Психоделічні призми «Срібного віку» московської поезії

Наркозалежні поети "срібного віку"

Дотепер на РФ вчителі літератури примушують учнів вивчати творчість московських письменників, які потребували допомоги кваліфікованих наркологів. Таким чином московство привчають сприймати маячню наркозалежних осіб за вершини світового письменства.
Наприкінці XIX – початку XX століть московська богема запровадила моду на вживання різних психоактивних речовин. Першість упевнено тримав білий порошок, який тоді називали «марафетом», а зараз – «коксом». Спочатку кокаїн, а йдеться саме про його, без рецептів
продавали в аптеках Російської імперії в розфасовці по 1 граму за доступною ціною приблизно 50 копійок за упаковку.
Згодом запровадили продаж виключно за рецептом, чим істотно зіпсували якість продукту. Обмеження в реалізації стимулювали чорний ринок, де наркоділки почали бадяжити марафет зубним порошком чи крейдою. Але такий дріб’язок не міг зупинити креатив майстрів московської культури.

«Я гений, Игорь Северянин»

Справжнє ім’я особи, що не вагаючись оголосила себе генієм – Ігор Лотарьов. Його прихильність до вживання «коксу» становила секрет Полішинеля, хоча на повний голос про це висловилася лише Зінаїда Гіппіус. Оскільки під кайфом він марив про «ананасы в шампанском», політ його творчої фантазії виявився далеким від московських народних сподівань про «100 грамм и огурчик».

Ігор Северянін

Відсутність любові широких народних мас до творчості Ігоря Северянина не завадила сучасним бюрократам міністерства освіти РФ включити пару його творів до шкільної програми конаючої імперії.

Ніколай Гумільов: «я последнее время много работал над свойствами эфира»

Доробок Ніколая Гумільова не став надбанням шкільного курсу РФ, попри розмаїті експерименти поета з речовинами, що спотворюють свідомість. Мабуть виною тут відсутність здатності обирати пріоритет: Гумільов коливався між курінням опіуму та пошуку натхнення у випаруванні ефіру. Факт відомий зі спогадів його приятелів по літературній тусовці: Юрія Анненкова, Еріха Голлербаха та Павла Лукницького.

Ніколай Гумільов

Він і сам радо поділився психоделічним досвідом в оповіданні з промовистою назвою «Путешествие в страну эфира». Можливим джерелом для твору міг послужити випадок, згаданий Анненковим: Гумільов разом з якоюсь дівчиною, занурився в навіяний ефіром наркотичний сон на квартирі інженера Бориса Каплуна.
Судячи з вищезгаданого оповідання йому примарилися еротичні пригоди з супутницею – яскравий випадок психологічної сублімації, коли фізіологічну неспроможність компенсує «поетична» уява. Куцої еротичної фантазії виявилося замало, аби задовільнити вибагливі вимоги бюрократії з міносвіти РФ, і Гумільов не отримав допуску до програми шкільного курсу.

Сергей Єсенін: «осыпает мозги алкоголь»

Інша справа – оспівувач московської природи та рідних берізок Сергей Єсенін. Він буцімто лише єдиний раз проекспериментував з «коксом», люб’язно запропонований Йосифом Аксельродом, і поставив оцінку: «не вставило». За спогадами його подруги і секретарки Галини Бенеславської, начебто саме вона переконала поета більше не використовувати цей засіб в якості стимулятора натхнення. Вірогідно, що її проповіді вдало збіглися з враженням Єсеніна, що препарат «галімий».
Він вирішив надати перевагу гашишу, як засобу «великого натхнення», за порадою приятеля – поета Ніколая Клюєва. Він та інший близький друг Алексій Ганін і заохотили до «трави» «московского озорного гуляку». Психоделічні експерименти Єсеніна дали підстави наркому освіти СССР Луначарському написати: «Его подхватила интеллигенция футуро-имажинистская, кабацкая богема уцепилась за него, сделала из него вывеску и в то же время научила его нюхать кокаин, пить водку, развратничать».

