Передчуття цивілізаційної катастрофи: «П’ятий стан» і «Грядущий хам»

Евола Ю. Тенденція естетичного ідеалізму. 1918 р.

«Страшний цар — Звір, але,

можливо, ще жахливіший Звір-народ!».

Д. Мережковський. Роман «14 Декабря»,

трилогія «Царство Зверя», 1918 р.

  Розбещення московської голоти соціалістичними й комуністичними агітаторами, викликало відчуття майбутньої глобальної катастрофи у вельми не схожих особистостей: італійського мислителя традиціоналіста Юліуса Еволи та московського письменника Дмитрія Мережковського.

Деградація людського суспільства

«Нехай він (брахман – Ю. Г.)

не мешкає в країні, де панують шудри,

ані в підпорядкованому неправедним

людям чи заполоненому єретиками краї,

ані там, де рясніє від найнижчих джаті (каст)».

Закони Ману, розділ IV, вірш 61.

  Чим більше нащадок аристократичного роду Юліус Евола занурювався у вивчення традиційних національних вірувань та прихованих релігійних практик різних народів світу, тим більше переконувався, що християнство і модерна цивілізація завели народи Європи на манівці. Протягом тривалого часу відбувалася суспільна інволюція (деградація): від священної ієрархії, очолюваної вищою духовною верствою до панування матеріалістичних мас.
  На відміну від філософів просвітництва, котрі сподівалися на переможну ходу поступу, Евола сприймав історію людства у вигляді послідовного занепаду: від «Золотого віку» священного порядку до «Залізного віку» матеріалізму народної маси та відчуження її членів. Найбільш докладно ці думки віддзеркалені в трактаті 1934 року «Rivolta contro il mondo moderno» (Повстання проти сучасного світу).
  Юліус Евола вважав взірцевою спільнотою органічну державу, де легітимність (законність) влади забезпечував духовний авторитет, а не підкуп виборців та психологічні маніпуляції на «демократичних» виборах. Цивілізаційний занепад Заходу засвідчило забуття ним сенсу ідеї, чину, ієрархії, духовної сили та людських богів.

Обкладинка книги Юліуса Еволи "Повстання проти сучасного світу". К: Орієнтир, 2016.

  Люди західної цивілізації втратили розуміння Природи, її живої енергії, відтвореної за допомогою символів, богів та ритуалів. Замість священного сяйва Космосу, в котрому як «царство в царстві» вільно існує людина, довкілля обернулося на каламутну поверхню, таємниці котрої профанічні науки намагаються розв’язати засобами нікчемних гіпотез. На заміну глибинній мудрості прийшли узагальнені схеми, гасла та гіпнотична балаканина популістів.
  На думку Еволи, в «Золотому віці» людство утворило ієрархію чотирьох станів. Ідею італійський філософ запозичив з устрою індійського суспільства, котре з часів арійського завоювання поділялося на чотири головні варни (стани), утворені під час міфологічного жертвопринесення Пуруші: брахмани (духівництво), кшатрії (військова аристократія), вайш’ї (підприємці і власники) та шудри (на марксистському жаргоні – «пролетарі»). Поза варнами перебували особи, дотичні до фізичних та ритуальних нечистот: прибиральники сміття і бруду, чинбарі, пралі, м’ясники, виконавці кремації померлих тощо, а також порушники ієрархії суспільного устрою та їх нащадки, народжені у міжварнових шлюбах і перелюбах.
  Згідно концепції Еволи в «Золоту добу» (індійську Сат’я-югу) в суспільстві порядкували носії недосяжної для профанів (трансцендентної) мудрості – жреці (брахмани). У часи Трета-юги (Срібної доби) їм на заміну прийшла військова еліта, що утримувала владу завдяки застосуванню силового примусу і законів кодексу честі. Бронзова доба (Двапара-юга) почалася з опанування влади підприємцями (у марксизмі – «буржуазних революцій»), в суспільстві котрих визначальним вважався розмір капіталу та дарований ним ступінь особистих можливостей і свободи.
  Московсько-більшовицька революція відкрила нову сторінку суспільної деградації – Залізну добу (Калі-югу) диктатури «пролетаріату», де повна державна власність на всі засоби виробництва, пропаганда тотального колективізму та брутальний матеріалізм започаткували процес остаточної дегуманізації «народних мас», чим відкрили шлях до панування «п’ятого стану».
  Евола вважав, що тотальний занепад людства можливо подолати виключно разом з відповідними ідеологіями: християнством, капіталізмом, демократією та комунізмом. Оскільки усебічна критика всіх вищеозначених ідейних течій перебуває в загальному доступі, зосередимося на думках італійського мислителя про прийдешнє панування «п’ятого стану».

