Холопство як важлива складова «загадочной русской души»

 

Холопство. Сучасність.

  Поневолення одних людей іншими зустрічається практично в усіх народів світу, в основному на ранніх етапах історії. «Рабство — бур'ян, що зростає на будь-якому ґрунті» — сказав англійський політик і мислитель Едмунд Бьорк. Юридично оформлене рабство існувало в давнину і в Україні, і на Московщині. При цьому воно сильно різнилося в деталях, де, як відомо, диявол переховує істину. Явище холопства, інакше кажучи рабства, найяскравіше свідчення того, що українці та московити ніколи не були братами.

«Ты чьих будешь? Чей холоп?»

  Рабство на Московії розвивалося особливим, простим, як мислення Начальника генштабу ВС РФ Герасимова, шляхом. Державна установа, що офіційно займалася справами холопів, виникла в момент народження Московії з лона Золотої Орди, наприкінці XV століття.
  До царювання Івана Грозного на Московії на рабів обертали народжених у неволі холопів; полонених; боржників; тих, що продавалися або добровільно переходили в холопство.
  Іван Грозний скасував холопство для карних злочинців, оскільки до них застосовували інші види покарання. З полону в холопи потрапляли виключно іноземці. Згідно з наказом 1556 року вони перебували в неволі до смерті пана. Діти бранців звільнялися від приналежності до рабського стану, хоча в цій частині указ часто не спрацьовував.
  Холопи, що потрапили в рабство за позикою, зобов'язувалися особистою службою кредитору гасити відсотки на основну суму боргу.

Пан та холоп

  Приналежність до холопства звільняла поневоленого від тягла (сплати податків) та військової служби. Тому серед московитів виявилося багато любителів халяви, які бажали обміняти свободу на звільнення від обтяжливих обов'язків — у холопи охоче записувалися навіть незаможні дворяни.
  З часом зростання кількості холопів почала загрожувати фінансовій стабільності Московії. Щоб зменшити вимивання потенційних платників податків і військовослужбовців, царський наказ 1556 року заборонив забирати в кабальне холопство осіб молодше 15 років, що ніяк не вплинуло на загальну тенденцію.
  Серед холопів Московії існувала ієрархія розрядів. Вищий щабель посідали «великі» холопи — управлінський персонал панського господарства: ключники, управителі та їм подібні. Зайве говорити, що таких холопів налічувалося небагато, але саме вони володіли якимось майном, утім, без будь-яких правових гарантій.

Трутовський К. Відпочинок поміщика. 1853 р.

  Решту холопів, що займалися фізичною працею, вважали «меншими» (малими). Залежно від шляху до рабства холопи ділилися на: повних, кабальних (поневолених за борги), докладних (оформлених письмовою угодою), наданих (отриманих паном за згодою), духовних (отриманих за заповітом), куплених. Формально закон їх розрізняв, але фактичної різниці немає. Існували навіть бойові холопи — боярський ЧВК Вагнера тих часів.
  Закони обмежували панське право карати холопів смертю чи каліцтвом, але в реальному житті рабовласники не часто відповідали за посягання на життя та здоров'я рабів. Під час Великого голоду 1603 року царизм зобов'язав власників годувати підвладних холопів, але в більшості випадків закон не виконували.

Невільництво в Україні

  В Україні інститут холопства існував у княжій Русі та під час панування Золотої Орди. Основними джерелами поповнення холопських рядів слугувало боргове рабство чи полонені іноземці. Діти успадкували статус батьків. Лише у сиву давнину спостерігається збіг законів про рабство Русі-України з відповідними нормами її північно-східних колоній у Заліссі, де згодом виникло Московське князівство.

Шаменков С. Озброєні українські селяни. Волинь, XVI ст.

