Кандавлеїзм у класичній московській літературі XIX століття
Частина II
 |
| Жевре А. Повернення з балу. 1879 р. |
Початок статті: частина I.
«Что делать?»: Чернишевський і Васильєва
Ніколай Чернишевський народився в родині саратовського пароха, з волі котрого хлопчик розпочав навчання в семінарії. Після трьох років засвоєння тонкощів християнської теології, він вирішив полишити трудову династію бійців православного фронту і перекваліфікувався із семінариста на студента історико-філологічного відділення Петербурзького університету.На 25-му році життя Чернишевський одружився з дочкою Сократа – Ольгою Сократовною Васильєвою. Звичайно ж батько нареченої не мав жодного стосунку до брата царя Віфінії Нікомеда IV, який жив у I столітті до н. е. Той Сократ за сприяння царя Боспору та інших земель Причорномор’я Мітрідата VI Евпатора перехопив владу у Віфінії, але через підступні дії римлян втратив корону, а згодом, за наказом боспорського царя, і життя.
Повернимося до родини Сократа, якому гра долі подарувала «щастя» отримати статус «тесть Чернишевського». Точніше до його дочки, стосовно котрої думка в колах наближених до сім’ї московського революційного демократа поділилася мало не навпіл. Дехто з них вважав дочку Сократа відданим соратником і музою Чернишевського, інші стверджували, що вона нехтувала і легковажила усіма його справами та зацікавленнями.
 |
| Ольга Васильєва та Ніколай Чернишевський |
Згідно заклику сформульованого значно пізніше: «Начни перестройку с себя», Чернишевський вирішив започаткувати у власній родині експеримент зі звільнення людства. Тому, одразу після одруження оголосив дружині, що не вважає її своєю власністю, і тому вона, як особа в усьому рівна чоловікові, отримує максимальну свободу, включно з правом на подружню зраду. Згодом, палкий революційний демократ віддзеркалив власний досвід родинного життя в програмному творі «Что делать?». Отже, точку зору сучасників на ті подружні взаємини, визначають суб’єктивні погляди спостерігачів.
«Серце з перцем» – саме про пані Ольгу, котра вирізнялася прагненням утвердити власну незалежність і вміла причаровувати чоловіків. Вона добре розуміла, чого слід очікувати від Чернишевського. Напередодні весілля він коливався між бажанням одружитися й залишитися самотнім. Тому, разом з пропозицією шлюбу намагався відмовити наречену перспективою того, що вона може перетворитися на дружину каторжника.
Дівчина виявилася не з боязких і погодилася на шлюб. Невдовзі подружжя залишило Саратов і переїхала до Петербургу. Де протягом 10 років у них народилося троє дітей, щоправда середульший пішов у засвіти ще в дитинстві.
Якщо взяти до уваги лібертинські погляди чоловіка, то для повного подружнього щастя чогось, точніше когось бракувало. І цей хтось невдовзі з’явився в особі друга родини, палкого запільного революціонера Івана Савицького.
З плином часу його дружні візити до родинного обійстя Чернишевських почастішали, і коли він помітив, що господиня сприймає його знаки уваги з величезним зацікавленням, присягнув пані Ользі в любові до скону, та запропонував разом утекти від пересічної буденності в романтичний світ вічного кохання. З властивою жінці-матері практичністю, вона вирішила не спалювати за собою мости, і розповіла про привабливу пропозицію чоловікові.
Як і належить полум’яному революційному демократу, Ніколай Чернишевський ретельно протер окуляри і спокійно відповів: «Ты вольна выбирать себе жизненный путь. Я же хочу одного: чтобы ты была счастлива». Розчулена пані Ольга вирішила, що де ще такого
І саме в цей випадок, виявився чи не єдиним пророцтвом палкого революціонера, що справдилося. У 1864 році його заарештували, вчинили «громадянську страту» і на подальші 20 років відправили на поглиблене ознайомлення з головною потугою «русского мира»: в’язницями, каторгою та місцями заслань.
Віддаймо належне його дружині: волелюбна жінка цінувала прагнення волі та жертовне служіння ідеалам свободи настільки, що після двох років переобування Чернишевського на засланні в Якутії, якому передувало ув’язнення Петропавлівській фортеці та каторжні роботи, взяла дітей і приїхала до чоловіка.
Радість зустрічі тривала лише п’ять днів. Не через лютість царських опричників, а виключно завдяки наполяганням чоловіка, який змусив дружину повернути домів, з суворою забороною поновити спроби бути разом. Московський «сердцевед», тобто автор малохудожнього роману «Что делать?», знав, що близькі люди гарні лише на далекій відстані.
