Комуністична авантюра: Баварська совєтська республіка

 

Баварська совєтська республіка (червоний колір). Чорним кольором зображена Веймарська республіка, сірим - інші країни.

  6 квітня 1919 року пов’язаний з московськими більшовиками «інтернаціонал», що складався переважно з представників одного не німецького народу, проголосив створення Баварської совєтської республіки. Попри їх зусилля «диктатура пролетаріату» протрималася лічені тижні.
  Підтримувані з Москви ворохобники намагалися узурпувати владу зовсім не задля поліпшення життя пересічних баварців. Вони прагнули виключно власного процвітання, забезпечити котре мало встановлення тоталітарної диктатури з необмеженим червоним терором та нечуваним визиском поневоленого населення. Самопроголошений комуністичний уряд прагнув розшматувати єдність німецької нації, прикриваючись історичною пам’яттю про незалежність Баварії, яка в статусі королівства у 1871 році долучилася до II Рейху.

Проголошення Баварської соціалістичної республіки

  Тягар Першої світової війни зачепив усі царини суспільного життя Німеччини. Навесні, після важкої зими, почалися, і протягом 1917 року відбувалися, демонстрації протесту в найбільших містах імперії. Усе більше політичних сил, реагуючи на втому населення від війни, долучалися до закликів покласти їй край. Серед баварців, більше половини котрих мешкала в сільській місцевості, зростало невдоволення Пруссією, котра буцімто втягнуло їх королівство у війну.

Мюнхен на початку XX століття

  На багатотисячному мітингу в Мюнхені, що відбувся 28 січня 1918 року, анархо-комуніст Еріх Мюзам закликав трудящих розпочати загальний страйк. Протягом року по всі країни відбувалися антиурядові заворушення.
  7 листопада в Мюнхені на демонстрацію із закликами покласти край війні вийшло до 200 тисяч учасників. Усе почалося зі співів «Марсельєзи», а завершилося захопленням двох казарм, солдати яких долучилися до протестувальників. Усі разом вони вирушили на пивзавод Матезера, де проголосили створення робітничих і солдатських рад.
  Гвардія відмовилася застосовувати силу проти маніфестантів. Тієї ж ночі підтриманий ландтагом (парламентом) провідник тамтешніх соціал-демократів Курт Айснер, проголосив створення Баварської соціалістичної республіки та оголосив короля Людвіга III усунутим від влади. Королівська родина втекла до австрійського Тіролю. Робітничо-солдатські совєти сформували тимчасовий уряд, прем’єр-міністром якого став Айснер.

Айснер верхи на баварському леві. Карикатура часопису Simplicissimus. Лютий 1918 р.

  Він закликав баварців створити уряд народної довіри, і запросив до нього усіх охочих будувати «нову свободу». Також пообіцяв здійснити важливі соціальні та політичні реформи, налагодити розподіл життєво необхідних речей, покінчити з розбратом серед соціалістів та на революційній основі настановити «робітничі маси на шлях єдності». На відміну від московських більшовиків Айснер гарантував збереження права на приватну власність.
  9 листопада кайзер Вільгельм II зрікся трону і вирушив у вигнання до Нідерландів. У Баварії почалися приготування до виборів у ландтаг, які відбулися 12 січня 1919 року. Вони виявилися приголомшливими для Курта Айснера. Представники очолюваної ним Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН) отримали лише 2,3% голосів, тобто три місця в баварському парламенті.
  Переможцями виявилися Соціал-демократична партія Німеччини (СДПН), яка отримала 33% голоси та 61 місце в парламенті та місцева Баварська народна партія, що належала до правого політичного спектру, здобула 35% голосів і 66 місць у ландтагу. Поразка на виборах обумовила відставку тимчасового уряду. 21 лютого на шляху до парламенту, де начебто Курт Айснер збирався подати у відставку, його застрелив граф Антон фон Арко-Валлі.

Похорон Курта Айснера

  Ліві сили скористалися загибеллю самопроголошеного прем’єр-міністра Баварії: оголосили загальний страйк та почали роздавати зброю своїм прихильникам. Владу перехопила Центральна рада на чолі з Ернстом Нікішем, що на той час, належав до СДПН. Через масові демонстрації, заворушення та викрадення представників аристократичних родин нова влада запровадила надзвичайний стан.
  Тим часом відбувалися активні перемовини з приводу формування парламентської більшості. НСДПН і СДПН дісталися згоди — «Нюрнберзького компромісу», до якого долучилася Селянська спілка. 17 березня коаліція створила новий уряд на чолі з представником СДПН Йоганнесом Гофманом. Утім, через економічну кризу його урядування виявилося нетривалим.
  Комуністи та анархісти залишили Центральну раду та розпочали заходи з її повалення збройним шляхом. Вони звинуватили новий уряд в безпорадності та нездатності впоратися з високим рівнем безробіття в країні – тільки в Мюнхені налічувалося 30 тисяч офіційних безробітних.

Комуністичний заколот

  У ніч з 6 на 7 квітня комуністи та анархісти, підбурювані Москвою та надихаючись прикладом більшовицького перевороту в Угорщині, проголосили Баварську совєтську республіку на чолі з Ернстом Толлером. Заколотники закликали «Баварську Червону армію», точніше підлеглі їм загони бойовиків, у спілці з революційною Росією та Угорщиною «встановити революційний Інтернаціонал», рішуче підтримати завоювання революції та диктатуру пролетаріату та дати нещадну відсіч усім проявам контрреволюції. Трудящим Баварії пообіцяли покінчити зі злиднями та безробіттям, а також збудувати в новій Баварії соціалістичне суспільство, на основі московської системи совєтів.

Патрулі червоноармійців у Мюнхені

  Гофман втік до Бамбергу, де заходився гуртувати збройні сили на боротьбу з узурпаторами влади. Більшість міністрів його уряду подали у відставку. Невелика кількість військовиків бойової ліги Товариства неоязичників і Народного руху Товариства Туле спробувала завадити комуністичному заколоту в Мюнхені, але зазнали невдачі. Внаслідок зіткнень загинуло 20 осіб.
  До уряду Толлера увійшли письменники Еріх Мюзам і Густав Ландауер (комісар освіти та культури), економіст і підприємець Сильвіо Гезель (комісар фінансів). Останній уславився ідеєю «вільних грошей». Аби запобігти накопиченню та лихварству він пропонував встановити для кожної грошової купюри термін придатності не більше року, щоби їх власники намагалися позбутися грошей так само швидко, як підприємці прагнуть реалізувати продаж товарів.
  Як і належить лівим екстремістам, більшість державних посад отримали особи з сумнівною компетентністю та репутацією. Офіціант став військовим комісаром, засуджений колись грабіжник – президентом поліції Мюнхена. Міністр державного житла видав наказ, що жоден будинок не може налічувати більше трьох кімнат, а вітальня мусить поєднати функції спальні та кухні.
  Заступник міністра закордонних справ неодноразовий пацієнт психлікарень Франц Ліпп надіслав дипломатичні телеграми Леніну та Римському Папі Бенедикту XV з повідомленням, що міністр-президент Гофман під час втечі прихопив ключ від туалету міністерства. Через відмову Швейцарії та Вюртембергу надати Баварії 60 локомотивів Ліпп оголосив їм війну.

Антикомуністичний плакат. Баварія, 1919 р.

  На додачу до некомпетентності влади уряд совєтської Баварії буквально розривали суперечності між його провідниками. Народжені в Російській імперії та іншим чином пов’язані з нею комуністи лишилися невдоволеними урядом Толлера, і 12 квітня повалили його. Нову владу очолив підтриманий Леніним Євгеній Левіне.
  Щоби краще зрозуміти сутність Баварської комуністичної революції взагалі, та сенс подальших подій зокрема, варто докладніше ознайомитися з біографією її провідних діячів.

Курт Айснер

  Народився 14 травня 1867 року в єврейській родині, що мешкала в Берліні. З молодих літ долучився до марксистів-ревізіоністів, оприлюднював тексти з різкою критикою «прусської реакції та мілітаризму». У 1898 році відбув перше ув’язнення за порушення законів про пресу, тоді ж долучився до Соціал-демократичної партії Німеччини. Підтримував Карла Каутського.

Курт Айснер

  До 1905 року працював головним редактором провідної газети СДПН «Vorwärts», потім очолив часопис «Münchner Post», і заснував власне періодичне видання «Arbeiter-Feuilleton». Під час Першої світової війни перейшов на пацифістські позиції, звинувачував уряд II Рейху в розв’язуванні війни.
  У 1917 році прилучився до лав НСДПН, на початку наступного року потрапив до в’язниці за організацію страйку на військових заводах Мюнхена. Пізніше організував повалення королівської влади в Баварії, очолив тимчасовий уряд країни. Загинув від руки німецького офіцера, який вважав, що пацифістська діяльність Айснера працювала на користь ворогів Баварії і Німеччини.

Ернст Толлер

  Народився 1 грудня 1893 року в заможній родині єврейських купців, що мешкали в місті Шамоцин (Замочин) провінції Познань. Отримав гарну освіту, захоплювався написанням віршів, що романтизували різні прояви бунтарства.
  Під час Першої світової пішов добровольцем до німецької армії, але під тиском військового лихоліття став прибічником пацифізму, і через 13 місяців демобілізувався, як непридатний до подальшої служби. Після звільнення з лав збройних сил виїхав до Мюнхена, де заприятелював з Айснером.
  Під його впливом долучився до НСДПН, після чого, під гаслами пацифізму, розгорнув активну діяльність, спрямовану на руйнування німецького тилу. Через те потрапив спочатку до в’язниці, трохи згодом – до божевільні, звідки знов повернувся до тюрми.
  Після загибелі Айснера, Толлеру вдалося посісти чільну позицію в робітничій раді, що дало йому змогу перехопити владу в країні і проголосити Баварську совєтську республіку. Після перевороту влаштованого Левіним, Толлер залишився в новому уряді, аби боронити Баварський совдеп від добровольчих загонів німецьких патріотів.

Ернст Толлер

  Дивним чином, «пролетаріат», що втомився від «імперіалістичної» війни, радо пішов битися на війні громадянській. Утім, на посаді командувача Червоної армії Толлер уникав зайвого кровопролиття: не страчував, а звільняв бранців, і навіть, з огляду на катастрофічний стан, запропонував комуністичному режиму капітулювати. На що самопроголошений уряд не погодився, і тоді Толлер склав повноваження командувача та в якості рядового червоноармійця залишився в армії.
  Одразу після поразки Баварської совєтської республіки нова влада стратила усіх її провідників, що опинилися в зоні досяжності. Толлеру вдавалося переховуватися кілька місяців, але зрештою його знайшли та запроторили на 5 років до в’язниці. З-за ґрат сердешна жертва «реакції» видала цілу низку поетичних збірок, і вийшла на волю уславленим поетом і драматургом, якого вважали провідним представником німецького експресіонізму.
  Після приходу Гітлера до влади Толлер емігрував спочатку до інших європейських країн, згодом – до США. Успіхи правих рухів у Європі спричинили в нього депресію. Тому, коли Ернст Толлер дізнався про перемогу генерала Франко над лівими екстремістами в Іспанії, то вкоротив собі віку в готельному санвузлі 22 травня 1939 року.

Густав Ландауер

  Народився 7 квітня 1870 року в родині заможного єврейського комерсанта з міста Карлсруе. Отримав гарну гуманітарну освіту. Ще під час навчання в університеті захопився ідеями Прудона і Кропоткіна, почав редагувати анархо-соціалістичний часопис «Соціаліст». За підривну діяльність двічі ув’язнювався. Напередодні Першої світової війни разом з другом Мартином Бубером намагався створити пацифістську міжнародну асоціацію прихильників лівого політичного спектру.