  Щойно землі Русі здобули свободу від ординського ярма в незалежному Великому князівстві Литовському, Руському та Жемайтському, а Залісся залишилося у складі Золотої Орди, холопство в кожній державі пішло різними шляхами: в Україні європейським, а на Московії своїм особливим.
  Пригадаємо, що в ті часи Литвою називали сучасну Білорусь, Руссю – Україну, Жемайтією – частину території сучасної Литви, споконвічне ім'я країни теперішніх «русских» «Московія», а їхня первісна назва – московити.
  У Великому князівстві Литовському холопи перебували у власності приватних осіб, держава регулювала їх відносини законами. Здебільшого невільники були домашніми слугами чи бійцями особистого загону шляхтича. Жодних спеціальних держустанов, які займалися справами холопів не існувало.
  Статут ВКЛ 1529 року скасував довічне холопство, для всіх народжених вільними, залишивши всього чотири джерела рабства: народження в сім'ї холопа, шлюб з невільником, полон, покарання за злочин. Статут 1566 заборонив довічне рабство, як явище. Статут Великого князівства Литовського 1588 року остаточно скасував будь-які види рабства, разом із самим поняттям «невільник».

Шаменков С. Українські селяни. Волинь, XVI ст.

  На зміну рабству прийшло кріпацтво. До середини XVI століття у кріпацтві перебувало близько 20% населення України. У відповідь на посилення визиску кріпацтва здійнялася хвиля козацьких повстань, що завершилися війною Хмельницького, яка знищила кріпацтво в Україні в середині XVII століття.
  Частина України потрапила під владу Московії, кріпацтво в якій перебувало в гострій суперечності з козацькими вольностями Гетьманщини. Крок за кроком, царат заходився знищувати козацькі вольності та права посполитих селян.
  У 1783 році Єкатерина II запровадила кріпацтво в Лівобережній Україні. Трохи пізніше надійшла черга інших регіонів. Але не надовго: наприклад, дід Тараса Шевченка народився вільною людиною, а сам Великий Кобзар дожив до скасування кріпацтва в Російській імперії 1861 року.

Селяни Полтавщини. XIX ст.

  Всупереч очікуванням московства, кріпацтво не виплекало в українцях рабський дух, а навпаки, спонукало до опору. На зміну збройним виступам, таким як повстання селян у Турбаях 1789 – 1793 років, або виступ Бузьких козаків у 1817, прийшли нові форми боротьби у вигляді національно-культурного відродження української нації, яке завершилося створенням незалежної держави – Української Народної Республіки в 1917 році.
  Москва відповіла збройною інтервенцією, чомусь називаючи загарбницьку війну проти незалежної України «громадянською». Поразка у війні з РСФСР дорого коштувала українській нації: за сваволею військового комунізму почалися Голодомори та масштабний державний терор. Московські комуністи запровадили по всій підконтрольній території СССР витончену форму кріпацтва — колгоспний устрій.
  Селян знову прикріпили до землі: відібрали паспорти, відновили панщину – працю за «галочку» трудоднів з мізерною оплатою, оброком, у вигляді обов'язкової здачі харчів державі колгоспом і сплатою великих особистих податків. Дисципліну у колгоспах тримали в рукавицях Єжова комуністичні опричники-чекісти.

Сталеві рукавиці Єжова. Плакат СССР 1937 року.

  На наступ на права та свободи українці відповідали збройними повстаннями. Скривджене в кращих почуттях «братньої любові», московство зневажливо, а точніше з наміром образити, називало волелюбних українців за ім'я провідників найбільш значних виступів: мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями. Чи варто говорити, що для волелюбних українців ці прізвиська становили предмет гордості.
  Отже, рабство в Україні ніколи не мало глобального характеру. Його історія багато в чому подібна до розвитку аналогічних явищ в інших європейських країнах, якщо не брати до уваги повторного закріпачення селян московським царатом. На всі спроби поневолення іноземною владою українці відповідали збройним виступам. Боротьба за свободу триває дотепер.

Віхи особливого шляху

  На Московії все склалося інакше. Наприкінці XV століття московські володарі створили Холопій приказ, який займався справами холопів: звільненням, зміною власника, кабальними угодами, злочинами холопів, тощо.
  В 1586 царат наказав взяти на облік всіх кабальних холопів, тобто зробив їх статус офіційним. Порівняйте цю дату зі сказаним раніше, що в 1588 році у Великому князівстві Литовському рабство скасували разом із юридичним поняттям «невільник».
  25 квітня 1597 р. царський режим оприлюднив новий указ, за яким кабальні холопи разом із сім'ями залишалися поневоленими до смерті пана, який мав право відмовитися від запропонованого холопами викупу.

