Анжеліка Балабанова (Ройзман) – комуністичний наставник Беніто Муссоліні

Анжеліка Балабанова (Ройзман) та Беніто Муссоліні

Багато людей не вагаючись назвуть батьком фашизму Беніто Муссоліні. Утім, якщо спитати, який комуніст вторував йому шлях на політичний Олімп Італії, більшість опитуваних завагаються з відповіддю. Відкриємо одразу таємницю Полішинеля – це Анжеліка Ісаківна Ройзман, у шлюбі – Балабанова.

«Юности полёт» «над гніздом зозулі»

Свідчення про її життя і походження вельми плутані, як і належить вимогам конспірації діяльності професійного екстреміста. За офіційною версію, доля подарувала Анжеліці народитися 7 травня 1877 року, в розкішній садибі з чималим парком і садом, в родині авангарду світової пролетарської революції – чернігівського купця та землевласника Іцхака Ройзмана, який вихрестився з юдаїзму в московське православ’я.
В родині вихреста народилося понад півтора десятка дітей, з котрих вижити судилося лише дев’ятьом, в тому числі й наймолодшій Анжеліці. Завдяки чималим батьківським статкам вона отримала гарну освіту, бездоганно володіла кількома європейськими мовами. Добрячій початковій освіті посприяли не тільки високооплачувані вчителі, але й родинні подорожі та тривале проживання в Лондоні, Брюсселі, Парижі. Навчання в престижній харківській жіночій гімназії Дар’ї Оболенської, гармонійно доповнило чудову домашню освіту.

А. Балабанова. Брюссель, 1897 р.

Здобуту в Україні освіту вирішила покращити її в Новому університеті Брюсселя. Ліві погляди засновників учбового закладу посприяли, аби до викладання в ньому долучилися особи відповідного світогляду, чиї курси лекції не тільки заохотили дівчину до вивчення марксизму, але й допомогли отримати ступінь доктора філософії. Згодом, вона поглибила знання з політекономії в університетах Лейпцигу та Берліну.
Де заприятелювала з Кларою Цеткін та Розою Люксембург. Дружба з останньою виявилася, в певному сенсі, визначальною. Трохи старша за віком Роза, також за народженням належала до рушійних сил пролетарської революції – родини заможного єврейського комерсанта із польського Замостя. Її розповіді, вкупі з писаниною Георгія Плеханова, справили на Анжеліку враження, що всі ті німецькі професори нічого не петрають в політекономії.
Тому паночка Ройзман поїхала для подальшого навчання до Риму, тим більше, що батьківські статки практично не обмежували її у виборі закладів освіти. Там вона стала учнем, і потрапила під вплив, марксистського теоретика Антоніо Лабріоли. Поєднання його лекцій з теоретичними працями Плеханова остаточно визначили світогляд Анжеліки Ройзман.
Через сувору конспірацію та позазаконну запільну діяльність марксистів, до нас дійшли дуже суперечливі дані про особисті взаємини тогочасних революціонерів. Вірогідно в 1896 році Анжеліка Ройзман побралася з уродженцем чернігівського кагалу Михаїлом (Самуїлом) Соломоновичем Балабановим. Згідно офіційної біографії щасливий чоловік більшість подальшого життя провів у Російській імперії, натомість як Анжеліка практично не полишала країни Заходу. Ймовірно, їхні родинні взаємини не вийшли за межі «революційної доцільності», тобто лишалися суто формальними.
У 1900 році Балабанова вступила в Соціалістичну партію Італії і стрімко рушила до… Швейцарії, щоби агітувати там італійських заробітчан. Чудове володіння кількома європейськими мовами посприяли успіху місії товаришки Анжеліки.

Справа на А. Балабанову відкрита швейцарською поліцією

Там вона познайомилася з працями Вільфредо Парето з поличної економії. Який за сумісництвом, розробляв теорію еліт, згідно котрої будь-яке суспільство являє собою піраміду, в основі якої перебувають визискувані маси, а на самій верхівці розташовується невеличка за кількістю провідна верства, яка спрямовує спільноту в потрібному для себе напрямку. Серед осіб, які вважали себе учнями Парето, варто згадати Беніто Муссоліні.

