Злет і загибель Угорської совєтської республіки
 |
| Йожеф Черні, Жигмонд Кунфі, Бела Кун. Будапешт, 1919 р. |
Наслідки поразки у війні
Восени 1917 року під тиском поразки в Першій світовій війні, похідної економічної кризи та зростання національно-визвольної боротьби поневолених народів, Австро-Угорська імперія фактично припинила існування. Усе почалося з робітничих страйків, які спричинила інфляція, але безпосереднім поштовхом стала звістка про більшовицький путч у Російській імперії. У червні 1918 року страйк перетворився на загальноімперську акцію. Уряд вдався до силового тиску на страйкарів.У відповідь, соціал-демократична (с-д) партія Угорщини, провідники котрої керували радою профспілок країни, проголосила створення Робітничого Совєта, за взірцем подібної інституції в Петрограді. Новоутворення посилило позиції завдяки солдатським радам, які постали по всій країні, та котрі переважно створювали бранці, що повернулися з московського полону, після укладання Берестейського миру.
Як і в міжнародному соціал-демократичному русі задовго до цих подій, табір угорських соціалістів розділився на поміркованих та радикалів. Перші шукали мирного порозуміння з наявною владою, другі сподівалися розв’язати соціальні суперечності радикальними заходами. Ліве (радикальне) крило угорської соціал-демократії очолили Отто Корвін, Йожеф Погань, Матяш Ракоші, Вільмош Бьом та Шандор Гарбаї.
Вони швидко порозумілися з Бела Куном, Тібором Самуелі, Йожефом Черні та іншими товаришами, які щойно повернулися з полону. За кілька днів перед тим, 4 листопада 1918 року в Москві ці колишні бранці створили Угорську комуністичну партію, а через 20 днів оголосили про початок діяльності Комуністичної угорської партії (КУП) (Kommunisták Magyarországi Pártja) на батьківщині.
 |
| Угорські вояки повертаються з війни. 1918 р. |
Невеличке зауваження. Оскільки органи комуністичного режиму Угорщини не мали нічого спільного з Центральною або Верховною Радою України, і скопійовані з московсько-більшовицьких «совєтів», то стосовно владних установ угорського більшовизму використовується питома московська назва.
Величезні територіальні втрати спричинили гостру урядову кризу: 20 березня 1919 року пішов у відставку весь кабінет міністрів новопосталої держави, а наступного дня їх приклад наслідував перший президент Угорщини. 21 березня ліві соціал-демократи та комуністи уклали угоду про злиття в Соціалістичну партію Угорщини, котра одразу опанувала владу над країною. В якій встановлювалася режим совєтів, на захист котрих створювалася «класова армія пролетаріату» та укладалася «найповніша і найтісніша збройна та ідейна спілка з московством».
 |
| Уперед, червоні солдати! Плакат, 1919 р. |
«Створення нової суспільної формації» в Угорщині
Комуністи одразу проголосили, що вся повнота державної влади переходить до Державних (федеральних) зборів совєтів (Tanácsok (Szövetséges) Országos Gyűlése), які обиралися робітничо-селянськими радами комітатів та великих міст. У проміжку між зборами Державного совдепа, найвищу владу обіймав обраний ним Федеральний центральний виконавчий комітет (Szövetséges Központi Intéző Bizottság), який здійснював виконавчі функції через Революційний Совєт (Forradalmi Kormányzótanács). |
| Карта Угорської совєтської республіки |
Наступного дня вийшов декрет про націоналізацію банків, фінансових установ, житлової нерухомості, промислових, гірничих та транспортних підприємств. Контроль над ними мали здійснювати комісари, за підтримки робітничих рад. Проголошувалося право на труд разом із введенням трудової повинності. Також скасовувалася поліція та жандармерія, натомість створювалися загони червоної гвардії та її політичного розвідувального відділу – точного відповідника московсько-більшовицької ЧК, на чолі з Отто Корвіном.
28 березня комуністи видали декрет про реквізицію житла, зниження квартирної оплати, створення робітничих університетів та умов для страхування робітників. 30 березня новий режим проголосив про перехід народної освіти під державну кормигу та створив червону армію, очолити яку доручив військовому міністру Вільмошу Бьому.
2 квітня побачила світ тимчасова конституція республіки, яка мала діяти до ухвалення постійної редакції на Загально угорському з’їзді совєтів. Також проголошувалися норми для виборів у совєти, гарантувалося безоплатне повернення трудящим ломбардних застав, створювалися суди з трудових питань та започатковувалася націоналізація закладів торгівлі. Усі крамниці на кілька днів зачинили для обліку майна та товарів, що спричинило спалах активності чорного ринку.
 |
| Пролетарі! Уперед! Ми - рятівники світу! Плакат, 1919 р. |
На додачу, комуністи, які вважали, що економічні закони діють лише в умовах «віджилих суспільних формацій», для подолання нестачі фінансів, розпочали друкувати австрійські банкноти, без узгодження з урядом Австрії. Не важко здогадатися, що сталося потім: Австрія заявила протест і грошові вироби угорського комунізму виявилися набагато дешевше за папір, на якому їх надрукували.
Як і в РСФСР, селяни проігнорували грошові оборудки марксистів-ленінців, і перейшли до натурального обміну. Таким чином, усього за кілька днів комуністи спричинили економічний колапс Угорщини.
