Як прискорити розпад РФ? 

 

Можливі кордони майбутніх вільних держав на тернах колишньої РФ

  Героїчна відсіч української нації московській агресії ставить на порядок денний питання розпаду останньої імперії — Російської федерації. Ймовірність подібного розвитку подій вельми значна.

Метрополія і колонії

  Сучасна РФ повністю зберегла традиції імперської державності, закладені ще в момент народження Московії з лона Золотої Орди. Отже сучасна Росія успадкувала всі проблеми, які не спроміглися розв’язати Російська імперія та СССР. Кожна з цих форм існування московської імперії завершилася розпадом, відповідно, в 1917 та 1991 роках.
  РФ не більш життєздатна, ніж СССР. Як і в Совдепі, всі колонії працюють на метрополію — Москву, яка розрослася подібно до величезної ракової пухлини, що висотує з регіонів усі соки. Недоліки надмірно централізованої влади погіршує корупція, яка панує в усіх царинах суспільного життя.
  Москва, перетворила всю іншу територію РФ на ресурсну базу, сировинний додаток до міста-метрополії. Імперський центр виріс у величезний мегаполіс, влада якого контролює практично всі фінансові потоки в державі. Завдяки цьому Москва збагачується, регіони зубожіють.
  Панування метрополії над колоніями поглиблює економічну нерівність в імперії, сприяє тому, щоб заможні регіони збагачуються, а бідніші скочуються в злидні. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну 24 лютого 2022 року, з 82 регіонів РФ, 70 вважалися дотаційними. Що вже казати про окуповані Росією території України, Грузії та Молдови? Економічні санкції та збитки спричинені війною, зменшують кількість регіонів, здатних дотувати інших.

Держави, що відокремляться від Москви

  Виключено, що така велика кількість різних народів, у розмаїтих регіональних умовах, виявилися нездатними до продуктивної праці та розвитку. Занепад регіонів свідчить про неефективність імперіалістичного централізму. Москва, що висотує гроші та людей з колоніальної периферії, стала на заваді подальшому розвитку поневолених народів.

Імперіалізм обмежує

  Імперіалізм унеможливив політичну, економічну та соціальну модернізацію Російської імперії, СССР та РФ. Щойно починалися спроби реформ, одразу поставало питання децентралізації, яка вела до розпаду імперії.
  У 1917 році імперію вдалося зберегти завдяки комуністичній контрреволюції, яка скасувала всі політичні, економічні, громадянські та національні свободи, проголошені Лютневою революцією 1917 року. Відкласти розпад імперії вдалося на сім десятиліть завдяки безмежному державному терору та шаленій пропаганді.

Розпад Російської імперії після падіння самодержавства

  У 1991 році волю здобули народи «народи союзних республік СССР». Після придушення Єльциним «параду суверенітетів» імперії вдалося відновити авторитарний режим, який влада назвала «усилением властной вертикали». Подальші спроби відновити імперію викрили всі виразки, накопичені за кількасот років. Надійшов час остаточного визволення народів поневолених Москвою.
  Поразка у війні дає старт краху імперій. Так пішла в небуття імперія Наполеона Бонапарта. Зникнення Російської, Австро-Угорської, Османської імперії та II Рейху знаменували закінчення Першої світової війни. Внаслідок Другої світової припинили існування III Рейх, Британська та Французька імперії.
  Спроба РФ втягнути світ у новий глобальний конфлікт завершиться такими ж наслідками.
  Ще в 2008 році вийшла друком книга Джорджа Фрідмана «Наступні 100 років. Прогноз подій на XXI століття», в якій американський політолог передбачив, що після 2020 року спроби відновлення СССР спричинять остаточний розпад РФ.

Дезінтеграція імперії

  Передбачити напрямки розпаду РФ не складно. Усе вирішує географія з історією. Частина регіонів РФ тяжіє до Євросоюзу, частина до ісламського світу, інші до країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, або Північної Америки. Тенденції зміни орієнтирів з Москви на інші центри світової економіки спостерігалися і раніше.
  Усі незалежні держави, що постануть на уламках РФ, відроджуватимуть власну неповторність та незалежність, оскільки колоніалізм московського гатунку вже давно перетворився на анахронізм. Процес виявиться подібним до розпаду СССР: якісь країни збудують демократичний устрій, якісь поринуть в авторитаризм, деякі коливатимуться між цими полюсами.

Можлива конфігурація незалежних держав на теренах колишньої РФ

  Перед світовою спільнотою повстає завдання всіляко сприяти мирному краху системи колоніалізму, та допомогти молодим державам в розбудові незалежності. Тільки таким чином людство спроможеться вийти на новий ступінь історичного розвитку.
  Невдалі спроби Заходу після 1991 року зберегти Росію, як залишок СССР, яскраво засвідчили всю безперспективність подальшого існування останньої імперії. У подальшому слід подбати не про те, аби зберегти найбільші уламки, а щоб здійснити деколонізацію РФ мирним шляхом.
  У цьому процесі провідну роль відіграють національні еліти.

Перспективи поневолених Москвою народів

  Найбільш ймовірно, що до влади у нових незалежних державах прийдуть представники теперішніх колоніальних еліт в регіонах. Це найгірший сценарій, бо країни з такою владою спіткає гіркий постколоніальний синдром.
  Провідна верства, вишколена імперським центром, здатна лише відтворювати те, чому її навчили. На прикладі країн, що постали на місці СССР, помітно, що такі провідники здатні лише втілювати модифіковану модель колоніального визиску. Тільки якщо раніше все забирала імперська метрополія, то в незалежній державі постколоніальна адміністрація викачуватиме все до власної кишені, перекидаючі національні багатства на свої рахунку в офшорних зонах.

Співдружність вільних держав на місці колишньої РФ

  Можливим запобіжником цьому може стати прихід до влади нових провідників, активістів національно-визвольної боротьби. Не варто покладатися на моральні чесноти окремих осіб, оскільки нові умови, влада та гроші, можуть докорінно змінити їх мету й мотивацію. Тому, одразу після здобуття незалежності, громадянам нових країн слід подбати про створення державних інституцій, які унеможливлять створення олігархічного чи авторитарного устрою в державі.
  Шлях країн, здатних це зробити, виявиться схожим на долю більшості колишніх сателітів СССР у Східній Європі, де відбулися більш-менш успішні економічні реформи та панує демократичний лад. Країни з постколоніальним синдромом очікує доля переважної більшості країн постсовкового простору: олігархія чи авторитаризм, величезне економічне розшарування населення, корупція в якості головного стимулу державного керівництва.
  На щастя для більшості майбутніх незалежних країн, альтернатива постколоніальній адміністрації існує. У багатьох поневолених Москвою народів існують визвольні рухи, активісти яких здатні скласти конкуренцію випещеним імперією елітам. На теперішній час провідні антиколоніальні рухи РФ згуртувалися в Лігу вільних націй та Форум вільних народів Росії.

Учасник Форуму вільних народів Росії. Прага, 22 - 24.07.2022

  Вони об’єднують провідників та представників національних рухів поневолених Москвою народів. Представники цих організацій вважають, що більшість народів РФ перебуває в окупації, тому мають на меті беззастережну, мирну та контрольовану демілітаризацію, деімперіалізацію та деколонізацію РФ.
  Наразі активісти національно-визвольних рухів гноблених Москвою народів слабкі, оскільки проти них працює вся потуга імперської машини. Тому вони потребують підтримки всіх країн, зацікавлених у мирному розвитку відцентрових тенденцій у РФ.
  Борці за національне визволення союзники України. Тому українська влада мусить допомагати їм не менше, ніж західні союзники роблять зараз для України.

