Психологічні основи рашизму

Будаєв А. Сатирична пародія на мурал з Хафезом аль-Асадом в Північній Кореї

  У пориві безсилої люті московська пропаганда пробиває чергове дно. Запопадливим адептам «русского мира» недостатньо злочинів скоєних в Україні: паплюження храмів та шкіл, ґвалтування жінок і дітей, розстрілів мирного населення. Телеканали РФ закликають до нових актів геноциду, один лютіший за інший. На зміну закликам руйнувати критичну інфраструктуру, прийшли пропозиції знищувати дорослих українців, а дітей перевиховувати чи топити.
  Звідки стільки люті в осіб, з якими ще порівняно недавно ми жили в одній країні та їздили один до одного в гості? Невже у всьому винен Путін чи жменька пропагандистів? Чи могла незначна меншість так уплинути на умонастрої мільйонів?

ФРашизм

  Явище, подібне московському, світ спостерігав, за історичними мірками, нещодавно. Перемогу над ним московство досі вважає своїм найбільшим досягненням. Феномен німецького нацизму, в поєднанні з іншими проявами деструктивної поведінки людей, вивчав видатний німецький та американський психолог Еріх Фромм. Використаємо методологію його фундаментальних досліджень, для розуміння того, що відбувається з «русским миром».

  Точка відліку концепції Фромма — вчення батька психоаналізу Зигмунда Фрейда про основні джерела психічної енергії людини: Ерос — жагу життя, продовження роду, творчості, й Танатос — деструктивне прагнення смерті та руйнації.
  Завдяки Еросу людські стосунки будуються на основі кохання та творення. Танатос проявляється у відносинах панування, яке Фромм ототожнює з садизмом, та підпорядкування (мазохізму). Садистська орієнтація переважає у правлячих груп, мазохістська — у підлеглих мас.
  Сутність садомазохістських взаємин — втеча від свободи в авторитаризм. Підлеглі відчувають мазохістське задоволення прямо пропорційне до повноти підпорядкування.

Історично обумовлені тенденції

  Московська державність веде відлік з моменту завоювання північно-західних земель Русі-України ханом Батиєм. На захоплених землях Орда порядкувала як окупант, покладаючи на підвладних князів збір податків та безпосереднє управління територією.

  Окупаційна модель управління прийшлася до смаку володарям Московії. Навіть позбувшись ханської оруди, вони продовжили керувати підвладними землями як окупанти. Найбільш наочно феномен проявився в опричнині Івана Грозного.

  Цар розділив країну на опричнину та земщину. Порядкування опричників обмежувала лише монарша воля, бо піддані сумирно підкорялися сваволі царських посіпак. Опричнина зійшла нанівець, але окупаційна модель влади збереглася. Наступники Грозного закріпачили більшість населення – селян.
  Офіційно рабство (холопство) існувало на Московії до 1704 року, поки Петро I не об'єднав Холопій приказ із Судним. Закріпачували лише православне населення, стосовно інших поневолених народів обмежувалися стягуванням ясаку. Унаслідок кріпацтва, московські можновладці і кріпаки відрізнялися немов два народи: різна мова, традиції, вбрання, кухня тощо.
  Відносини кріпацтва повністю відповідають фроммівському тлумаченню садомазохізму: поміщик не просто бажав навіювати селянам острах, а й вимагав від них любові та пошанування.
  Після скасування кріпацтва в 1861 році дворяни втратили право продажу залежних людей, але визиск селян лише посилився. Панщина та оброк залишилися в якості виплати оренди ґрунтів у поміщика, до них додали ще й обов'язковий викуп земельного наділу.
  Зі скасуванням кріпацтва відносини панування-підпорядкування припинили працювати на селі, що зрештою спричинило більшовицький переворот 1917 року. Щойно вщухла кривава революційна стихія, розпочалося чергове посилення окупаційної моделі управління країною.
  Чекісти визискували селян реквізиціями та продрозверстками (продрозкладками), знищували заручників і всіх, незадоволених московсько-більшовицькою окупацією. Найвищим проявом садомазохістської моделі суспільних взаємин стала колективізація ВКП(б) – Второе крепостное право (большевиков).
  У комуністичному ладі сконцентрувалася вся сутність садизму, в трактуванні Фромма. «Усі різноманітні форми садизму, які ми можемо спостерігати, зводяться до одного основного прагнення: повністю опанувати іншу людину, перетворити її на безпорадний об'єкт своєї волі, стати її абсолютним володарем, її богом, робити з нею все, що заманеться… Насолода цілковитим пануванням над іншою людиною є самою сутністю садизму». (Е. Фромм. Втеча від свободи).