Внутрішню кризу посилила зовнішня агресія. Уряд Румунії скористався негараздами угорських більшовиків для звільнення колишніх територій Транслейтанії населених румунами. Ситуація виявилася настільки загрозливою для угорських комуністів, що 13 квітня 1919 року командувач фронту Червоної армії в УССР Владимир Антонов-Овсієнко наказав готуватися до походу на підтримку угорського Совдепа. 18 квітня Ленін телеграфував Совєту народних комісарів УССР: «Насчет военных задач еще раз напоминаю важнейшие две задачи: прорыв через Буковину (атакувати Румунію – Ю. Г.) и взятие Ростова».
Усього за чотири тижні угорським комуністам вдалося довести повоєнну кризу до катастрофічної межі. Познайомимося ближче з видатними персонажами тих драматичних подій.
«Народні» комісари уряду угорського Совдепа
Формально уряд Революційного урядового совєта очолив соціал-демократ Шандор Гарбаї, але фактичне керівництво зосередив у своїх цупких лапах Бела Кун, підтримуваний іншими особами, критикувати яких в Україні забороняє «Закон про протидію антисемітизму». З 49 «народних» комісарів 31 були євреями. |
| Уряд Угорської совєтської республіки. 1919 р. |
Як жартував Матяш Ракоші, головна користь Гарбаї полягала в тому, що він, як етнічний мадяр, виявився єдиною особою, здатною підписувати судові вироки в шабат (сьомий день тижня в юдаїзмі, призначений виключно для відпочинку).
Шандор Гарбаї народився в 1879 році, і вже в 1901-му долучився до керівництва соціал-демократичної партії. Як робітник-каменяр очолив профспілку будівельників Угорщини (1903) та Національний фонд страхування робітників (1907). Підтримав злиття лівих соціал-демократів з комуністами в єдину партію (1919) та формально очолив уряд Угорської совєтської республіки.
Попри висловлювання Ракоші, виступав проти червоного терору. Після поразки комунізму в Угорщині перебував на еміграції. Його ресторанний бізнес у Відні виявився збитковим, фізично працювати, як усі професійні соціалісти, не вмів і не хотів, тому животів у злиднях. Перебрався з Австрії до Чехословаччини (1934), а звідти – до Франції (1938).
Під час гітлерівської окупації Франції жодним чином не долучився до руху опору, хоча й отримував пропозиції. Після окупації Угорщини сталіністами намагався повернутися на батьківщину, але отримав відмову. Сконав у Парижі в 1947 році.
Бела Кун народився Трансільванії (1886) в родині сільського нотаріуса Самуеля Куна та Рози Гольдбергер. З 16 років – член Угорської соціал-демократичної партії. Організатор робітничих страйків у Трансильванії (1905).
Мобілізований до цісарської армії під час Першої світової війни. У 1916 році потрапив у московський полон, в якому заприятелював з більшовиками. Після Лютневої революції в Російській імперії долучився до РСДРП(б), редагував більшовицькі часописи в Сибіру. Невдовзі, познайомився з Леніним, який доручив йому керівництво комуністичним рухом Австро-Угорщини. У травні 1918 року очолив Центральну федерацію іноземних груп РКП(б).
Після комуністичного перевороту в Угорщині очолив комісаріат іноземних справ. Фактичний керівник комуністичного тамтешнього режиму, про що свідчить його повідомлення Леніну: «Мій особистий вплив у Революційному уряді настільки великий, що диктатура пролетаріату буде рішуче встановлена».
Після поразки комуністичного режиму в Угорщині повернувся в РСФСР, де відзначився, разом з Рейзел Залкінд «Землячкою» та Юрієм П’ятаковим, у масових стратах в Криму 1920-го року.
 |
| Шандор Гарбаї |
Попри висловлювання Ракоші, виступав проти червоного терору. Після поразки комунізму в Угорщині перебував на еміграції. Його ресторанний бізнес у Відні виявився збитковим, фізично працювати, як усі професійні соціалісти, не вмів і не хотів, тому животів у злиднях. Перебрався з Австрії до Чехословаччини (1934), а звідти – до Франції (1938).
Під час гітлерівської окупації Франції жодним чином не долучився до руху опору, хоча й отримував пропозиції. Після окупації Угорщини сталіністами намагався повернутися на батьківщину, але отримав відмову. Сконав у Парижі в 1947 році.
 |
| Бела Кун |
Мобілізований до цісарської армії під час Першої світової війни. У 1916 році потрапив у московський полон, в якому заприятелював з більшовиками. Після Лютневої революції в Російській імперії долучився до РСДРП(б), редагував більшовицькі часописи в Сибіру. Невдовзі, познайомився з Леніним, який доручив йому керівництво комуністичним рухом Австро-Угорщини. У травні 1918 року очолив Центральну федерацію іноземних груп РКП(б).
Після комуністичного перевороту в Угорщині очолив комісаріат іноземних справ. Фактичний керівник комуністичного тамтешнього режиму, про що свідчить його повідомлення Леніну: «Мій особистий вплив у Революційному уряді настільки великий, що диктатура пролетаріату буде рішуче встановлена».
Після поразки комуністичного режиму в Угорщині повернувся в РСФСР, де відзначився, разом з Рейзел Залкінд «Землячкою» та Юрієм П’ятаковим, у масових стратах в Криму 1920-го року.
