Аргументи «За» і «Проти» деколонізації РФ

 

Постімперські країни

  Попри більше ніж очевидну загрозу Московії для європейської цивілізації, багато хто на Заході й надалі вважає збереження імперії меншим лихом, ніж її деколонізацію. Дивна позиція, якщо врахувати, що більшість сучасних держав Європи постали на уламках імперій: від Римської до Австро-Угорської та Османської включно.
  Досвід багатьох країн Євразії, що позбулися колоніального гноблення, засвідчує марність побоювань «війни усіх проти всіх» новопосталих держав. Навпаки, Фінляндія та Норвегія, що здобули незалежність трохи більше століття тому, наразі входять до числа найуспішніших країн Європи. Так само, Південна Корея та Китайська республіка (Тайвань) після звільнення з лабет японського мілітаризму перетворилися з сільськогосподарських колоній на успішні держави, що опанували найпередовіші виробничі технології.
  Чому ж, попри постійну підривну діяльність Росії: кібератаки, втручання у вибори, газовий шантаж, диверсії та загрози застосування ядерної зброї, багато хто з європейських провідних верств вважають поразку імперії небезпечнішою за її перемогу? Чому еліти країн, які колись перебували в колоніальній залежності, віддають поневолені Москвою народи в заручники московському імперіалізму, з мовчазною згодою на їх подальшу асиміляцію та етноцид?
  І найцікавіше. Виходячи з припущення, що існування московської імперії менше зло за її деколонізацію, невже країни Заходу спрямують власні економічні ресурси на порятунок Московії, після того, як під тягарем війни та санкцій її спіткає економічний колапс? Невже провідники європейських країн вкотре заходяться рятувати Росію, аби через деякий час вона знов розв’язала в Європі чергову світову війну? Чим керуються некорумповані Москвою політики, коли прагнуть врятувати московську імперію від деколонізації?

Типові побоювання супротивників деколонізації РФ

  Поза сумнівом, подібні особи перебувають під впливом міфології створеної і поширюваної московською пропагандою. За інерцію вони сприймають РФ не як залишок імперії, а як мало не моноетнічну країну, до якої начебто «добровільно приєдналися» ті, кого Гегель, Маркс та їх послідовники прирекли на статус «неісторичних народів». Тобто нації, приречені на зникнення та асиміляцію.

Антиімперські акції представників національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів

  Визнання факту, що жоден народ не пішов добровільно під московське ярмо, а був поневолений внаслідок колоніальних завоювань, руйнує усталену картину світу західних політиків, чиї уявлення про Росію створені міфами московської пропаганди. Світоглядні зміни даються людині найважче, і зазвичай супроводжуються суттєвим психологічним дискомфортом. До того ж, визнання Московії колоніальною імперією вимагає подальших політичних кроків, наслідки яких, завдяки тій самій пропаганді, видаються загрозою усій світовій стабільності.
  РФ має другий за кількістю арсенал ядерних озброєнь, і це дає підстави кремлівській пропаганді залякувати весь світ апокаліптичними картинами. Мовляв, на другий день після деколонізації РФ, нації, що відновлять власну державність, розпочнуть ядерну війну одна проти одної. Тому, краще зберегти імперію, яка постійно залякує світ загрозою задати по своїм супротивникам ядерні удари, аніж отримати на замість неї неконтрольовану ситуацію.
  Та й простіше домовлятися з єдиним режимом кремлівських чекістів, ніж двадцятьма чи тридцятьма урядами нових незалежних держав. На додачу, їх приклад може створити «ефект доміно» в самій Європі – спонукати басків, корсиканців чи шотландців до більш рішучої боротьби за створення власних незалежних держав.
  Мабуть, найбільш вагомим аргументом слід вважати економічний зиск. Москва жила за рахунок грабунку ресурсів колонізованих народів, завдяки чому Захід отримував сировину за вигідними цінами. Утворення нових держав може позбавити західні країни джерела дешевих ресурсів, бо невідомо на яких умовах будуть укладені майбутні договори, наскільки складною виявиться логістика та як зростуть інші ризики для бізнесу.
  Тому легше повторювати слідом за «хорошими русскими»: «Это война Путина, а не России». І сподіватися, що після повалення режиму чекізму, раптом, ні сіло ні впало, з’явиться «прекрасная Россия будущего». Ілюзія, що проблема агресивного московського імперіалізму закорінена в окремих персоналіях, дозволяє сподіватися на її просте рішення. Натомість, визнання проблеми системною, вимагає тривалої копіткої праці, заради її розв’язання. Тому простіше вдавати, що це «війна Путіна», і жити за принципом «після нас хоч потоп».

