Газове підґрунтя агресивності Москви

  

Московські танки в Грузії. Серпень 2008 року.

  З часів СССР політичну лінію Москви визначали газ і нафта. Нічого дивного: московство не спроміглося створити високі технології чи налагодити промислове виробництво товарів які користувалися б попитом на світовому ринку. Економіка РФ, як і СССР, лишається сировинною. Ціни на головну сировину Московщини – нафту і газ, визначальні для існування московської імперії.
  СССР міг би розвалитися не в 1991 році, а років на 15 – 20 раніше, але військові конфлікти 70-х років ХХ століття на Близькому Сході, не без участі спецслужб Совдепу, спричинили зростання цін на нафту, чим подовжили життя комуністичної химери.
  Падіння цін на енергоносії наприкінці 80-х років поклали край існуванню комуністичної імперії. У 90-ті роки ціна на нафту марки Brent коливалася біля позначки 10 доларів. За таких умов економіка Росії перебувала в стагнації, що стримувало Кремль від проведення активної імперіалістичної політики. Коштів ледь вистачало на те, аби фінансувати сепаратистські рухи в деяких регіонах країн, що виникли на уламках СССР.
  Спроби створити квазідержави відбулися в Придністров’ї, Криму, Нагірному Карабаху, Аджарії, Південній Осетії та інших місцях. Не всі вони виявилися вдалими. Але це все, що Москва могла собі дозволити з наявними фінансами.
  Ситуація з цінами на нафту, і пов’язана з нею вартість газу, почали змінюватися на початку нового тисячоліття. В 2004 році почалося невпинне зростання цін на нафту, який досяг найбільшої величини в 2008 році – 135 доларів за барель. Не випадково, саме з цього часу, активна імперіалістична політики московства відновилася у всій «красі».

Агресія проти Грузії 

  Аби зрозуміти причини московської агресії проти Грузії, слід пригадати що передувало цій події.
  Крім РФ, на теренах колишнього СССР, газ та нафту видобувають в Азербайджані, Туркменістані та Узбекистані. Всі ці країни не мають спільного кордону з країнами Європейського союзу, де за енергоносії готові сплачувати найбільшу ціну.
  Газопровід знаходився під контролем Москви, тому вона могла диктувати умови цим країнам, стосовно продажу їх енергоресурсів. Аби уникнути московського втручання ціла низка країн (Австрія, Туреччина, Угорщина, Болгарія, Румунія) вирішили побудувати газопровід Nabucco, по якому газ з Ірану, Туркменії, Азербайджану та Узбекистану надходив до країн Європи.
  Іранська ядерна програма спричинилася до конфлікту з країнами Заходу, та виключення Ірану з проекту Nabucco. Єдиним можливим шляхом для газогону лишалася Грузія.

Проект газогону Nabucco

  З реалізацією проекту на газовому ринку Європи посилювалася б конкуренція, прибутки Москви опинялися під загрозою, тому Кремль не забарився з нанесенням удару по Грузії. Активували сепаратистські рухи в Південній Осетії, Абхазії та Аджарії. Влада Грузії спробувала стати на заваді діяльності маріонеткових промосковських режимів, але Москва тільки цього і чекала.
  Після грузинського удару по промосковських бойовиках у Південній Осетії, Кремль розпочав повномасштабне військове вторгнення в Грузію.
  Паралельно з цим почалася інформаційна війна проти Грузії в країнах Євросоюзу. На зароблені на нафті і газі валюті, легіони куплених Москвою лобістів заходилися поширювати інформацію, про напад Грузії на Росію.
  Попри абсурдність подібного твердження, більшість європейської еліти прямо чи опосередковано, підтримала Росію. Грузія втратила п’яту частину території, проект Nabucco зупинився. Москва лишилися єдиним постачальником газу з Північної та Центральної Азії до Європи.

Війна в Сирії

  Високі ціни на енергоносії стимулювали розробку нових технологій видобутку газу. На початку нового століття в США стрімко розвивався видобуток сланцевого газу. В той час, як Москва піддавала килимовим бомбардуванням міста Грузії, Сполучені Штати впевнено опанували видобуток сланцевого газу, що дозволило відмовитися від імпорту енергоносіїв в країну.
  Зміни в економічному житті позначилися на Катарі – невеличкій державі Близького Сходу, що видобувала значні обсяги нафти і газу. Оскільки Штати вже не потребували цього товару, Катар розпочав переговори про експорту газу в країни Євросоюзу.
  Транспортування газу виявилося головною проблемою. Щоб доправити сировину з Аравійського півострова, де розташований Катар, потрібно або везти її через океани і моря, огинаючи весь африканський континент, або прокладати газопровід в Європу через держави Близького Сходу.
  Оскільки Ірак через цілу низку обставин, не підходив для транзиту, суходільний маршрут мав пролягти через Сирію в Туреччину, а звідти розгалужуватися в країни Європи.
  Через нетривалий час у Сирії спалахнула війна, в якій РФ взяла активну участь, підтримуючи сирійського диктатора Башара Асада.

Московський авіаудар по сирійському місту

  Проект побудови катарського газопроводу відклали на невизначений час. Москва зберегла панівне становище на газовому ринку Європи.

Неоголошена війна РФ проти України

  В перші роки існування незалежної України, більшість фінансово-промислових груп заробили статки на московському газі. За допомогою постачання газу Москва чинила жорсткий тиск на політичний український бомонд.
  Лицемірну московську політику добре характеризує дії стосовно української газотранспортної системи. Москва постійно її зневажала, критикувала, і водночас, намагалася прибрати у власність. Слід пригадати, що подібний прийом на всі 100% спрацював у Білорусі, де «Газпром» захапав загребущими лапами «Белтрансгаз».
  Вища влада в Україні опинилася в складному становищі. З одного боку не можна сваритися з Кремлем, оскільки він давав можливість гарно заробляти, з іншого боку, силовий тиск Москви викликав спротив української влади.
  Бажання вирватися з під диктату Москви помічали навіть у політиків, які відверто артикулювали промосковську позицію.
  Президент Леонід Кучма, що прийшов до влади на гаслах братерської дружби з Росією, зрештою вдався до «багатовекторної політики», намагаючись позбавитися з під московської залежності. Відповіддю Кремля став «касетний скандал», старанно роздмуханий традиційно орієнтованими на Москву соціалістами. Кучма пригальмував багатовекторну політику та призначив пов’язаного з Москвою політика Віктора Медведчука головою адміністрації Президента України.
  В часи Президента Віктора Ющенка, якого не можна назвати москвофілом, РФ розпочала проти України газові війни, які мали наслідком кабальні для України газові угоди Тимошенко – Путіна. Завдяки зусиллям Юлії Тимошенко, Україна купувала у Москви газ за найвищими в Європі цінами.
  Тимошенківські угоди виявилися настільки важкими, що навіть відверто ставленець Москви – Президент Віктор Янукович, зробив спробу вирватися з ведмежих обіймів московського «Газпрому». Українські промислові групи почали шукати альтернативні джерела енергоносіїв.
  Прийняли рішення розробляти Юзівські родовища газових сланців, розташованих на півночі Донецької та суміжної частини Харківської області. За оцінками держслужби геології та надр, щорічний видобуток, планувався не менше 8 мільярдів кубометрів газу на рік. Перший газ країна планувала отримати в 2014 році.
  До переваг цього виду видобутку слід віднести розробку американськими компаніями, які володіли всіма необхідними технологіями, і постійно вдосконалювалися їх у бік зменшення собівартості газу.
  Паралельно з цим розпочалася розробка нафтових родовищ на Чорноморському шельфі, біля берегів Криму.
  Москва не забарилася з контрзаходами. Після перших повідомлень про видобуток сланцевого газу, в українському медіа просторі з’явилася сила-силенна експертів, що заходилися пояснювати екологічну небезпеку видобутку сланцевого газу.
  Стрімко активізувалися різноманітті захисники довкілля, які організували мітинги з вимогами припинити розробку сланцевих родовищ. Знаменно, що всіх цих «захисників екології» зовсім не турбували інші, значні, екологічні проблеми Донбасу і Слобожанщини. В перших лавах борців за екологію Східної України відзначилася організація «Украинский выбор», яку очолював відверто промосковський політик і кум Путіна Віктор Медведчук.
  В Криму московська агентура намагалася усіма засобами дискредитувати розробку шельфу. Особливо відзначився міністр палива та енергетики України Юра Бойко. Він опинився в центрі корупційного скандалу, бо примудрився закупити морські бурові установки за ціною, що набагато перевищувала номінальну продажну вартість.

Юра Бойко

  Логічним продовженням московської політики стало втягування України до «Таможенного союза». Московські пропагандисти мало не з кожної праски патякали, що в разі приєднання до московського союзу, РФ надасть Україні знижку на газ, і тим збереже її від спровокованої видобутком сланцевого газу екологічної катастрофи.
  Московська пропаганда вплинула на деякі групи населення України: осіб, що вважають себе «русскими», а також людей без чіткої національної ідентифікації. Їх завжди можна розпізнати за характерними висловлюваннями: «Я украинец, но российская культура мне ближе. Я всю жизнь жил в СССР, и вообще, вся земля начиналась из Кремля! А какая разница, на каком языке говорить?». Останнє твердження парадоксальне, оскільки речник мему «какая разница» не знає жодної мови крім московської говірки, та й то, більше половини з його лексикону складають матюки.
  Враховуючи сказане, стає зрозумілим, чому об’єктами московської агресії стали Крим і Донбас – Москва пішла на все, аби знищити газову незалежність України, а тим більше унеможливити експорт українського газу до Євросоюзу. У котре підтверджується висловлювання Шаміля Басаєва про «русскую идею»: «Ваша великорусская мечта – сидя по горло в дерьме, затащить туда и остальных. Это и есть Руссизм». Сказано влучно і вичерпно. Хіба-що, зараз, кажуть не «руссизм», а «рашизм».

Шаміль Басаєв про "русскую идею"

  Хоча не тільки енергоносії приваблювали країну тюрбанів та лаптів. На окупованій території Донбасу розташовані розвинені промислові центри, зокрема військового машинобудування. Відбулися московські атаки й на інші промислові регіони Лівобережної України зі стратегічними об’єктами оборонної промисловості: Запоріжжя («Мотор Січ» та ДП «Івченко-Прогрес), Дніпро (ДКБ «Південне» і ВО «Південмаш»), Харків (ДП «Завод ім. В. О. Малишева», «Хартрон») та низку інших міст.
  Енергоносії становлять силу Московщини, але водночас, вони її вразливе місце. Суттєве зниження цін на нафту і газ може знищити РФ так, як колись СССР. Економічний занепад стимулює визвольні рухи всіх поневолених Москвою народів та спровокує вибух соціальних протиріч. Це добре усвідомлює путінська камарилья, тому немає таких злочинів, до яких би вони не вдалися, аби зберегти владу в химерній імперії.

Сайт містить унікальні тексти, кожен з яких уперше був оприлюднений саме тут. Бажаєте читати нові статті першим? Натисніть на дзвоник розташований в правому нижньому кутку монітора!