%20%D0%B2%D0%B8%D0%B2%D1%87%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%BA%D0%B0%D1%80%D1%82%D1%83%20%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0.jpg) |
| Лев Троцький і Бела Кун (перший ліворуч) вивчають карту Криму. 1920 р. |
Починаючи з наступного року перебував на керівних посадах в Комінтерні, організовував підривну діяльність за межами СССР. У 1937-му звинувачений в троцькізмі, заарештований та розстріляний 29.08.1938 (або 30.11.1939). Реабілітований ВКВС СССР 2 липня 1955 року.
Георг Левінґер «Дьйордь Лукач» народився в 1885 році, в заможній родині єврейського банкіра Йожефа Левінґера та Адель Вертгеймер. Великі статки дозволили його батькові змінити прізвище з Левінґера на Сеґеді. У 1907 році вся родина вихрестилася в лютеранство, і Йожеф Сеґеді отримав титул барона фон Лукача. Батькові гроші дозволили Дьйордю отримати гарну освіту та заприятелювати з Максом Вебером, Георгом Зіммелем і ще багатьма відомими тоді в Європі людьми.
До комуністичних лав Лукач долучився в грудні 1918 року, і зробив там стрімку кар’єру: з березня по серпень 1919 року обіймав посаду наркома просвіти та культури. Його погляди на культуру чудово ілюструють висловлені ним думки: «Я вважаю революційне руйнування суспільства єдиним розв’язанням культурних суперечностей епохи», та: «Таке всесвітнє знищення цінностей не може відбутися без знищення старих цінностей і створення нових, революційних».
Задля запровадження комуністичної моралі в загальноосвітніх школах запровадив уроки статевого виховання, під час яких дітей навчали злягатися, пояснювали необхідність «вільного кохання», віджилість інституту родини, моногамних взаємин та релігії, які начебто позбавляють людину задоволення. У цьому сенсі, діяльність Лукача мало чим відрізняється від спрямованих на руйнування традиційної сім’ї теорії «склянки води» Коллонтай чи педагогічної технології Макаренка.
Після поразки угорського Совдепа втік до Німеччини, де заприятелював з марксистами «франкфуртської школи». Після приходу Гітлера до влади, представники «школи», які майже всі належали до єврейства, втекли за кордон.
Завдяки московсько-більшовицької окупації Лукач повернувся в Угорщину, де очолював міністерство культури в уряді Імре Надя (1956). Після придушення СССР спроби десталінізації Угорщини займався переважно теоретичною працею в царині неомарксизму. Помер у 1971 році.
Вільмош Бьом народився в 1880 році в єврейській родині середнього достатку Ліпота Бьома та Рейзел Розенцвейг. Під час Першої світової війни вислужився до лейтенанта. Вірогідно військовий досвід посприяв тому, аби в уряді Бела Куна Бьом обіймав посаду народного комісара з військових справ та головнокомандувача Червоною армією. На початку серпня 1919 року призначений послом у Відні, де узгодив з країнами Антанти умови скасування комуністичної диктатури в Угорщині.
Після чого жив на еміграції, з 1938 року – в Стокгольмі, де працював в посольстві Великої Британії експертом з країн Східної Європи. За деякими даними, співпрацював з британською та московсько-більшовицькою розвідками. Під час Другої світової війни допомагав угорському режиму Міклоша Горті налагодити зв’язки з урядом Великої Британії.
Після московсько-більшовицької окупації Угорщини повернувся на батьківщину, де долучився до опозиційної комуністам фракції соціал-демократичної партії. У 1946 році уряд Угорської народної республіки призначив Бьома послом у Швеції, де він і помер через три роки.
Єньо Ландлер народився в 1875 році в заможній родині єврейських орендарів. Отримав юридичну освіту. У 1906 році пристав до лав Угорської соціал-демократичної партії, а через два роки став одним з провідників її лівого крила. Під час Першої світової війни посів пацифістську позицію.
У 1919–му вступив до лав компартії, внаслідок чого призначений народним комісаром торгівлі, внутрішніх справ, а трохи згодом – залізниць УСР. У травні та червні командував III армійським корпусом, а в липні став головнокомандувачем Угорської червоної армії. Після поразки комуністичної диктатури втік до Австрії. Активно працював в Комінтерні. Помер у французьких Каннах (1928), прах похований в кремлівському мурі Москви.
Бела Ваго народився в 1881 році в родині євреїв. Уже в 1905 році відігравав помітну роль в угорській соціал-демократії. Під час Першої світової війни дотримувався пацифізму. Котрий кудись зник після проголошення Угорської совєтської республіки: Ваго став народним комісаром внутрішніх справ, очолював збройний загін Червоної армії.
Після розгрому угорського комунізму втік до СССР, де в якості Бели Александровича Ваго редагував газету «Серп и молот», та опікувався угорською секцією «Издательского товарищества иностранных рабочих в СССР». Заарештований в 1938 році за обвинуваченням в участі контрреволюційній терористичній організації. Розстріляний у 1939-му, реабілітований у 1956 році.
Бела Шрайбер «Санто» народився в родині Шрайдерів, які, судячи з прізвища, мали предків, що працювали писарями в синагозі і (або) створювали рукописні копії Тори. У соціал-демократичній партії з 1904 року.
Очолював збройне повстання в Будапешті, завдяки якому владу в країні захопили комуністи. Вважався другою за значущості особою, після Бели Куна, оскільки очолював народний комісаріат військових справ. Підтримував зв’язок з Леніним та Троцьким.