Чимала віддаль створює найкращі умови для ідеалізації близької людини. Бо всі взаємини відбуваються виключно в уявному світі, і тому лишаються невразливими для впливу реальних неприємних особливостей вдачі дружини чи інших негараздів спричинених спільних буттям.
«Во глубине сибирских руд» Чернишевський розривався між подружніми обов’язками та покликанням революційного демократа. Усім люблячим серцем він переймався долею дружини: у кількох листах він нагадував про згубний вплив сексуального утримання на жіночий організм, і наполягав, аби пані Ольга ні в чому себе не обмежувала. І взагалі відмовилася від чоловіка – державного злочинця. Він написав дружині понад три сотні листів, і з плином часу вирішив, що для неї краще забути його та розпочати нове життя.
Попри важке каторжне життя дбайливий чоловік примудрився заощадити кошти, щоби придбати дружині лисячі хутра. У цьому вчинку позначився вплив на засланця матеріалістичного світогляду: якщо на відстані ідеальне кохання не здатне зігріти обрану людину, то тотожну функцію мусить виконати розкішне й дороге хутро.
Пані Ольга, як і належить відданій дружині, дослухалася до вказівок чоловіка стосовно вільного кохання, і в загальних рисах повідомляла про власні успіхи на фронтах сексуальної революції. Можливо, якби не жорстока цензура царату, котра могла перевіряти листування державних злочинців, її твори в епістолярному жанрі були б більш відвертішими, і тоді змогли б конкурувати з палким прагненням абсолютної свободи і розкутості в інтимній царині, віддзеркаленими в романах маркіза Донасьєна де Сада. А той знався в тонкощах нічим не обмеженого кохання, оскільки належав до того аристократичного роду, до якого, свого часу, долучилася Лаура де Нове – оспівана в численних сонетах муза італійського поета Франческо Петрарки.
 |
| Доссо Доссі. Цар Кандавл показує дружину Гігесу. 1508-1510 р. |
У принциповості вона не поступалася власному чоловікові. Після відбуття десяти років каторги і заслання царська адміністрація запропонувала Чернишевському подати клопотання про помилування, але він беззастережно відмовився. Так само й дочка Сократа Васильєва попри все перестороги зберігала, на величезній відстані від чоловіка, формальну святість шлюбу.
Після двадцяти років неволі родичі таки домоглися для Чернишевського заміни заслання до Сибіру на примусове поселення в Астрахані. По дорозі 55-літній революціонер, що виглядав як сторічний дідуган, заїхав до Саратова, на гостину до дружини. Вона пошила нову сукню і з усією сили намагалася вдавати радість. «Я все время старалась быть веселой. Пусть люди опять говорят, что я бесчувственная. Делаю так потому, что так нужно» – виправдовувалася пані Ольга.
Після нетривалої зустрічі обидва заквапилися: він до місця заслання, вона – на пароплав, що мав доправити її додому. Восени того ж року видатний революційний демократ сконав від малярії, крововиливу в мозок та інших супутніх захворювань. І залишив сердега усього нічого – лише нуднуваті, але переобтяжені ідейним вмістом, тексти.
У котрих, у суворій відповідності до постулатів психоаналізу, віддзеркалив власні психологічні проблеми. У романі «Что делать?», попри всю революційно-демократичну патетику, головна сюжетна лінія зосереджена навколо взаємин Віри Павлівни, Кірсанова та Лопухова. Останній прагнув перетворити фіктивний шлюб з Вірою Павлівною на реальний, саме в ту мить, коли на обрії їх подружнього життя з’явився Кірсанов.
Жінка закохалася в друга формального чоловік. У прямій відповідності до промовистого прізвища Лопухов – чоловік Віри Павлівни, зрікся почуттів власника, обґрунтовуючи вибір «розумним егоїзмом»: вдав самогубство і вирушив за кордон. Жінка створила нову родину, і з плином часу її колишній повернувся з добровільного вигнання з новою дружиною Катериною, в дівоцтві Полозовою.
У повній відповідності ідеям роману Йоганна Вольфганга фон Гете «Вибіркові спорідненості» («Die Wahlverwandtschaften», 1809 року) нові родини зав’язали щиросердні дружні взаємини, не заплямовані навіть дрібною краплиною ревнощів. На відміну від героїв творів красного письменства, Чернишевський так і не дочекався Кірсанова для власної дружини. Усі любаси радо користувалися її приязню, але чомусь не прагнули одружуватися. Мотиви їх позиції становлять одну з найбільших загадок московської історії, котру «умом не понять, аршином общим не измерить».
