Головні міфи московської історії

 

Іванов В. В місті руського Рода

  Міф – спроба осягнути реалії світу засобом емоційно насичених чуттєвих образів. Його правдивість визначається художньою правдою, спроможністю викликати відповідний душевний резонанс. При цьому те, наскільки зміст міфу відповідає реальним подіям та явищам – річ другорядна.
  Міфи мають величезний вплив як на життя окремих людей, так і цілих народів. Міфологеми пов’язані з історією здатні створювати навіть такі складні явища, як національна свідомість.

Давність історії

  До царювання Єкатерини ІІ не існувало московської історіографії. Були окремі літописи, згадки в іноземних письмових джерелах, але цей набір фрагментів не давав цілісної картини. Імператриця вирішила покінчити з цим недоліком: на її запрошення з Німеччини прибули видатні спеціалісти, які сумлінно виконали замовлення.
  Байєр, Міллер та Шлецер, на науковому, але не достатньо аргументованому, рівні першими пов’язали історію Московії з історією Русі. За браком історичних джерел у глибшу пітьму віків вони не занурювалися.

Найбільшою та охоронюваною таємницею Росії є її історія

  Це викликало обурення палких московських патріотів. Михайло Ломоносов спочатку спробував сперечатися з німцями за допомогою погроз та насильства. Коли ці аргументи не спрацювали, він заходився писати власну версію історію Московії, що починалася мало не від створення світу. Ефект виявився нульовим через низький науковий рівень як автора, так і його твору.
  Скорегувати працю німецьких істориків намагалася й сама Єкатерина. У своїх «Записках касательно российской истории» вона чітко висловила думку: «Северные скифы одного языка со славянами». У творі царственої особи міститься ціла низка характеристик скіфського побуту, який, на думку цариці, співпадав з національною вдачею московства.
  Ідея скіфської спадщини на цьому не згасла. Під час війни з Наполеоном, Барклай-де-Толлі розробив план військової кампанії, який передбачав заманювання французів у глиб Російської імперії, де відсутність доріг і тактика випаленої землі мала б знищити «неприятеля». Барклай підкреслював повну відповідність свого плану розповіді Геродота про перебіг скіфо-перської війни.
  У XX столітті історик Євгеній Тарле приписав порівняння московитів зі скіфами самому Наполеону. Під час Першої світової війни поет Блок написав патріотичного вірша, в якому погрожував головному ворогу Російської імперії – Німеччині, нестримною героїчною люттю азійських скіфів, тобто москвинів.

«Мильоны — вас. Нас — тьмы, и тьмы, и тьмы.

Попробуйте, сразитесь с нами!

Да, скифы — мы! Да, азиаты — мы,

С раскосыми и жадными очами!...

Придите к нам! От ужасов войны

Придите в мирные объятья!

Пока не поздно — старый меч в ножны,

Товарищи! Мы станем — братья!

А если нет — нам нечего терять,

И нам доступно вероломство!

Века, века — вас будет проклинать

Больное позднее потомство!

Мы широко по дебрям и лесам

Перед Европою пригожей

Расступимся! Мы обернемся к вам

Своею азиатской рожей!»

«Київська Русь»

  Твори німецьких істориків написані науковим малохудожнім стилем впливали більше на логічні здібності читачів, ніж на їх емоції. До того ж наукові праці викликають зацікавлення дуже обмеженого кола осіб.
  Після робіт Байєра-Міллера на часі була поява популяризатора, який зміг би поєднати в розповідях про московську історію науковість з художньою формою. Цю місію взяв на себе Карамзін. Його історія стала підвалиною всієї сучасної московської історіографії. Він виводив початки Московії з Давньої Русі, але не спромігся ґрунтовно довести свої твердження.
  Не вдалося це і його послідовникам: Погодіну, Шахматову, та решті дрібніших писак, хоча завдяки їх спільним зусиллям вони ввели в обіг вигадану назву «Київська Русь», аби мати змогу застосувати поняття «Владимирська Русь», «Московська Русь», «Новгородська Русь» та інші. У сучасних альтернативних істориків Московії вигадки розмаїтих епітетів до слова «Русь» набули гротескних форм.

