Генерал Сахаровський – організатор московського міжнародного тероризму

 

Александр Сахаровський - ідейний натхненник московського міжнародного тероризму

  Александр Сахаровський очолював зовнішню розвідку Совдепу, і зробив неабиякий внесок в інструментарій КГБ розробкою методики вбивств під виглядом автокатастроф чи ідеєю повітряного піратства. Також він долучився до розбудови спецслужб в країнах сателітах СССР і вербування впливових кротів у державах Вільного світу.

Коротка біографічна довідка

  Стрімке кар’єрне зростання юнака, народженого в 1909 році, відбулося завдяки вірності ідеям сталінізму. У 17 літ він став членом ВЛКСМ, а в 21 – ВКП(б).
  Після вступу до лав компартії його призначили інструктором з позашкільної роботи Нарвського райсовєту Ленінграду. До вступу на посаду Сахаровський не мав не те що вищої, а навіть і педагогічної освіти, оскільки до цього працював судовим розмітником на суднобудівельній верфі Ленінграду.
  Позашкільним вихованням Сахаровський займався не довго – наступного року його забрали в армію, де він примудрився поєднати термінову службу з вечірнім навчанням на комісара у комвузі при Військово-політичній академії.
  По закінченню курсів політруків у 1933 році служив секретарем ВЛКСМ 63-го окремого будівельного батальйону на Далекому Сході. Через рік демобілізувався, і продовжив працювати секретарем в комсомольських організаціях Ленінграду.
  Поза сумнівом, ретельно дотримував партійної лінії та жорстко викривав «вредителей» та «врагов народа», і партія оцінила його сумлінність. У 1939 році за партійним набором його перевели працювати заступником начальника Другого відділення Другого відділу транспортного управління в Управлінні НКВД СССР в Ленінградській області. Вже наступного року Сахаровського залучили до шпигунських операцій за межами Совдепу.
  Відтоді, і до відставки в 1976 році, він займався закордонним шпигунством. Проминемо деякі подробиці його кар’єри, не суттєві для нашої розповіді, щоб зупинитися на важливих моментах його біографії.
  У 1949 році Генеральний секретар Румунської компартії Георге Георгіу-Деж звернувся до Сталіна з проханням надати фахівців для розбудови в Румунії таємної комуністичної поліції. Московсько-більшовицьке Політбюро задовольнило звернення товариша Георгіу, завдяки чому Александр Сахаровський прибув до Будапешту в якості радника органів румунської держбезпеки.
  Сахаровському вдалося відзначитися на новій роботі. «При его непосредственном участии румынскими коллегами вскрыт и ликвидирован ряд резидентур американской и английской разведок, а также сионистских и других подпольных организаций, активно действовавших на территории Румынской Народной Республики», читаємо в книзі «Очерки истории российской внешней разведки. В 6 т.» (Т. 5. 1945-1965 гг. — М.: Междунар. отношения, 2003).

Сахаровський виголошує тост з нагоди нагородження Ю. Андропова чехословацьким орденом Білого Лева. Москва, посольство ЧССР, 1970 р.

  Звичайно, жодних «підпільних організацій сіонізму» Сахаровський не викрив. На початку травня 1950 року він доповів Москві про арешт 66 міністрів та інших видатних державних діячів Румунії, четверта частина яких згодом загинула в ув’язненні. Тобто Соколовський долучився до державного терору і репресій, з метою встановлення диктатури псевдопролетаріату.
  Мавр зробив справу, і тому Георгіу-Деж подбав про те, аби якнайшвидше його позбутися. 19 листопада 1952 року Сахаровський прибув до Москви, щоб надалі працювати на благо кремлівської кліки.
  Його не зачепили ані сталінські репресії, ані хрущовська боротьба з «культом особи Сталіна» та чистка беріївських прибічників. У 1956 році Сахаровський очолив Перше головне управління КГБ, яке займалося шпигунством за межами СССР. Тут його талант зміг нарешті розгорнутися.

«Работать по-новому!»