Натомість, поведінка письменника стає більш зрозумілою в ракурсі ідей революційної демократії. «Те, що здавалося формою подружньої зради, для Чернишевського виявилося основою емоційної та соціальної гармонії й рівноваги. Рівновага досягалася завдяки принципу медіації, посередництва. Постійне застосування цього принципу усуває всі індивідуальні конфронтації та особисті напруження, примиряє всі суперечності у взаєминах між людьми та усуває всі репресії. Ключ до блаженства лежить у присутності третьої особи між будь-якими двома — потрійна структура в якості основи усякої спілки…
Чернишевський прагнув, щоб ця угода слугувала прототипом нової суспільної злагоди — гармонійного раю на землі, заснованого на принципі колективізму в усіх царинах людського життя, як приватного, так і суспільного, як вони явлені в картині комуністичного суспільства у «Четвертому сні» Віри Павлівни. Критики Чернишевського, зокрема Достоєвський, помилялися, стверджуючи, що як сімейні проекти, так і соціальна утопія, запропоновані Чернишевським, повністю ігнорують людські емоції. Навпаки, соціальний принцип колективізму набув у Чернишевського сталого психологічного підґрунтя: суспільна гармонія вбачалася як розширення родинної, а остання сама слугувала результатом практичної реалізації віри в те, що кохання — опосередковане почуття, медіативна емоція — за своєю природою колективна». (Irina Paperno. Chernyshevsky and the Age of Realism. A Study in the Semiotics of Behavior. Stanford University Press. Stanford; California, 1988. – Pp. 157 – 158).
Чи варто зайвий раз стверджувати, що з точки зору психоаналізу, в родинному житті Чернишевського проглядаються симптоми кандавлеїзму?
«Кто виноват?»: Герцен, Гервеги та Огарьови
«Декабристы разбудили Герцена».
«— А когда они наконец разбудили Герцена...
— Как же! Разбудишь его, вашего Герцена!
— рявкнул кто-то...
— Ему еще в Храпунове надо было выходить,
этому Герцену, а он все едет, собака...
Да оставь ты его в покое,
черт, декабрист xyeв!
Уши ему потри, уши!».
В. Єрофеєв. «Москва – Петушки»
Знайомство Герцена з майбутньою дружиною відбулося ще в дитинстві – обидва були позашлюбними дітьми рідних братів, тобто доводилися одне одному кузенами. Дитяча дружба переросла в кохання, якщо так можна назвати почуття Олександра Герцена. Бо саме в той час, коли він запропонував побратися двоюрідній сестрі Наталі Захар’їній, його роман із іншою заміжньою жінкою перебував у самому розпалі. Через взаємини Герцена з пані Медведєвою, батько Наталі, за сумісництвом стрий нареченого, не дав згоди на шлюб дочки і небожа. |
| Александр Герцен. Рейхель К. Портрет Наталі Захар'їної. 1842 р. |
Утім, молодята виявилися настирливими, і в 1838 році таки одружилися. Протягом наступних восьми років вогонь їх кохання подарував життя шістьом нащадкам, половина з котрих померла ще немовлятами. Майже постійна вагітність та пологи зашкодили жіночому здоров’ю, для відновлення котрого родина Герценів виїхала на лікування за кордони Російської імперії.
Вони оселилися в Парижі, і запропонували сім’ї Гервегів спільне життя в одній оселі. Читачам, котрі мають розвинений інтелект та життєвий досвід, не важко передбачити, що сталося потім – Наталя Захар’їна-Герцен та приятель Карла Маркса Георг Гервег закрутили роман, котрий не помічав лише Олександр Герцен.
Емма Гервег, як і належить дружині щирого соціаліста, поставилася з розумінням до захоплення чоловіка, і навіть виконувала роль посередниці в його нових стосунках. Мабуть вона начиталася писань Сен-Симона і Фур’є, які пропагували жіночу свободу, в дусі, котрий знайде продовження в ідеї «склянки води» Александри Коллонтай. Тобто, що за соціалізму подолати сексуальний потяг з ким завгодно, буде так само легко, як погамувати спрагу склянкою води.
Попри всю прогресивність поглядів, інформація про перелюб спричинила в Герцена спалах дрібнобуржуазного почуття власності на дружину, і він зажадав, аби родина Гервегів пошукала собі інше обійстя. Георг Гервег спочатку стверджував, що краще вкоротить собі віку, але згодом разом з дружиною таки полишив гостинну оселю Герценів.
Як з’ясувалося потім, Герцен поквапився вважати інцидент вичерпаним і пробачив зрадницю. Котра невдовзі після скандалу народила дочку Ольгу, якій доля подарувала понад сотню років життя.
Після примирення з чоловіком Наталя Герцен розпочала листуватися з коханим Георгом Гервегом, аж поки той не вирішив оприлюднити всі листи з власними коментарями. Ну які можуть бути таємниці у затятого соціаліста від товаришів по справі визволення пролетаріату?
Публікація спровокувала новий скандал в революційній родині Герценів. Про його перебіг можна тільки здогадуватися, достеменно відомо лише, що невдовзі зрадлива дружина палкого революціонера сконала після чергових важких пологів. У передчутті смерті Наталя встигла заповісти догляд за своїми дітьми Наталі Тучковій – майбутній дружині Ніколая Огарьова. Як з’ясується в подальшому, заповіт виявився водночас і далекоглядним, і помилковим.
Герцен мужньо пережив смерть дружини, переїхав до Лондону, де облаштував власну друкарню та почав видавати альманах «Полярная звезда». До нього долучився ліпший друг юнацьких літ Ніколай Огарьов, у взаємодії з котрим Герцен налагодив випуск часопису «Колокол».
Взаємини Герцена з родиною Огарьових утворили новий любовний трикутник, і цього разу вдовець не збирався грати роль рогоносця. Для розуміння цих відносин слід повернутися до подій, що передували шлюбам як Герцена, так і Огарьова.
Ще в ранній молодості палкі юнаки скали присягу на Воробйових горах офірувати власне життя справі визволення Росії від самодержавного ярма. «Сенсимонизм лег в основу наших убеждений и неизменно остался в существенном. С одной стороны, освобождение женщины, призвание ее на общий труд, отдание ее судеб в ее руки, союз с нею как с равным.
С другой – оправдание, искупление плоти… человек достигал созвучного единства, догадывался, что он существо целое, а не составлен, как маятник, из двух разных металлов, удерживающих друг друга, что враг, спаянный с ним, исчез!». (А. Герцен. «Былое и думы»).
Згадка Герцена про єдність і цілісність на противагу двоїстості та роздільності перегукується не тільки з міфом автора перших соціалістичних утопій Платона про розділених на дві половинки андрогінів, але і з вченням сенсимоністів. Відомо, що замолоду Герцена вельми зацікавили ідеї Анфантена – продовжувача справи Сен-Симона, який проповідував творення «соціальної» (ідеальної) людини – чоловіко-жінки чи андрогіна.
Анфантен вважав сенсимонізм новою релігією, верховним жерцем котрої мусить бути ідеальна пара чоловіка і жінки. У пошуках власної «половинки» він здійснював далекі мандрівки, але здається так і не відшукав бажаного. Вірогідно на заваді стала бездуховність, породжена відсутністю керівної і спрямовуючої сили «духовных скреп» московського православ’я.
На відміну від Анфантена московський філософ Владимир Соловйов також здійснив мандрівку до Єгипту, і в пустелі неподалік від Каїра в ньогостався глюк відбулося доленосне «третє побачення» з безмежною космічною блакиттю жіночого обличчя, що випромінювало неземне світло. Не вагаючись, Владимир Соловйов XIX століття вирішив, що зустрів Софію – «Божественну премудрість».
Подібно до московського містичного філософа, саме пошуками незбагненного об’єкта неусвідомлюваних бажань, а зовсім не проблемами ліквідації приватної власності, переймалися усі соціалісти від Платона до Герцена. Устрій ідеальної «Держави» Платона передбачав повну відсутність особистого вибору сексуальної партнера. Справа величезної державної ваги, як утворення подружніх пар, на думку давньогрецького мислителя, могла відбуватися виключно за вказівками правителів-філософів. Їх «посередництво» мало на меті відновити цілісність андрогіна, відповідно до ідеалу висловленого Платоном в діалозі «Бенкет».
Помітно, що московським більшовикам вдалося реалізувати лише половину задуму Платона – вони узурпували державну владу, оголосили себе філософами напрямку «діалектичного матеріалізму», але попри всі зусилля, їм не вдалося суттєво зруйнувати традиційні підвалини, щоби цілеспрямовано керувати інститутом родини.
Прагнення відновити цілісність андрогіна, яку зараз назвали б бісексуальністю, помітна кожному уважному читачу творів Герцена. «Любовь есть единственный возможный путь к восстановлению человека… два человека, потерянные друг в друге, любовью составляют ангела, т. е. выражают во всей чистоте первого человека, возвращаются к тому единству, которое уничтожает борение. Двойство – всегда борение. Бог – един». (Г. Флоровский. Искания молодого Герцена. Современные записки, № 40, 1929. – С. 355).
