити московську збройну експедицію задля повернення вантажу «Беринга» чи отримання за його належної компенсації.
Авантюрник Єгор Шеффер
Георг Антон Алоїз фон Шеффер народився в німецькій Франконії, але після того, як у 1808 році опанував лікарську справу і отримав диплом доктора медицини, в пошуках кращої долі, перебрався на Московію. Там йому вдалося зробити стрімку кар’єру: вже через пару років йому пожалували титул барона. За деякими відомостями, це сталося завдяки сприянню братчиків масонів, магістром в ордені котрих став, тепер уже Єгор, Шеффер.Під час походу Наполеона на терени Московії, Шеффер зустрів приятеля дитячих літ Франца Леппиха, разом з котрим вони запропонували царату створити повітряний апарат здатний не тільки підняти в повітря півсотні солдат, але й бомбардувати французьке військо. Проект отримав найвище схвалення і фінансування.
Його очолив майбутній палій Москви граф Федор Растопчин, а Шеффер отримав посаду «директора физических и химических принадлежностей».
Після засвоєння чималеньких виділених з бюджету коштів, контора повідомила, що попри титанічні зусилля і працю по 17 годин на добу, «гора» Шеффера-Леппеха народила «мишу». Замість повітряного бомбардувальника, який мав принести перемогу московству в генеральній битві під Бородіно, «винахідники» змогли запропонувати лише швидкий спосіб видобутку водню з тирси та полегшену модель списа з висвердленим ратищем, тирсу з котрих мабуть використали для виробництва водню, для повітряної кулі, яка так і не злетіла.
 |
| Єгор Шеффер |
На Алясці барон спромігся здобути ласку Баранова, який доручив йому розібратися з конфіскованим гавайцями вантажем шлюпу «Беринг». Невдовзі Шеффер прибув до двору Камеамеа, але досить швидко, як подейкують, через крутійство в медичній справі, під час лікування королівської родини, та зусиллями тамтешніх американських підприємців, барон втратив приязнь короля Гаваїв, залишив острів Оаху, і вирушив на Кауаї, аби силою зброї відбити привласнений гавайцями крам.
Утім володар острова Каумуалія погодився добровільно повернути всі «дарунки океану», в обмін на військову підтримку його визвольної боротьби, за незалежність островів Кауаї та Ніїхау, від кормиги Камеамеа I. Шеффер радо погодився допомогти, але так, щоби означені острови опинилися в пазурах московського двоголового орла.
Каумуалія та Шеффер відчували обопільну приязнь, якій посприяла вдале лікування бароном володаря острова та його дружини від лихоманки. Лікар отримав у подарунок долину річки Ханалея, назву котрої він замінив на Дон, а прилеглої території – на Шефферталь («долину Шеффера»).
 |
| Володар Кауаї Каумуалія |
Заради визволення від оруди Камеамеа Каумуалія погодився на зверхність московського імператора, і навіть дозволив встановити на острові царський штандарт. У 1816 році барон Шеффер заходився будувати фортеці: Александрівську (названу на честь московського імператора), Святої Єлизавети (назва на честь царської дружини) та імені імперського генерала-фельдмаршала Барклая (де Толлі).
 |
| Реконструкція форту Святої Єлизавети на острові Кауаї |
Finita la commedia
Але Баранов грошей не дав, а в березні 1817 року, несподівано біля острова Кауаї стали на якір 5 американських кораблів, десант з яких примусив московитів капітулювати в липні того ж року, зніс усі московські фортеці та плантації, запроторив прибульців на їх корабель, і відправив за відомим курсом. Шеффер з товариством поплив чомусь зовсім не туди, куди захисники острова Зміїний послали через двісті років московський корабель, а прибув до Петербургу. Там барон подав на найвищий розгляд план окупації Гаваїв, підтриманий РАК і Барановим, але цар вдався до тактики «Нас там нет».Тобто, оголосив, що відмовляється від зверхності над Каумуалією, але жодних документів про це царська канцелярія так і не надіслала на Кауаї. Навпаки, правитель острова отримав в якості заохочення царську медаль, як натяк, що царат повернеться за слушної нагоди.
 |
| Король Гаваїв Камеамеа I |
На пропозиції Шеффера відрядити військову експедицію на Гаваї, цар Александр I наклав резолюцію: «приобретение островов не принесет России никакой существенной пользы, и даже, напротив, это сопряжено с важными неудобствами». Царат вирішив, що ніхто не забороняє московському флоту заходити на Гаваї задля ремонту та поповнення харчів, а бойові дії можуть ускладнити взаємини із Заходом.
У квітні 1818 року Єгор Шеффер залишив назавжди землі московської імперії та вирушив до Бразилії. Через пару століть, на згадку про його пригоди, в путінській РФ побачила світ книжка М. Казовського «Русские Гавайи» (М: Подвиг, 2016).
Російсько-американській компанії не вдалося ані повернути крам з «Беринга», ані отримати компенсацію за його. Збитки склали 200 тисяч рублів, які бухгалтери старанно занотували в гросбухи як «незворотні втрати». Але керівництво компанії не полишило сподівань запанувати на Сандвічевих островах.
Невдовзі, з метою розвідки до Гонолулу завітав московський консул на Філіппінах Пьотр Дубель, який зустрівся з Камеамеа II, і начебто умовив короля перейти під царський протекторат. Тамтешні американці дізналися про домовленості – в місті почалися заворушення, під час котрих пограбували майже все майно Дубеля.
Той повернувся до Маніли, звідки надіслав до царя Александра I доповідну, з пропозицією надіслати на Гаваї чотири фрегати та дві бригантини, озброєні сотнею гармат та десантом з п’яти тисяч рекрутів та трьох сотень козаків, щоби окупувати найважливіші острови архіпелагу.
Рапорт «положили под сукно», оскільки московський Drang nach Osten зосередився на завоюванні Центральної Азії та Кавказу. Через деякий час, імператор Александр II, небіж царя Александра I, продав США Аляску та Алеутські острови, завдяки чому імперія остаточно позбулася колоній в Америці, і зосередилася на загарбанні земель у Євразії.
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар