«Чуже лихо за ласощі, а своє за хрін», або житіє князя Георгія Всеволодовича

Князь Георгій Всеволодович Владимирський

Князь володимиро-суздальських земель Георгій (Юрій) Всеволодович використав навалу Чингізидів для збільшення власних володінь. За зраду Русі заради короткотривалого успіху, Георгій Всеволодович розплатився життям – власним та своєї родини.

Підступність як шлях до політичного успіху

Точкою відліку можна вважати 1223 рік. Тоді, для відсічі зайдам зі сходу зібралися раті щонайменше двадцять руських князівств: Галицько-Волинського, Київського, Курського, Смоленського, Турово-Пінського, Чернігівського тощо. Усі вони, через деякий час, стали складовими Великого князівства Литовського і Руського. Готуючись до битви з татарським військом Джебе і Субедея, князі зійшлися на нараду в Києві, і серед іншого, ухвалили кликати на допомогу великого володимиро-суздальського князя Георгія Всеволодовича.
Котрий ухилився від битви на Калці, і замість себе виставив Василька Ростовського. (3; 339). «Василка же Костантиновича тогда Богъ съблюде, приіде бо съ полки ко Чернигову въ помочь; слышавъ се зло, случившеся въ Руси, възратися въ свой Ростовь, сохраненъ Богомъ». (3; 343).
Місце битви – річка Калка (сучасна Донецька область України) знаходиться далеченько від Чернігова. Ницість Василька Ростовського тверський літописець виправдовує фразою «Богъ съблюде», тобто, пощастило ухилянту. А ось тих, хто став в обороні рідної землі і союзних половців, християнський бог не зберіг, значить так їм і треба.
Крім Володимиро-Суздальського та Ростовського князівств від захисту земель Русі-України ухилилися Великий Новгород, Рязанське та Муромське князівства. Тобто, «исконно-посконные» землі майбутньої Московії.
Володимиро-Суздальський князь Георгій Всеволодович швидко зметикував, що його ухилянство від зіткнення з Ордою можна конвертувати в чималий зиск. Оскільки князі земель Русі-України зазнали болючої військової поразки, вони виявилися беззахисними перед тим, хто зберіг сили для удару їм у спину, за те, що наважилися протидіяти ворожій агресії.
Князь Георгій використав ситуацію, що склалася, з максимальною користю для себе. У 1225 році відбив, але не зміг утримати, Новгород, що належав чернігівському князю Михайлу. У 1231 році князь Георгій Всеволодович здійснив похід безпосередньо в Чернігово-Сіверську землю з метою перехопити владу на Києвом. Вдалою виявилася спроба 1236 року, коли він таки захопив місто засноване князем Києм, і віддав владу над ним брату Ярославу, батьку Александра Невського.
Але вже наступного року, для князя Георгія Всеволодовича, ситуація змінилася на гірше – Бату-хан (Батий) розпочав похід до останнього моря на заході.
Ще в 1220 році князь Георгій загарбав частину земель Волзької Булгарії, де в якості форпосту заснував, у місці злиття Волги та Оки, фортецю Новгород Низовської землі, більш відомий під пізнішою назвою Нижній Новгород.

Мальцев Г. Великий князь Георгій Всеволодович об'їздить завойовані в землі в гирлі річки Ока. 1910 р.

Це місто він використовував для подальшої експансії в землі ерзян та волзьких булгар у 1226 — 1232 роках. Тому, коли Батиєве військо атакувала Волзьку Булгарію Георгій Всеволодович вирішив не втручатися у війну, сподіваючись отримати зиск від свого нейтралітету. Підтримувати ерзян князь Георгій не збирався і поготів.
Справа в тім, що Інязор (провідник) ерзян Пургаз настільки затято обороняв рідний край, що володимиро-суздальський князь вважав його для себе загрозою більшою за Батия. У квітні 1229 року військо Пургаза обложило Нижній Новгород, випалило посад та довколишні села, але не спроміглося захопити міський дитинець.

Альошин П. Інязор Пургаз. 2014 р.