  Спроби прив’язати історію Русі до історії Росії тривають, щоправда без особливого успіху, до теперішнього часу. Попри відсутність серйозного наукового обґрунтування, міф про походження Московії з державності Давньої Русі міцно вкоренився у масовій свідомості московитів.

«Святая Русь»

  Один з головних московських «доказів» спільної історії Русі та Московії – панування грецького варіанту християнства (православ’я) в обох країнах. Хоча факти свідчать: православна віра Русі, а потім й України, сильно відрізнялася від тієї релігії, що панувала на Московщині до церковної реформи патріарха Нікона.
  Київський князь Володимир прийняв християнство від грецької Візантії – Східної Римської імперії. Московські історик наполягали, і наполягають, на прямому спадку своєї релігійної традиції від Володимира Святого.
  У 1453 році грецька імперія остаточно припинила існування. На той час Україна і Білорусь перебували в державній унії з католицькою Польщею; Болгарія, Сербія, Румунія і Молдова знаходилися під владою османів. Таким чином Московія лишилася єдиною країною, де державною релігією лишалося православ’я.

Капков Я. Святитель Алексій зцілює ханшу Тайдулу

  Завдяки шлюбу Великого князя московського Івана III з родичкою останнього візантійського імператора, на Московщині потроху усталилася думка, що саме Москва лишилася єдиним носієм справжнього християнства.

  Спочатку це мало формулу «Москва = третій Рим». Мовляв Рим і Константинополь (другий Рим) впали, а Москва («Третій Рим») успадкувала від них чисте неспотворене вчення Христа, тому і лишилася.
  Згодом ідея трансформувалася в уявлення про особливу святість «Московської Русі». З часом слово «Московська» на Московщині вживати припинили, і концепція набула вигляду «Святая Русь».
   В основу міфу покладена ідея, що тільки Московська православна церква змогла вберегти справжнє православ’я, і московство не шкодувало сил і життя в обороні Святої Віри. Православна віра – «духовная скрепа», що об’єднує не тільки московство, а й усі народи, яким Москва принесла, і ще принесе, світло істинної віри.
  До XX століття московство вважало своєю історичною місією навернути у православ’я всі народи Землі.
  У XX столітті безбожні більшовики вбили царя, і намагалися викорінити всі релігії, але згодом, комуністичні ідеї стали органічною складовою московського світогляду. Більшовикам удалося пристосувати до своїх потреб міф про особливу місію московства в світовій історії, замінивши православ’я на марксизм, Царство Боже на «нове комуністичне суспільство», і таке інше. Докладніше про це розповідалося в статті «Новітнє двовір’я».
  Цей міф щільно пов’язаний з іншим – уявлення про Росію, як про країну звідусіль оточену ворогами, які тільки й прагнуть поневолити православний народ та загарбати його неосяжні багатства.

«Обложена фортеця»

   У XIII землі Давньої Русі потрапили під владу тюркських народів, так званих «монголо-татар». Україна і Білорусь досить швидко позбулися залежності від Золотої Орди, створили могутню державу – Велике князівство Литовське, Руське та Жемайтійське.
  Інакше сталося в північних землях колонізованих Руссю до татарської навали. Династія Володимиро-Суздальських князів швидко визнала залежність від татарських ханів, і стали головними провідниками їх політики у північних землях колишньої Русі. Вони практично допомогли «монголам» завоювати Русь.
  Власне з переходу князя Ярослава та його сина Олександра Невського на бік Бату-хана і почався процес народження Московії з лона Золотої Орди. Фактичне вивищення Москви почалося за Івана Калити, коли Москва отримала доступ до фінансових потоків Орди.
  Спорідненість Московії й Орди підтверджена історичними документами і фактами, але для московських істориків це не має жодного значення. Завдяки зусиллям Карамзіна та його послідовників, на Московщині дотримуються іншої думки.
  Згідно з нею, в XIII столітті Свята Русь опинилася в лещатах між католицьким Заходом і язичницькою Ордою. Оскільки католицтво, на думку московства, дуже далеке від православного християнства, то Олександр Невський, щоб врятувати чистоту православної віри, пішов на співпрацю зі світоглядно близькими тюркськими язичниками тенгріанцями.