Після краху угорського Совдепа до 1921 року мешкав у Відні, згодом – у СССР, де займав керівні посади. Заарештований в 1937-му, але звільнений в 1940 році. Під час Другої світової війни займався пропагандою в угорському відділі Совінформбюро. Після окупації Угорщини СССР повернувся на батьківщину, де опікувався кооперативним рухом, з 1948 року – на дипломатичній роботі. Помер в 1951 році.
Бела Секей народився в 1889 році в кошерній родині Аарона Вайса та Сесілії Гельб. До с-д долучився на початку XX століття. В совєтській Угорщині очолював комісаріат фінансів. Після поразки УСР жив в Австрії та Німеччині. У 1933-му перебрався до СССР, де його стратили в 1939 році.
Єньо Варга народжений в 1879 році, походив з єврейської родини сільських учителів. Мав ступінь доктора філософії (1909). В с-д партії з 1906 року. До 1914-го підтримував Карла Каутського, після долучився до антивоєнної позиції Леніна та Рози Люксембург. В УСР деякий час працював наркомом фінансів. Після поразки республіки мешкав в СССР, очолював Інститут світового господарства і світової політики АН СССР, досліджував політичну економіку капіталізму.
Помер в 1964-му на Москві. Після смерті, згідно заповіту, оприлюднили його праці з різкою критикою соціалістичної економіки СССР та сталінізму, через який «Совєтський Союз перетворився на державу, яку повністю підпорядкувала панівна бюрократія».
Ще один нарком фінансів УСР – Дьюла Гольдштейн «Ленг’єль» народився в єврейській родині у 1888 році на території сучасної Румунії. Працював шкільним вчителем, згодом –професором в Академії торгівлі та Коледжі світової економіки.
Після краху комунізму в Угорщині і до 1930 року жив і працював у Німеччині, в торговельному представництві СССР. Після переїзду до країни, що перемогла пролетаріат, Юрій Осипович Ленгієль працював заступником начальника Експортного управління Наркомату зовнішньої торгівлі СССР. Заарештований за контрреволюційну діяльність в 1937-му, страчений на початку 1938-го, реабілітований у 1956 році.
Тібор Самуелі народився в 1890 році в заможній єврейській родині міста Ньїредьгаза. З 1909 року поєднував членство в соціал-демократичній партії з журналістикою. Завдяки батьківським статкам вів розкішне богемне життя, багато подорожував світом.
Під час Першої світової війни потрапив у московський полон, де займався соціалістичною пропагандою. Після Жовтневого перевороту долучився до угорської секції РКП(б), разом з Бела Куном видавав газету «Szociális Forradalom» (Соціальна революція).
У липні 1918 року приборкував повстання лівих есерів у Москві. Потім виїхав до Німеччини, де разом з Карлом Лібкнехтом и Розою Люксембург створював «Союз Спартака». Після поразки організації перебрався до Угорщини, де став одним з провідників совєтської республіки. По черзі обіймав посади заступника наркома оборони, наркома освіти, керівника комітету по забезпеченню безпеки тилу, куратора з ідеологічних питань в уряді республіки.
Розв’язав червоний терор. Очолюваний ним та Йожефом Черні загін знищив 590 «реакціонерів та антисемітів». Після розгрому комуністичного режиму заарештований та розстріляний австрійськими прикордонниками 2 серпня 1919 року.
Йожеф Шварц «Погань» народився в 1886 році в єврейській родині торговця та перукарки. Отримав гарну освіту, володів кількома мовами.
У соціал-демократичному русі з 1905 року. Працював журналістом, редагував ліві часописи. Під час Першої світової війни мобілізований в якості військового репортера. В угорській компартії з 1918 року. Під час «революції айстр» 31 жовтня 1918 року брав участь у вбивстві прем’єр-міністра країни Іштвана Тиси.
За комуністичної диктатури нарком військових та іноземних справ, згодом – нарком освіти. Командував II армійським корпусом Угорської червоної армії. Після поразки режиму працював на керівних посадах у Комінтерні. Займався підривною діяльністю в Німеччині, Угорщині та США. У 1929 році переведений на роботу в Держплані СССР. Заарештований за контрреволюційну діяльність у 1937-му, страчений на початку 1938-го, реабілітований у 1956 році.
Як і решта «народних» комісарів Угорщини Єньо Гамбургер народився в єврейській родині (1883). Лікар за освітою, ще під час навчання долучився до партії соціал- демократів. У часи світової війни працював у військовому шпиталі, і водночас займався антивоєнною та соціалістичною пропагандою, за що потрапив за ґрати. Звідки його звільнила «революція айстр», і він, як урядовий комісар, заходився запроваджувати націоналізацію землі та створювати селянських кооперативи в комітаті Шомоль.
Набутий досвід посприяв, щоби після встановлення совєтської влади його призначили наркомом землеробства. Паралельно обіймав посаду секретаря Соціалістичної партії Угорщини (об’єднання лівих с-д та комуністів), а також командував корпусом Червоної армії.
Після поразки УСР втік до Австрії, потім до Італії, де продовжував займатися екстремістською діяльністю. З 1923 року перебрався в СССР де працював медичних науково-дослідницький закладах. Директор Центрального інституту рентгенології и радіології (1933 – 1936). Трохи не дотягнув до «Великого терору» Сталіна проти «ленінської гвардії» – помер наприкінці 1936 року.
Матяш Розенфельд «Ракоші» народився в 1892 році, на території сучасної Сербії. Шостий син дрібного єврейського торговця Йожефа Розенфельда та Сесілії Ледерер. У соціал-демократичній партії з 1910 року. Під час Першої світової війни потрапив у московський полон (1915), де активно формував серед угорських бранців гурт симпатиків комунізму.