Сергей Єсенін

І якщо твердження Бенеславської та той факт, що для формування стійкої залежності від гашишу потрібен чималий стаж уживання речовини, ставлять під сумнів відповідну частину висловлювання комуністичного наркома, то алкоголізм Єсеніна засвідчений багатьма сучасниками.
Його пиятики спричиняли такі гучні скандали, що приятелі наполегливо радили позбутися алкогольної залежності шляхом лікування в психіатричній клініці. Друг «озорного гуляки» поет Анатолій Марієнгоф згадував, що алкоголізм Єсеніна сягнув останньої межі: «от первой, утренней, рюмки у него уже темнело сознание». Він втрачав контроль над собою, і під впливом алкогольної люті створював величезну небезпеку для оточуючих.
Такий стан притаманний переважно алкоголізму III ступеню, коли від зруйнованого організму пияка лишаються лише рештки людини і особистості. Саме таких осіб, які трохи випили, впали на вулиці та надзюрили під себе, завдяки оманливому стереотипу, більшість людей вважає справжніми «алкашами». Це помилкова точка зору: тут ми лише спостерігаємо за тим, що лишилося від алкоголіка, після систематичного тривалого зловживання спиртними напоями.
«Незадолго до смерти наследственный алкоголизм, грызущий Есенина, принял патологический характер. Есенин заметно увядал физически… Он стал производить впечатление человека, опаленного каким-то губительным внутренним огнем» — згадував «пролетарський поет» Владимир Кирилов. Утім, саме образ пияка і «московского озорного гуляки» створили для більшості московства підстави для підсвідомої ідентифікації себе з поетом, на основі схильності до зловживання спиртним.
Завдяки цьому Єсенін став «народним» поетом московства, і заплатив за популярність високу ціну. Хронічний алкоголізм занурює людину в тривалу депресію, з котрої, в більшості випадків, вона не може виборсатися самостійно. Недаремно Єсенін характеризував себе «конченым человеком». Під тиском важкого психологічного тягаря хворий може вкоротити собі віку. Що й сталося з Єсеніним, вірогідно не без допомоги друзів чекістів, на кшталт Якова Блюмкіна.

«Балтийський коктейль» Александра Блока

У намаганні стимулювати Пегаса, аби доскочити вершин Парнасу, Блок нічим не поступався Єсеніну. За власним зізнанням поету монархісту Борису Садовському, він щоночі обходив усі ресторани Невського проспекту, бо його «тянуло время от времени на кабацкий разгул – именно кабацкий», з подальшими проявами алкогольної люті. Психологічні проблеми пролетарського поета декадента, змушували його заради розради відвідувати, за спогадами поета і перекладача Георгія Іванова, «только самые грязные, проплеванные и прокуренные злачные места».

Остання світлина Александра Блока. Автор - Самуїл Алянський, червень 1921 р.

Після введеної царем Ніколаєм II 19 липня 1914 року заборони на продаж алкоголю, Блок мусив суттєво зменшити споживання спиртного, що в прямій пропорції позначилося на кількості віршованої продукції. Утім якість, якщо таке поняття можна застосувати до «зияющих высот» творчості Блока, не постраждала.
Мабуть через заборону «кривавим царатом» продажу спиртного, Блок почав зловживати морфієм та кокаїном. Після того, як більшовизм скасував усі обмеження для самих ницих проявів натури гегемонів люмпен-пролетарської диктатури, Блок відкрив для себе «балтийський коктейль» – революційний винахід червонофлотських моряків суміші горілки з кокаїном. Але подібного надмірного революційного ентузіазму «не вынесла душа поэта», і досить швидко попрямувала в засвіти. Залишивши на спомин московським школярам вивчати «шедеври» з римами на кшталт «занята – тра-та-та», «ремни – огни», «шаг – враг» та їм подібними вибриками Пегаса Александра Блока.

Владимир Маяковський: «раздуем на самок ноздри, выеденные зубами кокаина!»