Касаткін Н. Акторка кріпачка, що зазнала немилості, годує груддю панське щеня. 1910 р.

  У 1607 році вийшов указ, який зобов'язував рабовласників відпускати на волю незаміжніх дівчат старше 18 років, хлопців старше 20 років, вдовиць, які не одружені більше двох років. Крім того, звільненню підлягали: бранці-втікачі; холопи пана, що зрадив царя; хрещені холопи, нехрещеного господаря. Через Смуту цими вимогами часто-густо нехтували. Холопам заборонялося мати у власності землю та іншу нерухомість. Права рабів на рухоме майно ніким і нічим не гарантувалися.
  Паралельно з трансформацією холопства, набирало обертів кріпацтво. На зорі появи Московської держави, законом Судебника 1497 року влада обмежила можливість переходу селян від одного землевласника до іншого єдиним терміном на рік: тижнем до, і тижнем після 26 листопада — Юр'єва дня осіннього. У 1580-х роках дію права «тимчасово» призупинили, і так ніколи й не відновили. Соборне рішення 1649 року ліквідувало давно не діюче право Юр'єва дня, остаточно затверджуючи кріпацьку неволю.
  У 1677 – 1678 роках царат зробив перепис населення з єдиною метою збільшити податкову базу. Для цього всіх холопів, які раніше не оподатковувалися, прирівняли до тяглових селян.
  За царювання Федора II, в 1681 році, Холопій приказ сумістили з Судним, де він продовжив функціонувати під виглядом холопського столу. Під час стрілецького бунту 15 травня 1682 року стрільці знищили Холопій, який ніби вже не існував, і Стрілецький прикази, і ліквідували всі кабальні записи.
  В 1683 після придушення стрілецької вольниці, царат відновив Холопій приказ, який у 1704 цар Петро скасував, точніше знову поєднав, з Судним приказом.
  Авантюри Петра I спустошили царську скарбницю. Для її поповнення царат шукав нові джерела надходження коштів. Резолюцією на доповідні пункти генерала Чернишова від 19 січня 1723 року цар зрівняв усіх холопів з платниками податків. З цього часу всі селяни ділилися на державних та поміщицьких. Тобто неприховане рабство в Московській державі скасували лише 300 років тому.

Лакруа Ф. Московська поміщиця. 1840 р.

  Щоб потім відновити в більш досконалій формі кріпацтва. Кріпаки платили податки, рекрутувалися в армію, і водночас їх можна було продавати, обмінювати, бити різками, використовувати для сексуальних розваг.
  У скасуванні холопства, як і в усіх подальших подібних реформах, московська влада переслідувала єдину мету – удосконалити форми визиску підвладного населення. Чи варто дивуватися, що після скасування кріпацтва в 1861 році становище селян лише погіршилося, що в кінцевому підсумку спричинило падіння самодержавства.
  Після скасування кріпацтва пан вже не міг обміняти селян на хортів, але залишилася панщина й оброк як орендна плата за землю поміщику, хлоста теж нікуди не зникла, а до них додалася виплата батечку царю викупу за землю. «Недоимки» за цими обов'язковими виплатами вельми обтяжували селян.

Трутовський К. Збирання недоїмок на селі. 1886 р.