Густав Ландауер

  На запрошення Курта Айснера обійняв посаду міністра народної освіти в соціалістичному уряді Баварської республіки. Після поразки Баварського совдепа страчений переможцями 2 травня 1919 року.
  Його онук (син дочки) Михаїл Ігор Пешковський (Michael Igor Peschkowsky) під псевдо Майк Ніколс уславився як американський письменник, продюсер і режисер кіно та театру.

Еріх Мюзам

  Народився 6 квітня 1878 року в родині аптекаря. Замолоду розірвав з вірою предків – юдаїзмом. Долучився до соціалістичних гуртків, де заприятелював з Густавом Ландауером. На початку минулого століття видав кілька поетичних збірок, заснував власну газету «Kain» (1911).

Еріх Мюзам

  У 1914 році спочатку підтримав переможні настрої у німецькому суспільство, але доволі швидко, під впливом анархістів, став пацифістом. У 1918 році за організацію страйку на заводах Круппа в Мюнхені потрапив до тюрми. Після звільнення став одним з найближчих соратників Курта Айснера.
  Після поразки Баварської совєтської республіки отримав 15 років ув’язнення, як один з провідників її першого уряду. У в’язниці активно критикував Веймарську республіку, уряд котрої амністував його в 1924 році. Після перемоги на виборах націонал-соціалістів потрапив до концтабору, де й загинув у 1934 році.

Євгеній Левіне

  Син єврейського комерсанта Юліуса Левіне та Рози Гольдберг вперше побачив світ 23 травня 1883 року в Санкт-Петербурзі. Батько помер коли хлопчику ледь виповнилося 3 роки, і мати вирішила оселитися у Вісбадені. Під час навчання в Гейдельберзькому університеті на факультеті права заприятелював з московськими емігрантами. У 1904 році повернувся в Російську імперію, долучився до партії соціалістів-революціонерів, брав участь у заворушеннях 1904 – 1905 років.

Євгеній Левіне

  Після кількох арештів повернувся до Німеччини (1908), де поновив екстремістську діяльність. Належав до лівого крила СДПН, заприятелював з Карлом Лібкнехтом та Розою Люксембург.
  У 1913 році став підданим II Рейху, воював в імперській армії. У 1916 році демобілізований за станом здоров’я. Що не завадило йому брати активну участь в діяльності очолюваного Лібкнехтом і Люксембург Союзі Спартака, створенні Компартії Німеччини та вуличних боях у Берліні в січні 1919 року.
  У березні очолив компартію в Баварії, працював у Мюнхені головним редактором газети «Die Rote Fahne». Відсторонив від влади режим Ернста Толлера, й очолив новий уряд – Виконавчий совєт Баварської советської республіки, який не протримався і трьох тижнів. Страчений за вироком військово-польового суду 5 червня 1919 року. Перед розстрілом устиг вигукнути «За світову революцію!». Чим підкреслив мудрість прислів’я «За що боровся, на те й напоровся».

Макс Левін

  Народився у 1885 році в єврейській родині Людвіга Левіна, що мешкала в Москві. Вищу освіту здобув у Німеччині. Повернувся до Москви в 1906 році, пристав до партії есерів. Після арешту втік із заслання в Твері до Цюріха. Захистив докторську дисертацію (1913).
  Після повалення влади кайзера разом з Товією Аксельродом прибув до Німеччини, в якості кореспондентів московсько-більшовицької телеграфної агенції РОСТА. Заснував і очолив філію Союзу Спартака і комуністичної партії в Мюнхені.

Макс Левін

  Очолював Компартію Баварської совєтської республіки. Після її поразки втік до СССР, працював у Виконкомі Комінтерну. Завідував відділеннями Комакадемії, викладав в Інституті Червоної професури. Обстоював необхідність поєднання історичного матеріалізму з методами природничих наук. Редагував Велику Совєтську Енциклопедію та деякі інші наукові видання.
  У 1936 році заарештований за звинуваченням в «меньшевиствующем» ідеалізмі, і за приналежність до антисовєтської терористичної організації розстріляний 17 червня 1937 року, за вироком Військової колегії верховного суду СССР. Реабілітований у 1956 році.

