РФ після Путіна

 

Агонія імперії

  Для забезпечення сталого миру в Україні та Європі необхідна не тільки поразка РФ в сучасній московсько-українській війні, але й здійснення всіх потрібних заходів, які завадять відродженню імперії в новій іпостасі.
  Зникнення Путіна не гарантує автоматичну деколонізацію РФ. Її найближче майбутнє визначить боротьба груп можновладців за контроль над наявними ресурсами імперії. Діяти їм усім доведеться в умовах проблем, накопичених попереднім режимом, які поволі переростають у системну кризу. Розглянемо можливі варіанти розвитку подій, які відбудуться після усунення узурпатора влади на Московії, та політичні сили, взаємодія з котрими, може виявитися корисною для України.

Смерть Путіна

  Оскільки Путін побудував персоналістський режим, і звірився Сі Цзіньпіню, що сподівається утримувати московський трон до свого 150-го дня народження, то з цього випливає, що він не подбав, і не подбає, про спадкоємця влади. Поява наступника автоматично утворює новий центр сили. Путін, принаймні поки що, не має формального права на довічне правління, тому більшість його підлеглих почнуть дбати про власне майбутнє та шукати ласки в нового володаря. Завдяки чому останній опанує реальну владу, котру залишиться лише формалізувати через те, що на Московії називають «виборами».
  Єльцин та Путін створили режим, у якому суперечності між різними гілками влади розв’язувалися не за допомогою прозорої судово-правової системи, а переважно в ручному режимі, виходячи з особистих взаємин з володарями та «баштами» Кремля. Тому, як у разі проведення спецоперації «Приемник», так і смерті Путіна, всі «центри сили» намагатимуться обміняти лояльність до нової влади на гарантії збереження власного становища та розширення царину впливу.

Нарада в Кремлі

  Шанс, що боротьба за власний «життєвий простір» різних груп сили вийде за межі «бійки бульдогів під килимом» влади і започаткує революційні зміни в імперії, лишається в царині малоймовірних подій.
  Якщо спадкоємцем Путіна виявиться ставленець «яструбів»-силовиків, котрим війна з Україною надає збільшення впливу та можливостей, то вірогідно припустити, що ці сили намагатимуться довести війну до переможного завершення, щоби підтвердити цим власне право на владу.
  Проте, малоймовірно, що новий володар Московії від початку виявиться фігурою здатною повністю підпорядкувати собі чекістів, генералітет, військово-промисловий комплекс (ВПК) РФ та так звану «олігархію». Бо особу з подібними можливостями Путін чи конкуруючі «башти Кремля» «зачистять» заздалегідь до того, як вона зможе опанувати владу.
  Тому більш вірогідним видається сценарій гуртового керівництва, як це сталося після смерті Сталіна, коли владу перехопило Політбюро ЦК КПСС, і усунуло всіх претендентів на одноосібне керівництво імперією, від Хрущова до Андропова. За таких умов, колективний Кремль намагатиметься погодити суперечливі інтереси різних центрів сили: завершити війну перемогою, або хоча б заморозити її без явних ознак поразки; послабити тиск міжнародних санкцій та відновити ринки збуту нафти й газу; лібералізувати режим рівно настільки, аби це не вплинуло на цілісність «единой и неделимой». Це найбільш привабливий сценарій розвитку подій як для православних чекістів, генералітету, ВПК та олігархії, так і для імперіалістичної московської «опозиції».
  Московські еліти можуть погодитися на компромісного володаря Московії, одною з умов до котрого висунуть реформування імперії в інтересах найбільш впливових владних еліт. Через конфлікт інтересів різних груп впливу процес реформ може виявитися суперечливим, як це сталося в СССР у часи Горбачова, з подібними наслідками для імперії, тобто дезінтеграцією.

Йолкін С. Зона.РУ

  Найоптимістичніший розвиток подій для України – відсутність претендента на престол, більш-менш здатного задовільнити верхівку всіх провідних верств. З високою ймовірністю розпочнеться боротьба між групами впливу з протистоянням, здатним перерости в серйозний конфлікт.
  Політична криза в Москві може запустити процес деколонізації імперії. Необхідні стартові умови: усунення від влади або смерть Путіна, ворожнеча наймогутніших московських центрів сили, що послаблять імперську владу та активізують регіональні еліти. Для останніх принциповим виявиться не прагнення поневолених Москвою народів відродити власні держави, а послаблення здатності Кремля контролювати периферію імперії, а отже і їх особисту владу.
  З високою вірогідністю першими спробують мінімізувати вплив Кремля регіони Кавказу. Режим Чечні, побудований на особистих угодах між Путіним і кланом Кадирова, зазнає значних змін: від боротьби місцевих провідних верств за владу над краєм, до проголошення повної незалежності. Події вплинуть на весь Північний Кавказ: від Кубані до Дагестану. Можлива Москва спробує силою примусити регіон до покори, чим спровокує нову колоніальну війну. Але цього разу Кремлю може забракнути сил приборкати кавказьких борців за незалежність.
  Судячи з подій 90-х років минулого століття, народи Ідель-Уралу, Далекого Сходу та Сибіру діятимуть обережно: почнуть з децентралізації влади і розширення прав регіонів, та поступово перейдуть від вимог збільшення автономії до проголошення повної державної незалежності.
  За будь яких обставин, Україні важливо визначитися з пріоритетами: з ким чи проти кого «дружити».