  На той час, як Сахаровський очолив закордонну шпигунську мережу КГБ, в СССР відбулося чергове коливання стратегічної лінії партії. На заміну ленінсько-сталінській парадигмі перемоги світової комуністичної революції «малой кровью, на чужой территории» в світовій війні, хрущовська камарилья зрозуміла, що їх шанси на звитягу в ядерній війні наближаються до від’ємних величин.
  Насамперед тому, що Совдеп не мав у достатній кількості ефективні носії ядерної зброї. Усім охочим докладніше ознайомитися з перебігом пов’язаних з цим подій, та про подвиг розвідника Олега Пенковського, пропонуємо ознайомитися з книгою Віктора Суворова «Царь бомба», яку легко знайти в Інтернеті.
  Для поточної розповіді суттєво, що московський більшовизм вирішив перейти від стратегії перемоги в світовій війні до гібридних воєн, задля зміни громадської думки в країнах Вільного світу та встановлення прокомуністичних режимів у країнах Третього світу.

Провідні шпигуни чекісти на уростому відкритті кімнати бойової слави ПГУ КГБ СССР. Москва, 10 вересня 1977 р.

  За цих умов робота очолюваного Сахаровським ПГУ КГБ набувало ключового значення, оскільки саме на його припадало виконання головних задач поставлених партією Леніна-Сталіна. Одним з магістральних напрямків підривної роботи московського комунізму в світі стало опікування визвольними рухами Азії, Африки та Латинської Америки.
  Чекісти налагодили контакти з багатьма провідниками антиколоніальних рухів, але особливо активністю відзначилася співпраця в Бельгійському Конго. Москва надала прем’єр-міністру новопосталої Демократичної республіки Конго Патрісу Лумумбі режим найбільшого сприяння, що спричинило спалах протистояння в країні. Лумумба обіймав посаду прем’єр-міністра трохи більше року, після чого його стратили повстанці в 1961 році.
  Більш успішною діяльність КГБ виявилася в Чилі, Анголі, Індії та деяких інших країнах. Не в останню чергу завдяки створеному в 1959 році відділу «Д», який займався закордонними «активними заходами». В 1962 році відділ трансформували в службу «А». Цей підрозділ КГБ виявився потужним інструментом інформаційної війни насамперед у країнах Третього світу, де більшість ЗМІ продемонстрували готовість оприлюднювати замовні матеріали, а настрої населення виявилися сприятливими для сприйняття московської пропаганди.
  Адепти московського чекізму вихваляють Сахаровського, як автора передової методики вербування агентури. Начебто, досі лишаються таємницею дії чекістів, завдяки яким їм вдалося завербувати впливових осіб Вільного світу. В якості прикладу наводять найбільш ефективних агентів КГБ: Філіпа Ейджі, Жоржа Пака та Гайнца Фельфе.
  Філіп Ейджі працював у резидентурах ЦРУ в Латинській Америці в 50 – 60-ті роки минулого століття. В 1977 році вийшла його книга «Inside the company CIA diary», у московському перекладі – «За кулисами ЦРУ. Дневник сотрудника американской разведки», в якій Ейджі оприлюднив перелік усіх відомих йому агентів.
  Через цю публікацію в Греції загинув американський резидент. Попри ухвалений після цієї події закон США, що передбачав покарання за видачу американських розвідників, Ейджі оприлюднив цілу низку книг, з викриттям «брудної роботи ЦРУ».
  Співпраця Ейджі з КГБ не доведена, але й не спростована. Отже відповідь на питання, чи можна зарахувати Ейджі до успіхів Сахаровського лишається не визначеним.
  Жорж Пак виявився найбільш високопосадовим агентом КГБ, викритим і заарештованим після Другої світової війни. В 1964 році його засудили на довічне ув’язнення, але через 6 років він опинився на волі, завдяки особистим зусиллям свого приятеля, президента Франції Жоржа Помпіду.
  Пак з 1962 року працював начальником прес-служби НАТО, завдяки чому мав доступ до значних таємниць альянсу. Викрили агента завдяки свідченням чекіста Анатолія Голіцина, який перейшов на бік Вільного світу в 1961 році.
  Очільник Штазі Маркус Вольф наводить Жоржа Пака в якості взірця дієвості «методики Сахаровського». Сам Пак «зізнавався», що не розуміє як почав співпрацювати з московськими шпигунами. Утім, роль Сахаровського у вербуванні цього агента значно перебільшена – Пак почав співпрацювати з НКВД в 1943 році, коли товариш Александр очолював Другій відділ НКГБ по Ленінградській області.
  Іншим цінним агентом, завербованим за методою Сахаровського вважають начальника відділу протидії шпигунству Федеральної розвідувальної служби ФРН Гайнца Фельфе. У цьому випадку варто відзначити, що раніше Фельфе належав до світоглядно близького московському соціалізму німецького націонал-соціалізму. Їх зіткнення після переходу СССР з гітлерівської до антигітлерівської коаліції 22 червня 1941 року, вельми подібне до смертельного двобою Сталіна із Троцьким. В обох випадках билися два чудовиська, з яких ще не відомо, котре було гіршим.
  Як і Пака, Фельфе викрили в 1963 році, він отримав 14 років ув’язнення, і звільнився через 6 років, за обміном західних розвідників на комуністичних шпигунів. Фельфе отримав від панівного в СССР режиму чимало нагород, але клеїв дурня, стверджуючи, що не розуміє, як він погодився працювати на користь Кремля.
  Керівник східнонімецької таємної поліції Штазі «пролетарський інтернаціоналіст» (єврей) Маркус Вольф і тут вбачав дію надзвичайно ефективної методи Сахаровського залучати агентуру. Хоча Фельфе завербував у 1951 році чекіст Віталій Коротков. На той час товариш Александр працював у Румунії.