Герцен намагався подолати «двоїстість» та відшукати «єдність» за допомогою родин своїх приятелів. З розповідей «Былого и дум» дізнаємося, як він втручався в родинне життя Кетчерів, Енгельсонів та Огарьових.
Останній випадок виявився найбільш вдалим. Огарьов люб’язно поступився Герцену власною дружиною, і всі троє зберегли дружні взаємини. Усе вийшло настільки вдало, що автор «Былого и дум» казав своєму найкращому другу: ми «разрозненные тома одной поэмы». Унаслідок союзу Олександра Герцена та Наталі Тучкової-Огарьової народилося троє дітей, котрі офіційно вважалися дітьми Ніколая Огарьова. Утім, жодному з дітлахів не судилося дожити до повноліття.
Дружна трійця тривалий час мешкала в повній гармонії в спільній оселі. Герцен займався з Огарьовим революційними та видавничими справами, і реалізував пошуки соціалістичного ідеалу в дусі Анфантена з формальною дружиною ліпшого друга. Ідилія тривало не довго.
Попри заповіт першої дружини Герцена, в нової подруги не склалися стосунки з його дітьми від першого шлюбу. Діти Герцена, Гервега та Захар’їної вважали, що через зв’язок з Огарьовою, вона і їх батько завдали дошкульного удари в спину багатолітній дружбі двох борців за визволення Росії.
Самі друзі так не вважали. Хоча останні роки життя вони не жили одною родиною, утім мало не до скону підтримували дружній зв’язок через листування. «В моей чистой близости с твоей подругой был для меня новый залог нашего trio» – писав Герцен Огарьову.
Останній також вважав, що їх дружба витримала всі випробування: «Что любовь моя к тебе так же действительна теперь, как на Воробьёвых горах, в этом я не сомневаюсь». Понад те, Огарьов зізнався Герцену: «Ты иногда мне намекал, что ты внес в мою жизнь горечь. Это неправда! Я в твою жизнь внес новую горечь. Я виноват». Істинно сказано: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!». (1-е до коринтян. 13:4 – 8).
Але це стосується лише щирої, справжньої любові. Коли минулося відчуття новизни, а з ним і романтичні почуття, Наталя та Олександр зрозуміли, що відшукати свою «половинку» їм так і не вдалося. Тучкова тлумачила власні колишні пристрасті, не інакше як «вспышку усталого сердца». Майже за рік до своєї смерті Герцен зізнався Огарьову: «Обрывается все на мне. Что впереди – я издали не знаю и иду с завязанными глазами. Жизнь частная погублена». Разом з розчаруванням в Наталі Тучковій-Огарьовій, з котрою прожив до своєї смерті, Герцен зневірився і в соціалістичних ідеях.
Вони оселилися в Парижі, і запропонували сім’ї Гервегів спільне життя в одній оселі. Читачам, котрі мають розвинений інтелект та життєвий досвід, не важко передбачити, що сталося потім – Наталя Захар’їна-Герцен та приятель Карла Маркса Георг Гервег закрутили роман, котрий не помічав лише Олександр Герцен.
Емма Гервег, як і належить дружині щирого соціаліста, поставилася з розумінням до захоплення чоловіка, і навіть виконувала роль посередниці в його нових стосунках. Мабуть вона начиталася писань Сен-Симона і Фур’є, які пропагували жіночу свободу, в дусі, котрий знайде продовження в ідеї «склянки води» Александри Коллонтай. Тобто, що за соціалізму подолати сексуальний потяг з ким завгодно, буде так само легко, як погамувати спрагу склянкою води.
Попри всю прогресивність поглядів, інформація про перелюб спричинила в Герцена спалах дрібнобуржуазного почуття власності на дружину, і він зажадав, аби родина Гервегів пошукала собі інше обійстя. Георг Гервег спочатку стверджував, що краще вкоротить собі віку, але згодом разом з дружиною таки полишив гостинну оселю Герценів.
Як з’ясувалося потім, Герцен поквапився вважати інцидент вичерпаним і пробачив зрадницю. Котра невдовзі після скандалу народила дочку Ольгу, якій доля подарувала понад сотню років життя.
Після примирення з чоловіком Наталя Герцен розпочала листуватися з коханим Георгом Гервегом, аж поки той не вирішив оприлюднити всі листи з власними коментарями. Ну які можуть бути таємниці у затятого соціаліста від товаришів по справі визволення пролетаріату?
 |
| Мітте Ф. Емма Гервег. Бл. 1842 р. Гітц Г. К. Георг Гервег. 1843 р. |
Герцен мужньо пережив смерть дружини, переїхав до Лондону, де облаштував власну друкарню та почав видавати альманах «Полярная звезда». До нього долучився ліпший друг юнацьких літ Ніколай Огарьов, у взаємодії з котрим Герцен налагодив випуск часопису «Колокол».
