Чи принесе смерть Путіна мир Україні?

 

Йолкін С. "А хто врешті помер?"

  «Це війна Путіна, а не Росії» – говорять «хорошие русские». Їх прагнення зрозуміле – відмазати московство від військових злочинів, здійснених Москвою в ході сучасної московсько-української війни. Але нащо подібні дурниці поширюють можновладці України?
  Усі, хто з наполегливістю вартою кращого застосування, говорить: «Якщо Путін помре, війни не буде», демонструють повне нерозуміння дії суспільно-історичних процесів.
  Навіть за умов тоталітаризму владний режим не працює в повній відірваності від реального світу. Диктатори прискіпливо відстежують настрої більшості населення, і роблять усе можливе аби керувати і спрямовувати їх у потрібному режиму напрямку. Якщо диктатура втрачає підтримку більшості населення, то вона просто припиняє існування. Аби переконатися в цьому, варто лише пригадати крах комунізму СССР чи тоталітаризму Муссоліні.
  І все тому, що без згоди, інколи мовчазної, більшості суспільства, державна влада втрачає легітимність, часто-густо разом із життям. Понад те, навіть геніальний провідник держави нічого не може вдіяти без команди однодумців, які реалізують теорію політичної програми в практику суспільного життя. Бо політика – командна гра.
  Виходячи з цих очевидних політологічних аксіом, спробуємо спрогнозувати, що відбудеться на РФ, якщо Путін сконає.
  Оскільки більшість населення імперії підтримують агресивну політику чекізму, то від московства годі сподіватися на якісь революційні зміни. Навіть поверхневе спостереження підтверджує цю думку. Путінська опозиція переймається не боротьбою з режимом чекістів, а мріє лише про «перемогу на чесних, демократичних і справедливих виборах».
  Подібний феномен може з’явитися в авторитарній імперії, яка зроду-віку не знала вільного волевиявлення, хіба-що через втручання надприродних сил. І ще більшим дивом можна вважати перемогу на подібних виборах політиканів, які використовують у боротьбі за владу виключно безглузді дії, на кшталт підсвічування неба ліхтариками, «умного голосования» та ходи з туалетними йоржиками. Подібна клоунада гарантує мізерну суспільну підтримку.
  Через настрої, що панують у московському суспільстві та історично обумовлену безпорадність путінської опозиції, зміна влади в Кремлі виключає революцію, і налічує невеличку кількість сценаріїв.

Йолкін С. "Ха-ха-ха... Подейкують господар врізав дуба"

  1. Путін житиме ще років 30, і втримає владу. За цих умов здатність продовжувати війну проти України, і в перспективі – Європи, визначиться економічними та демографічними чинниками імперії. Московство радо малюватиме літери «Z», чи щось інше, відповідно до політики рашизму, і шаленітиме в екстазі побєдобєсія. Вірогідність цього варіанту залежить як вищезазначених причин, так і від здоров’я євразійського дзюдоїста та його спроможності втримати владу у віці 80+.
  2. Путін призначить спадкоємця трону. Зрозуміло, що вибір впаде на особу світоглядно близьку до кремлівського старигана, тобто на зміну політичного курсу годі сподіватися. Але є одне «але».
  Більшість диктаторів чомусь вважають себе мало не богами, тобто перебувають в полоні ілюзії безсмертя. Тому, зовсім не переймаються проблемами спадковості влади. У Путіна, як і в Леніна, Сталіна, Брежнєва чи Мао, офіційного спадкоємця немає. Ба більше, наслідки спецоперації «Спадкоємець» зовсім не очевидні, і ще невідомо, чи вдасться путінському пахолку успадкувати трон.
  3. Якщо спецоперація з передачі трону обраному Путіним спадкоємцю не відбудеться, владу опанують люди з найближчого оточення диктатора. Те саме відбудеться в разі його наглої смерті. Оскільки «почет грає короля», то зміни політичного курсу малоймовірна. У кращому разі нова влада піде на тимчасове перемир'я, аби відновити сили для нової війни з Україною.
  Бо саме війна легітимізує путінську камарилью, та дозволяє їм робити на ній величезні ґешефти. Зупинити політику мілітаризму може лише повне економічне виснаження імперії, а отже й поразка у війні. Як це сталося з Німеччиною, внаслідок Першої світової війни.
  4. Кремлівський заколот. Оскільки його здатні здійснити лише наближені до теперішньої кремлівської влади особи, не варто сподіватися на щось відмінне, від викладеного в точці 3.
  Отже, українцям годі сподіватися на сприятливе для України закінчення теперішньої війни, через зміни на вищих щаблях кремлівського режиму. Як і на московську революцію. Будь-яка сила зміна влади на Москві може відбутися лише в бік посилення шовінізму та мілітаризму. Інших варіантів не існує, бо «русский» = імперський. Тобто кожен московит має імперіалістичну ідентичність, і геть позбавлений етнічної.
  За цих умов, для подальшого існування української нації та створеної нами Держави, можливі лише два взаємопов’язані варіанти.

Путінська нарада

  1. Перемога у війні з Москвою. Тільки за цієї умови в імперії почнеться Смута, яка запустить процеси деколонізації. Московство здатне перемагати лише за наявності хоча однієї з умов: війна зі значно слабкішим суперником і (або) підтримка могутньої коаліції. За всіх інших умов Московія зазнавала поразки, яка запускала механізм розпаду імперії. Так сталося за наслідками поразки в Лівонській, Першій світовій чи Холодній війнах.
  Наразі Україна продемонструвала, що наші Збройні Сили поступаються армії РФ хіба-що чисельно. Українці компенсували ворожу перевагу в кількості козацьким завзяттям та цілою низкою військових технологічних досягнень. До того ж, у цій війні Москва опинилася без могутніх союзників, бо навряд чи таким можна вважати Північну Корею, а Китай та Іран більше переймаються власним зиском, ніж московською перемогою. Натомість на підтримку України зголосилися найбільш економічно потужні країни Європи.
  2. На відміну від РФ, Україна – мононаціональна держава, бо кількість етнічних українців в країні перевищує дві третини населення. Натомість РФ – імперія, яку руйнують зсередини суперечність між визиском імперським центром поневолених Москвою народів, та їх прагненням до життя у власних незалежних державах. Усі спроби імперської химери поглинути корінні народи Євразії раз у раз зазнавали невдачі.
  Імперія зазнає ударів як із зовні (війна з Україною), так і з середини (національна-визвольна боротьба корінних народів Євразії), тому приречена на крах. Бо наша країна перетворилася на локомотив визвольної боротьби з московським колоніалізмом.
  Спільна визвольна боротьба українців та поневолених Москвою народів – запорука перемоги над людожерською імперією. А ті, хто патякає, що смерть Путіна покладе край московсько-українській війні, уподібнюються блазням з шапіто путінської опозиції.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!