Орлов-Петров. Присяга на княжіння. 1912 р.

  Тобто вибрав з двох лих менше. Але все одно, православний московський люд опинився в облозі. З одного боку європейська Литва. Те, що ця держава мала в складі понад дві третини земель Давньої Русі, а населення князівства сповідувало або православ'я, або язичництво, ігнорується московськими істориками.
  З іншого боку московському православ’ю загрожували татари, більшість з яких прийняла іслам. Щоб врятувати «духовные скрепы», Москва, напруживши всі сили розбила Орду на полі Куликовим, і почала збирати Русь.
  Згідно московській концепції історії, до Івана Грозного московські князі відвойовували землі Золотої Орди, що колись належали Русі. Але головним суперником Московії чомусь була не Орда, а Велике князівство Литовське, з яким точилися війни за території, що знаходилися на кордонах держав.
  Іван IV Грозний підвів під збирання земель «струнку» ідеологічну базу. Він оголосив себе нащадком Чингісхана і римського імператора Октавіана Августа. Як праправнук Чингісхана він захопив «исконно-посконные» татарські землі Казанського, Астраханського та Сибірського ханств. Як «нащадок» Августа він спробував загарбати Балтію, але отримав приголомшливу відсіч.
  Агресивна загарбницька політика виснажила Московське царство, і невдовзі, після смерті Грозного, почалася війна козаків проти Московії, що в отримала назву Смути.
  Московські історики подають Смуту як війну Московії з Річчю Посполитою, чи навіть селянську війну під проводом Болотнікова, що не відповідає дійсності.
  До «Семибоярщини» проти Москви воювали козаки, в тому числі й українські. Бойовий холоп Іван Болотніков лише один з тих воєвод. Річ Посполита на державному рівні тривалий час у війні участі не приймала. Лише на останньому етапі Смути, після проголошення царем Московії королевича Владислава, Польська корона спробувала захистити власні інтереси.
  Що й дало московству привід вважати це війною за православну ідентичність проти католицької навали зажерливих поляків.
  З часом ідея обложеного звідусіль московського православ’я тільки міцніла. Окупація Лівобережної України в часи Хмельниччини подається московською історіографією як акт возз’єднання триєдиного народу в рідній гавані обложеної фортеці. Під цим же приводом Єкатерина II разом з німецькими державами знищила Річ Посполиту в XVIII столітті. Схожа демагогія супроводжувала загарбання Польщі Сталіним і Гітлером у 1939 році.
  Під гаслами поширення православної віри і відновлення Візантійської імперії народився «грецький проект» Єкатерини II, що мав на меті захоплення Російською імперією Константинополю (Стамбула) та проток з Чорного в Середземне море.

  Базікання Ніколая І про «захист православних християн» в Османській імперії, отримало рішучу відсіч країн Європи: Російська імперія зазнала нищівної поразки в Кримській війні.
  За півстоліття до цих подій, царат у намаганні врятувати «духовные скрепы» від європейської «скверни» розпочав війну проти революційної Франції.
  Московські атаки на Францію виявилися вкрай невдалими. Уславлений генералісимус Суворов, що звик отримувати перемоги над іррегулярними військами польських, ногайських і козацьких повстанців, швидко отримав прочуханку, і дав драла через Альпи від регулярної французької армії.

Суріков В. Перехід Суворова через Альпи. 1899 р.