Взаємини Герцена з родиною Огарьових утворили новий любовний трикутник, і цього разу вдовець не збирався грати роль рогоносця. Для розуміння цих відносин слід повернутися до подій, що передували шлюбам як Герцена, так і Огарьова.
Ще в ранній молодості палкі юнаки скали присягу на Воробйових горах офірувати власне життя справі визволення Росії від самодержавного ярма. «Сенсимонизм лег в основу наших убеждений и неизменно остался в существенном. С одной стороны, освобождение женщины, призвание ее на общий труд, отдание ее судеб в ее руки, союз с нею как с равным.
С другой – оправдание, искупление плоти… человек достигал созвучного единства, догадывался, что он существо целое, а не составлен, как маятник, из двух разных металлов, удерживающих друг друга, что враг, спаянный с ним, исчез!». (А. Герцен. «Былое и думы»).
Згадка Герцена про єдність і цілісність на противагу двоїстості та роздільності перегукується не тільки з міфом автора перших соціалістичних утопій Платона про розділених на дві половинки андрогінів, але і з вченням сенсимоністів. Відомо, що замолоду Герцена вельми зацікавили ідеї Анфантена – продовжувача справи Сен-Симона, який проповідував творення «соціальної» (ідеальної) людини – чоловіко-жінки чи андрогіна.
Анфантен вважав сенсимонізм новою релігією, верховним жерцем котрої мусить бути ідеальна пара чоловіка і жінки. У пошуках власної «половинки» він здійснював далекі мандрівки, але здається так і не відшукав бажаного. Вірогідно на заваді стала бездуховність, породжена відсутністю керівної і спрямовуючої сили «духовных скреп» московського православ’я.
На відміну від Анфантена московський філософ Владимир Соловйов також здійснив мандрівку до Єгипту, і в пустелі неподалік від Каїра в нього
Подібно до московського містичного філософа, саме пошуками незбагненного об’єкта неусвідомлюваних бажань, а зовсім не проблемами ліквідації приватної власності, переймалися усі соціалісти від Платона до Герцена. Устрій ідеальної «Держави» Платона передбачав повну відсутність особистого вибору сексуальної партнера. Справа величезної державної ваги, як утворення подружніх пар, на думку давньогрецького мислителя, могла відбуватися виключно за вказівками правителів-філософів. Їх «посередництво» мало на меті відновити цілісність андрогіна, відповідно до ідеалу висловленого Платоном в діалозі «Бенкет».
Помітно, що московським більшовикам вдалося реалізувати лише половину задуму Платона – вони узурпували державну владу, оголосили себе філософами напрямку «діалектичного матеріалізму», але попри всі зусилля, їм не вдалося суттєво зруйнувати традиційні підвалини, щоби цілеспрямовано керувати інститутом родини.
Прагнення відновити цілісність андрогіна, яку зараз назвали б бісексуальністю, помітна кожному уважному читачу творів Герцена. «Любовь есть единственный возможный путь к восстановлению человека… два человека, потерянные друг в друге, любовью составляют ангела, т. е. выражают во всей чистоте первого человека, возвращаются к тому единству, которое уничтожает борение. Двойство – всегда борение. Бог – един». (Г. Флоровский. Искания молодого Герцена. Современные записки, № 40, 1929. – С. 355).
Герцен намагався подолати «двоїстість» та відшукати «єдність» за допомогою родин своїх приятелів. З розповідей «Былого и дум» дізнаємося, як він втручався в родинне життя Кетчерів, Енгельсонів та Огарьових.
Останній випадок виявився найбільш вдалим. Огарьов люб’язно поступився Герцену власною дружиною, і всі троє зберегли дружні взаємини. Усе вийшло настільки вдало, що автор «Былого и дум» казав своєму найкращому другу: ми «разрозненные тома одной поэмы». Унаслідок союзу Олександра Герцена та Наталі Тучкової-Огарьової народилося троє дітей, котрі офіційно вважалися дітьми Ніколая Огарьова. Утім, жодному з дітлахів не судилося дожити до повноліття.
Дружна трійця тривалий час мешкала в повній гармонії в спільній оселі. Герцен займався з Огарьовим революційними та видавничими справами, і реалізував пошуки соціалістичного ідеалу в дусі Анфантена з формальною дружиною ліпшого друга. Ідилія тривало не довго.
