Сірий Клин в часи Перших визвольних змагань

 

Карта Сірого Клину

  Падіння самодержавства спричинило національне відродження українців на всіх теренах колишньої Російської імперії. Хвиля національного піднесення не оминула Сірий Клин – південь Західного Сибіру та частину Північного Казахстану, куди масово полинули українці наприкінці XIX — початку XX століття.

Передісторія

  Перші задокументовані згадки про українців у Сибіру належать до XVI століття: серед інших харцизяк, у банді Єрмака згадуються «черкаси», тобто українські козаки. Одного з них, Черкаса Олександрова, вважають ймовірним першим літописцем походу Єрмака Тимофійовича, та безсумнівним учасником його посольства до Івана Грозного. У 1598 році Олександров згадується в якості отамана служилих тобольських кінних татар.
  То були лише перші ластівки, які провіщали весну, але не робили її. Лише з сімдесятих років XIX століття переселення українців до Сибіру набуло більш-менш значних розмірів. Будівництво Транссибірської залізниці, яке розпочалося в 1895 році, з протилежних кінцевих станцій на Уралі та Далекому Сході, вельми посприяло масовості переселення.

Прапор Сірого Клину

  У часі практично збіглося завершення спорудження Транссибу з початком реформи Столипіна, які мали наслідком переселення до Сибіру більше півмільйона українців. 95% переселенців становили селяни, що розташовувалися неподалік від залізниці, і продовжували займатися звичним сільським господарством. Згідно перепису 1897 року в Сибіру оселилося більше 200 тисяч українців. Схожі процеси відбувалися на півночі Казахстану, де розселення переселенців з України концентрувалося поблизу залізничного сполучення Оренбург — Арись.
  Першим променем пробудження самоусвідомлення українців Сірого Клину можна вважати утворення громадського об'єднання студентів-українців Томського університету і Томського технологічного інституту в Томській українській студентській громаді в 1907 році. Слідом за цим у місті виникла «Просвіта». Вони створили сприятливий ґрунт для українського відродження після падіння самодержавної Тюрми народів.

Весна сибірського українства

  Усунення від влади Ніколая II немов збудило від летаргії приспану царатом активність українства Сибіру. Через місяць після зречення царя, в Томську відбулася величезна маніфестація на підтримку Лютневої революції.

  Несподіванкою для багатьох «русских» міщан виявилася поява колони українців Наддніпрянщини та полонених галичан з українськими прапорами та величезною блакитно-жовтою корогвою з написом «Республіка. Автономія України».

Українська маніфестація. Томськ, 23 березня 1917 року.

  Акція передувала виникненню цілої низки українських організацій: в Бійську, Каїнську (Алтайська Губернська Рада), Кургані, Новомиколаївську (Українська Просвіта), Омську (Українська Вільна Громада), Славгороді, Томську (Окружна Рада).
  Українці, не залежно від того, яка імперія, Австро-Угорська чи Російська, загарбала їх рідні землі, усвідомлювали національну єдність. В Омську, та ще декотрих сибірських містах, виникли філії допомогових установ полоненим українцям цісарської армії, центр яких розташовувався в Києві.

"Український голос" - часопис українців Сірого Клину. Омськ, 1917 р.

  Зусиллями та грошовими пожертвами місцевої громади в грудні 1917 року в Омську побачив світ часопис «Український Голос». Через фінансові труднощі вийшло лише 7 чисел видання. На початку 1918 року в Томську почала виходити газета «Українське Слово».

Часопис "Українське слово", 1918 р.

Українське військо Сірого Клину

  Революційні зміни не оминули військо, в якому солдати розпочали переформатування підрозділів за національною ознакою. Протягом нетривалого часу в Сибіру сформували 9 українських полків.
  Першим українським підрозділом Сибіру вважається створений у Самарі Самарський добровольчий український полк з шести сотень бійців. Через деякий час його розформували, більшу частину вояків долучили до Карпатськоруського полку, решта, 160 осіб, перейшли до куреня Петра Сагайдачного.

Козаки куреня імені Петра Сагайдачного

  Перший піхотний полк імені гетьмана Петра Сагайдачного створили в серпні 1917 року на базі Омського українського куреня. На жовтень 1919 року його лави налічували 525 осіб при чотирьох кулеметах, три з яких не могли стріляти.
  Другий Український стрілецький полк складався з 2 батальйонів по 4 сотні в кожному. Підрозділ створили в Петропавловську, але через ймовірну ненадійність воювати проти московських більшовиків не відправили, і розташували в місті Ісилькуль.
  Перший Карпатськоруський полк сформували в Омську з полонених українців Австро-Угорської армії. Входив до складу Чехословацького легіону. Бійців частини легко розпізнавали по кокардах із золотим левом на синьо-жовтому тлі та помаранчевим погонам з літерою «К».
  Курінь імені Тараса Шевченка складався з мобілізованої української молоді Єкатеринбургу. Характерна ознака вояків: жовті погони з синім кантом, старшини мали папахи з жовтими шликами. Розчаровані імперіалістичною політикою Колчака, а також під впливом більшовицької агітації, бійці куреня здійняли повстання 2 травня 1919 року, яке стало початком краху колчаківського руху.
  Полк імені Петра Дорошенка сформували в липні 1917 року в Томську. Згодом частину скасували і підпорядкували командуванню 39-го сибірського піхотного полку.

