Емір Тимур – геополітичний батько Московії

 

Джаббаров І. Пам'ятник Аміру Тимуру в місті Шахрисабз (Узбекистан)

  Московська історіографія стверджує, що відокремлення Московії від Золотої Орди – спільної держави триєдиного народу (тюрків, фіно-угрів та московитів), почалося з Куликовської битви – найбільшої з битв середньовіччя, які ніколи не відбувалися.
  Справжнім чинником, що дозволив Москві утвердитися, як незалежному князівству, була діяльність еміра Тимура (Тамерлана), який менше за все переймався московськими проблемами. Та й війну проти Золотої Орди Тимур почав вимушено.

Тохтамиш у пошуках ласки Тимура

   З 1359 по 1380 роки народ Золотої Орди потерпав від братовбивчих воєн. За цей період «Великої зам’ятні», на престолі змінилося 25 ханів, а деякі улуси навіть намагалися розбігтися по своїх національних квартирах.
  Населення наче збожеволіло і втратило розуміння, що тільки разом багатонаціональний золотоординський народ: тюрки, фіно-угри та московити здатен зарадити найбільшій геополітичній катастрофі Середніх віків – розпаду улусу Джучи. Тільки спираючись на «духовные скрепы» православні московити, мусульмани тюрки та фіно-угорські язичники спроможуться підвести з колін велич Золотої Орди.
  Проблема полягала в тому, що кожен претендент на престол Великого хана вважав виключно себе здатним повернути єдність золотоординських земель. Урус-хан, володар Синьої Орди (Сирдар’їнського улусу), в спробі об’єднання спадщини великого Джучи, наштовхнувся на запеклий опір інших Чингізидів, а також баїв Дешт-і-Кипчаку.
  У затятій боротьбі за євразійську єдність наклав головою батько Тохтамиш-оглана, що дало Урус-хану можливість посісти престол Білої Орди. Шукаючи могутнього союзника, Тохтамиш звернувся по допомогу до володаря Мавераннахру – еміра Тимура.

Невідомий художник. Тимур. 1774 р.

  Тимур не належав до роду Чингісхана, тому не міг мати жодних претензій не тільки на престол Золотої Орди, але й на титул хана. Ім’я Тимур можна перекласти з чагатайської як «Залізний». У молоді літа він отримав поранення, внаслідок якого шкутильгав усе життя, за що отримав прізвисько Лянг – «Кульгавий». Через це, в європейській історичній традиції Тимур більше відомий як Тамерлан, від спотвореного Тимур Лянг – Залізний Кульгавець.
  Тохтамишу вдалося втертися в довіру до Тимура, настільки, що вони заприсяглися бути братами й завжди допомагати один одному. Саме тому Тимур, осереддя держави якого знаходилося в межиріччі Сирдар’ї та Амудар’ї (Мавераннахрі), зголосився прийти на допомогу побратимові.
  За допомогою грошей, і що важливіше – війську побратима, Тохтамиш в 1376 році захопив міста Сабран і Сигнак. Утім, Тохта виявився кепським стратегом, тому зазнав поразки від сина Урус-хана, який здобув перемогу ціною власного життя.
  Поразка не засмутила Тохтамиша. Наступного року, він з новим військом, наданим Тимуром, вирушив здобувати ханську ставку. На початку його очікував успіх, якому поклала край нова поразка від іншого сина Урус-хана. Цього разу важкого поранення зазнав Тохтамиш, але його врятував родич Тимура, Ідик барлас, який вивіз нащадка Чингісхана до Бухари.

Невідомий художник. Портрет Тимура, 15 ст.

  Попри всі вимоги Урус-хана Тимур не видав йому побратима. Конфлікт завершився наглою смертю Урус-хана. Тохтамиш скористався ситуацією і за допомогою війська Тимура став ханом земель біля річки Сирдар’я.
  Невдовзі, не без допомоги московського князя Дмитрія, прозваного чомусь Донським, Тохтамишу вдалося заволодіти престолом усього улусу Джучи.
  Літописні джерела приховують від нас подробиці співпраці Дмитрія Донського і Тохтамиша. Вірогідно, Дмитрій допоміг Тохтамишу військом у боротьбі з беклербеком Мамаєм.
  Вдячний Тохтамиш, після перемоги над Мамаєм, зажадав від володаря Москви данини за роки «Великої зам’ятні». Князь Дмитрій почав видирати податки з підвладного населення, чим викликав народне невдоволення і повстання 1382 року.

Невідомий художник. Портрет Дмитрія Донського. XIX ст.

