Чи були давні в’ятичі слов’янами? 

 

В'ятичі сплачують данину князю Святославу Ігоревичу. Мініатюра Радзивіллівського літопису. Кінець XV століття.

  Племена в’ятичів у ранньому середньовіччі мешкали обабіч річки Ока, на територіях Брянської, Воронезької, Калузької, Липецької, Московської, Орловської, Рязанської, Смоленської та Тульської областей сучасної РФ. Московська історіографія вважає їх одним із східнослов'янських племен та предками московства.

  Утім, у приналежності в’ятичів до слов’ян виникають серйозні сумніви.
  «Повість временних літ» (ПВЛ) стверджує, що в’ятичі і радимичі походять від «ляхів», тобто західних слов’ян (Лаврентьевская летопись — Л.: 1926, — Стовпчик 12): «Полѧномъ же жиоущемъ ѡсобѣ, ӕкоже рекохомъ, суще ѡ рода Словѣньска, и нарекошасѧ Полѧне, а Древѧнѧ же ѿ Словѣнъ же, и нарекошасѧ Древлѧне. Радимичи бо и Вѧтичи ѿ Лѧховъ, бѧста бо в҃ брата в Лѧсѣх. Радимъ, а другому Вѧтко и пришедъша, сѣдоста Радимъ на Съжю, [и] прозв[а]шасѧ Радимичи, а Вѧтъко сѣде съ родомъ своимъ по Ѡцѣ, ѿ негоже прозвашасѧ Вѧтичи, иже бѧху в мирѣ Полѧне и Деревлѧне, Сѣверъ, и Радимичь, и Вѧтичи, и Хрвате».

Слов'яни та їх сусіди в VII - VIII столітті

  Перші сумніви в правдивості повідомлення ПВЛ стосовно в’ятичів виникли наприкінці XIX століття. І це жодним чином не стосувалося перевірки самого літопису на можливість його редагування спеціальною комісією створеною Єкатериною II, з метою написання історії Московії.
  У 1889 році разом з родиною повернувся на батьківщину Павло Якобій, чим скористався царат, і за участь у Польському повстанні 1863 – 1864 років відправив його на заслання. У 1893 році доктор медицини, який спеціалізувався на психіатрії, опинився в Орловській губернії.
  Як більшість освічених людей свого часу, Павло Якобій мав широке коло наукових зацікавлень. Крім медицини і психіатрії в царину його інтересів входили антропологія та етнографія.
  Досліджуючи психічні розлади Орловщини, він звернув увагу, що значна кількість захворювань місцевого населення властива фіно-угорським народам. Якобій не обмежився простим відзначенням цього факту, а занурився у вивчення звичаїв місцевого населення та топонімічних назв регіону. Наслідком досліджень стала ґрунтовна праця «Вятичи Орловской губернии» (1907).

Павло Якобій

  Досліднику вдалося виокремити три групи населення Орловщини, які відрізнялися за антропологічними ознаками. Одна з них мала виразні фіно-угорські риси, дві інші не мали яскравих ознак, за якими їх беззастережно можна було б віднести чи то до індоєвропейських, чи до фіно-угорських народів.
  Групу з яскравими фіно-угорськими ознаками, а саме вузькими обличчями та гострими підборіддями, дослідник назвав «залишками недорозвинених в’ятичів». Їх компактні місця проживання розтинали клином, з півночі (Калузька та Тульська губернії) на південь (Курська губернія), решту поселень московства.
  Результати досліджень Павла Якобія підтвердили незалежні розвідки етнографа та антрополога Ніколая Могилянського. Для тих, хто вважає всі гіпотези фіно-угорського походження московства підступними наклепами українських націоналістів, відзначимо, що Могилянський належав до партії конституційних демократів, і разом з нею, всіляко заперечував саму можливість існування окремої української нації. Але, він міг поєднувати інтелектуальну чесність науковця з шовіністичними переконаннями московського кадета.