Попри заповіт першої дружини Герцена, в нової подруги не склалися стосунки з його дітьми від першого шлюбу. Діти Герцена, Гервега та Захар’їної вважали, що через зв’язок з Огарьовою, вона і їх батько завдали дошкульного удари в спину багатолітній дружбі двох борців за визволення Росії.
 |
| Нащадки Герцена |
Останній також вважав, що їх дружба витримала всі випробування: «Что любовь моя к тебе так же действительна теперь, как на Воробьёвых горах, в этом я не сомневаюсь». Понад те, Огарьов зізнався Герцену: «Ты иногда мне намекал, что ты внес в мою жизнь горечь. Это неправда! Я в твою жизнь внес новую горечь. Я виноват». Істинно сказано: «Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!». (1-е до коринтян. 13:4 – 8).
Але це стосується лише щирої, справжньої любові. Коли минулося відчуття новизни, а з ним і романтичні почуття, Наталя та Олександр зрозуміли, що відшукати свою «половинку» їм так і не вдалося. Тучкова тлумачила власні колишні пристрасті, не інакше як «вспышку усталого сердца». Майже за рік до своєї смерті Герцен зізнався Огарьову: «Обрывается все на мне. Что впереди – я издали не знаю и иду с завязанными глазами. Жизнь частная погублена». Разом з розчаруванням в Наталі Тучковій-Огарьовій, з котрою прожив до своєї смерті, Герцен зневірився і в соціалістичних ідеях.
Вдова Огарьова та Герцена пережила своїх чоловіків на кілька десятиліть, і присвятила решту життя мемуарам та оприлюдненню літературної спадщині свого любаса, і за сумісництвом, друга законного чоловіка.
Особливостями сексуального вибору Огарьов нічим не поступався друзяці Герцену. Він тричі одружувався, але ніколи не мав дітей. Хоча перші дві дружини вагітніли майже одразу від інших чоловіків, щойно полишали Огарьова.
Мабуть революційний демократ таки добряче допік першій дружині, котра навідліг відмовлялася давати йому розлучення. Хоча саме вона і зруйнувала їх шлюб, коли одного дня оголосила Огарьову, що завагітніла від його приятеля Сократа Воробйова. Трохи відволікаючись, відзначимо, що Воробйови, в тому числі й гори, відігравали важливу роль в житті Ніколая Платоновича Огарьова.
Попри зраду дружини Марії, в дівоцтві Рославлевої, він визнав дитину своєю. Чим здивував навіть полум’яного борця за сексуальну соціалістичну революцію Герцена, який вигукнув: «Да, когда же предел этим гнусностям их семейной жизни?».
Марія народила мертву дитину, і після пологів, наприкінці 1844 року, шлюбне життя Огарьових увірвалося остаточно. Фактично, але не формально. Ще під час «подружнього життя» Огарьов подарував усю батьківську спадщину, близько півмільйона рублів, дружині. Він користувався цими грошима як позикою: під вексель та з виплатою Марії процентів за користування «кредитом».
«Прогресивна громадськість», в особі Некрасова і Панаєвої, належним чином оцінила розумові здібності Огарьова, і встала на захист фінансових інтересів його дружини. Подейкують, що після того як художник Сократ Воробйов кинув Марію, та передала «нажитый непосильным трудом» капітал Панаєвій, на тих же умовах, що і з Огарьовим. Щоправда дружина Панаєва і Некрасова виплачувала відсотки за користування позикою куди як гірше за попередника Огарьова.
До справ котрого ми й повернимося. Через кілька років після фактичної руйнації першого шлюбу він познайомився з Наталею Тучковою, батьки якої вимагали офіційного оформлення подружніх взаємин. Перша дружина Марія не тільки не давала розлучення, але й написала донос, що Огарьов завинив їй чималу суму грошей, «которую, конечно, и заплатил бы он, если бы не попал в коммунисты под руководство Тучкова».
Зусиллям колишньої дружини Огарьов та його майбутній тесть потрапили під арешт у 1850 році, з подальшим таємним поліційним наглядом. Навесні 1853-го Марія Огарьова-Рославлєва попрямувала в засвіти, чим відкрила своєму колишньому шлях до нового подружнього життя. На початку 1856 року подружжя Огарьових оформило закордонні паспорти для лікування Ніколая Платоновича в північній Італії, та попрямувало в… Лондон до Герцена. Про те, що сталося потім, Ви, шановний читачу, вже знаєте.
Після того як Огарьов віддав власну дружину у користування найкращому другу, він начебто знайшов справжню розраду в особі англійської професійної повії Мері Сазерленд. Її професійним навичкам Огарьов присвятив зворушливі рядки:
«Как благодарен я тебе
За мягкость ласки бесконечной».