  Дмитрій покликав на допомогу Тохтамиша, який підійшов до повсталої Москви 23 серпня 1382 року. Оборону міста очолив литовський князь Остей. Як би Москва витримала ту облогу, вона б уже тоді, а не через століття, отримала незалежність і увійшла в орбіту впливу європейської держави — Великого князівства Литовського, Руського та Жемайтійського (ВКЛ).
  Пригадаємо: в ті часи Литвою називали землі сучасної Білорусі, Русь = Україна, Жемайтія – частина території сучасної Литви, Московія – Москва з околицями, яка згодом привласнила собі назву «Росія».
  26 серпня 1382 року частина московства піддалася на «мирні ініціативи» Тохтамиша, інша частина московитів, згідно «исконно-посконной» традиції, просто перепилася. Тохтамиш без опору захопив і спалив місто, перебив більшість мешканців, а потім передав його у власність одному з найвеличніших героїв московської історії — князю Дмитрію Донському. Який виплатив усю належну данину до копійки.
  Можливо ці події вплинули на рішення Тимура, розповідь про яке попереду.

Невдячний Тохтамиш

  Після того, як Тимур фактично зробив Тохтамиша великим ханом Золотої Орди, події почали розгортатися зовсім не так як сподівався емір Мавераннахру.
  У 1387 році Тохтамиш змовився з володарем Хорезму Хусейном Суфі здійснити підступний напад на Бухару – володіння еміра Тимура, який на той час вів бойові дії в Ірані.

Невідомий художник. Тимур і його вояки, які прохають еміра розпочати війну проти Тохтамиша. 1553 р.

  Вороже вторгнення змусило Тимура припинити похід, в якому вже підкорив Ісфаган та Шираз. Наступного року емір вибив ординців і хорезмійців зі своїх земель та переніс бойові дії на територію ворога. Військо Хорезму зазнало нищівної поразки, столицю держави, місто Ургенч, Тимур захопив і зруйнував.
  У 1389 році емір розпорошив війська Золотої Орди в районі річки Іртиш та землях сучасного Казахстану. У 1391 році Тимур досягнув берегів Волги і 18 червня завдав поразки Тохтамишу в битві на річці Кондурча. Хан Золотої Орди врятувався втечею до ВКЛ.

Перемога Тимура над Тохтамишем. Лицьове літописне зведення

  Після замирення Тохтамиша емір Тимур повернувся до військової операції проти Ірану та бойових дій на Кавказі. Куди в 1395 році вдерся Тохтамиш, спираючись на підтримку султана Єгипту Баркука, султана османів Баязида, султана Сивасу Ахмеда Бурханеддина, володарів Джелайріди и Мардіни, а також туркменського еміра та правителя Багдаду.

Держава Тимура

  Усі вони прагнули позбутися зарозумілого вискочки з роду Барласів. Боротьбі з цими ворогами емір Тимур присвятив решту життя.
   Від самого початку утвердження держави Тимур зіштовхнувся з величезними труднощами. Землі Мавераннахру не були достатньо родючими, аби утримувати армію, необхідну для захисту території, яка не мала жодного природного захисного бар’єру.
  Єдиний можливий вихід для держави Тимура –перенаправлення транзиту Шовкового шляху через Мавераннахр. Що викликало невдоволення усіх сусідів: Золотої Орди, Туреччини, Єгипту, Індії та Китаю.
  Боротьба за утвердження держави Тимура коштувала життя більшості його синів та онуків. Попри втрати еміру вдавалося дотримувати головних принципів державної безпеки: не воювати на власній території та атакувати швидше, аніж ворог змусить захищатися.
  У власній державі Тимур запровадив єдине законодавство базоване на приписах шаріату. Поширенню ісламу Тимур присвятив усе життя.
  Попри страхітливі перекази, емір був освіченою людиною, знав чотири мови, сприяв поширенню ісламу, дбав про культурний та економічний розвиток держави з осереддям у Самарканді.

Поразка Золотої Орди

  15 квітня 1395 року на річці Терек відбулася битва, яка стала визначальною для Золотої Орди.
  У боях емір використовував тактику фаланг часів Олександра Македонського. Найбільш боєздатні частини елітної кінноти Тимур зосереджував на правому фланзі війська, що дозволяло створити перевагу проти слабкішого лівого боку військ супротивника.
  У більшості випадків тактика виявлялася вдалою. Війську Тимура вдавалося зломити опір лівого флангу ворога, що надавало змогу, в подальшому, оточити всі його сили. Уникнення лобових атак заощаджувало живу силу війська Тимура та дозволяло досягати перемоги з найменшими втратами.

Похід Тимура проти Золотої Орди 1395 року

  За схожим сценарієм розгорнулася битва на Тереку. Тимур додатково посилив центр війська. Після вдаваної оборони на флангах, він зосередив удар по центру супротивника, внаслідок чого розбив вороже військо на дві частини, які почав швидко оточувати.
  Рятуючись від повного оточення, ординське військо дало драла. Попереду тікав Тохтамиш. Попри всі зусилля вояків Тимура, наздогнати хана Золотої Орди не вдалося.
  Поразка війська Тохтамиша відкрила еміру Тимуру шлях до всіх земель улусу Джучи. Частину військ емір повернув до Ширазу, а решта армії вирушила спустошувати ординські землі.