.jpg) |
| Дьйордь Левінґер Лукач |
До комуністичних лав Лукач долучився в грудні 1918 року, і зробив там стрімку кар’єру: з березня по серпень 1919 року обіймав посаду наркома просвіти та культури. Його погляди на культуру чудово ілюструють висловлені ним думки: «Я вважаю революційне руйнування суспільства єдиним розв’язанням культурних суперечностей епохи», та: «Таке всесвітнє знищення цінностей не може відбутися без знищення старих цінностей і створення нових, революційних».
Задля запровадження комуністичної моралі в загальноосвітніх школах запровадив уроки статевого виховання, під час яких дітей навчали злягатися, пояснювали необхідність «вільного кохання», віджилість інституту родини, моногамних взаємин та релігії, які начебто позбавляють людину задоволення. У цьому сенсі, діяльність Лукача мало чим відрізняється від спрямованих на руйнування традиційної сім’ї теорії «склянки води» Коллонтай чи педагогічної технології Макаренка.
Після поразки угорського Совдепа втік до Німеччини, де заприятелював з марксистами «франкфуртської школи». Після приходу Гітлера до влади, представники «школи», які майже всі належали до єврейства, втекли за кордон.
Завдяки московсько-більшовицької окупації Лукач повернувся в Угорщину, де очолював міністерство культури в уряді Імре Надя (1956). Після придушення СССР спроби десталінізації Угорщини займався переважно теоретичною працею в царині неомарксизму. Помер у 1971 році.
 |
| Вільмош Бьом |
Після чого жив на еміграції, з 1938 року – в Стокгольмі, де працював в посольстві Великої Британії експертом з країн Східної Європи. За деякими даними, співпрацював з британською та московсько-більшовицькою розвідками. Під час Другої світової війни допомагав угорському режиму Міклоша Горті налагодити зв’язки з урядом Великої Британії.
Після московсько-більшовицької окупації Угорщини повернувся на батьківщину, де долучився до опозиційної комуністам фракції соціал-демократичної партії. У 1946 році уряд Угорської народної республіки призначив Бьома послом у Швеції, де він і помер через три роки.
 |
| Єньо Ландлер |
У 1919–му вступив до лав компартії, внаслідок чого призначений народним комісаром торгівлі, внутрішніх справ, а трохи згодом – залізниць УСР. У травні та червні командував III армійським корпусом, а в липні став головнокомандувачем Угорської червоної армії. Після поразки комуністичної диктатури втік до Австрії. Активно працював в Комінтерні. Помер у французьких Каннах (1928), прах похований в кремлівському мурі Москви.
 |
| Бела Ваго |
Після розгрому угорського комунізму втік до СССР, де в якості Бели Александровича Ваго редагував газету «Серп и молот», та опікувався угорською секцією «Издательского товарищества иностранных рабочих в СССР». Заарештований в 1938 році за обвинуваченням в участі контрреволюційній терористичній організації. Розстріляний у 1939-му, реабілітований у 1956 році.
.jpg) |
| Бела Шрайбер "Санто" |
Очолював збройне повстання в Будапешті, завдяки якому владу в країні захопили комуністи. Вважався другою за значущості особою, після Бели Куна, оскільки очолював народний комісаріат військових справ. Підтримував зв’язок з Леніним та Троцьким.
Після краху угорського Совдепа до 1921 року мешкав у Відні, згодом – у СССР, де займав керівні посади. Заарештований в 1937-му, але звільнений в 1940 році. Під час Другої світової війни займався пропагандою в угорському відділі Совінформбюро. Після окупації Угорщини СССР повернувся на батьківщину, де опікувався кооперативним рухом, з 1948 року – на дипломатичній роботі. Помер в 1951 році.
.jpg) |
| Бела Секей |
 |
| Єньо Варга |
Помер в 1964-му на Москві. Після смерті, згідно заповіту, оприлюднили його праці з різкою критикою соціалістичної економіки СССР та сталінізму, через який «Совєтський Союз перетворився на державу, яку повністю підпорядкувала панівна бюрократія».
.jpg) |
| Дьюла Гольдштейн "Ленг'єль" |
Після краху комунізму в Угорщині і до 1930 року жив і працював у Німеччині, в торговельному представництві СССР. Після переїзду до країни, що перемогла пролетаріат, Юрій Осипович Ленгієль працював заступником начальника Експортного управління Наркомату зовнішньої торгівлі СССР. Заарештований за контрреволюційну діяльність в 1937-му, страчений на початку 1938-го, реабілітований у 1956 році.
 |
| Тібор Самуелі |
Під час Першої світової війни потрапив у московський полон, де займався соціалістичною пропагандою. Після Жовтневого перевороту долучився до угорської секції РКП(б), разом з Бела Куном видавав газету «Szociális Forradalom» (Соціальна революція).
У липні 1918 року приборкував повстання лівих есерів у Москві. Потім виїхав до Німеччини, де разом з Карлом Лібкнехтом и Розою Люксембург створював «Союз Спартака». Після поразки організації перебрався до Угорщини, де став одним з провідників совєтської республіки. По черзі обіймав посади заступника наркома оборони, наркома освіти, керівника комітету по забезпеченню безпеки тилу, куратора з ідеологічних питань в уряді республіки.