Товія Аксельрод

  Народився у Польщі у 1888 році, в єврейській родині. Навчався у Німеччині, зацікавився соціалістичними ідеями. Підтримував Льва Троцького (справжнє ім’я та прізвище – Лейба Бронштейн).
  Наприкінці 1918 року повернувся до Німеччини. Під час арешту, який відбував у помешканні санаторію з досить необтяжливим режимом, познайомився з Куртом Айснером. Весь час перебування у Мюнхені Аксельрод намагався не втрачати зв’язок з ленінською клікою. Підтримав переворот Євгенія Левіне.

Товія Аксельрод

  На посаді уповноваженого представника комісара фінансів видав наказ про конфіскацією усієї готівки та коштовностей, що зберігалися в сейфах комерційних банків. Рішення викликало невдоволення провідників робітничо-солдатських рад, які висловили недовіру діям Аксельрода. 28 квітня залишив Мюнхен, вирушив до Тіроля, де його заарештували 14 травня 1919 року, і повернули до Баварії. Там він постав перед судом і отримав 15 років ув’язнення за діяльність в уряді Євгенія Левіне.
  Але вже наприкінці року його перевели під домашній арешт у Берлині. Чим Аксельрод і скористався, аби виїхати до РСФСР 6 червня 1920 року. Працював завідувачем видавничого відділу Комінтерну, з 1922 по 1925 роки пересувався між Швейцарією, Австрією та Францію, редагував газету французьких комуністів «L'Humanité».
  Повернувся до СССР, працював заступником головного редактора газети «Moscow daily news». Заарештований та засуджений до страти за участь у контрреволюційній терористичній діяльності в 1937 році. Розстріляний у 1938-му, реабілітований в 1962 році.

Отто Нейрат

  Народився 10 грудня 1882 року у Відні. Єврей. Отримав ступінь доктора філософії на факультеті політології та статистики Берлінського університету. Сина від другого шлюбу Пола Нейрата, який у майбутньому, як і батько займатиметься соціологічними науками, віддав до Віденського сиротинця.

Отто Нейрат

  Отто Нейрат викладав політекономію у віденському Новому коледжі торгівлі, згодом обійняв посаду директора Німецького музею економіки військового часу в Лейпцигу. Долучився до лав СДПН. У Баварській республіці керував Центральним бюро державного планування.
  Після краху совдепа в Баварії відбув за ґратами півтора року, звільнився завдяки клопотанню уряду Австрії. Після чого почав наполягати, що застосування методів математики та логічного позитивізму здатні звільнити гуманітарні науки від політичної ангажованості. Залишався марксистом, але вважав себе вільним від політичних упереджень та об’єктивним дослідником-науковцем.
  У 1941 році емігрував до Великої Британії. Викладав у Оксфордському університеті. Помер в Оксфорді 22 грудня 1945 року.

Крах Баварського совдепа

  Після того, як ми познайомилися з біографіями організаторів соціалістичної революції в Баварії, повернемося до її перебігу. Новий комуністичний режим очолюваний Євгенієм Левіне вдався до радикальних суспільних перетворень. За його наказом почалося закриття церков у Мюнхені, скасували паперові гроші, запланували масштабну реформу освіти. Запровадили арешти заручників з середовища «експлуататорських класів».
  Комуністична влада оголосила конфіскацію приватної зброї, готівки та харчів, експропріацію «буржуйського» житла з наданням його безхатченкам, передачу управління заводами робітникам, розпочала прискорене формування робітничої Червоної армії. Усі робітники мали пройти військовий вишкіл, щоб перетворити Баварію на авангард більшовизації Європи. За кілька днів комуністам вдалося мобілізувати понад 30 тисяч осіб.
  Подібні «реформи» за лічені дні спричинили гостру продовольчу кризу. Першим зникло з прилавків молоко. Левіне заявив, що це не має жодного значення, бо молоко споживають переважно діти буржуазії.

Антибільшовицький плакат. Баварія 1919 р.