Міфи vs реальність

  Усупереч московській міфології, Росія ніколи не була неподільною моноетнічною державою створеній переважно на добровільній основі. Насправді, навіть такі регіони, як Твер, Псков, Великий Новгород чи Смоленськ увійшли до складу Московії внаслідок завоювання та окупації. Що вже казати про багатолітній опір московському загарбанню народів Сибіру, Кавказу чи Надволжя. РФ – імперська «химера», а не органічна держава «многонационального российского народа».
  «Российская федерация», крім назви, немає нічого спільного з федеративним державним ладом. Конституції «суб’єктів федерації» фактично скасовані централізованою «владною вертикаллю». Уряди «автономій» виконують переважно декоративну функцію, оскільки жодним чином не контролюють на підвладній території армію, податки, ресурси, а про якусь самостійну зовнішню політику не йдеться й поготів.

Міронов А. Щоби пам'ятали (30-літтю Першої чеченської війни присвячується:. 2025 р.

  Усупереч московській пропаганді, саме збереження імперії спричиняє найбільш жахливі війни. Свідченням цьому, розв’язані Московією війни проти незалежних країн: України, Грузії та Чеченської республіки Ічкерія. Та й конфлікти в Придністров’ї чи Карабаху інспіровані Кремлем в межах реалізації доктрини Лук’янова.
  З якогось дива московство вважає себе державотворчою нацією, що дозволяє їм здійснювати контроль над усіма територіями поневолених Москвою народів. Це не більше ніж імперська доктрина, котра не базується на жодному міжнародному праві. Статус державотворчої нації – не безневинне твердження, а концепція імперіалістичного панування та колоніального визиску.
  У більшості регіонів «русские» – або нащадки колоністів, або колоністи в першому поколінні. При цьому навіть немосковські переселенці сприяють колонізації окупованих територій. Адже чеченці у Тиві, чи ханти в Дагестані поза волею виявляться носіями імперської (московської) мови і культури. Тому «русские» мають не етнічну, і імперську ідентичність.
  І поготів не витримує критики, московське твердження, що без імперії ці землі охопить хаос та війна всіх проти всіх. Не зрозуміло, через що може початися війна Карелії проти Саха, чи чеченців проти поморів.
  Світовий досвід переконливо доводить можливість кращого існування на постімперському просторі. Бо крім імперії можливі й інші форми державного та міждержавного існування: незалежні держави, федерації чи конфедерації, або регіональні спілки чи економічні союзи.
  Імперія несе поневоленим народам не мир та процвітання, а визиск та репресії. Жоден окупант не приходить на завойовані землі, аби забезпечити високу якість життя підвладному населенню.
  Оскільки колонізація завжди відбувається в інтересах метрополії, то імперії породжують більше проблем, ніж створюють можливостей для розвитку колоній. Тому рано чи пізно колонізовані народи розпочинають визвольну боротьбу. З повстання проти іноземної імперської кормиги розпочалася історія таких нині успішних країн, як Нідерланди чи США.
  Деколонізація РФ – зовсім не розчленування єдиної моноетнічної країни зовнішніми силами. Навпаки, це реалізація права поневолених народів жити власним національним життям, аби не зазнавати повсякчасного визиску на благо імперського центру.
  Західні демократії визнають право народів Африки розбудовувати власні національні держави, але чомусь не розповсюджують подібний принцип на поневолені Москвою народи. Подібні подвійні стандарти руйнують саму ідеологічну основу цінностей європейської цивілізації.
  Розуміння імперських міфів, допомагає сформулювати контраргументи, які Україна та українці, разом з представниками національно-визвольних рухів, мають доносити до провідних верств Заходу.

Антиімперські аргументи

 

Режими змінювалися - імперія лишалася

  Московія наочно продемонструвала, що саме її існування як імперії несе загрозу миру в усьому світі. Як переконливо довів Віктор Суворов, сталінський СССР готував Другу світову війну і розпалював її всіма досяжними засобами. Наступні покоління комуністичних кремлівських диктаторів поставили світ на межу ядерної війни. Та й теперішній узурпатор влади на РФ постійно лякає світ загрозою застосування атомної бомби.
  Як і режим СССР, чекізм РФ постійно розв’язує криваві війни. Чергове посилення «владної вертикалі» Кремля та Луб’янки супроводжується агресивною війною проти наступної незалежної держави: Чеченської республіки Ічкерія, Грузії та України. Тому, якщо Москві вдасться зберегти імперію – нові загарбницькі війни не забаряться. Лише деколонізація РФ здатна покласти край постійній загрозі європейській та світовій безпеці.
  Бо саме намагання зберегти імперію обертається кривавими війнами. Як це сталося в Алжирі, коли він виборював незалежність від Франції, чи як обернулася на етнічні чистки та геноцид спроба Сербії зберегти Югославію.
  Натомість, у виснаженої комуністичним експериментом Москви забракло сил утримувати «союзні республіки», тому відновлення державності поневолених нею народів відбулося мирним шляхом. Кремль спромігся лише спровокувати кілька регіональних конфліктів, як у Карабаху чи Придністров’ї. Досвід Британської імперії, яка здійснила керовану деколонізацію, засвідчує, що процес може відбуватися без значного хаосу та війни всіх проти всіх.
  Оскільки більшість ядерної зброї РФ розташована в національних регіонах, то саме деколонізація імперії покладе край постійній загрозі та шантажу атомним апокаліпсисом з боку кремлівської верхівки. Провідники визвольних рухів, які об’єдналися в Лігу Вільних націй, вже оголосили намір позбутися ядерного арсеналу в обмін на міжнародну підтримку відновлення державної незалежності.
  Досвід деколонізації СССР, та відмова України, Білорусі та Казахстану від статусу ядерних держав, переконливо доводять, що загроза застосування атомних зарядів походять виключно з імперського центру.
  Важливо не повторювати помилку дружніх Москві Сполучених Штатів, які увесь добровільно відданий незалежними державами ядерний арсенал передали Кремлю, мабуть у винагороду за державний переворот та розстріл Госдуми, влаштований восени 1993 року хронічним алкоголіком Єльциним та його клікою.

Єльцин міряє копію корони Російської імперії. Смоленськ, 1991 р.

  Після деколонізації РФ увесь її ядерний арсенал слід повністю утилізувати, заради сталого миру в Європі та світі.
  Усім прометеїстам у спілкуванні з західними політиками та лідерами суспільної думки важливо уникати визначень, на кшталт «розчленування» чи «знищення» імперії. Політкоректність висловлювань має неабияке значення, тому слід наполягати на праві націй на самовизначення відповідно до Статуту ООН, реалізоване країнами Африки чи СССР. Колонізовані народи РФ мають таке ж право на власні незалежні держави, як народи Африки, чи країни, що постали на уламках Югославії.
  Коли провідні верстви європейських країн стануть в обороні власних принципів: дотримання прав людини та захист прав націй на самовизначення, Москва швидко втратить статус єдино речника інтересів населення Північної Євразії, і світ почує справжні надії і сподівання тамтешніх колонізованих народів, висловлені провідниками їх визвольних рухів. Їх голоси посприяють, аби Вільний світ збагнув, що відновлення державної незалежності колонізованих народів слугуватиме запорукою сталого миру на континенті, натомість збереження імперії гарантовано забезпечить нові війни в короткостроковій перспективі.

Д. Литвинофф. Не вір їм!