  Користуючись народним невдоволенням, заметушилися бомбісти, терористи та інші революціонери. Народовольці, та їх ідейні спадкоємці, що потай плекали мрію про нові кайдани тоталітарного рабства, влаштували полювання на царя та його пахолків. Зрештою соціалісти-екстремісти домоглися свого. Після більшовицького перевороту 1917 року Московщина замайоріла гаслами: «Вся власть Советам! Даешь красный террор!»
  Очільник і демон більшовицької революції Лев Троцький не приховував наміру загнати все населення СССР у трудові армії, такий собі глобальний ГУЛАГ. На тлі його проекту масштабного поневолення Совдепу Сталін виглядає «Троцьким на мінімалках».
  Після падіння царату та повалення Тимчасового уряду визиск населення вийшов на якісно новий рівень — більшовицька контрреволюція скасувала всі досягнення Лютневої революції. Комуністична неволя досягла апогею в прямому відновленні рабської праці в концтаборах ГУЛАГу та кріпацтва в колгоспах. Колгоспний устрій отримав у поневоленого населення назву ВКП(б) — «второе крепостное право (большевиков)».
  У добу сталінізму рабство не лишень повернулося в село, а й активно відроджувалося в містах, в забороні робітникам змінювати місце праці за власним бажанням, разом із драконівськими покараннями за найменші порушення трудової дисципліни.
  До скону Совдепу, за допомогою гноблення «дедовщиной» та земляцтвами, совкові офіцери орудували вояками армії СССР. У стройбатах чи нескінченних «битвах за врожай» солдатів примушували до рабської праці за казенні харчі та життя казармі. Найчастіше визиск совкового вояцтва не мав іншого сенсу, крім неприхованого знущання. Люди, які жили в ті часи, пам'ятають приказки на кшталт: «Два солдата из стройбата, заменяют экскаватор», або накази в дусі: «Подмести плац ломом! Знаю, что метлой лучше. Мне не надо как лучше, я хочу, чтоб вы замахались!»
  Шановний читачу, Ви вважаєте, що рабство на Росії сконало разом з колгоспами та СССР?

  Дзуськи! Совдеп помер, але рабство живе та квітне! У доповіді міжнародної правозахисної організації Walk Free Foundation «Global Slavery Index» у 2013 році на РФ налічувалося 1 049 700 рабів, що у відсотковому співвідношенні із загальною кількістю населення становить 0,73%.

Рейтинг країн, у яких поширене рабовласництво

  Московська Вікіпедія, в статті «Рабство в Российской Федерации», повідомляє: «За оцінкою експертів Міжнародної Організації праці, трудове рабство найпоширеніша форма рабства на Росії. На Далекому Сході РФ у низці галузей, з сільським господарством та рибальством включно, на умовах боргової кабали та примусу використовується чоловіча праця. Чоловіків, жінок та дітей з РФ та інших країн примушуються до рабської праці на Росії, включаючи роботу в будівельній галузі, текстильної промисловості, а також у сільському господарстві». (Переклад мій — Ю. Г.).

Сверчков Н. Випадок на дорозі. 1840 р.

  Влада РФ не прагне усунути проблему, мабуть вважаючи кріпацтво важливою «духовной скрепой» Московії.
«Той, хто йде до пекла, шукає супутника» — стверджує суфійська мудрість. Багатовікове перебування більшості населення в рабському стані не минулося даремно для московства. «Многонациональный народ» переховує дух неволі: «страна рабов, страна господ», сказав про Московію класик. Національна ідея звузилася до єдиного бажання: щоб весь світ жив гірше, ніж вони. Однак населення РФ прагне досягти цього не покращуючи власне життя, а погіршуючи чуже.
  У цьому головна таємниця «загадочной русской души». Заради її втілення в життя проміняли можливість перетворити величезний прибуток від продажу нафти та газу в розвиток економіки та високих технологій, на війну за відновлення СССР.

  Вони погрожували дійти до Берліна, як 45-му, але на шляху бойових холопів ЧВК Вагнера та кабальних контрактників, що воюють заради виплати іпотеки, виявились українці — нащадки вільних козаків, які всотали любов до Свободи з молоком матері.
  Поразка Російської імперії в Кримській війні стимулювала скасування кріпацтва та ще низку реформ, що обмежили царський авторитаризм. Поразка РФ у війні з Україною дасть московству шанс побудувати державу «без хлопа і пана».
  Українська армія сповнена рішучості допомогти в цьому сусідові, бо як сказав англійський політик, історик і письменник Томас Маколей: «Якщо раби чекатимуть на свободу, доки вони не порозумнішають, чекати доведеться довго».

Версія ютуб-каналу "hrendyabliki"

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!