  Тим часом Йоганнесу Гофману вдалося зібрати в Бамбергу 8 тисяч бійців і вирушити на Мюнхен. 18 квітня поблизу міста Дахау його військо зазнало поразки від 30-тисячного корпусу Червоної армії керованого Ернстом Толлером.
  Утім Гофману вдалося уникнути повного розгрому. Він звернувся по допомогу до фрайкорів (добровольчих корпусів) Веймарської республіки. На допомогу Гофману прибуло 20 тисяч добровольців під орудою генерал-лейтенанта Бургарда фон Овена. Патріотичні збройні швидко звільнили Дахау і оточили Мюнхен.

Фрайкорівці в традиційних баварських строях. Мюнхен, травень 1919 р.

  У відповідь баварські більшовики «інтернаціоналісти» 26 квітня захопили заручників з аристократії та висунули вимогу «Білій гвардії капіталізму», як вони називали фрайкори, відійти від столиці Баварії. Подібна вимога виявилося доволі слабким аргументом, не здатним зупинити патріотичні сили. Тому 30 квітня, попри всі намагання Толлера захистити безневинних людей, комуністи стратили 10 заручників.
  Наступного дня, після запеклого бою в якому загинуло понад шість сотень осіб, з них 335 цивільних, Мюнхеном оволоділи фрайкори. Для всіх керівників совдепа, які не спроміглися втекти, прийшов час відплати. У перші дні травня месники стратили понад тисячу лівих екстремістів. Баварським лівакам, яких затримали через деякий час після цих подій, пощастило більше – вони відбулися ув’язненнями, загальний термін котрих перевищив 6 тисяч років. Утім, більшість в’язнів відбули лише частину покарання і звільнилися завдяки амністії Веймарської республіки.

Фрайкори рятують Мюнхен від комуністичної пошесті. 1 травня 1919 р.

  6 травня генерал Овен оголосив Мюнхен остаточно звільненим, а дієздатність уряду Гофмана відновленою. Утім, влада відновленого уряду лишалася суто номінальною. 14 серпня 1919 року визволителі від комуністичного ярма проголосили створення Вільної держави Баварія у складі Веймарської республіки. Владу в краї обійняв новий не соціалістичний уряд.
  У той час коли в Мюнхені фрайкори викорінювали більшовицький совдеп, товариш Ленін, котрого комуністи прославляють як далекоглядного майстра геніальних рішень, на святкуванні Першого травня в Москві заявив: «Звільнений робітничий клас святкує свій ювілей не тільки в Совєтській Росії, але і в... Совєтській Баварії». Лишається лише побажати усім комуністам, щоб вони святкували Перше травня саме так, як їх мюнхенські товариші у 1919 році.

Баварський антикомуністичний плакат. 1919 р.

  На жаль, невдалий досвід створення маріонеткових держав в Угорщині, Словаччині та Баварії не змусив московство відмовитися від цього інструменту імперіалістичної експансії. Москва і надалі застосовувала подібні методи, які згодом отримали назву доктрини Брежнєва і доктрини Лук’янова. Їх застосування демонструє повну марноту балачок московської опозиції про миролюбну «прекрасную Россию будущего». Імперіалісти ніколи не відмовляться від намагань розширити кордони імперії.
  Єдина запорука сталого миру в Європі та світі – «Écrasez l'infâme!» шляхом звільнення усіх поневолених Москвою народів, з подальшим відновленням незалежних держав на їх рідних землях.

Використана література

  1. Вернер П. Баварская советская республика — М: Издательство «Красная Новь», 1924.
  2. Винклер Г. Веймар 1918—1933: история первой немецкой демократии. — М: РОССПЭН, 2013.
  3. Гришин М.И Красная Бавария. Баварская советская республика 1919 г — М: 1925.
  4. Застенкер Н. Баварская советская республика. — М: Партийное издательство, 1934.
  5. Левине Р. Советская республика в Мюнхене. С приложением биографии Евгения Левине, составленной В. Л. Санчовым — М: 1926.
  6. Ленін В. І. Привітання Баварській Радянській республіці. Твори. Вид. 4, т. 29.
  7. Полтавский М.А Баварская советская республика — М: Издательство социально-экономической литературы, 1959.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!