П’ятий стан

 

"Культурний" відпочинок гопоти

  Головною ознакою «п’ятого стану» Евола вважав тотальне панування колективізму, аж до повного знеособлення і перетворення людей, позбавлених високих проявів духу, на коліщатка та гвинтики техногенного механізованого суспільства. Світоглядний обрій особи «п’ятого стану» зіщулюється до базових фізіологічних потреб, людина перетворюється на елемент системи матеріального виробництва і споживання. Тобто відбувається повна деградація людської природи: дегуманізована цивілізація обертається на позбавлену вищих психологічних і духовних прагнень, керовану маніпулятивними технологіями юрбу.
  На відміну від марксистів Юліус Евола не вважав «П’ятий стан» новим суспільним класом. Його ідеї багато в чому збігаються з «повстанням мас» змальованим іспанським філософом Хосе Ортега-і-Гасетом. У тексті «Пришестя п’ятого стану» Евола розповідає про кінцеву стадію деградації людської цивілізації. Внаслідок руйнування традиційної ієрархії та беззастережного панування масової культури, формується новий тип людини, позбавленої культурних і духовних орієнтирів, та розуміння органічної структури традиційного суспільства. Знеособлена людина перетворюється на елемент матеріалістичної технократичної системи.

«Страна победившая пролетариат»

«Чи знаєте ви, що таке Росія?

Це крижана пустеля, якою ходить лиха людина».

Питання Константіна Побєдоносцева

звернене до Дмитрія Мережковського.

Гиппиус З. Дмитрий Мережковский //

Живые лица. Воспоминания.

Тбилиси: 1991. — Т. 1. — С. 230—231.

  Московські більшовики спроміглися замилити очі поневоленому населенню та «корисним ідіотам» за кордоном, буцімто вони узурпували владу над Російською імперією не заради особистої користі, а виключно задля блага усього людства, яке сподівалися залізною рукою загнати в безмежно щасливе існування світової комуністичної спільноти. Обіцянка виявилася оманливою утопією, але за нею, певний час, вдавалося приховувати державний терор тоталітарного московсько-більшовицького режиму та його агресивну зовнішню політику.
  Після краху комунізму в СССР, його правонаступникам – єльциноїдам та чекістам, певний час вдавалося зберігати прихильність до Московії урядів країн Заходу, особливо олігархії США. Шредери одних країн, за гарні гонорари та знижки на газ і нафту, охоче підтримували ідею збереження московської імперії та боротьби з правом поневолених Москвою народів на відновлення власних держав, а клінтони іншої, посилено роззброювали та послаблювали Україну та інші країни, що постали на руїнах СССР, під пустопорожні «гарантії», які ніхто й ніколи не збирався виконувати.

Евола Ю. Терези горять, а піраміди... 1921 р.

  Утім, режим чекізму, що на Росії прийшов на заміну комунізму, мав серйозний недолік – повну відсутність прийнятної світоглядної доктрини для більшості підданих, крім залякування недолугих, що деколонізація імперії московства обернеться для всього світу ядерним апокаліпсисом. За доктриною «русского мира», «духовными скрепами», ритуалами побєдобєсія, і головне – побрехеньками, що здобуття незалежності поневоленими Москвою народами обернеться на війну всіх проти всіх на теренах, де розташований один з найбільших в світі ядерних арсеналів, православні чекісти намагаються приховати агресивний московський імперіалізм, шовінізм та владний авторитаризм.
  Панівна верства РФ, сформована з осіб «действующего резерва КГБ-ФСБ», прагне лише зберігати корпоративну владу, заради самої влади, через управління інформаційними потоками, зомбування пропагандою, вдосконалення технологій стеження та застосування потуги репресивного апарату.
  Ховаючись за гучними гаслами на кшталт «Поднимем Россию с колен!», імперський режим витрачає колосальні кошти на агресивну війну, тоді як чимало мешканців «провінцій» позбавлені умов гідного людського існування. Більшість населення навіть не уявляє, що можна жити інакше, вихваляє панівний режим за те, що «всех переиграл», і притлумлює власне невдоволення горілкою чи більш шкідливими речовинами.
  Московські ЗМІ рясно насичені балачками про історичну пам’ять, традиційні та православні цінності, але подібні маніпулятивні технології не здатні приховати ідейну злиденність режиму. Виправданням власного панування влада РФ вважає виконання історичної місії – відновлення та збереження імперії. Імперії, де пануватимуть сваволя та визиск опричників, а більшість поневоленого населення, як раніше і дотепер, житиме в бараках, ходитиме «на двір» у дерев’яні туалети, та пересуватиметься розбитими, ще за царя Панька, автомобільними шляхами, вихваляючи чергового узурпатора влади, за стабільність злиднів та упослідженого існування. З перспективою підписати військовий контракт, щоби розрахуватися з кредитами, та швидко загинути в м’ясному штурмі чергової загарбницької війни, заради розширення та величі імперії.
  Подібний устрій суспільної деградації і віддзеркалив Евола у своїй візії майбутнього людства.