Повідомлення про створення українського полку в Барнаулі

  Український батальйон імені Отамана Максима Залізняка виник у Іркутську. У липні 1917 року частина виїхала до Києва, де його зустріли представники Українського Військового Секретаріату на чолі з Симоном Петлюрою.
  Сибірському московству українські військові частини видавалися ненадійними, тому з дев’яти підрозділів москвини розформували сім.
  Наприкінці червня — на початку липня 1917 року зібрався Перший Український військовий з'їзд Сибіру, який вирішив скликати Перший Українській З'їзд Сибіру. Він відбувся в Омську, в серпні того ж року, і ухвалив створити Головну Українську Раду Сибіру, під головуванням Г. Концевича та його заступника М. Новосельського.
  Перший Українській З'їзд Сибіру ухвалив рішення налагодити зв’язок з Україною, для чого відрядив делегацію до Центральної Ради в Києві.
  Рівно через рік, 11–13 серпня 1918 року в Омську відбувся Другий Український сибірський з’їзд, який ухвалив Декларацію про незалежність та рішення про створення сибірського війська для захисту кордонів й незалежності Сибіру, з правом українців на формування власних національних підрозділів. З’їзд засудив непослідовність сибірського уряду, який лише декларував права на автономію всіх народів Сибіру, але нічого не робив задля практичного втілення цих декларацій.

Цивільні організації

  Місцеві українські організації також створили органи місцевого самоврядування: Алтайську Українську Губернську Раду, з центром у Каїнську; Томську Українську Окружну Раду в Томську, Новомиколаївську Українську Окружну Раду розташовану в Новомиколаївську. Провідним державним органом українців Сибіру вважалася Омська Українська Головна Рада, оскільки мала представництво в Сибірському парламенті. Таке ж представництво мала Акмолинська Українська Рада, створена українцями Північного Казахстану.

Повідомлення про початок роботи Першого українського з'їзду в Омську, жовтень 1917 р.

  8—17 жовтня 1917 року в Томську відбувся Перший Сибірський обласний з'їзд, на який зібралися представники демократичних партій Сибіру, переважно сибірські обласники й есери. Але й українці не пасли задніх: інтереси української спільноти представили Головна Українська Рада Сибіру, Барнаульська й Омська українські громади, Український клуб «Згода» (Томськ). З'їзд проголосив сибірську автономію та скликав Надзвичайний З'їзд Сибіру.

Відбиток печатки Омської української Вільної громади, 1918 р.

  Він відбувся 6—15 грудня 1917 року в Томську. З 15 українських делегатів з’їзду п’ятеро увійшло до тимчасової влади Сибіру — Сибірської Тимчасової Обласної Думи. В Думі українство краю представляли: від Головної Української Ради Сибіру В. Яновицький; від Омської Української Головної Ради П. Потапенко; від Алтайської Губернської Української Ради В. Строкань, згодом обраний представником національної ради при Сибірській Обласній Раді; від Акмолинської Української Ради В. Нагірний. В Обласній Раді інтереси українців представляв Д. Сулима, який пізніше обійняв посаду міністра у справах екстериторіальних народів у Тимчасовому уряді автономної території Сибіру.
  Надзвичайний з'їзд Сибіру привітав Українську Центральну Раду з проголошенням Третього Універсалу. Обласна Рада 7 січня 1918 року ухвалила не визнавати більшовицький заколот у Петрограді легітимною владою колишньої Російської імперії.

Взаємини України та Сибіру

  12 травня 1918 року виконувач обов'язків головного військового комісара Сибірського Обласного Уряду Веніамін Песоцький призначив Івана Кіріллова повноважним представником Сибіру в Україні.

Повідомлення в українській пресі про зустріч делегації сибірських Українців з міністром Закордонних справ Української Держави Дм. Дорошенко

  8 червня того ж року Міністерство закордонних справ Української Держави (УД) призначило Дмитра Адамовича, сибірського інженера українського походження, тимчасово виконувати обов'язки консула в Омську.
  Другий дипломатичний осідок Української Держави створили 15 серпня 1918 року в Новомиколаєвську (зараз – Новосибірськ).

Наказ МЗС УД від 27.08.1918 про призначення українського консула в Новомиколаєвськ

  Крім Томська та Новомиколаєвська, до міністра Закордонних справ УД Дмитра Дорошенка надійшло звернення про захист інтересів 360-тисячної української громади Самари та проханням створити там консульство Української Держави.

Наступ московських окупантів

  Наприкінці січня 1918 більшовицький Томський совєт робітників і солдатів розігнав Сибірську Обласну Раду, але нічого не спромігся вдіяти з Тимчасовим Автономним Урядом Сибіру. Невдовзі московсько-більшовицьких окупантів змусили відступити: наприкінці травня того року сибірський уряд підтримали бійці Чехословацького корпусу, позиції якого посилили японські та англійські експедиції, що висадилися у Владивостоці, та американський корпус генерала Ґревса, що прибув у серпні.
  За їх сприяння Тимчасовий Автономний Уряд Сибіру в листопаді 1918 року передав владу утвореному в Уфі Тимчасовому Всеросійському Уряду, який очолив Верховний правитель Росії адмірал Колчак.
  Шовіністична політика Колчака досить швидко відштовхнула від нього казахів, місцевих козаків, українців та башкир. Коли вони полишили лави колчаківського війська, крах білого московства не забарився. Навесні 1919 року армія Колчака почала потерпати від невдач, а в січні 1920 року зазнала остаточної поразки. До кінця того року московсько-більшовицькі окупанти запанували над Сибіром та Далеким Сходом.
  Їх перемога поклала край українському відродженню в цих регіонах.

Подальша доля українства Сірого Клину

  Перепис 1926 року зафіксував близько мільйона українців, що становило понад 40% населення Сірого клину. Більшовицька політика так званої коренізації ледь поширювалася на українське населення краю, культурні потреби в закладах освіти, ЗМІ й літературі рідною мовою задовольнялися вкрай недостатньо.
  Утім кількість населення, що вважала себе українцями не зменшувалася, а зростала. Більшість переселенців з України прибули до Сибіру не з власної волі: хтось у якості в’язнів концтаборів ГУЛАГу чи спецпоселень, когось евакуювали разом з підприємствами під час Другої світової війни.
  Багато українців відправили в добровільно-примусовому порядку «підіймати цілину», більшість з них залишилися жити в Північному Казахстані. Із занепадом соціалізму в СССР усе більше українців прямували «на Север» на заробітки.

Пам'ятник Тарасу Шевченко в Новосибірську

  Утім, «пролетарские интернационалисты» знайшли спосіб, як знешкодити український чинник у Сибіру. Українців краю позбавили можливості навчатися рідною мовою, про українську періодику, радіо, телебачення, видавництва чи громадські організації навіть не йшлося. Імперіалістична машина зросійщення працювала на повну потужність.
  Під час видачі паспортів, а також під час усіх переписів населення, які відбулися після 1926 року, українців записували москвинами.
  Після краху комунізму почалося українське відродження Сірого Клину. Якщо у 90-ті роки панівний режим Московії займався саботажем та таємними диверсіями проти українських організацій, то в часи розвиненого рашизму путіністи перейшли до відвертого їх знищення.
  У 2010 році московський суд ліквідував «Федеральну національну культурну автономію українців у Росії», у 2012 році така ж доля спіткала «Об’єднання українців у Росії». Після зачистки організацій, які об’єднували українців усієї РФ, режим перейшов на регіональний рівень.

  28 серпня 2020 року Омський обласний суд задовольнив адміністративний позов обласного управління Міністерства юстиції Росії і ухвалив рішення про ліквідацію Омської регіональної громадської організації Сибірський центр української культури «Сірий клин».

Активісти Омської регіональної громадської організації «Сибірський центр української культури «Сірий клин»

  Попри всі несприятливі умови, факт існування українських організацій на РФ засвідчує наявність свідомого українства в самому лігві імперіалістичного монстра. В умовах путінського авторитаризму більшість з них не готові стати у відверту опозицію до кремлівського режиму, та битися з рашизмом у лавах «Русского добровольческого корпуса» чи батальйону «Сибір». Але потенційно вони лишаються союзниками історичної батьківщини, які можуть створювати Москві проблеми, подібні до тих, які чинить Україні п’ята колона совків та ватників.
  З українцями РФ можна і треба працювати, насамперед інформаційно. Москва, як і під час Першої світової, зав’язла у війні, в якій не здатна перемогти. За поразкою неминуче прийде розпад РФ, за котрим відбудеться відродження сибірської державності. Українці Сірого Клину та України, в співпраці з усіма поневоленими Москвою народами, здатні зробити вагомий внесок у створення незалежної Сибірської Держави, дружньої до України.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!