Імперія має померти

 

Імперія має померти назавжди

  Глибоко помиляються ті, хто вважає, що Московія підійшла до чергової точки біфуркації, і в залежності від наслідків війни проти України зійде або на новий щабель імперіалізму, або зазнає деколонізації. У майбутньому РФ не проглядається жоден позитивний сценарій – триває агонія імперії.

«Минуточку! За чей счёт этот банкет?»

«Ніхто не наливає молоде вино в старі міхи,

бо вони розірвуться, тож вино розіллється,

а міхи зіпсуються. Навпаки, для нового вина

потрібні нові міхи, щоб зберегти і одне і друге».

Мт 9:17

 

"Хвилиночку, а за чий рахунок бенкет?" Кадр з фільму "Іван Васильевич меняет профессию"

  Від самого виникнення РФ ніхто з володарів Московії не переймався створенням потужної економічної основи для відновлення імперії. Їх більше цікавила прихватизація державної власності та контроль над основою сировинної економіки імперії – нафтою та газом. Величезну кількість військової техніки та боєприпасів, залізниці, мости, електростанції та іншу інфраструктуру, разом з академічною наукою та міжнародним статусом, і ще багато чим іншим, єльциноїди та православні чекісти успадкували від СССР.
  Посткомуністичний режим імперії спромігся лише качати нафту та газ по трубопроводах побудованих ще в Совдепі. Ринкова кон'юнктура дозволила заробити на сировині величезні ґешефти, котрі використали переважно на особисте збагачення московських можновладців та фінансування прихильності західних політиків.
  Але все колись закінчується. Арсенали військової техніки та склади боєприпасів спалені у війні з Україною. Об’єкти інфраструктури невпинно зношуються, внаслідок чого періодично відбуваються техногенні катастрофи. Матеріальна спадщина Совдепа вичерпується до решти, і чекізму нічим її замінити.
  Відсутність технологічної основи унеможливлює модернізацію імперського проекту. Передумовою новітньої імперської експансії Московії стали ресурси створені й накопичені СССР, які вже майже вичерпалися. Агресивна зовнішня політика імперії рухається за інерцією і наразі живиться виключно доходами отриманими від продажу сировини.

Йолкін С. Економічна криза: сподівання на диво

  «Для ведення війни мені потрібні три речі: по-перше – гроші, по-друге – гроші і по-третє – гроші» – сказав колись маршал Франції Джан Джакопо Тривульціо. Удари України по газогонах, морських портах, нафтових терміналах, танкерах та суховантажних суднах здатні закрити фінансове джерело московської агресії та зупинити інерційний рух агресивної експансії московського імперіалізму.
  Інших ресурсів у Москви немає. Для здійснення технологічного прориву потрібні передумови, яких імперія не має. Сталінська модернізація відбувалася за рахунок політики ВКП(б) – «Второго крепостного права (большевиков)». Селян примушували до дармової рабської праці, за рахунок котрої, та сприяння американської олігархії, Сталін здійснив індустріалізацію, необхідну для нових загарбницьких воєн.
  Інформаційне суспільство унеможливлює повторення подібного сценарію. В’язнів і рабів можна примусити до важкої фізичної праці, але принципово не можливо насильством спонукати до творчого створення високих технологій.
  Яскравий приклад цього – атомний проект СССР. Попри зусилля науковців, що лишалися на волі, та совкових і німецьких фізиків – в’язнів сталінських шарашок, Совдеп так і не спромігся створити атомну бомбу без допомоги корисних для Москви західних ідіотів. Тільки в період з 1941 по 1945 роки вони викрали у США та Великої Британії понад 10 тисяч документів, пов’язаних з ядерним проектом. Лише завдяки інформації наданій комуністичними шпигунами, «курчатовим» вдалося розв’язати цілу низку складних технічних задач.
  Наразі більшість осіб здатних вирішувати складні технологічні задачі виїхали за межі РФ. Можливість тих, що залишилися, здійснити технологічну революцію викликають величезні сумніви. Яскравий взірець – «інноваційний» центр Сколково. Попри вкладені в нього майже 200 мільярдів рублів, за понад півтора десятиліття існування «гора породила мишу». Дані про «досягнення» «центру інновацій» Московії, кожен допитливий читач може самостійно пошукати в Інтернеті.

"Вєрім Путіну!"

  Імперія фізично не здатна створити мільйонні трудові армії рабів, як це зробив Сталін, користуючись ідеями Лейби Бронштейна, більш відомого за партійною кличкою «Лєв Троцький». Сталінізм мав величезний людський потенціал за рахунок селян, яких налічувалося до 80% населення імперії, чимале число з котрих становили чоловіки й жінки у віці в межах 20 – 30 років.
  Наразі у РФ більшість родин має одну, щонайбільше дві, дитини населення, і ще чимала частина населення перебуває за межами здатності і бажання мати дітей. Кількість утилізованого Путіним московства у війні з Україною стрімко наближається до позначки 1,5 мільйонів осіб. Тобто, у найближчій перспективі, для завойовування нових територій у Москви просто забракне людських ресурсів для «м’ясних штурмів» на фронті та належної роботи тилових підприємств. Для України та українців це означає, що кожен утилізований московит наближає остаточне зникнення московської імперіалістичної химери.
  Дотепер Кремлю вдавалося відшукувати чималу кількість охочих померти в боях за велич імперії. Однак, більшість з них умотивовані не ідейними міркуваннями, а значною грошовою винагородою. Кількість бажаючих розміняти власне життя на грошове забезпечення для своєї веселої удови невпинно вичерпується – на РФ триває примусова мобілізація.
  Чи здатні такі вояки відвоювати «жизненное пространство империи» – питання риторичне. Для реалізації масштабних імперських проектів потрібні ідеї, що надихають, на кшталт: «місія білої людини», «нести народам світло православної істини» чи «побудувати справедливе комуністичне суспільство». Жодного натяку на надихаючи та об’єднуючу московство імперіалістичну ідею чекізм не має. Помирати за маєток Путіна в Геленджику, або збільшення й без того величезних статків ротенбергів, фрідманів, авенів та абрамовичів знайдеться не так уже й багато охочих. Отже, для реалізації нового імперського проекту відсутня не тільки матеріальна, але й ідеологічна база.
  І головне – ще жодна імперія не відбулася під зовнішнім управлінням. Царська Російська імперія та СССР мали достатньо суб’єктності та міжнародної ваги для реалізації та розширення імперського проекту. Натомість РФ значною мірою залежна від Китаю, який постачає Московії всі вироби сучасних технологій, і з величезною знижкою купує в неї необхідну сировину.

Лідер КНР Сі Цзіньпін з дружиною вітають президента РФ Путіна. Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС), Тяньцзінь, серпень 2025 року.  

  Комуністичний Китай зацікавлений не у відродженні могутньої та агресивної імперії на своєму північному кордоні, а в позбавленій будь якого міжнародного впливу сировинної колонії, і не більше. Будь які спроби Москви вийти за межі дозволеного жорстко каратимуться китайськими комуністами.

Московія на роздоріжжі

«Когда приходит время басен

Про волю, право и закон,

Мы забываем, как опасен

Околевающий дракон».

Ігор Губерман «Камерные гарики. Московский дневник»

  Московська імперія опинилася перед складним вибором.
  Перший – модернізація: проведення демократичних політичних реформ у поєднанні з відмовою від чекістського контролю над приватною власністю та економікою. На практиці це означає надання поневоленим Москвою народам права на самовизначення, і лише з тими з них, хто побажає – створення справжньої федеративної держави. Що не можливо без відмови від статусу імперії, бо імперіалізм не сумісний з політичною та економічною свободою.
  Збереження імперської сутності унеможливлює ґрунтовну модернізацію країни і суспільства. Необхідні реформи потребують величезної політичної волі, напруження сил та готовості суспільства до підтримки складних рішень з шоковими наслідками. Питання, чи готова до всього цього патріархальна спільнота «русских» лишається відкритим.
  Чекізм зачистив провідну верству так, що навряд чи в подальшому вдасться відшукати осіб здатних вдало здійснити складні реформи з непередбачуваними наслідками. Історичний прецедент уже був – горбачовська «перестройка». Комуністична верхівка перекрила соціальний ліфт до вищих щаблів влади для всіх особистостей, розумніших за Брежнєва, Черненка чи Андропова. Наслідок – крах політики «ускорения» і розпад СССР. Схоже, що кадрове питання, і його похідні, для Росії після Путіна виявиться не набагато кращим.

"Воля народам, смерть імперіям". День Волі в Мінську, 25 березня 2016 року.

  Оскільки для розбудови демократичної федерації немає ані прагнення, ані відповідних інституцій, тому, більш реальним виглядає інший шлях – занепаду і деградації позбавленої ресурсів імперії. Швидше за все відбуватиметься повільний розпад імперії, втрата контролю над периферією, з остаточною амортизацією інфраструктури та спрощенням економічної моделі. Усі ознаки вказують на те, що імперська система не здатна до оновлення. Навіть якщо на Москві з’явиться «реформатор», лишається великим питанням, чи погодяться національні регіони з великими збитками для себе надалі годувати Москву та потерпати від імперіалістичного визиску.
  Імперія вже розпочала мандрівку в небуття. Задача України та українців – скоротити її агонію перекриттям системи фінансового життєзабезпечення: ударами по портах, нафтових терміналах, газогонах, торгівельному флоту тощо. Смерть імперського Кощія переховується в голці цих фінансових ін’єкцій, унеможливлення котрих відкриває шлях до сталого миру в Європі.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!