Ніколай Могилянський

  Дослідження ранньосередньовічних поселень верхньої та середньої Оки, змусили його визнати: «Добытый мною материал показывает массу сходства, если не полного тождества... с теми образцами, которые собраны были еще раньше финским собирателем A. Heikel'ем гораздо восточнее, у чисто мордовского населения... Собранные мною коллекции внимательно осматривал покойный В. В. Стасов, причем постоянно повторял одну и ту же фразу: "все это финское”». (Могилянский Н. М. Поездка в центральную Россию для собирания этнографических коллекций // Материалы по этнографии России. Под ред. Ф. К. Волкова. Т. 1. — СПб., 1910).
  Слід відзначити, що розвідки Якобія, Могилянського та думки Стасова, через не співпадіння з панівною московською парадигмою, яка стверджувала слов’янське походження «великороссов», історики Московщини проігнорували.
  Лише майже через століття, вже на ґрунті нових досліджень, гіпотеза не слов’янського походження в’ятичів набула другого дихання.

В'ятичі: реконструкція зовнішності

  Московський антрополог Тетяна Трофімова на підставі власних досліджень стверджувала, що у в'ятичів переважає європеоїдний доліхокефальний і субуральський типи, який має відповідники серед фінно-угорському населення Надволжя і Передуралля. (Кривичи, вятичи и славянские племена Поднепровья по данным антропологии // Сов. этнография. 1946. № 1. С. 91 — 136).

Тетяна Алексєєва

  Видатний московський антрополог Тетяна Алексєєва вважала в’ятичів слов’янізованими фінами. «В'ятичі і східні кривичі за антропологічними особливостями слов'янізовані східні фіни Східно-Європейської рівнини». (Алексеева Т. Славяне и германцы в свете антропологических данных, 1974 — С. 62). «Стосовно фінно-угорського субстрату у східних слов'ян, то в середньовіччі він проявляється у в'ятичів і північно-східних кривичів — племен, які брали участь у складанні російського народу». (Алексеева Т. Этногенез восточных славян по данным антропологии, 1973 — С. 272 – 273). Дослідниця вважала, що фіно-угорські антропологічні ознаки притаманні і корінному населенню Сіверщини.
  Подібних висновків дісталася провідна московська антропологиня Ірина Золоторьова. «В'ятичі і східні кривичі, являли собою не стільки слов'ян, скільки асимільоване слов'янами фінське населення». «В'ятичі і північно-східні кривичі в антропологічному відношенні можуть розглядатися як слов'янізоване вузьколице східно-фінське населення Волго-Окського межиріччя». (Золотарева И. М. Этногенез финно-угорских народов по данным антропологии. — М,: Наука, 1974. — С. 73).

Реконструкція зовнішнього вигляду в'ятичів

  Не всі антропологи підтримували гіпотезу про фіно-угорське походження в’ятичів. Доктор біологічних наук, антрополог Георгій Дебец вважав, що антропологічні ознаки племені містили лише невелику субуральську домішку.
  Багатолітній дослідник культури в’ятичів, археолог Тетяна Нікольська наполягала, що верхньоокська культура ближча до балтів, аніж до фіно-угрів (Никольская Т. Н. Культура племен бассейна верхней Оки в I тысячелетии н. э. — М.: АН СССР, 1959).
  Залишки матеріальної культури населення верхів’я Оки (оселі, кераміка, прикраси, обряди) спонукали видатного московського археолога-славіста Валентина Сєдова зробити висновок про балтське походження в’ятичів. (Седов В.В. Голядь // Iš baltų kultūros. — Вильнюс: Diemedis, 2000 — С. 75 — 84).

Реконструкція вбрання молодиці племені в'ятичів XII - XIII століття. 

  Як екзотичну гіпотезу, згадаємо віднесення в’ятичів, засновником совєтської антропологічної школи Віктором Бунаком, до вигаданого ним понтійського антропологічного підтипу європеоїдної раси. Він відзначив схожість в’ятичів та сіверян з сардинцями. На підставі мезокефалії, темного кольору волосся і очей, високого переніссям з опуклою спинкою носа, середнім зростом та бородатістю чоловіків, до понтійського расового підтипу доктор біологічних наук Бунак також відніс: південних українців, слов’янське населення Дону та Кубані, татар-мішарів, мокшу та середньовічних булгар. Розроблена ще в 1932 році, теорія рас Бунака неодноразово піддавалася критиці.
  Мабуть, стосовно етнічної приналежності нащадків В’ятка підводити остаточні підсумки ще зарано. Але, в більшості вищезгаданих досліджень домінує думка про не слов’янське походження предків сучасного московства — в’ятичів. Це стає практично очевидним, щойно дослідники позбавляються великодержавної ідеологічної заангажованості.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!