Розв’язав червоний терор. Очолюваний ним та Йожефом Черні загін знищив 590 «реакціонерів та антисемітів». Після розгрому комуністичного режиму заарештований та розстріляний австрійськими прикордонниками 2 серпня 1919 року.
.jpg) |
| Йожеф Шварц "Погань" |
У соціал-демократичному русі з 1905 року. Працював журналістом, редагував ліві часописи. Під час Першої світової війни мобілізований в якості військового репортера. В угорській компартії з 1918 року. Під час «революції айстр» 31 жовтня 1918 року брав участь у вбивстві прем’єр-міністра країни Іштвана Тиси.
За комуністичної диктатури нарком військових та іноземних справ, згодом – нарком освіти. Командував II армійським корпусом Угорської червоної армії. Після поразки режиму працював на керівних посадах у Комінтерні. Займався підривною діяльністю в Німеччині, Угорщині та США. У 1929 році переведений на роботу в Держплані СССР. Заарештований за контрреволюційну діяльність у 1937-му, страчений на початку 1938-го, реабілітований у 1956 році.
 |
| Єньо Гамбургер |
Набутий досвід посприяв, щоби після встановлення совєтської влади його призначили наркомом землеробства. Паралельно обіймав посаду секретаря Соціалістичної партії Угорщини (об’єднання лівих с-д та комуністів), а також командував корпусом Червоної армії.
Після поразки УСР втік до Австрії, потім до Італії, де продовжував займатися екстремістською діяльністю. З 1923 року перебрався в СССР де працював медичних науково-дослідницький закладах. Директор Центрального інституту рентгенології и радіології (1933 – 1936). Трохи не дотягнув до «Великого терору» Сталіна проти «ленінської гвардії» – помер наприкінці 1936 року.
.jpg){kind=spacer} |
| Матяш Розенфельд "Ракоші" |
Після повернення в Угорщину (1918) створював комуністичну партію Угорщини в якості організаційного секретаря по периферії. В уряді УСР – заступник наркома торгівлі, народний комісар громадського виробництва, і зрештою – головнокомандувач Червоної гвардії.
Після повалення УСР працював у Комінтерні, провадив активну підривну роботу в Угорщині, де його заарештували, і лише протести «прогресивної громадськості» Європи врятували Ракоші від страти. У 1940 році СССР обміняв довічного в’язня на трофейні прапори, захоплені Російською імперією ще під час придушення Угорської революції 1848 – 1849 років.
Під час Другої світової війни Ракоші очолював у Москві ЦК компартії Угорщини, а після окупації країни сталіністами повернувся до Будапешту. У 1948 році очолювана ним Угорська партія трудящих (нова назва компартії країни) узурпувала всю повноту владу, а Ракоші став фактичним «диктатором угорського пролетаріату». Під його орудою в країні відтворили всю московсько-більшовицьку програму побудови соціалізму: тотальну націоналізацію, примусову колективізацію, стрімку індустріалізацію, згортання освіти мовами національних меншин, державний терор.
Як і належить сталіністу, розв’язав у країні безжальний терор проти всіх, кого вважав інакодумцями. У 1949 році, під приводом боротьби з сіонізмом, організував суд над етнічним угорцем, міністром внутрішніх справ Ласло Райком. Разом з очільником МВС під каток терору потрапили ще дві сотні представників старої комуністичної гвардії, переважно євреїв. Що стало підставою для звинувачень усіх «підозрюваних» в участі у «всесвітній сіоністській змові» та співпраці з «клікою Тіто». Більшість обвинувачених засудили до страти.
Після смерті Сталіна Ракоші викликали до Москви, обвинуватили в порушенні ленінських партійних норм та соціалістичної законності, а також інших кричущих помилках в справі будівництва комунізму, і змусили залишити посаду прем’єр-міністра, зі збереженням керівництва Угорською партією трудящих.
Внаслідок «розвінчання культу особи Сталіна» на XX з’їзді КПСС, Ракоші, як запеклого сталініста, відправили на пенсію. Після придушення Угорського повстання 1956 року він з дружиною переїхав до СССР, де в 1962 році його виключили з партії, «как лицо, несущее главную политическую ответственность за нарушение в Венгрии ленинских норм партийной жизни и социалистической законности», і відправили на заслання в провінційні міста СССР. Помер у 1971 році в місті Горький, урна з прахом похована в Будапешті.
Мозеш Адлер «Дьюла Альпарі» народився в 1882 році. Поєднував членство в соціал-демократичні партії (з 1901) з участю в робітничих сіоністських рухах на кшталт «Ха-Поель ха-Цаїр». Разом з Карлом Лібкнехтом та Генрієттою Роланд-Холст створив Соціалістичний Інтернаціонал молоді. Попри підтримку В. Леніна, К. Цеткін та Р. Люксембург за розкольницьку діяльність виключений з II Інтернаціоналу. Після чого редагував кілька газет, в яких агітував за створення нової, комуністичної партії.
Вступив до компартії Угорщини майже одразу після її створення. Через арешт керівників 22 лютого 1918 року, увійшов до складу ЦК КУП, а після захоплення нею влади – до уряду, в якості голови прес-редакції при УСР. Пізніше отримав посаду заступника наркома іноземних справ Бела Куна.
Після поразки угорського Совдепа втік за кордон, працював у Комінтерні, провадив підривну роботу в Чехословаччині, США, Франції. Під час перебування в СССР заарештований за троцькізм, але швидко звільнений. Страчений у гітлерівському концтаборі в 1940 році.