  Утім московські імператори, відпрацьовуючи гарматним м’ясом грошові кредити, з хворобливою нав’язливістю продовжували атакувати Францію. Аж поки у Наполеона не увірвався терпець, і в 1812 році він вирушив у похід на Москву.
  Це тільки посилило патріотичні почуття московства, начебто підступно атакованого «безбожним» Заходом. Війна з Наполеоном підживила ідеї захисту «Святой Руси»: пригадали і скіфів, і часи Смути. Зберігаючи повну серйозність, московські писаки почали порівнювати лихоліття Московії в 1812 і 1612 роках.
  Новий спалах московського патріотизму вибухнув під час польського повстання 1831 року. Як так?! Ми їм світло православ’я, а вони…Ми їм, сказав нащадок арапа Ганнібала: «злиття в однім слов’янськім морі», а вони повстали!? «Задушити!» – зарепетували всі «прогресивні» московити з Пушкіним на чолі.
  Московство не обмежилося Польщею. Відвоювання територій «обложеної» звідусіль ворогами Московії вимагало збирання «исконно-посконных» земель Кавказу, Центральної Азії, Сибіру, Далекого Сходу й Аляски.
  Гасла допомоги православним «братьям славянам» від обложених звідусіль носіїв «духовных скреп» лунав і під час Кримської війни, і під час московсько-турецької війни за Болгарію 1877 – 1878 років.
  Згодом, прагнучи розширити плацдарми біля «обложеної» підступним католицьким і протестантським Заходом православної «Расеи-матушки» московство зчепилося з Німеччиною, Австро-Угорщиною та Османською імперією. Почалася Перша світова війна, головним призом якої Російська імперія вважала «звільнення» Константинополю, «чтоб вера православная вновь воссияла над храмом Святой Софии».
  В часи панування комунізму московство відчуло себе в повній ізоляції. Ще б пак! Найпрогресивнішу державу пролетаріату оточили з усіх боків «капіталісти». Вони тільки й чекали слушної нагоди, щоб захопити колгоспи, поневолити передовий пролетаріат, нав’язати демократію, вільний ринок, свободу підприємництву, дотримання елементарних людських прав, заповнити полиці крамниць якісними товарами, і ще багато чого лихого.

"Пастка". Німецький плакат 1941 року

  Борони Марксе Москву! За цих обставин московство просто мусило звільнити весь світ від капіталістичної облуди. Сталін розпочав підготовку до світової революції.

  Через наджорсткий визиск поневолені московськими більшовиками народи гинули від голоду, але для московства це дрібниці – вони й досі моляться на свого вусатого ідола. Бо вразі його успіху і перемоги світового комунізму Москва перетворилася б на столицю Землі. І чого варті, у порівнянні з цим, жертви воєн, терору і Голодоморів?
  Не так сталося, як Москві гадалося. Гітлер розгадав наміри Сталіна і наніс превентивний удар. Замість усієї Європи Совдеп отримав лише її східну частину. Ціною величезних жертв Німеччина врятувала світ від московського комунізму.

  Москва і тут не розгубилася. Усі данні про приготування нападу на III Рейх засекретили. СССР оголосили невинною жертвою фашизму. При цьому московство навіть не второпало, що в Німеччині, на відміну від Італії, ніколи не було фашизму. Але то деталі, і якщо занадто розумні їх помітили б – ГУЛАГ гостинно відкрив би для них брами.

Живучість міфів

  Усі загадані вище міфи не тільки збереглися, але й квітнуть на сучасній Московщині. Москва надалі переконана, що вона спадкоємець Київської Русі, і жертовно врятувала Європу від монголо-татар. Що православна віра «Святой Руси» найкраща у світі.
  Що лихий Захід завжди зазіхає «на золото наших икон, золото наших хлебов» (Константін Кінчев-Панфілов). Що нині Московію поставила на коліна зловісна «мировая закулиса», але прийде час, московський велетень скине ворожі пута і покаже всьому світові «Кузькину мать!».
  А поки-що треба поборювати прихильників світової змови проти «высокодуховной России матушки» в Україні, Чечні, Грузії, і скрізь де може ступити московський лапоть. Слід принести світ православ’я в Сирію, а звідти вже й до Константинополю всього два лікті по карті.

Іконографія сучасної Росії

  Московства не зміниш – без цих міфів вони втрачають відчуття національної ідентичності. На дискусії з ними не варто марнувати час і сили. Завдання всіх освічених людей України – розвіяти морок московських міфів в українському інформаційному просторі, і за можливості, нести слово правди до всіх поневолених Москвою народів.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!