Виступ колишнього начальника ПГУ КГБ А. Сахаровського на урочистостях з нагоди 60-тиліття ЧК-ОГПУ-НКВД-МГБ-КГБ. Москва, 20 грудня 1977 р.

  Для тих, хто досі вірить у якісь «чудодійні» методики Сахаровського з вербування, варто відзначити, що це звичайна суміш шантажу, компромату та заохочення кар’єрою та матеріальними благами. Саме такі свідчення надали агенти Москви, які не сподівалися на могутніх друзів чи обмін з Москвою.
  Під час керування Сахаровським ПГУ КГБ Пак та Фельфе провалилися, що аж ніяк не можна зарахувати до успіхів відділу зовнішньої розвідки. Таємниця тривалого п’ятнадцятилітнього перебування Сахаровського на посаді очільника зовнішнього шпигунства СССР в іншому.
  Її відкрив світу його колега, керівник закордонної служби румунської таємної поліції Секурітата Міхай Пачепа в книзі «Дезінформація» та низці інших публікацій й інтерв’ю.

«Хватит трепаться, наш козырь – террор!»

  Пачепа наголошував, що отримав безпосередньо від Сахаровського наступну інформацію.
  Сучасний міжнародний тероризм створила Луб’янка внаслідок шестиденної близькосхідної війни 1967 року. Після перемоги Ізраїлю над Єгиптом та Сирією, яким вельми допомагала розвідка СССР, Кремль дістався висновку про необхідність підготувати палестинців до війни проти єврейської держави.
  Пачепа пригадує повчання Сахаровського: «В современном мире, когда ядерное оружие сделало использование военной силы устаревшим методом, терроризм должен стать нашим основным оружием».

 А. М. Сахаровський про методи ведення сучасної війни

  Терористичну війну розгорнули в 1968 році, коли відбулося захоплення бойовиками кількох літаків цивільної авіації. Згідно даних Пачепи, наступного року Організація визволення Палестини захопила 82 літаки.
  У 1971 році Пачепа зустрічався з Сахаровським на Луб’янці, де господар показав гостю карту вкриту червоними прапорцями, кожен з яких означав захоплений літак. «Захват самолетов – мое личное изобретение», – пояснив Сахаровський.
  СССР підтримувало своє животіння переважно за рахунок продажу нафти та газу. Щоб продавати сировину за високою ціною Совдеп доклав значних зусиль для дестабілізації Близького Сходу – найбільшого конкурента СССР у цій царині торгівлі.
  Задля досягнення мети московська агентура нацьковувала мусульманське населення на Ізраїль та США. КГБ і Штазі тренували арабських терористів, зокрема в зоні особливої уваги перебувала Організація визволення Палестини (ОВП). На її базах проходили вишкіл бойовики RAF, а ОВП отримувала значну матеріальну підтримку від Штазі та КГБ.
  Наприкінці 60-х років КГБ вдалося до терористичних актів проти євреїв, у місцях їх масового зосередження. У Вільному світі активізувалися різні терористичні угруповання на кшталт «RAF», «Brigate Rosse» та їм подібних. Арабським країнам та різним організаціям ісламських екстремістів цілеспрямовано постачалася зброя.
  За свідченнями Пачепи, голова КГБ Юрій Андропов вважав, що між мусульманським світом та сіоністами існують непримиренні суперечності, граючи на яких можна досягти значних успіхів.
  Для розпалювання протистояння між мусульманами та юдеями країни соціалістичного концтабору спрямували на Близький Схід тисячі агентів. Один з найвідоміших – Євгеній Примаков, – хрещений батько путінізму, приятель Арафата, Каддафі та Асада.