Україна як рушійна сила національного визволення

  Розпад СССР пройшов без значних військових конфліктів тому, що нові незалежні країни визнали наявні в СССР кордони. Спочатку РФ формально визнала існуюче розмежування держав, але згодом заходилася переглядати державні кордони та провокувати протистояння в країнах, які прагнули остаточно вирватися з московських тенет.
  Анексія Криму, Донеччини та Причорноморських регіонів України Російською федерацією звільнили українську владу від необхідності дотримуватися угоди про непорушність державних кордонів та державну цілісність РФ. Для перемоги над імперією з ядерною зброєю, що переважає в економічних та людських ресурсах, Україні потрібно перетворитися на локомотив національно-визвольних рухів на всій території колишньої РФ.
  Після багатьох років військового протистояння з московською імперією, українська влада нарешті зважилася зробити вагомі кроки в цьому напрямку. 7 жовтня 2022 року Верховна Рада України (ВРУ) визнала Південні Курили окупованими Росією північними територіями Японії. 18 жовтня того ж року ВРУ визнала Чеченську республіку Ічкерія тимчасово окупованою РФ, та засудила московський геноцид чеченського народу. Треба йти далі як із визнанням незалежності, так і актів московського геноциду уярмлених народів.
  Поневолені народи заслуговують на здобуття Свободи, що засвідчує не тільки визвольна боротьба в минулому, але й ухвалені декларації про державний суверенітет під час розпаду СССР та утворення РФ. Ці документи створили історичний та правовий прецедент, на який мусить зважати весь вільний світ, та лягли в підвалини конституцій та федеративних угод, прийнятих національними суб’єктами Російської квазіфедерації.
  Усі країни світу, зацікавлені в мирному співіснуванні, мають допомогти новоутвореним країнам на території колишньої РФ в безконфліктній стабілізації. Московський імперіалізм вже давно віджив своє. Його подальше існування створює загрозу світової ядерної війни. Альтернативи демонтажу імперії не існує.

Незалежні держави на уламках РФ. Мапа Форуму вільних народів Росії. Прага, 22 - 24.07.2022

  Підтримка національно-визвольних рухів поневолених Москвою народів створює для України нові перспективи. Найголовніша — перемога над ядерною державою з меншими втратами. Так, як завдяки Парвусу це зробила Німеччина в 1917 році. Перемога у війні для нас означає не тільки подальше існування держави України та української нації, але й кожного українця зокрема. Якщо ми не бажаємо повторити долю телеутів чи ногайців, мусимо перемогти.
  Теперішня допомога рухам, на кшталт Ідель-Уралу чи Форуму вільних народів Росії, принесе, в майбутньому, мирне співіснування з дружніми країнами на постмосковському просторі. Запорукою цьому слугують визнання ерзянським та чеченським визвольними рухами Голодомору 1932 – 1933 років геноцидом українського народу.
  Визнання Україною тимчасово окупованими країни поневолених Москвою народів, разом зі встановленням дипломатичних відносин з їх урядами у вигнанні, може посприяти схожим крокам інших країн. Це посилить ізоляцію РФ, та прискорить її зникнення з мапи світу.
  Якщо Москва не гребує визнавати суверенітет неіснуючих «народів Придністров’я, Криму, Луганської та Донецької областей», то чому українська влада мусить зволікати з визнанням права на незалежне існування народів з багатовіковою історією? Відмінності визвольної боротьби від сепаратизму не менші, ніж різниця між українцями і московством.
  Необхідна фінансова, інформаційна, інституційна та безпекова підтримка визвольних рухів. Інструментом допомоги борцям за визволення можуть стати цифрові майданчики, криптобіржі, через які надаватиметься допомога, в першу чергу фінансова.

Свободі - бути!

  Підтримка визвольних рухів не відкидає потребу збройної боротьби та перемоги армії України над РФ. Не варто переоцінювати сили борців за волю народів поневолених РФ. Надто не рівні сили, вельми тривалим було панування московства над ними.
  Але не варто недооцінювати ефект синергії спільної визвольної боротьби. Звитяги українського війська наближає час визволення поневолених РФ народів, їх боротьба наближає нашу перемогу.
  Як і колись, актуальні гасла: «За нашу і вашу свободу!», «Геть від Москви!», «Воля народам! Воля людині! За вільні національні держави поневолених народів!». В реалізації цих ідей запорука нашої спільної перемоги.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!