На відміну від двох попередніх поетів, Маяковський цурався алкоголю. Бо, як і належить «авангарду» «атакующего класса» «пролетаріату» надавав перевагу «коксу». За свідченням сучасників, він часто перебував у стані легкої наркотичної ейфорії, яка й обумовила його поетичний стиль.
«Ночь зацветает неоном покойницкой,
Пыль кокаина щекочет ноздри,
Юноша бледный с глазами покойника
Ритм заколачивает, как гвозди».

Владимир Маяковський біля "вікон РОСТу". 1930 р.

Люди, які добре знали пролетарського поета-футуриста, відзначали, що у повсякденному побуті він видавався сором’язливим і доволі нерішучим, але під час публічних виступів перетворювався на розкутого нахабу. Подібна різка зміна настроїв з перевагою пригніченого (депресивного) стану – один з симптомів кокаїнової залежності. Завдяки якій його психічний стан набув ознак сталого біполярного розладу.
В останні роки життя поет потерпав як від проблем у особистому житті, так і від творчої кризи, що вельми дестабілізувало й без того нестійку психіку. Життєві та психологічні негаразди Маяковський розв’язав радикально – пострілом у власні груди.

Михаїл Булгаков: «у морфиниста есть одно счастье»

«У морфиниста есть одно счастье, которое у него никто не может отнять, – способность проводить жизнь в полном одиночестве. А одиночество – это важные, значительные мысли, это созерцание, спокойствие, мудрость... Мне ни до чего нет дела, мне ничего не нужно, и меня никуда не тянет» – писав Михаїл Булгаков.
Таким чином автор «Роковых яиц» намагався надурити не тільки читачів, а й самого себе. Адже навіть діти знають, що наркотична залежність супроводжується важкою «ломкою» (абстинентним синдромом), коли свідомість наркозалежного звужується до потреби в черговій дозі отруйної речовини, і всі балачки наркомана про «мне ничего не нужно», важать не більше, ніж обіцянки і гарантії правителів Московії.
«Михаил был морфинистом, и иногда ночью после укола, который он делал себе сам, ему становилось плохо, он умирал. К утру он выздоравливал, однако чувствовал себя до вечера плохо. Но после обеда у него был прием, и жизнь восстанавливалась... Иногда же ночью его давили кошмары. Он вскакивал с постели и гнался за призраками. Может быть, отсюда и стал в своих произведениях смешивать реальную жизнь с фантастикой» – згадував у нарисі «Горе от таланта» Леонід Карум, шваґер (чоловік сестри) автора «Собачого серця».

Михаїл Булгаков

За власним зізнанням, Булгаков спробував кокаїн з цікавості. У 1914 році, коли працював земським лікарем, начебто через потребу подолати алергію після протидифтерійного щеплення, почав уживати морфій, що стрімко сформувало залежність від препарату. Котра збагатила творчість письменника враженнями, якими він поділився з публікою в оповіданні «Морфій».
Завдяки зусиллям першої дружини Тетяни Лаппи, Булгакову поступово вдалося обмежити споживання морфію, замінити його на опіум, і в 1918 році позбутися наркотичної залежності. В останні роки життя, через важкий перебіг нефросклерозу він, за приписами лікарів, знов почав вживати морфій у якості знеболюючого засобу. Рештки морфіну залишилися навіть на рукописі роману «Мастер и Маргарита».

***

Після здійснення більшовицького контрреволюційного заколоту в жовтні 1917 року, хвиля наркотизації накрила червону імперію. «Марафет» став надбанням широких народних мас, чим позбавив його споживання ореолу богемної елітарності. Зі зміцненням «диктатури пролетаріату» більшовикам значною мірою вдалося замінити безконтрольне вживання і розповсюдження наркотиків державною монополією на продаж алкогольних виробів.
Московське письменство щирою душею підтримало ініціативу партії, і деякі з алкоголіків навіть ~~допилися~~ стали лауреатами Нобелівської премії по літературі. Утім, непримиренна боротьба московських письменників з пияцтвом гідна окремої розповіді. Зазначимо лише, що запеклі супротивники постійно сходилися в безкомпромісному герці знов і знов, і… неминуче перемагало пияцтво.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!