Рушійні сили деколонізації імперії

  Завдання не таке складне, як видається на перший погляд. Ключове питання: чи підтримують політичні і громадські об’єднання, а також окремі особи ідею перемоги України на Московією. Усі, хто заперечуватиме необхідність повної і беззастережної перемоги України, слід віднести до недружніх нашій нації та державі сил, хоча з деякими з них, тимчасово, наші прагнення можуть співпадати.

Співдружність вільних держав на місці колишньої РФ

  Не всі мешканці РФ, які не схвалюють війну з Україною, підтримують нашу перемогу чи деколонізацію імперії. Тому, наступне питання: ставлення до деколонізації та демонтажу імперії. Якщо в цьому випадку хтось з речників московства переймається збереженням «единой и неделимой», то поза сумнівом, це московський імперіаліст і потенційний супротивник незалежності України.
  Оскільки відновлення територіальної цілісності України повертає до порядку денного систему світової безпеки, а деколонізація імперії гарантує сталий мир у Європі, то ці прості два питання відіграють ключову роль у взаєминах з різними громадами РФ. Два питання, подібно до «шиболету» Сефер Шофтим (Книги Суддів Ізраїлевих, 12:5 – 6) Танаху (Старого заповіту Біблії) кожному українцю дають змогу «відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів» (Мат. 25:32).
  Згідно такої системи відбору найкращими союзниками України виявляються активісти рухів, що борються за національне визволення та відновлення власної державності поневолених Москвою народів, включно з представниками регіональних рухів, таких як «Свободная Ингрия» чи «Смоленская народная республика», місцеве населення котрих наразі вважає себе «русскими».
  Наступною перспективною силою можна вважати справжню московську опозицію – всіх, хто взявся за зброю, задля повалення чекізму. Бійці Легіону «Свобода Росії», Російського добровольчого корпусу та Сибірського батальйону мають необхідну організацію та вишкіл для цілеспрямованого опанування влади в центрі імперії.

Бійці Російського добровольчого корпусу (РДК) з трофейною технікою. 2023 р.

  Утім, з ними не все так просто. З одного боку, більшість задуреного путінською пропагандою населення РФ ставиться до таких активістів неприхильно. Але з іншого – денацифікація імперії потребуватиме кваліфікованих людей, не причетних до злочинів рашизму.
  Лише після представників вищеозначених рухів, нашій державі варто підтримувати московство, яке визнає необхідність відновлення територіальної цілісності України і право поневолених Москвою народів на самовизначення. Більшість цього панства перебуває в еміграції, що начебто позбавляє їх впливу на події в імперії. Утім, це не має визначального значення.
  Якби хтось із них залишився на батьківщині, то мав би ще менше впливу на думку співвітчизників, через перебування чи смерть у в’язниці. Завдяки знаходженню за межами імперії вони мають можливість розповсюджувати власні думки на цільову авдиторію та шанс перехопити владу в імперії, як це зробили різні групи політичних емігрантів у лютому та жовтні 1917 року.
  Можливо, ще більш важливими виявляться регіональні еліти, які, в різних варіаціях, відтворять події 1917 – 1922 чи 1991 років. Тобто робитимуть системні кроки для подолання шляху від децентралізації імперської влади до повної незалежності держав поневолених Москвою народів. Пригадаємо, що саме таким чином у 1991 році відновили власну державність Україна, Естонія, Молдова, Литва та інші «республіки» СССР.
  З частиною московства налаштованого проти війни з Україною, слід бути максимально обережними. Більшість осіб цієї соціологічної групи не бажають потрапити під мобілізацію на війну, агітують за мир, шпетять Путіна, але вважають, що «Крым не бутерброд», а «вопрос Донбасса решать на референдуме». Настрої цієї частини московства можуть співпадати з інтересами України лише в питанні припинення чи замороження бойових дій на фронтах московсько-української війни.
  Подібно до них, різні фінансово-промислові групи РФ можуть прагнути зупинити війну, позбутися санкцій, поліпшити взаємин з країнами Європи, навіть бажають ліквідувати режим чекізму, але підтримуються ідею «единой и неделимой». У такому разі вони становлять лише заможну і впливову частину попередньої групи, і заслуговують на відповідне ставлення українства.

Це неминуче!

  Стратегія перемоги України полягає не в створенні нею єдиної московської опозиційної партії, а лишень у підтримці різних антиімперських сил, які мають самостійно визначити майбутнє своїх народів і назавжди позбавити Москву статусу імперської метрополії. Сталий мир в Україні та Європі забезпечить не «Россия без Путина», а деколонізація імперії. Отже формування зовнішньополітичної української стратегії має орієнтуватися не на того, хто заступить Путіна у Кремлі, а на формування дружніх взаємин з відновленими державами поневолених колись Москвою народів.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!