Тому, в 1237-му році, з огляду на взаємини з булгарами та ерзянами, князь Георгій вирішив просто «сидіти на березі річки, в очікуванні коли по ній попливуть трупи його ворогів». Ніде правди діти – дочекався. Бату-хан розбив і захопив Волзьку Булгарію, в обороні Ерзя Мастор (Землі ерзя) загинув Інязор Пургаз, і його край потрапив під татарську кормигу.

«Брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся»

Після чого, на початку 1238 року, князь Георгій Всеволодович, несподівано для себе виявив, що прийшла і його черга познайомитися з бойовою тактикою ординців. Він терміново покликав на допомогу братів з бойовими дружинами. Щойно князь Ярослав Всеволодович вирушив на допомогу брату, цим скористався князь Михайло Чернігівський, котрий повернув мати міст руських під свою оруду.
Водночас, Рязанське князівство звернулося до князя Михайла з проханням надати військову потугу проти орд Бату-хана. Але, Чернігівський князь пригадав поведінку рязанців під час битви на Калці, зважив на їх залежність від Володимиро-Суздальського князівства і відмовив у підтримці.
Тим часом, Батий стрімким маршем просувався до Рязані. У битві на річці Вороніж він завдав поразки коаліції муромських і рязанських князівств. Муромські князі Юрій Давидович та Олег Юрійович наклали головами на тому боролищі. У полон потрапив Владимир – син князя Георгія. 16 грудня 1237 року ординське військо підійшло до (старої) Рязані, і після нетривалої облоги захопило місто через п’ять днів.
Набагато пізніше, аби приховати власну слабкість та безпорадність, московство вигадало побрехеньку про звитяжні бої Євпатія Коловрата. Утім, його подвиги відбулися виключно у віртуальному плані, тобто в царині фантазій московських борзописців. У реальному житті князь Георгій швидко второпав, що прийшла його черга відчути на собі, як б’ється військо підпорядковане Ясі Чингізхана.

Мошкін І. Сітьська битва - початок. 2006 р.

Георгій полишив у місті Володимир усю родину, а сам рушив на річку Сіть з синами покійного брата Костянтина. Князь Георгій Всеволодович сподівався об’єднати сили з військовою потугою братів Івана, Святослава та Ярослава, але ті, подібно до Василька Ростовського в 1223 році, вирішили не квапитися.
В марному очікуванні братньої допомоги князь Георгій отримав сповіщення: місто Володимир впало, під час штурму загинула вся княжа родина: дружину Агафія, сини Всеволода і Мстислава, дочка Федора, невістки Марія та Христина, разом з усіма малолітніми онуками. Допомога від братів так і не з’явилися, і військо князя Георгія опинилося віч на віч з армією темника Бурундая.
Князь, котрий так полюбляв користуватися важким становищем інших, сам опинився в скруті. 4 березня 1238 року темник Бурундай стрімким ударом розбив сторожовий загін воєводи Дорожа, і заскочене зненацька військо князя Георгія не спроміглося налагодити оборону. Армія Володимиро-Суздальського князівства зазнало нищівної поразки, Георгій Всеволодович загинув у битві.

Верещагін В. Смерть великого князя Георгія Всеволодовича. 1896 р.

«От бачите, які у нас сидять на небі!»

Начебто, невдовзі після тієї битви ростовський єпископ Кирил II виліз зі сховку в Білоєзерському монастирі, відшукав тіло князя Георгія разом з відтятою головою, та поховав у ростовському соборі.
Тим часом, брат загиблого князь Ярослав, що спізнився з допомогою, бо «розминувся» з військом Бурундая, отримав за це у винагороду від татар ярлик великого князя, і замінив брата Георгія на великокняжому столі.
З тієї миті почалося вивищення нащадків князя Ярослава на землях Залісся. Завдяки співпраці з новими володарями Чингізидами почалося сходження династії Даниловичів на владний Олімп західної частини улусу Джучи.
Князь Ярослав Всеволодович не обійшов увагою та пошаною загиблого брата. У 1240 році Ярослав вирішив перепоховати братові рештки, і начебто тоді сталося диво – під час поховального ритуалу з’ясувалося, що відтята голова Георгія, при покладанні в домовину, самотужки закріпилася на в’язах покійного так, наче ніколи не відокремлювалася від тіла. Додатково рука небіжчика піднялася вгору, на доказ завершення життєвого подвигу князя.
Розповідь про ту подію змальовує «Степенная книга царского родословия», яку почали укладати за царювання Івана Грозного, далекого нащадка князя Ярослава Всеволодовича. Історія припала до смаку Романовим, представникам наступної царської династії Московії. За вказівкою засновника династії, царя Михаїла Федоровича, 5 січня 1645 року патріарх Йосиф канонізував князя Георгія. Його мощі поклали у срібну раку, і проголосили «загиблим від рук язичників Святим Благовірним Князем Георгієм Всеволодовичем».

Князь Георгій Всеволодович. Москва, Кремль, Архангельський собор. 1652 - 1666 р.

Але дива на цьому не закінчилися. Невдовзі після загарбання влади над Російською імперією, московські більшовики здійснили ексгумацію більшості святих мощів з документальною фіксацією виявлених артефактів. У лютому 1919 року вони оглянули залишки «Святого Благовірного Князя Георгія Всеволодовича» і не виявили нічого надзвичайного, про що уклали відповідний протокол.
Через багато років потому «очевидець» повідомив, що в під час огляду раки з'ясували, що «у великого князя Георгія, вбитого в бою з татарами,.. де йому відтяли голову, остання виявилася прирослою до тіла, але так, що можна було помітити, що вона раніше була відрубана, так що шийні хребці змістилися і зрослися неправильно». (4; 88 — 97).

Рака з мощами св. блгв. князя Георгія Всеволодовича. Місто Владимир, Успенський собор, 2009 р.

«Диво», яке сталося з князем, котрий підступно бив у спину володарів сусідніх держав у саму скрутні для них мить, суголосне подіям, що буцім-то трапилися в далеких землях зовсім в інші часи. Про діяння ізраїльського царя Давида дивовижним чином зберіглися розлогі згадки в біблійних I та II книгах Самуїлових (Книги Царств). Але відсутні будь-які свідчення в писемних джерелах сусідніх держав, і попри титанічні зусилля сучасних ізраїльських археологів, не вдалося відшукати жодних археологічних артефактів існування Іудейського та Ізраїльського царств (7).
Підстави для звеличення Давида коротко та майстерно змальовані в поемі «Кавказ» Тараса Шевченка, і з урахуванням місцевого колориту, їх можна застосувати і до вигаданих заслуг князя Георгія Всеволодовича.
«.. У нас
Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв за себе,
А друга вбив! Тепер на небі!
Ось бачите, які у нас
Сидять на небі? Ви ще темні,
Святим хрестом непросвіщенні!
У нас навчіться... В нас дери,
Дери та дай,
Та потім прямо в рай,
Хоч і рідню всю забирай».

Використана література

1) Кузнецов А. Владимирский князь Георгий Всеволодович в истории Руси первой трети XIII века. Особенности преломления источников в историографии. Нижний Новгород: Изд-во ННГУ, 2006.
2) Меморский А. Основатель Нижнего Новгорода Великий князь Георгий (Юрий) II Всеволодович: (Исторический очерк) / Репринтное воспроизведение издания 1889 года — Нижний Новгород: НИЭЛ, 2010. — XII.
3) Полное собрание русских летописей. Т.15. Летописный сборник, именуемый Тверской летописью. СПб: 1863.
4) Рябов А., Преображенский А. Георгий (Юрий) Всеволодович // Православная энциклопедия. — М: 2006. — Т. XI: Георгий — Гомар.
5) Сахаров Н. Битва на Сити в летописях, преданиях, литературе. Заметки на полях. — Издатель Александр Рутман, 2008.
6) Шевченко Т. Зібрання творів: У 6 т. — К: 2003. — Т. 1: Поезія 1837 – 1847. – С. 344.
7) .פרופ' זאב הרצוג .התנ"ך. אין ממצאים בשטח .הארץ .אוקטובר 29, 1999. (Проф. Зеєв Герцог. Біблія. Жодних знахідок у польових умовах. Haaretz. 29 жовтня 1999).

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!