Мотиви вчинку палкого революціонера чудово пояснив, зовсім на іншому матеріалі, батько психоаналізу Зигмунд Фрейд в тексті 1910 року «Про особливий тип «вибору об’єкта» у чоловіків», з котрим і радимо ознайомитися допитливим читачам.
У новому шлюбі Огарьов поринув у виховання байстрюка «дружини» Мері та онука свого найкращого друга Герцена – сина Олександра Олександровича Герцена та Шарлоти Гетсон, котра вкоротила собі віку у водах Женевського озера в червні 1867 році. Радощі нового родинного життя перетворили незламного революціонера Огарьова на хронічного алкоголіка, який потерпав від періодичних нападів епілепсії.
Бо мотиви Кандавла в строкатій какофонії нерозділеного кохання завжди відлунюють болісно і брутально…
Особливостями сексуального вибору Огарьов нічим не поступався друзяці Герцену. Він тричі одружувався, але ніколи не мав дітей. Хоча перші дві дружини вагітніли майже одразу від інших чоловіків, щойно полишали Огарьова.
Мабуть революційний демократ таки добряче допік першій дружині, котра навідліг відмовлялася давати йому розлучення. Хоча саме вона і зруйнувала їх шлюб, коли одного дня оголосила Огарьову, що завагітніла від його приятеля Сократа Воробйова. Трохи відволікаючись, відзначимо, що Воробйови, в тому числі й гори, відігравали важливу роль в житті Ніколая Платоновича Огарьова.
Попри зраду дружини Марії, в дівоцтві Рославлевої, він визнав дитину своєю. Чим здивував навіть полум’яного борця за сексуальну соціалістичну революцію Герцена, який вигукнув: «Да, когда же предел этим гнусностям их семейной жизни?».
Марія народила мертву дитину, і після пологів, наприкінці 1844 року, шлюбне життя Огарьових увірвалося остаточно. Фактично, але не формально. Ще під час «подружнього життя» Огарьов подарував усю батьківську спадщину, близько півмільйона рублів, дружині. Він користувався цими грошима як позикою: під вексель та з виплатою Марії процентів за користування «кредитом».
«Прогресивна громадськість», в особі Некрасова і Панаєвої, належним чином оцінила розумові здібності Огарьова, і встала на захист фінансових інтересів його дружини. Подейкують, що після того як художник Сократ Воробйов кинув Марію, та передала «нажитый непосильным трудом» капітал Панаєвій, на тих же умовах, що і з Огарьовим. Щоправда дружина Панаєва і Некрасова виплачувала відсотки за користування позикою куди як гірше за попередника Огарьова.
До справ котрого ми й повернимося. Через кілька років після фактичної руйнації першого шлюбу він познайомився з Наталею Тучковою, батьки якої вимагали офіційного оформлення подружніх взаємин. Перша дружина Марія не тільки не давала розлучення, але й написала донос, що Огарьов завинив їй чималу суму грошей, «которую, конечно, и заплатил бы он, если бы не попал в коммунисты под руководство Тучкова».
Зусиллям колишньої дружини Огарьов та його майбутній тесть потрапили під арешт у 1850 році, з подальшим таємним поліційним наглядом. Навесні 1853-го Марія Огарьова-Рославлєва попрямувала в засвіти, чим відкрила своєму колишньому шлях до нового подружнього життя. На початку 1856 року подружжя Огарьових оформило закордонні паспорти для лікування Ніколая Платоновича в північній Італії, та попрямувало в… Лондон до Герцена. Про те, що сталося потім, Ви, шановний читачу, вже знаєте.
 |
| Наталя Тучкова-Огарьова, Олександр Герцен та Ніколай Огарьов |
«Как благодарен я тебе
За мягкость ласки бесконечной».
Мотиви вчинку палкого революціонера чудово пояснив, зовсім на іншому матеріалі, батько психоаналізу Зигмунд Фрейд в тексті 1910 року «Про особливий тип «вибору об’єкта» у чоловіків», з котрим і радимо ознайомитися допитливим читачам.
У новому шлюбі Огарьов поринув у виховання байстрюка «дружини» Мері та онука свого найкращого друга Герцена – сина Олександра Олександровича Герцена та Шарлоти Гетсон, котра вкоротила собі віку у водах Женевського озера в червні 1867 році. Радощі нового родинного життя перетворили незламного революціонера Огарьова на хронічного алкоголіка, який потерпав від періодичних нападів епілепсії.
Бо мотиви Кандавла в строкатій какофонії нерозділеного кохання завжди відлунюють болісно і брутально…
Далі буде…
Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!
Немає коментарів:
Дописати коментар