Закінчення імперського циклу Московії

 

Добров Г. Прощальний погляд. 1982 р.

  Московська імперії пройшла повний цикл існування: зростання потуги, пік могутності, стагнацію, і увійшла у фінальну стадію розпаду. Доля всіх імперій відбувалася саме за цим сценарієм. Винятків не було ніде й ніколи.
  Питання лише втому, чи перетвориться концтабір «русского мира» на низку незалежних держав, як це сталося з Австро-Угорською чи Османською імперіями, чи продовжить існування у вигляді конфедерації, подібно до Британської співдружності націй.
  Деякі «українські журналісти», які тривалий час працювали, а потім виїхали з Московії, але Москва не виїхали з їх ідей та вчинків, намагаються переконати надто довірливу авдиторію, що деколонізація РФ неможлива, бо буцімто, більшість її населення становлять «русские».

Мєрінов А. День ходіння на ходулях

  В якості аргументи подібні особи протиставляють СССР та РФ. Мовляв, на відміну від РФ, Совдеп — союз національних республік, кожна з котрих мала власні атрибути державності, включно із закріпленим на рівні законодавства правом вийти з імперії Зла. Утім, згідно конституції РФ налічує 83 суб’єкти, 21 з котрих – автономні республіки. На відміну від очолюваних губернаторами країв та областей, діяльність котрих регулюється статутами, республіки сучасної Московії, як і колишні республіки СССР, мають власні парламенти, уряди та конституції.
  У 90-ті роки минулого століття регіони здійснили спробу перетворити скалок московської імперії, якщо не на конфедерацію, то на реальну федерацію. «Берите столько суверенитета, сколько сможете проглотить» — виключно в намаганні утримати імперії від остаточного розпаду, пообіцяв хронічний алкоголік, і за сумісництвом, президент Московії Борис Єльцин.
  31 березня 1992 року Москва мусила укласти «Федеративний договір» із суб’єктами «федерації»: окремо з республіками, автономними краями, округами та областями, й неавтономними регіонами. Чеченська республіка Ічкерія, Інгушетія і Татарстан відмовилися від будь-яких договорів з Москвою, Башкортостан та Саха (Якутія) затвердили угоди лише після важливих поступок імперського режиму у правах на надра та доходи від корисних копалин. До 1998 року кремлівський режим уклав 46 двосторонніх угод про розмежування повноважень метрополії та колоній. Подібне відбувалося й раніше. Після повалення царату московський більшовизм мусив поступитися, хоча б на рівні формальностей, поневоленим Москвою народам, щоби зберегти імперію у вигляді СССР. Так само, під тиском відцентрових тенденцій, єльциноїди пішли на поступки, котрі, як й у випадку Совдепа, у майбутньому стануть наріжним камінням відновлення державної незалежності поневолених Москвою народів.
  Поступливість імперського режиму припинилася, щойно регіони почали робити подальші реальні кроки в здобутті суверенітету. Хронічний Єльцин наказав розпочати агресивну війну проти Чеченської республіки Ічкерія (ЧРІ) за те, що 8 червня 1991 року загальнонаціональний конгрес чеченського народу проголосив державну незалежність. 6 вересня того ж року історичне рішення чеченського парламенту підтвердив уряд держави, і 1 листопада Президент країни Джохар Дудаєв затвердив відповідним декретом.

Мєрінов А. Бумеранг

  Тодішні пересічні і «хорошие русские», що є сили почали роздмухувати шовіністичні настрої серед московства. Імперіалістичний тиск змусив керівництво національних республік поступитися. Кривавою розправою над прагненням до волі чеченської нації, Москві вдалося залякати провідні національні верстви інших регіонів імперії, і крок за кроком, знищити залишки здобутого суверенітету.
  З метою пришвидшити злиття поневолених націй в «многонациональный российский народ» у 1997 році московський режим вилучив згадування етнічної приналежності та скасував записи національними мовами в імперському паспорті. Водночас збільшувалося фінансування регіонів, що виявляли стійке прагнення розширити суверенітет, бо в Кремлі вважали вигіднішим купувати їх лояльність, аніж примушувати до покори силою, як чеченську націю.
  З перших кроків путінський режим заходися посилювати «властную вертикаль», за допомогою нагляду за національними елітами повноважними представниками президента у новостворених «федеральних» округах імперії. Невдовзі розпочався демонтаж регіональної суб’єктності, через призначення Москвою крайових керівників, замість виборів місцевим населенням. Для здійснення повного контролю Кремль повністю підпорядкував собі всі основні грошові потоки в регіонах.
  Процес колонізації суттєво посилила мовна політика чекізму. До 2017 року Москва позбавила чинності всі закони про державний і регіональний статус мов колонізованих народів, відмінила їх обов’язкове вивчення в освітніх закладах, і скоротила до мінімуму програму і час навчання.
  Москва фактично демонтувала всі складові політичного суверенітету національних регіонів, але жодній імперії ще не вдавалося подолати ґрунтовні суперечності між колоніями та метрополією. У всі часи різні визвольні рухи формулювали головну вимогу фактично однаково: «Годі годувати імперський центр!».
  Наразі Москва викачує з регіонів усі ресурси, і фінансує потреби колоній виходячи з міркувань політичної доцільності. Здатність Кремля фінансувати імперські провінції вельми обмежують витрати на війну в Україні, міжнародні санкції та українські удари по джерелах доходів. Ресурсне навантаження та податок матеріалом для «м’ясних штурмів» сплачують національні регіони, а всі перемоги приписуються Москві.
  Політика зросійщення викликає реакцію спротиву в поневолених народів. До певного часу окупаційній моделі влади вдається стримувати національно-визвольні рухи, але щойно режим заслабне, боротьба за визволення від московської кормиги отримає потужний імпульс.

Мєрінов А. Життя на межі

  Нові навантаження на імперську систему: поразка у війні з Україною, масова мобілізація, економічний занепад спричинений війною на виснаження тощо, здатні розпочати ланцюгову реакції деколонізації імперії. Провідна верства регіонів може вирішити, що з них досить обслуговувати Москву, і в умовах колапсу системи, до них долучяться силові структури розташовані в регіонах. Як це сталося в «союзних» республіках в останні роки існування СССР.
  Як Горбачов та його ГКЧП у Совдепі, так і путінський чекізм у РФ не готовий вести конструктивний діалог з поневоленими народами. Події 2020 року, коли Москва заарештувала губернатора Хабаровського краю Сергія Фургала і проігнорувала всі протести тамтешнього населення, яскраво демонструють принципи взаємин метрополії з колоніями: «держать и не пущать» і зберегти «единую и неделимую Россию» за будь яку ціну. Відсутність гнучкості в національному питанні прирекла на поразку «біле» московство в 1917 – 1920 роках та зруйнувала московсько-більшовицьку диктатуру в 1991-му. Судячи з усього, чекізм здатен зарадити новій хвилі деколонізації не краще за попередників.
  У справі зміцнення «скреп» імперії православним чекістам вдалося досягнути лише тимчасових успіхів. Величезні відстані від метрополії, слабка інфраструктура, штучно стримуваний Москвою економічний розвиток колонізованих територій, посилений негараздами спричиненими війною з Україною, викликають невдоволення національних еліт, котра за слушної нагоди радо відтворить події часів деколонізації СССР у 1991 році.
  Намагання «вертикали власти» чекізму викорінити суб’єктність регіонів РФ, не ліквідувало віковічне бажання кожного народу жити у власній національній державі. Бо

«І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля».
  Притлумлене прагнення волі відновиться за першої сприятливої нагоди. Для СССР нею виявилася поразка у війні з народами Афганістану, для РФ – невдачі у війні з Україною. Чимало сучасних подій перегукується з останніми часами животіння СССР. За визначенням видатного швейцарського психолога Карла Густава Юнга, спостерігається явище синхронічності – смисловий, не причинно-наслідковий принцип, що об'єднує важливий збіг подій, розділених у просторі та часі.
  У новій хвилі деколонізації, як і в попередні рази, визначальною виявиться політика Заходу. Чимало західних політиків вже зрозуміли, що московську імперію реформувати не вдасться. Царат змінили більшовики, більшовиків – православні чекісти, але попри всі трансформації форми, зміст лишався незмінним. Імперія зберігала агресивну сутність терористичної держави, керовану комуністичною, чекістською чи монархічною мафією.
  Опрична модель влади імперії здатна відтворювати лише єдиний сценарій – агресивну політику імперіалістичної експансії. І якщо олігархія США зацікавлена в збереженні подібного утворення, то багато європейських держав відчувають небезпеку подальшого існування імперії.
  Для того, аби реалізувати програму «make America great again» американському олігархату потрібна нова повномасштабна війна в Європі, розв’язати яку здатна лише московська імперія. Завдяки двом світовим війнам США перетворилися з другорядної країни на наддержаву. Тому провідні верстви країни не стали вигадувати нічого нового, і всіляко заохочують Москву до нових загарбницьких воєн. Пригадаймо, як Сполучені Штати, під нічого не варті гарантії, замість утилізації арсеналу, примусили Україну, Білорусь і Казахстан передати всю ядерну зброю та її носії Московії. З огляду на дії попередників, політичний курс трампізму виглядає не як дурнуваті вибрики підстаркуватого епштеноїда, а як продовження тривалої дружби США та Московії.

Мєрінов А. Набридло наступати на ті самі граблі....

  Лишається сподіватися, що цього разу народи Європи усвідомлять, яку загрозу їм несе агресивна імперія з населенням охочим жити в злиднях та помирати у нових колоніальних і загарбницьких війнах. Поза сумнівом, шредерізація та орбанізації частини еліт Євросоюзу не знищила інстинкт самозбереження європейського політикуму в цілому. І цього разу замість «перезавантаження» взаємин з імперією, Захід перейматиметься її контрольованою деколонізацією.

Данькович А. Смерть імперії! 2022 р.

  Після військової поразки РФ у війні з Україною імперія має померти – це єдиний шлях до сталого миру в Європі та світі.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!