Ясір Арафат та Євгеній Примаков

  На думку Пачепи, робота чекістів у цьому напрямку не припинилася і після розпаду СССР і трансформації КГБ в ФСБ РФ. У 1992 році уряд РФ уклав угоду з Іраном на продовження будівництва Бушерської АЕС, яке ФРН розпочала в 1972, і припинила в 1979 році.
  Відсутність прозорості в іранській ядерній енергетиці дає підстави США та Ізраїлю підозрювати Іран у намірах налагодити виробництвом ядерної зброї. На думку Пачепи, спеціалісти РФ також взяли участь у створенні стратегічних бойових ракет Ірану.
  У наш час, Іран віддячив Росії, й особисто Путіну, за надану допомогу, постачанням безпілотної авіації та інших видів озброєнь для армії РФ, що воює проти України. Таким чином режим аятол підтвердив твердження, тоді вже покійного Пачепи, про військову співпрацю Ірану та РФ.
  Міхай Пачепа розповів і про інший винахід Сахаровського. У 1947 році один з найближчих пахолків Лаврентія Берії – Богдан Кобулов, доповів сталінській камарильї про принципово нову техніку ліквідації політичних супротивників.
  Утім, Кобулов у цьому ноу-хау виступав у якості співавтора. Справжній автор – Александр Сахаровський отримав у винагороду погони полковника.
  За загальною схемою ліквідації, на шляху легкового авто небажаної особи, що рухалося на великій швидкості, несподівано виринала вантажівка. Відбувалося зіткнення, під час якого гинули всі пасажири передніх сидінь легкової машини. Водій вантажівки мусив перевірити результати, і в разі якщо хтось ще лишався живим, відправити його в потойбічний світ тупим знаряддям, штибу кастета.
  Для українців очевидно, що саме за такою схемою загинув В’ячеслав Чорновіл. У подібній автокатастрофі сконав Перший секретар ЦК компартії Білорусі Петро Машеров – вірогідний конкурент шефа КГБ СССР Юрія Андропова на посаду Генерального секретаря ЦК КПСС. І ці випадки – лише краплина в морі.

Злодій пішов, зло лишилося

  Андропов хоча і послуговувався творчим доробком Сахаровського, особистої симпатії і довіри до його не відчував. Скориставшись переходом резидента КГБ у Лондоні Олега Ляліна на бік Великої Британії, шеф комуністичної охранки в 1971 році прибрав Сахаровського від управління закордонним шпигунством, і перевів на роботу старшого консультанта Групи консультантів при Голові КГБ СССР.

Начальники ПГУ КГБ СССР генерали А. Сахаровський (1956 - 1971) та Ф. Мортін (1971 - 1974)

  1 лютого 1975 року після важкого інсульту ідейний натхненник новітнього міжнародного московсько-більшовицького тероризму пішов у відставку. Сахаровський ще кілька років прожив в якості пенсіонера союзного значення, і помер 12 листопада 1983 року.
  Але засіяні ним квіти зла продовжують зростати і розмножуватися. Розпад СССР не зупинив агресивну політику Москви. Спровоковані Кремлем конфлікти спричинили військові зіткнення в Молдові, Грузії, між Вірменією та Азербайджаном, переросли у повномасштабну війну РФ з Україною.
  Москва прагне відродити імперію, втрачену після поразки в Холодній війні, та відновити претензії на світове панування. В разі московського успіху з’являться нові сахаровські та андропови з планами підкорити світ терором гібридних воєн.
  Наслідки сучасної московсько-української війни визначать подальшу долю України, РФ і ще багатьох країн світу. Заради миру й добробуту в Європі та світі спадкоємці та симпатики Сахаровського повинні піти в небуття.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!