«Грядущий хам»

«Тягнулася, тягнулася тяганина

марксистська, а потім потяглася босяцька!».

Дм. Мережковський, «Грядущий хам», 1906 рік.

  Підставою для футурологічного прогнозу Юліуса Еволи слугувала не тільки інформація про хід і наслідки панування «диктатури пролетаріату», але й розуміння того, що процес деградації – прямий наслідок занепаду традиційного суспільства. Марксисти ніколи не заперечували, що перейняли естафету в руйнуванні старого ладу від мислителів Просвітництва та діячів Великої Французької революції. З чим повністю погоджувався й Евола.
  З огляду на цю спадковість, рашизм становить не заперечення більшовизму, а являє наступну стадію процесу суспільного занепаду. Сучасний московський режим успадкував і розвиває «досягнення» попереднього комуністичного панування: централізацію та технологізацію «владної вертикалі», плекання общинного колективізму, переслідування інакодумців, десакралізацію людського буття. До владних технологій більшовизму додали хіба що тиражування несмаку масової культури в дусі витворів Кіркорова, «Шамана», Паші Техніка чи легіону співаків блатняка.
  Величезну небезпеку тенденцій, що панували серед московства ще за десятиліття до більшовицької узурпації влади в Російській імперії, тонко відчув московський письменник і релігійний мислитель Дмитрій Мережковський. Пригадаємо деякі з його міркувань та передбачень, зроблені за багато років до оприлюднення схожих думок Юліуса Еволи.

Обкладинка книжки Дмитрія Мережковського "Грядущий хам. Больная Россия". Сучасне видання.

  «Не бійтеся ніяких принад, ніяких спокус, ніякої свободи, не лише зовнішньої, суспільної, але й внутрішньої, особистої, бо без другої неможлива й перша. Одного бійтеся — рабства та гіршого за всіх рабств — міщанства і гіршого з усіх міщанств — хамства, бо раб, який запанував, і є хам, а хам, що запанував, і є чорт — уже не старий, фантастичний, а новий, реальний біс, дійсно страшний, жахливіший, аніж його малюють — грядущий Князь світу цього, Грядущий Хам». («Грядущий Хам», 1906 рік).
  «Я люблю свободу більше, ніж батьківщину: адже в рабів немає батьківщини; і якщо бути росіянином — значить бути рабом, то я не хочу бути росіянином; і якщо в такій любові до свободи аж до можливого зречення від батьківщини полягає «банальний радикалізм» — я хочу бути банальним. Нині соромлюся й вжахаюся я не так банального, що може виявитися великим, як великого, котре може виявитися банальним». («Банальный радикализм», 1907 рік).
  «Будемо горіти в печі вогненній, але Великій Росії в образі звіриному не поклонимося». («Еще о „Великой России“», 1908 рік).
  «Від кривої палиці прямої тіні не буває. І тому соціал-більшовизм наших днів породив фашистську реакцію, яка, своєю чергою, повинна його ж визнати своїм учителем». («О хорошем вкусе и свободе», 1934 рік).

***

  Як і всі концепції царини гуманітарних наук, ідеї Еволи та Мережковського не можуть бути підтвердженні на рівні законів природничих наук. Це радше інтуїтивні прозріння, яке зродилися внаслідок уважного споглядання за процесами, що відбувалися в довколишньому світі. Кожне відкриття починається з осяяння, з миті, коли в людини відбувається розуміння важливих принципів якогось явища. І тільки потім починається копіткий процес обґрунтування та деталізації знання народженого інсайтом.
  У сучасних світових тенденціях та суспільних процесах, уважний спостерігач помітить вагомі підтвердження перестороги, висловленої багато років тому Юліусом Еволою та Дмитрієм Мережковським. Чи лишилася можливість уникнути катастрофи тотального панування «Грядущего хама»? Дізнаємося в майбутньому, котре, певною мірою, залежить від кожного з нас…

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!