Александр Щербаков – маршал московсько-більшовицької пропаганди

 

Фіногенов К. «І. Сталин, В. Молотов, К. Ворошилов, А. Щербаков, А. Василевський за розробкою плану оточення армії Паулюса в районі Сталинграду».

  Ви навряд чи знаєте, хто такий Александр Щербаков. Даремно! Геббельсу, до його майстерності в брехні та пропаганді тоталітаризму, у формі ідеології людиноненависницького московського комунізму, треба було ще дорости.
  Цю особу Сталін називав власним «маршалом пропаганди», і навіть його смерть використав для чергової хвилі репресій – фабрикації звинувачень проти «врачей-убийц». Понад двадцять років Щербаков фактично формував московсько-більшовицьку машину пропаганди, безпосередньо розробляв та запроваджував технології промивання мізків, творив «культ личности Сталина».
  Ще в юнацькі роки Щербаков відзначався неабиякими провідницькими та організаційними здібностями. Напередодні повалення самодержавства п’ятнадцятирічний робітник-залізничник створив кілька молодіжних революційних гуртків, а після утвердження диктатури московського більшовизму вступив до Комуністичного університету, і трохи згодом закінчив навчання в Інституті червоної професури.
  У 1934 році Молотов, від імені Політбюро ЦК ВКП(б), зробив 32-літньому Щербакову, який не відзначився жодним твором красного письменства, пропозицію очолити Спілку письменників (СП) СССР. Партія вважала, що відповідальний секретар «літературних військ СССР» може бути повністю позбавлений як письменницького хисту, так і літературного доробку.
  Бо головна його функція – керувати і спрямовувати «творчий» процес в ідеологічно вивіреному напрямку соцреалізму, щоби всі літературні вироби були просякнуті «героической борьбой международного пролетариата, пафосом победы социализма, отражающие великую мудрость и героизм коммунистической партии». Тобто далекому від літературної творчості партійному функціонеру належало слідкувати, щоби твори письменників вихваляли начальство в доступній для нього формі.

Герасимов А. «Головний павільйон ВСХВ». Зображена вся сталінська кліка. Щербаков позаду, за Кагановичем.

  «Великий пролетарский писатель» Максим Горький, у листі до нового відповідального секретаря СП СССР, саме так і тлумачив задачу Щербакова на новій посаді. «В лице Вашем беспастушная, беспризорная литература найдет, наконец, энергичного пастыря и организатора анархически растрепанных, но все же социально ценных сил, которым необходимо мягкое, но умное и продуманное руководство, кое непрерывно внушало бы им, как велика ответственность, возлагаемая на литературу эпохой и Страной Советов».

На дачі А. Горького нарком  М. Валлах (Литвинов), письменник Л. Нікулін, оргсекретар Спілки письменників СССР А. Щербаков, письменники А. Горький і Г. Уеллс. 1934 р.

  Щоправда, вже в наступному 1935 році між Горьким і Щербаковим, виникли розбіжності і суперечності стосовно організації літературного процесу в Совдепі. Як і належало палким революціонерам та відданим ленінцям, вони почали скаржитися тиранії сталінської камарильї, звинувачуючи один на одного у відхиленнях від генеральної партійної лінії. Для обох організаторів літературної справи комунізму ці суперечки не мали значних наслідків і закінчилися зі смертю Горького влітку 1936 року.
  Виходячи з учення діалектичного матеріалізму, Щербаков вважав, що творче натхнення письменників стимулюють цілком матеріальні речі, як скажімо, виділення дачних ділянок у Передєлкіно чи можливість виїхати в закордонне відрядження. Сталінський посіпака вилучив з переліку претендентів на 30 перших дачних ділянок 8 московських «письменників» жанру соцреалізму, чим вельми образив обділених комуністичних борзописців.

Сталінська кліка прямує на першотравневу демонстрацію. Щербаков перший в другому ряді.

  Стосовно закордонних відряджень московсько-більшовицьких графоманів Щербаков писав Сталіну: «Т. Ст. Воевать нам придется. Писателей надо к этому готовить. Я выдвигаю вопрос о посылке части писателей за границу — не потому, что им хочется (они как раз могут и не попасть), а для того, чтобы они лучше изучили «соседей». Для этой цели следовало бы строго отобрать человек 10–15 писателей».
  Тобто, відповідальний секретар СП СССР поділяв погляди ставленця кремлівського комунізму в Італії Антоніо Грамші на стратегію гібридної війни московського більшовизму проти країн Заходу: розхитувати країни Вільного світу зусиллями комуністичної агентури та корисних для Москви бовдурів, з метою перехопити владу та встановити тоталітарний режим комунізму.
  Влітку 1935 року у Парижі відбувся Міжнародний антифашистський конгрес на захист культури. Зайве згадувати, що фашизм – режим Муссоліні в Італії, за весь час існування не здійснив навіть тисячної долі відсотка злочинів, вчинених московським більшовизмом проти населення власної підвладної країни. Але щербакови всіх часів і ґатунків чхали, і досі чхають, на реальність.
  Утім, навіть корисні бовдури московського комунізму, яких химерні переконання не позбавили мізерної крихти здорового глузду, відмовилися брати участь в збіговиську відданих посіпак московсько-більшовицької пропаганди. Дивним чином сумління, чи залишки розумових здібностей, посприяли тому, аби від участі у вихваляннях у Парижі сталінської кліки, в доступній для неї формі, відмовилися Горький, Шолохов та Роллан. Що дає підстави вважити їх особами з мінімальною кількістю розуму та сумління.
  На противагу Бабелю, Вс. Іванову, Еренбургу, Кольцову, Пастернаку, Табідзе, Нік. Тіхонову, Ал. Толстому та іншим підлабузникам ленінському тоталітаризму, котрих очолив Щербаков. На тому конгресі взяли участь 230 письменників із 35 країн, що побажали відігравати роль підбріхувачів режиму московського комунізму. Зайве казати, що майстри соцреалізму, на кшталт хронічних алкоголіків Фадєєва та Шолохова, працювали за принципом: «мы пишем по указке наших сердец, а наши сердца принадлежат партии». Категоричні вказівки котрої доводив до їх відома Щербаков.
  У 1937 році Щербаков організував святкування століття від дня народження Пушкіна, жодним чином не причетного до ідей комунізму. Чим, укотре, довів, що між московським більшовизмом та великодержавним «русским» шовінізмом не існує суттєвої різниці. Відзначимо, що формально захід очолював борзописець та батько соцреалізму Алексій Пєшков, який вважав себе «Максимом Горьким», але над усіма організаційними питаннями наглядав Щербаков.

Маршал С. Будьонний і перший секретар МК ВКП(б) А. Щербаков в президії партконференції Московського військового округу. 1939 р.

  Котрий розумів реальну вартість московської комуністичної диктатури для всіх поневолених Москвою народів. Тому в жовтні 1941 року, коли московсько-більшовицька номенклатура готувалася дати драла з Москви, до якої наблизилися частини Вермахту, Щербаков відвідав майстерню, де раби комунізму виготовили прапори для нагородження частин, яким режим надав звання «гвардійських».
  Згідно спогадів московського емігранта Бориса Ніколаєвського, надто вгодований майстер комуністичної пропаганди, точніше перший секретар Московського міському партії більшовиків Щербаков, прочитав написи: «За Родину! За Сталина!», і подзвонив диктатору «пролетаріату» Сталіну. Після нетривалої наради комуністичні пахани вирішили прибрати напис «За Сталина!», і за його рахунок збільшити в розмірі напис «За Родину!». Тобто, ортодоксальні марксисти знехтували положеннями «Маніфесту комуністичної партії» Маркса та його посіпаки Енгельса, що «пролетарі не мають батьківщини».
  Після організації роботи з комуністичними письменниками – «пролетариями умственного труда», партія спрямовувала Щербакова на інші відповідальні посади, де він суворо дотримував партійну лінію на державний терор та його виправдання. Досягнення на ниві більшовицького тоталітаризму надихнули Сталіна призначити Щербакова в 1938 році головою парткому Москви, з подальшим підвищенням до члена Політбюро ЦК ВКП(б) у лютому 1941 року.
  У травні того року Щербаков додатково отримав посаду секретаря ЦК ВКП(б), а також очолив Оргбюро ЦК, Управління агітації та пропаганди та Відділ міжнародної інформації ЦК ВКП(б).
  На третій день після переходу СССР з гітлерівської коаліції до антигітлерівської, що вважається совками початком «великой отечественной войны», комуністичний режим створив «Совинформбюро» («Советское информационное бюро») з метою промивання поневоленим Москвою народам мізків брехливою пропагандою. Зайве казати, що його очолив Щербаков. Котрого в 1942 році режим призначив ще й начальником Главпура РККА («Главного политического управления Рабоче-крестьянской Красной Армии»).

 Шмарінов Д.  «Парад на Красній площі 7 листопада 1941 року». Щербаков стоїть позаду Сталіна.

  Геббельс, котрий завдяки пропагандистам сталінізму та їх союзників на Заході, вважається майстром брехливої пропаганди, вельми поступався у цій царині Щербакову. Візьмемо хоча б назву «міністерство пропаганди» і порівняємо з «совінформбюро». Будь яка притомна людина без зайвих пояснень розуміє різницю між пропагандою та інформуванням. І це лишень дріб’язок, у порівнянні з іншими досягненнями, якими комуніст Щербаков перевершив свого нацистського колегу.
  На посаді комісара «совєтського інформування» Щербаков розкрив усі приховані таланти, щоби «шире информировать личный состав о зверствах немецко-фашистских захватчиков, о их целях истребить советский народ, а оставшихся в живых превратить в рабов. Воспитывать на этом жгучую и беспощадную ненависть к врагу». Дивним чином маршал совкової пропаганди не згадав, що всі перелічені діяння стосовно населення СССР здійснили, за пару десятиліть перед гітлерівським вторгненням, московсько-більшовицькі окупанти. А в тих хто вижив після жахіть червоного терору, комуністичні опричники «виховали жагучу та нещадну ненависть до ворогів» народу, що запровадив комунізм.
  Задля виконання поставлених ленінсько-сталінською партією задач, Щербаков виховував та спрямовував у бойові частини військ СССР осіб з довгими язиками та повною відсутністю інтелекту, котрих називали «замполиты, политруки, а по прежнему – комиссары».
  Творець комуно-московської пропаганди збагнув, що в справі промивання мізків усіх поневолених Москвою народів не можна покладатися лише на матеріал створений на офіційній мові імперії. Тому він запровадив поширення комуністичного агітпропу мовами поневолених московством народів. Для багатьох з них навіть почали видавати газети рідною мовою.
  Московські комуністи на всю розгорнули примітивний агітаційний балаган, котрий наразі не викликає нічого крім здивування – як у це можна було вірити? Усім охочим радимо переглянути тогочасну совкову агітацію, вся сутність котрої зводиться до єдиного визначення – примітив. Саме в цій манері працювали пересувні театри, концерні бригади, агітаційні фільми, один з котрих «Разгром немецких войск под Москвой» у 1943 році отримав премію Оскар. Що багато говорить і про саму премію, і про її журі, і про дружню Московії олігархію США та ще багато про що інше.
  Щербаков змусив працювати на порятунок московського комунізму не тільки підвладних борзописців, але й підлеглу режиму Московську православну церкву «РПЦ». Саме завдяки Щербакову комуністи зробили ставку на пропаганду культу Александра Невського, Дмитрія Донського, Кутузова та Суворова. Зайве казати, що всі вони не мали жодного стосунку до комунізму, але якнайбільше відповідали потребам московського великодержавного шовінізму.
  Диктатор СССР Сталін настільки довіряв Щербакову, що підписував усі пропоновані і завірені ним документи без жодної затримки. Бо маршал пропаганди мав властиву кожному комуністи схильність до того, що Джордж Орвелл назвав двоєдумством (doublethink) — здатністю вважати правильними два взаємовиключні твердження.
  Наприклад, коли Державний комітет оборони СССР у жовтні 1941 року ухвалив евакуювати партійну еліту та її обслугу з Москви, Щербаков підтримав рішення партії, і заразом, закликав населення Москви захищати імперську метрополію до останньої краплі крові. Також відсторонив від посад та навіть наказав заарештувати деяких представників комуністичної партноменклатури, котрі чкурнули з Москви раніше за Політбюро ЦК ВКП(б). І разом з тим організовував евакуацію підприємств й інших закладів у східні колонії червоної імперії. Та керував зведенням оборонних споруд довкола Москви і налагоджував роботу системи ППО…

Овечкін. Н «Ставка перед штурмом Берліну». Щербаков у окулярах, між Калініним та Скрябіним (Молотовим).

  Щербаков у СССР, як і Черчилль на Заході, створив і поширив версію подій Другої світової війни, яка відбілювала його режим і малювала суцільно пекельною фарбою супротивника. Вигадка виявилася настільки вдалою, що різні шарікови, ватнікови, совкови та царьови і досі знають, на рівні загальної парадигми щербаківської пропаганди, про події «великой отечественной войны», і не мають уявлення про співпрацю Совдепа з Рейхом, про перші роки Другої світової війни, про перебування СССР в гітлерівській коаліції тощо.
  Сталін настільки цінував досягнення свого маршала пропаганди, що винагородив цивільного посіпаку званням генерал-полковника, орденами Суворова й Кутузова, котрі давали лише бойовому генералітету та трьома орденами Леніна.
  І хтозна, якою була б історія Совдепа, якби Щербаков пережив Сталіна. Можливо він став наступним диктатором СССР і виявився б жорсткішим за своїх попередників. Але, згідно спогадів Хрущова, Щербаков в черговий раз дав пияцтву бій, під час святкування перемоги над III Рейхом, і… Перемогло, як завжди пияцтво: маршал пропаганди СССР сконав, згідно офіційної версії від інфаркту, 10 травня 1945 року. Мабуть так і не отямившись після надмірної пиятики.

Марка СССР на честь 5-ї річниці смерті Щербакова. 1950 р.

  Але й мертвий Щербаков продовжував працювати на справу Леніна – машину тоталітарного державного московсько-більшовицького терору. На початку 1950-х років смерть маршала совкової пропаганди використали в якості обвинувачень у справі «врачей убийц». Кардіолога Якова Етінгера, який доглядав за станом здоров’я Щербакова, звинуватили в діях, що спричинили наглу смерть очільника московської пропаганди, і замордували в чекістських буцегарнях. Як упир, Щербаков і далі сіяв смерть і руїну в реальному світі.
  Як і його справа – звеличання та вихваляння злочинної та брехливої ідеології комунізму. У котру ще й досі людство не забило осиковий кілок.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!