Отто Кляйн «Корвін» народився на території сучасної Румунії (1894) в родині заможних євреїв Сигізмунда Кляйна та Берти Айзенштадт. Працював банківським клерком. У 1917 році очолив Революційних соціалістів – ліве крило угорської соціал-демократії, що невдовзі стала складовою компартії країни. В УСР керував розвідувальним політвідділом Червоної гвардії – точним відповідником московської ЧК. Після повалення комуністичного режиму залишився в Будапешті, для організації більшовицького запілля. Наприкінці 1919 року заарештований та страчений.
Йожеф Кляйн «Келен» – рідний старший (1892 р. н.) брат попереднього персонажа. У 1916 році ініціював створення соціалістичного об’єднання технічної інтелігенції Угорщини. Після комуністичного путчу – заступник наркома соціального виробництва, згодом нарком і член Совєта народного господарства УСР. У 1922 році шляхом обміну політичних злочинців на бранців, депортований до СССР, де долучився до РКП(б).
Працював на керівних посадах в енергетичній галузі. Заарештований і страчений «за шпигунство та контрреволюційну діяльність» у 1938-му, реабілітований у 1955 році.
Знайомство з біографіями провідників совєтської влади в Угорщині, дозволяє пересвідчитися, що серед «революційного авангарду пролетарської революції» практично не було робітників. Попри те, вони встановили «диктатуру пролетаріату» в Угорщині, до перебігу панування котрої ми й повертаємось.
24 червня 1919 року народні соціалісти, задля порятунку країни від військової та економічної катастрофи, спробували перехопити владу. Але режим Бела Куна випередив їх, і стратив 590 учасників заколоту. Що стало прологом до запровадження червоного терору.
Хоча Угорська червона армія потерпала від невдач на румунському фронті, комуністам вдалося досягти успіху на іншому напрямку – завдати поразки частинам війська Чехословацької республіки, і окупувати південні та східні регіони Словаччини. Військовий успіх угорського Совдепа спонукав президента США запросити представників УСР до участі в Паризькій мирній конференції, для визначення кордонів Угорщини. На щойно окупованих теренах, 16 липня комуністи проголосили створення Словацької совєтської республіки. Новий совдеп проіснував не тривалий час – менше ніж за два тижні його не стало.
Слідом за крахом «словацького» комунізму прийшла черга угорського. На півдні країни, в Сегеді контр-адмірал Міклош Горті, почав формування збройних сил для боротьби з комунізмом, з яких постала Національна армія Угорщини. За кілька місяців потому новий парламент проголосив Угорщину королівством, а Горті отримав посаду регента з практично необмеженими владними повноваженнями.
Тим часом, ситуація на румунському фронті стрімко погіршувалася для угорських комуністів. Досить швидко збройні сили Румунії зламали спротив Червоної армії Угорщини і підійшли до Будапешту, де остаточно розбили комуністичні банди. 1 серпня Бела Кун з більшістю наркомів дременув до Австрії. Декілька членів уряду заходилися організовувати діяльність компартії в запіллі. Угорський Совдеп очолив Дьюла Пейдль, але його уряд 6 серпня також дав драла, перед тим, як до Будапешту увійшло румунське військо.
Пристрасті з приводу тих подій не вщухають аж до сьогодні. У 2016 році угорський часопис Magyar Hirlap оприлюднив статтю Жолта Байєра, на захист угорських селян, які помщалися представникам рушійної сили угорської комуністичної революції.
Що викликало спалах невдоволення в представників уряду Нетаньягу. Посол Ізраїлю в Будапешті звинуватив автора статті та редакцію газети в антисемітизмі та розпалюванні ненависті до євреїв, а також звернувся з вимогою до ізраїльського посольства скасувати передплату на зловороже видання.
Цей скандал вкотре засвідчив хибність тверджень Карла Маркса про класову боротьбу, як головну рушійну силу історії. Попри нехтування засновником марксизму національним питанням, у черговий раз з’ясувалося, що «пролетарі», як і всі інші люди, таки мають національність та батьківщину…
Після повалення УСР працював у Комінтерні, провадив активну підривну роботу в Угорщині, де його заарештували, і лише протести «прогресивної громадськості» Європи врятували Ракоші від страти. У 1940 році СССР обміняв довічного в’язня на трофейні прапори, захоплені Російською імперією ще під час придушення Угорської революції 1848 – 1849 років.
Під час Другої світової війни Ракоші очолював у Москві ЦК компартії Угорщини, а після окупації країни сталіністами повернувся до Будапешту. У 1948 році очолювана ним Угорська партія трудящих (нова назва компартії країни) узурпувала всю повноту владу, а Ракоші став фактичним «диктатором угорського пролетаріату». Під його орудою в країні відтворили всю московсько-більшовицьку програму побудови соціалізму: тотальну націоналізацію, примусову колективізацію, стрімку індустріалізацію, згортання освіти мовами національних меншин, державний терор.
Як і належить сталіністу, розв’язав у країні безжальний терор проти всіх, кого вважав інакодумцями. У 1949 році, під приводом боротьби з сіонізмом, організував суд над етнічним угорцем, міністром внутрішніх справ Ласло Райком. Разом з очільником МВС під каток терору потрапили ще дві сотні представників старої комуністичної гвардії, переважно євреїв. Що стало підставою для звинувачень усіх «підозрюваних» в участі у «всесвітній сіоністській змові» та співпраці з «клікою Тіто». Більшість обвинувачених засудили до страти.