  Через імперську пиху та зарозумілість, «хорошие русские» в особі «Крым не бутерброд» Навального, шовіністичних висловлювань його попихача Волкова про РДК, Капустіна та українську владу, чи доктрина «ліберального імперіалізму» чубайсят, чудово демонструють, що усунення від влади, чи смерть, Путіна, жодним чином не погамує агресивний московський імперіалізм. Бо проблема закорінена в системі державного шовінізму та колоніального визиску, виразниками котрої лише виступають окремі персоналії, які можуть бути легко замінені без жодної шкоди для функціонування імперської машини.
  Деколонізація величезної імперії на 20 чи 30 незалежних держав – важливий чинник і гарант європейської безпеки. Бо порівняно невеликі національні держави, на відміну від нестабільних імперських химер, матимуть менше сил та бажання розв’язувати війни. Навпаки, вони краще залучатимуться до інституцій міжнародної безпеки. Досвід держав, що постали на уламках Австро-Угорської, Османської та Совєтської імперій тому підтвердження.
  Відновлення власної державності поневоленими Москвою народами не спровокує спалах сепаратизму в демократичних країнах Європи. Бо, на відміну від централізованої імперії з чекістською опричниною, верховенство права і наявність автономії підкріпленої реальними політичними механізмами європейських країн, гарантує збереження етнічної самобутності недержавних народів.
  Європейський Союз створив сприятливі умови для всебічного національного розвитку всіх його народів. Досвід Великої Британії, яка з власної волі вийшла з ЄС, продемонстрували, що подібна «незалежність» принесла країні більше шкоди, ніж користі. Відтворення подібних подій в Каталонії чи Шотландії, матиме для добробуту народів тих країн більш фатальні наслідки, оскільки їх економічна потуга набагато менша за британську.
  Для справи деколонізації РФ особливо цінний досвід України, яка завдяки мужності та героїзму української нації, за підтримки європейських держав, позбавила агресивну імперію можливості розв’язати велику війну в Європі. Попри всі погрози Кремля, вдалося це зробити без глобальних катастрофічних наслідків. Після деколонізації РФ, нові незалежні країни поневолених колись Москвою народів, блокуватимуть усі спроби реваншу московського імперіалізму, як наразі це робить Україна.

Тут вам не Москва. Новосибірська Монстрація, 2016 р.

  Замість пустопорожніх балачок теперішньої влади України про нездійсненні мирні плани, краще було б їй підготувати конкретні дорожні карти деколонізації РФ: поетапну схему ядерного роззброєння, проекти правових документів для відновлення незалежності колонізованих Москвою народів, програми економічної допомоги для їх державного будівництва тощо. Оскільки теперішня українська влада «немає часу думати стратегічно», цю функцію мусять взяти на себе речники громадянського суспільства України.
  Керівництво багатьох європейських країн уже зараз починає усвідомлювати, що в стратегічній перспективі деколонізація РФ принесе набагато більше користі, аніж збереження імперії заради короткострокової можливості робити ґешефти на дешевій сировині пограбованих нею народів.

Підсумуємо

  «Единая и неделимая Россия» – не більше ніж нічим необґрунтована вигадка імперіалістичної московської пропаганди. Збереження московської імперії – гарантія нових війн на континенті. Деколонізація РФ здатна суттєво запобігти ядерній загрозі та новим агресивним війнам, посприяє подальшій розбудові європейських безпекових інституцій. Сталий мир на континенті здатні гарантувати лише відновлені держави поневолених колись Москвою народів.
  Україна фактично зруйнувала міф про миролюбну непереможну імперію. Розв’язана Кремлем московсько-українська війна та героїчний опір української нації спонукали частину провідних верств європейських країн серйозно обмірковувати вигоди деколонізації РФ.
  Жодна імперія не існувала і не існуватиме вічно, бо її, як антисистему, руйнують внутрішні суперечності. Ті хто вважає, що деколонізація РФ «не на часі», має зрозуміти: час Волі розпочинається саме в ту мить, коли поневолений народ вирішує:
«Не ридать, а добувать,
Хоч синам, як не собі,
Кращу долю в боротьбі».

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!