Avanti, Duce!

За спогадами, написаними палкою революціонеркою Балабановою в 1930-ті роки, на сходинах робітників її увагу привернула постать вельми збентеженого, неохайного чорнявого чоловіка, котрий прагнув перетворити власний ressentiment (злостиву заздрість) до системи соціального гноблення, на особисту перемогу над нею. Не заради хтивості чи інших корисливих міркувань, пані Ройзман почала опікуватися пролетарем, який видавався їй вкрай упослідженим. Муссоліні також ніколи не спростовував визначального впливу Анжеліки на формування його особистості та якостей провідника.
Одразу зауважимо, що обидва палких революціонери-соціалісти завжди заперечували найменший натяк на інтимний зв’язок між ними. З іншого боку, будь-яка особа заскочена навіть у самий розпал подружньої зради, майже обов’язково вигукне: «Коханий (кохана), це зовсім не те, що ти собі уявив (уявила)!».

Анжеліка Балабанова

Якими б не були взаємини між Анжелікою та Беніто, злет його подальшої політичної кар’єри визначили зовсім не інтимні стосунки з жіноцтвом авангарду соціалістичної революції. Ройзман, яка мала авторитет та сталі зв’язки з провідниками італійського «пролетарського» руху, допомогла реалізувати завдатки його демонстративності, красномовства та невгамовної жаги лідерства в здібності соціалістичного демагога. Завдяки головному редактору Анжеліці Балабановій Муссоліні почав працювати в провідному часописі італійських соціалістів «Avanti!» («Вперед!»).

У грудні 1912 року за рішенням ЦК Соцпартії Італії він став головним редактором видання, Балабанова залишилася працювати секретарем редакції. Під його головуванням «Avanti!» перетворилася в одну з найпопулярніших газет країни, і збільшила наклад в чотири рази – до 80 тисяч примірників. Успішна діяльність посприяла зростання популярності Муссоліні серед прихильників соціалізму.
Після опанування влади в Італії фашистською партією дуче, його соціалістичне минуле допомогло зближенню з московсько-більшовицьким режимом, керівники якого також відчували «соціальну близькість» обох тоталітарних режимів. Як і прем’єр-міністр Великої Британії Девід Ллойд Джордж, Беніто Муссоліні вважав цілком природним подальше переродження комунізму в фашизм.

Беніто Муссоліні

Тодішні московські чекісти не виключали швидкого краху комунізму, і на цей випадок готували «план Б» – опанування владою в імперії профашистською партією младоросів. Засновник РФП (московської фашистської партії) Костянтин Родзаєвський також визнавав великі досягнення Сталіна в реалізації фашистських ідей у Совдепі.
7 лютого 1924 року, невдовзі після смерті Леніна, СССР одним з перших, офіційно визнав фашистську владу Італії, із встановленням дипломатичних і консульських взаємин, підкріплених угодою «Про торгівлю і мореплавство».
2 вересня 1933 року СССР та Італія уклали договір «Про дружбу, ненапад і нейтралітет», згідно якого в разі агресії на одну зі сторін третіх країн, держави зобов’язалися зберігати нейтралітет, а також не укладати жодні угоди, які могли зашкодити одній з них.
Італія порушила договір вступом до «Антикомінтернівського пакту» в 1937 році, але фактичну чинність угода втратила лише 22 червня 1941 року – після вимушеного переходу СССР з гітлерівської коаліції, до антигітлерівської.

Зраджена революцією

На початку минулого століття Балабанова-Ройзман заприятелювала з провідними московськими марксистами-емігрантами: Плехановим, Цедербаумом (Мартовим), Аксельродом, Бронштейном (Троцьким), Ульяновим (Леніним) тощо. Щодо останнього, вона так і не змогла пригадати де й коли познайомилася з майбутнім вождем пролетаріату Московії. Лише після Лютневої революції та повернення на Росію Балабановій вдалося розгледіти в ньому якості далекоглядного політичного стратега.

Мандат Балабанової з особистим підписом Леніна

Мабуть тому й долучилася до ленінської партії влітку 1917 року. Під час узурпації влади в імперії більшовиками перебувала в Стокгольмі, де сприяла порозуміння європейських соціалістів з московськими комуністами. Утім, досить швидко розчарувалася в діях ленінців, які нехтували агітацією серед європейської «робітничої маси», але через III Інтернаціонал витрачали шалені кошти на пропаганду серед бранців I Світової війни, більшість з яких не цікавилася соціалістичними ідеями взагалі. Багато хто з них брав гроші в комуністичних агітаторів, аби просто отримати змогу повернутися додому.
У 1919 році Балабанова приїхала в Москву, де в якості секретаря почала чубитися з безпосереднім начальником, головою Комінтерну Євсеєм-Гершоном Ароновичем Радомисльським на псевдо «Григорій Зинов’єв». Наприкінці 1921 року Балабанова назавжди залишила країну пролетарських диктаторів, через незгоду з політичним курсом вірного соратника Леніна по «голубому огоньку» в Розливі.

Бродський Ісак. Балабанова на II конгресі Комуністичного Інтернаціоналу. 1920 р.

Вона перебралася до Відня, де відновила контакти з італійськими соціалістами. У 1924 році її виключили з РКП(б) за «меншовицький підхід». Через три роки вона втекла від фашистів любого друга Муссоліні в Париж, де поновила видання часопису Avanti. У 1935 році Балабанова вирішила податися подалі від «суспільств нової формації» Європи в редакції Сталіна, Гітлера і Муссоліні, і переїхала до США.
Муссоліні вона прямо називала зрадником соціалістичної справи. Мабуть тому, що його соціальна політика, до війни в Абіссинії (Ефіопії) 1935 – 1936 років, спрямовувалася не на встановлення диктатури квазіпролетаріату засобами червоного терору, а на реальне поліпшення життя простих італійських робітників і селян, підтримку багатодітних родин і пенсіонерів, боротьбу з мафією.
Тут необхідно зробити невеличке зауваження. Будь-яке соціалістичне вчення, як і кожна утопія, привабливо виглядає лише в теорії, та й то лише для самих недолугих. Бо коли в більшості людей забирають усю власність і змушують працювати за злиденну пайку на благо невеличкої купки комуністичних (соціалістичних, анархічних тощо) узурпаторів влади, вважати такий суспільний устрій справедливим можуть виключно деспоти та їх попихачі
Щойно учорашні теоретики стають практиками побудови соціалізму в окремій країні, як одразу соратники, відсторонені від благ дарованих державною владою, оголошують їх «переродженцями» та зрадниками соціалістичної справи. Оскільки ані Муссоліні, ані Ленін та Сталін не допустили Балабанову розкошувати на політичному Олімпі своїх диктатур, їй тільки й лишалося, що оголосити їх відступниками від ортодоксального квазінаукового вчення Маркса-Енгельса.
По закінченню II Світової війни та розподілу Європи на американську та совєтську зони окупації, Балабанова обрала царину впливу США, і повернулася в 1947 році до Італії. Відновила членство в Соціалістичній партії італійських трудящих, і до скону затято викривала відступництво ленінської партії від марксистської догми.
У 1948 році вітала утворення Ізраїлю, підтримувала приязні взаємини з Давидом Йосефом Ґріном на псевдо «Бен-Гуріон», Голдою Меїр та іншими сіоністами.

Анжеліка Балабанова та Давид Бен-Гуріон. Тель-Авів, 1962 р.

Знамено, що віра Балабанової в комуністичні казки про побудову суспільства соціальної справедливості, викликала лише кпини та роздратування професійних соціалістів і комуністів, які чудово усвідомлювали сутність і практичну цінність «Залізного закону олігархії». Для них вона лишилася одною з тих, про кого кажуть: «вони нічого не зрозуміли, і нічому не навчилися».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!