Рашизм - чума XXI століття

  Комуністична влада трималася на масовому державному терорі та шаленій пропаганді, що іменувала вождів «геніями людства», «батьками народів», тобто обожнювала диктаторів. Безправні маси демонстрували симптоми мазохізму: підкорялися вождеві та уникали тягаря свободи. Спрацьовували захисні механізми, які давали простим людям відчуття причетності до чогось великого, змогу розчинитися в народній масі, і підкорятися всім вимогам тоталітарного режиму.
  Через усталену асоціацію садомазохізму зі збоченнями, Фромм, у застосуванні до звичайних людей, надавав перевагу назві «авторитарний характер». Авторитарній людині притаманне запопадливе ставлення до влади, бажання підкоряти інших і підкорятися самій.
  Такій особистості притаманне нарцисизм (самозакоханість), намагання відчувати повне задоволення собою. Хто не в захваті від нарциса, сприймається ним як ворог, бо «хто не з нами, той проти нас». Звідси вельми поширене на Росії відчуття життя в обложеній фортеці. Пригадайте комуністичні твердження про молоду більшовицьку республіку у вогненному кільці в 1918 році, про першу в світі соціалістичну державу у ворожому капіталістичному оточенні, сучасний несамовитий галас російських пропагандистів про підступи світових змовників проти РФ. Брехня російської пропаганди — похідна від нарцисизму, прагнення перетягнути на свій бік якнайбільше прихильників.
  Окупаційний характер влади Кремля яскраво проявлявся в Україні: в заборонах української мови царатом, Голодоморах, у формулі «один народ», що заперечує саме право на існування української нації.
  Сучасне загострення «братської любові» викликане психологічної травмою, завданої росіянам розпадом СССР, чи, в путінській термінології: «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття».

Розпад СССР як психологічна травма московства

  Пропаганда Совдепу сформувала в більшості підвладного населення уявлення про беззастережний авторитет комуністичної влади та безпомилковість курсу КПСС. Уявлення про життя в країні з найкращим суспільним ладом, де панує передове в світі вчення наукового комунізму, віра в те, що «мы впереди планеты всей», переповнювали совків нарцистичною погордою.
  Людина бачила себе гвинтиком єдиної комуністичної машинерії, відчувала власну значущість та приналежність до потужної системи. Підпорядкування авторитетам класиків марксизму і партійному керівництву держави задовольняло мазохістські потяги, а в епоху «розвинутого соціалізму», від людини навіть не вимагали самозречення, залишаючи місце для індивідуальності, в дозволених владою межах.
  З розпадом СССР у більшості населення зникло відчуття сенсу і мети життя, яку давала віра в міфи комунізму, виникло відчуття порожнечі та безглуздості існування.

Гойда! Кремль!

  До духовної кризи додалися економічні негаразди: крах соціалістичної економіки погіршив добробут багатьох груп населення. Інфляція та привласнення державою банківських заощаджень звели на пси плоди багаторічної праці багатьох у СССР.

  Більшість простолюду зниклої червоної імперії пережила потужну душевну драму: навіщо працювали, заощаджували, щось відкладали, якщо хтось поцупив плоди багатолітніх зусиль? Нездатність значної кількості людей зберегти накопичені кошти, підірвали віру дітей у компетентність батьків, які не спромоглися забезпечити нащадкам вдалий життєвий старт.
  В останні роки СССР і перші роки існування РФ панівний режим неодноразово опинявся в центрі скандалів, піддавався гострій критиці, чим руйнувалися уявлення підданого СССР про соціальну ієрархію та моральні цінності. Несподівано виявилося, що немає єдиного правильного світогляду, світ не чорно-біле протистояння соціалізму та капіталізму, а насичений різнобарв'ям ідеологій.
  Почуття стабільності розсипалося на порох, з ним випарувалося відчуття задоволення життям. Привабливість сумлінної праці, престиж багатьох професій розтанув, мов роса на сонці. Старше покоління московства переживало гіркоту розчарування, молодші шукали можливості легких шляхів вивищення в соціальній ієрархії. Популярність набули асоціальні види діяльності, які нібито дозволяли швидко збагачуватися без копіткої праці.
  Віра в демократію згасла так само швидко, як і з'явилася. Люди, які голосували за популістів, штибу Жириновського, який обіцяв усе й усім, разом із виборцями, що піддалися на галасливу рекламу чи брутальний підкуп, розчарувалися у парламентаризмі. Народ, який власноруч обрав до влади чекістів і пройдисвітів, жахнувся наслідками вибору, і зрікся його, вдаючись до ностальгії за граничною ясністю виборів у СССР, коли голосували в обов'язковому порядку за єдиного кандидата, який нічого не вирішував.
  Оскільки кризовий стан утворився внаслідок поразки СССР у Холодної війни, в суспільстві вкоренилася ідея реваншу. Багато хто ототожнив особисту драму з «найбільшою геополітичною катастрофою XX століття». 

Немає більше часу!

  Путін лише озвучив те, що більшість росіяни прагнула почути. Що негаразди спричинені не невміння пристосуватися до умов, що змінилися, а самими змінами. Що крах СССР, і пов'язані з цим особисті драми, не наслідки нежиттєздатності комуністичного ладу, а результат підступних дій світової конспірологічної змови.
  Таким чином відбувалася проекція почуття особистої неповноцінності у відчуття національного приниження. Це звільняло від особистої відповідальності за власну долю, і дозволяло перенести обурення назовні, на «сили зла», що буцімто руйнували Росію.
  Московство чекало на месію, який врятує Росію, подолає наслідки геополітичної катастрофи. А також поверне життю сенс, душі – почуття стабільності, разом з ковбасою по 2,20.
  В особі Путіна більшість колишнього населення Совдепу й виховані ними піддані РФ здобули надію всіх сподівань. За його правління знов зросли ціни на нафту та газ. Нічого, що збільшення цін на нафтопродукти в XXI столітті принесло добробут лише невеличкій групі людей, які контролювали ресурси, адже дещо перепало і пересічному московству.

  Звичайно кепсько, що замість інвестицій у нові технології та соціальну царину, влада РФ використала нафтогазовий надприбуток для задоволення особистих забаганок. Але добре, що частину коштів витратили на корисну справу приготування до війни за відновлення СССР.
  З відродженням якого московство пов'язує надії на повернення до «золотого віку» смачного пломбіру по 20 копійок. У суспільство з твердою ієрархією, де жодний представник креативного класу не заробить мільйони власним інтелектом. Де суцільне вороже оточення робить життя на Росії простим і зрозумілим: мовляв, весь світ спить і бачить, як поневолити народ країни РФ і привласнити «золото наших икон, золото наших хлебов» (К. Кінчев).

#рашизм

  Московству особливо догоджало, що новий лідер простий хлопець з пітерського підворіття, який піднявся з соціальних низин на владний Олімп, що служить запорукою його здатності підвести з колін Росію. Він повернув простим москвинам почуття переваги над поневоленими народами, на думку московства, придатних лише тішити імперське самолюбство в якості героїв анекдотів.

  Насправді, Кремль дбає лише про збереження контролю за видобутком і продажем основних продуктів економіки РФ: нафти та газу. І очікує, коли в умовах боїв за відновлення СССР населення спрямує енергію на подолання наслідків «геополітичної катастрофи». Тоді з'явиться можливість тишком-нишком усунути всіх конкурентів, які бажають контролювати видобування та продаж нафти і газу.
  Панівний режим мобілізував московство на війну проти України, розв’язуючи цим одразу кілька проблем: екстремісти знайшли прийнятну для влади царину застосування зусиль; економічно вразливі верстви населення отримали зарплати контрактників ВС РФ з можливістю грабувати в Україні; решта набула відчуття єдності в прагненні підвести Росію з колін.
  Путін уособив Росію, що віддзеркалилося в уславленій формулі «є Путін — є Росія, немає Путіна — немає Росії». Як і за часів панування комуністичної опричнини спостерігається всевладдя чекістів, з обожнюванням «батька народів, великого вождя». Панівний режим довів чисельність нових опричників — Росгвардії, до 200 тисяч осіб, на превелику радість московського обивателя, в уяві якого відроджується стабільність і знайомий образ величі Росії.
  Між почуттям ізольованості дисидента та відчуттям єднання з народом більшість московства обрала ототожнення з панівними настроями реваншизму, з Путіним та ідеєю величі Росії. У психологічному плані це компенсує економічну та культурну злиденність.

Z-шабаш

  Адже життя налагоджується! Добре, що по телевізору йде нескінченне шоу солов'євих-скабеєвих – вони тлумачать народу вимоги політичного моменту. Нічого, що рештки сина прийшли з України в пакеті: він загинув за Росію, а родина отримала грошову компенсацію. Гинуть українці і перетворюються на руїни їх міста? Не опиралися б, й війни не було б.
  Чи можна переконати людей змінити подібні упередження? Різні школи психології дають однозначну відповідь: світоглядні установки людина змінює лише під тиском революційних обставин.
  Досвід III Рейху засвідчує: докорінна зміна суспільних настроїв, подібних рашизму, здатні змінити лише поразка у війні, крах шовіністичних ілюзій і демонтаж імперії.

Перемогли нацизм - переможемо і рашизм!

  Наразі українці захищають не лише право на існування своєї нації та держави, а й дають московству шанс, після поразки у війні з Україною, розпочати творення державності на якісно новій основі – національної, а не імперської, ідентичності. Тоді вони відчують себе великоросами чи московитами, а не частинкою імперського «многонационального российского народа». А колонізовані народи здобудуть право на життя в своїх національних незалежних державах.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!