Шанс для Москви

  У серпні 1395 року армія Тимура увійшла до Рязанського князівства та взяла без бою місто Єлець. Сам емір участі в поході не брав. Удільний князь Федор Іванович Єлецький став бранцем війська еміра та згинув у полоні.
  Армія Тимура спустошила Астрахань, Сарай-Бату (столицю Золотої Орди), Азов і Кафу.
  Золота Орда зазнала нищівного удару, після якого так і не змогла оговтатися.
  Очікувала помсти і Московія — вірний союзник хана Тохтамиша. Князь Василій Дмитрієвич добре усвідомлював нікчемність московського війська, яке аж до нашого часу, здатне успішно воювати виключно проти набагато слабкішого супротивника.
  Тому, не покладаючись на своє слабодухе вояцтво, вирішив шукати захисту у вищих сил. 26 серпня 1395 року він здійснив хресну ходу з іконою Божої Матері, вкраденою Андрієм Боголюбським під час нападу на Київ 1169 року, відколи ікона Вишгородської Божої Матері перетворилася на ікону Володимирської богоматері.
  Того ж дня, військо Тимура залишило Єлець, та пішло додому. Ані Тимур, ані його воєначальники не залишили пояснення цього вчинку.
  Московство приписує порятунок чудодійній силі вкраденої в Русі-України ікони. Будемо дотримувати правила леза Окками, тобто не збільшувати сутності без потреби. Припущення про втручання надприродних сил порушує це правило. Адже ніщо не заважає вважати, що перемогу на Тереку Тимур здобув з волі вищих сил, які подарували йому владу над усією Золотою Ордою, з Московією включно.

Шараф ад-дін Алі Йєзді. Бенкет Тимура в Самарканді.

  Не серйозно вважати, що щирий мусульманин Тимур міг злякатися зображення чужих богів. В Індії це його не зупиняло жодним чином. До того ж, іслам повністю заперечує можливість, а отже і чарівні властивості, сакральних зображень.
  Не міг Тимур злякатися і московського війська, яке в усі часи можна схарактеризувати одною фразою: армія мародерів. Вони завжди перемагали не вмінням, а виключно величезною чисельною і, по можливості, технічною перевагою. Ні того, ні іншого князь Васька не мав.
  Швидше за все, Тимур зважив на події 1382 року, спустошення Москви Тохтамишем, і вирішив, що московство може слугувати противагою подальшим спробам ханів Орди зібратися з силами.

Держава Тимура

  Крім того, емір планував похід в Індію, яка приваблювала величезними скарбами. З Москви можна було зібрати данину хіба-що личаками (лаптями), які становили сакральну цінність лише для московитів. Похід в Залісся міг спричинити втрату часу та ініціативи, що дало б нагоду ворогам атакувати землі самого Тимура.

Вивищення Москви

  Якими б мотивами не керувався Тимур, головну вигоду отримала Москва.
  Після розгрому Золотої Орди, емір завдав дошкульних ударів Османській імперії, державам Індії, планував похід в Китай.
  Золота Орда зазнала нищівного удару, після якого не змогла оговтатися. На початку XV століття її розпад став незворотним. На її уламках утворилися Кримське, Астраханське, Сибірське, Казанське, Узбецьке, Казахське ханства, Ногайська Орда та кілька князівств на землях колишнього Володимиро-Суздальського князівства. Ініціативу змогло перехопити Московське князівство, землі якого не зазнали жодної шкоди від походів Тимура.
  У поєднанні з можливістю контролювати фінансові потоки на колишніх територіях Давньої Русі, підвладних Золотій Орді, це створило значну потугу для вивищення Московії.
  Після поразки зрадливий хан Тохтамиш намагався відновити політичний вплив за допомогою Великого князя Литовського, Руського та Жемайтійського Вітовта, але без значного успіху. 
  Держава Тимуридів в Центральній Азії існувала до початку XVI століття, поки Шейбані хан не видавив нащадків Тимура з їх земель. На цьому історія Тимуридів не скінчилася.

Емір Тимур

  Хан Бабур залишив землі Мавераннахру та захопив більшу частину Індії. Де його нащадки, династія Великих Моголів, панувала аж до британського вторгнення.
  Найбільшу користь з протистояння Тимура і Тохтамиша отримала Москва. Вона скористалася ослабленням Золотої Орди і з плином часу змогла загарбати не тільки всі ординські землі, але й в XX столітті, на нетривалий час, втягнути в царину впливу практично усі території підвладні колись Чингізидам, разом з більшістю тюркських народів.
  Московство на офіційному рівні не визнає значну роль, яку відіграв у становленні їхньої державності емір Тимур. Натомість, вони приписують його заслуги посіпаці Тохтамиша, князю Дмитрію Донському. Вважають, що його син спромігся призупинити хресною ходою з іконою, поцупленою у Вишгороді, повний розпад Золотої Орди.
  У пам’ять, про події 1395 року, Московська православна церква запровадила свято Стрітення богоматері, яке святкується щороку 26 серпня. Таким химерним чином московити відзначають найбільший подарунок долі в їхній історії — погром Золотої Орди еміром Тимуром.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!