Після смерті Сталіна Ракоші викликали до Москви, обвинуватили в порушенні ленінських партійних норм та соціалістичної законності, а також інших кричущих помилках в справі будівництва комунізму, і змусили залишити посаду прем’єр-міністра, зі збереженням керівництва Угорською партією трудящих.
Внаслідок «розвінчання культу особи Сталіна» на XX з’їзді КПСС, Ракоші, як запеклого сталініста, відправили на пенсію. Після придушення Угорського повстання 1956 року він з дружиною переїхав до СССР, де в 1962 році його виключили з партії, «как лицо, несущее главную политическую ответственность за нарушение в Венгрии ленинских норм партийной жизни и социалистической законности», і відправили на заслання в провінційні міста СССР. Помер у 1971 році в місті Горький, урна з прахом похована в Будапешті.
.jpeg) |
| Мозеш Адлер "Дьюла Альпарі" |
Вступив до компартії Угорщини майже одразу після її створення. Через арешт керівників 22 лютого 1918 року, увійшов до складу ЦК КУП, а після захоплення нею влади – до уряду, в якості голови прес-редакції при УСР. Пізніше отримав посаду заступника наркома іноземних справ Бела Куна.
Після поразки угорського Совдепа втік за кордон, працював у Комінтерні, провадив підривну роботу в Чехословаччині, США, Франції. Під час перебування в СССР заарештований за троцькізм, але швидко звільнений. Страчений у гітлерівському концтаборі в 1940 році.
.jpg) |
| Отто Кляйн "Корвін" |
.jpg) |
| Йожеф Кляйн "Келен" |
Працював на керівних посадах в енергетичній галузі. Заарештований і страчений «за шпигунство та контрреволюційну діяльність» у 1938-му, реабілітований у 1955 році.
Знайомство з біографіями провідників совєтської влади в Угорщині, дозволяє пересвідчитися, що серед «революційного авангарду пролетарської революції» практично не було робітників. Попри те, вони встановили «диктатуру пролетаріату» в Угорщині, до перебігу панування котрої ми й повертаємось.
Крах диктатури «пролетаріату» в Угорщині
Спираючись на допомогу московського більшовизму та примусову мобілізацію до Червоної армії, 21 червня 1919 року угорський комунізм розпочав наступ на армію Румунії. Але румунське військо продемонструвало більш високу бойову майстерність та мотивацію битися: Угорська червона армія зазнавала поразки за поразкою.24 червня 1919 року народні соціалісти, задля порятунку країни від військової та економічної катастрофи, спробували перехопити владу. Але режим Бела Куна випередив їх, і стратив 590 учасників заколоту. Що стало прологом до запровадження червоного терору.
%20-%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%20%D0%B3%D0%B2%D0%B0%D1%80%D0%B4%D1%96%D1%8F%20%D0%A2%D1%96%D0%B1%D0%BE%D1%80%D0%B0%20%D0%A1%D0%B0%D0%BC%D1%83%D0%B5%D0%BB%D1%96.%20%D0%A3%20%D1%86%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%80%D1%96%20-%20%D0%99%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D1%84%20%D0%A7%D0%B5%D1%80%D0%BD%D1%96..jpg){kind=spacer} |
| Lenin-Fluk (ленінські хлопці) - особиста гвардія Тібора Самуелі. У центрі - Йожеф Черні. |
Слідом за крахом «словацького» комунізму прийшла черга угорського. На півдні країни, в Сегеді контр-адмірал Міклош Горті, почав формування збройних сил для боротьби з комунізмом, з яких постала Національна армія Угорщини. За кілька місяців потому новий парламент проголосив Угорщину королівством, а Горті отримав посаду регента з практично необмеженими владними повноваженнями.
Тим часом, ситуація на румунському фронті стрімко погіршувалася для угорських комуністів. Досить швидко збройні сили Румунії зламали спротив Червоної армії Угорщини і підійшли до Будапешту, де остаточно розбили комуністичні банди. 1 серпня Бела Кун з більшістю наркомів дременув до Австрії. Декілька членів уряду заходилися організовувати діяльність компартії в запіллі. Угорський Совдеп очолив Дьюла Пейдль, але його уряд 6 серпня також дав драла, перед тим, як до Будапешту увійшло румунське військо.
 |
| Румунське військо в Будапешті. Серпень 1919 р. |
Post scriptum
Після краху Угорської совєтської республіки, стався спалах білого терору, як реакція на червоний. Внаслідок чого, серед інших жертв, загинуло близько трьох тисяч євреїв. Утім, у 1921 році режиму РСФСР вдалося домовитися з урядом Міклоша Горті про обмін полоненими, і московські більшовики визволили 415 в’язнів-комуністів. Слід додати, що хоча влада Горті на законодавчому рівні дещо обмежила євреїв, але в цілому новий режим подбав про захист їх права на гідне життя та приватну власність.Пристрасті з приводу тих подій не вщухають аж до сьогодні. У 2016 році угорський часопис Magyar Hirlap оприлюднив статтю Жолта Байєра, на захист угорських селян, які помщалися представникам рушійної сили угорської комуністичної революції.
 |
| До зброї! До зброї! Плакат, 1919 р. |
Цей скандал вкотре засвідчив хибність тверджень Карла Маркса про класову боротьбу, як головну рушійну силу історії. Попри нехтування засновником марксизму національним питанням, у черговий раз з’ясувалося, що «пролетарі», як і всі інші люди, таки мають національність та батьківщину…
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар